Вирощування молодняка. 4. Біологічні особливості свиней.

4. Біологічні особливості свиней.

5. Племінна робота в свинарстві.

6. Годівля і утримання свиней.

Література.

1. Основи сільського господарства / за ред. Б. М. Польського. - К.: Вища школа, 1991. - с. 271-281

2. Основи землеробства і твариництва / П. Д.Клименко, О. І. Кононенко, В.П. Федоров. – К.: Вища школа, 1991. -с. 357-366

3. Технологія виробницва сільськогосподарської продукції. Навчальний посібник / Ярош Ю. М., Трусов Б. А. – К.: Український центр духовної культури, 2005.- с. 411-453

1. Племінна робота та розведення Великої рогатої худоби (ВРХ).

2.

В молочному скотарстві племінну роботу проводять поряд з поліпшенням породності і збільшенням молочної продуктивності в напрямі підвищення жирності молока і зниження затрат кормів та виробницво продукції.

Для цього використовують бугаїв жирномолочних ліній, перевірених за продуктивністю їхніх дочок.

Племінна робота в м’ясному скотарстві спрямована на підвищення м’ясних якостей і скороспілості худоби. Для цього в господарствах застосовують молочне породне схрещування з плідниками м’ясних скороспілих порід.

В молочному тваринництві на плем’я залишають корів, які дають найбільше молока з високим вмістом жиру в ньому. В м’ясному скотарстві основними ознаками для відбору є жива маса, добре виражений м’ясний тип і скороспілість тварин. В обох випадках перевагу віддають найбільшим тваринам з міцною конституцією і правильним складам тіла.

Велике значення в скотарстві має відбір бугаїв- підлітків, тому що від них залежить якість потомства, отже, і підвищення продуктивності стада.

Бугай повинен мати кращі показники продуктивності, ніж корови стада.

Статева зрілість ВРХ настає у віці 5-8 місяців, а вік першого парування – близько півтора року. Спаровують бугайців і телиць уперше у віці 16-18 місяців.

При штучному осіменінні в сердньому від одного плідника за рік одержують до 400 і більше телят, тобто в 6-10 разів більше, ніж при природньому паруванні. Інтенсивність використання плідників залежить від їхнього віку і для дорослих призначають не більше двох садок на добу, для молодих одну-дві в тиждень.

2.Годіля та утримання ВРХ.

Корів годують залежно від їхньої маси, планового удою, вгодованості й віку.

Висока продуктивність корів значною мірою залежить від правильної підготовки їх до отелення. Треба своєчасно запустити корів на сухостій і організувати в сухостійний період достатньо повноцінну годівлю їх. Раціони тільних сухостійних корів повинні складатися з 3-6кг. бобо- злакового сіна, 15-20кг. високоякісного силосу, 5-10кг. кореноплодів і 1-3кг. концентратів. У літній період тварин треба годувати зеленою масою з бобових трав і добавляти 2-3кг. концентратів. Годують і напувають сухостійних корів 2-3 рази на добу.

Раціон дійних корів повинен складатися з ріноманітних кормів. Щоб годіля сприяла підвищенню удою, раціони складаються не на фактичний, а на дещо більший удій. Починаючи з 10-12 дня після отелення протягом перших двох місяців лактації раціони складають на удій вище від фактичного на 4-6кг. молока.

Співвідношення між окремими видами кормів у раціоні повинно бути приблизно таким (за поживністю): сіно – 30%, соковиті корми – 40%, концентрати – 30%.

В одній кормовій одиниці раціону для дійних корів повинно бути 110-120г. перетравного протеїну, близько 7г. кальцію, і 5г. фосфору, 40-50мг. каротину.

Щоб забезпечити статеву активність і високу якість сперми, плідників треба годувати повноцінним кормом і утримувати в добрих умовах. Годівля повинна бути індивідуальною, а раціони складають, ураховуючи інтенсивність використання бугаїв- плідників, їхній вік і живу вагу, на основі існуючих кормових норм. У раціони плідників слід включати високоякісне сіно з розрахунку 0, 8 – 1кг. на 100кг. живої ваги, збільшити кількість концентратів і обмежити кількість сокових кормів на 10-15кг. На 1-ну кормову одиницю в раціоні повинно припадати до 140г. перетравного протеїну, 7г. кальцію, 6г. фосфору, і 70-90мг. каротину. Утримують плідників у простих стійлах на прив’язі. Щодня їм треба чистити і проводити активний моціон.

Безприв’язне утримання худоби – один із способів підвищення продуктивності праці і зниження собівартості молока і м’яса. Тварин утримують без прив’язі на глибокій підстилці. Безприв’язне утримання можна широко застосовувати для вирощування телят старшого віку та відгодівельної худоби. Гній вибирають 1-2 рази на рік. Групове безприв’язне утримання корів дає змогу підвищити продуктивність праці на 33-55%.

Стійлово – табірне утримання худоби широко застосовують у районах інтенсивного землеробства, де недостатньо пасовищних угідь. При такому способі утримання худоба знаходиться в літніх табірних приміщеннях поблизу кормових угідь все літо. В цей період тварин годують в основному скошеним зеленим кормом і силосом. Щоб забезпечити рух тварин, можна використати недалеке пасовище.

Літнє пасовищне утримання хубоби сприяє підвищенню продуктивності, зміцненню здоров’я тварин і зниженню собівартості продукції. При цьому способі утримання застосовують загінну систему випасання. На стадо в 100 корів відводять в середньому 1, 5-2га. природнього пасовища в день і 0, 5-10га. пасовища сіяних трав. Для відпочинку і доїння худоби будують легкі накриття.