Культура мови медичного працівника

Важко переоцінити силу слова. Важливим складником особистості кожного медика є мовна культура. Від мистецтва мовного спілкування багато в чому можуть залежати і наслідки лікування.

Як доводить медична практика і саме життя, слово і ранить, і лікує; словом можна вбити, словом можна врятувати. Тому медик має оволодіти культурою мови: вміти добирати мовностилістичні засоби і прийоми відповідно до умов і цілей спілкування, передаючи певний психокультурний контекст. Саме це є тим стрижнем, на який нанизуються професійні знання та вміння фахівця.

Магічна сила слова може зіграти виключно важливу роль у взаєминах медика і хворого.

Слово може не тільки спричинитися до функціональних змін в організмі людини, а й вбити людину – в повному значенні цього вислову.

Значення слова в лікуванні хворого добре розуміли в давні часи. За дві тисячі років до нашої ери один із постулатів давньої іранської медицини проголошував: «Три знаряддя має лікар: слово, рослину і ніж».

Гіппократу приписують такий вислів: «Якщо є декілька лікарів, один з яких лікує травами, другий – ножем, а третій словом, то найкраще звернутися до того, хто лікує словом».

Пройшли віки, забуто багато методів, декотрі з них втратили своє значення, а слово в його лікувальному значенні залишилося найбільш дієвим засобом. Сила слова іноді не може зрівнятися з дією навіть найефективніших засобів лікування. Чи потрібно доводити, яку повагу і довіру має пацієнт до лікаря, якщо той володіє вмінням переконувати. Звичайно, користуватися словом потрібно обережно, доброзичливо, бо в устах одного воно лікує, а в устах іншого – ранить. Необхідно знати, що, кому, коли і як говорити. При цьому слід врахувати психологічні особливості хворого, його стан, діагноз, характер хвороби.

«Не можна лікувати тіло, не лікуючи душу», - ці слова Сократа завжди звучать актуально.

Велике значення в мовному спілкуванні з хворими має звукова культура голосу.

Мова і голос, немов дзеркало, відображають культуру людини.

Варто пам’ятати відомий афоризм: «Якщо хворому після розмови з лікарем не стало легше, то це не лікар» (В.М. Бехтерев).

Велике значення має інтонація. Медичний працівник, який говорить монотонно, байдуже, навряд чи знайде контакт із хворим а його родичами. Звукова мова медика, якщо вона емоційна і водночас спокійна, впевнена, є найкращим методом дії на хворого. У зв’язку з цим доцільно нагадати такий вислів Гегеля: «У спокійному голосі можна з упевненістю розпізнати красу душі людини, яка говорить, у грубості голосу – грубість, почуття, що її характеризують».

Під час огляду хворого чи розмови з ним медик не повинен виявляти своїх негативних емоцій. Кожен хворий прислухається не тільки до голосу медика, а й до його відтінку, прагнучи навіть прочитати щось в очах лікаря.

Хворому потрібна дружня підтримка словом, але, в разі необхідності, слід суворо і твердо відхилити його вимоги.

Медичні працівники повинні бути дуже обережними і в розмовах між собою в присутності хворих. Іноді з випадково пророненого слова можна зробити хибні висновки.

Дуже легко необережним словом відібрати у хворого надію на одужання, а безнадійність ніколи не була помічницею медика. «Віру у виздоровлення слід уселяти в пацієнта», - так твердить стародавня заповідь для лікарів.