Суспільні блага та суспільний вибір

Механізм державного регулювання приходить на допомогу ринку і при розв'язанні проблем суспільних благ.

Суспільні блага – це блага, користь від використання яких не розділимо розподілена по всьому суспільству в однаковій мірі незалежно від того, хочуть чи ні окремі його представники купувати це благо.

Наприклад, чисте повітря — це суспільне благо, також як і національна оборона або суспільна безпека. Основною власти­вістю суспільних благ є можливість використання цих благ усі­ма особами без урахування наявності та розмірів індивідуальної оплати.

Суспільні блага поділяються на „чисті” і „недосконалі”.

Чисті суспільні блага – це які споживаються колективно всіма людьми незалежно від того платять вони за нього чи ні. Наприклад, маяки на узбережжі, світлофори на дорогах, фундаментальні наукові дослідження.

Чисті суспільні блага характеризуються:

· невинятковістю – неможливістю виключення будь-кого із користування даним благом

· неконкурентністю – неможливістю перешкодити споживати це благо людям, які не заплатили за нього.

Недосконалі суспільні блага – це блага, які можна розділити серед людей таким чином, що інші від цього не відчують ніякої вигоди та не понесуть ніяких витрат. Наприклад, можливість користування автотрасою залежить від наявності у людини автомобіля.

Недосконалі суспільні блага характеризуються обмеженими можливостями використання, зумовленими географічним положенням або необхідністю мати ще додаткові приватні блага.

Особливим різновидом суспільних благ є спільні ресурси – родовища корисних копалин, дикі тварини і риби в океанах і морях, які також характеризуються невинятковістю, але викликають суперництво – використання їх однією людиною зменшує можливості споживання інших людей.

Ринок неспроможний забезпечити громадян суспільними благами, оскільки неможливо визначити обсяг попиту на них. Для кожного конкретного індивіда проблеми попиту в даному випадку не існує як такої, тому що чистим благом він користується безоплатно. З іншого боку, виробництво таких благ вимагає значних витрат ресурсів. Тому держава стає основним їх виробником чи замовником, визначає оптимальну їх кількість і мінімізує витрати їх виробництва.

Виробництво суспільних благ супроводжується двома проблемами:

– як визначити оптимальну кількість суспільного блага;

– як оцінити вигоди і витрати від реалізації того чи іншого проекту виробництва суспільних благ.

Оптимізація виробництва суспільних благ здійснюється за правилом:

гранична суспільна вигода (МSВ) – користь від споживання даного обсягу благ – дорівнює граничним суспільним витратам (М S С) – витратам, пов’язаним з виробництвом даного обсягу благ:

МSВ = М S С.

Оптимальний обсяг виробництва суспільного блага визначається за допомогою «фантомних» кривих попиту. Принцип побудови цих кривих діаметрально протилежний побудові кривих ринкового попиту на індивідуальні товари. Щоб визначити обсяг ринкового попиту на ці товари треба скласти обсяги індивідуального попиту кожного споживача за кожної можливої ціни (горизонтальна сума). Попит на суспільне благо визначається як сума цін (вертикальна сума), які всі споживачі готові заплатити за останню одиницю даного товару за всіх можливих обсягів попиту на нього. При цьому використовуємо закон спадної граничної корисності, тобто кожна додаткова одиниця суспільного блага приносить менше корисності, ніж попередня. А ефективним буде той обсяг вироб­ництва громадського блага, який відповідає точці перетину кривої сукупного попиту та кривої граничних витрат. (рис. 14.3).

Досягнення колективної рівноваги (Q*) означає усвідомлення громадянами, що всі вони повинні брати участь у покритті витрат, незважаючи на різну оцінку ними граничних вигод від суспільного блага. Водночас кожен розуміє практичну неможливість виявити серед тисяч споживачів суспільного блага тих, хто не бажає за нього платити. Це – так звана проблема неплатників. Внаслідок існування цієї про­блеми виробництво громадських благ буває нижче ефективного. Ринок не в змозі вирішити цю проблему, знову на допомогу при­ходить держава: практично ця проблема вирішується за рахунок законодавчого визначення платників податків і обов’язковості їх стягнення.

За ринкового механізму приватні блага виробляються в такій кількості, як бажають споживачі. Внаслідок того, що вигоди від користування суспільними благами безпосередньо виявити неможливо, забезпечення суспільними бла­гами, на відміну від приватних, визначається політичними рішеннями. Це породжує чимало проблем, які вивчаються теорією суспільного вибору.

Теорія суспільного вибору – це теорія, заснована на аналізі процесів колективних рішень, дослідженням взаємозв’язку між пріоритетами громадян та прийняттям державних рішень.

Теорія суспільного вибору розрізняє дві основні моделі прийняття рішень щодо реалізації суспільних проектів:

– модель прямої демократії – рішення приймаються більшістю голосів шляхом прямого голосування у формі референдумів;

– модель представ­ницької демократії – рішення приймаються голосуванням депутатів.

У моделі прямої демократії вибір ефективного рішення забезпечується при умові, що в про­цесі голосування враховуються всі можливі альтернативи. Проте за деякий проміжок часу знайти рішення, яке влаштовувало б усіх, практично нереально. Тому найчастіше рішення прий­мається більшістю голосів.

Пряме голосування є швидше винятком. Пряма демократія існує лише на рівні общин у США, Канаді та у Швейцарії (у формі референдумів).

Така модель застосовується рідко через значні витрати її реалізації.

Більш поширеною у сучасних суспільствах є модель представ­ницької демократії. В межах класичної теорії суспільного вибору припускається, що депу­тати не мають ніяких власних цілей і прагнуть лише краще пере­дати пріоритети своїх виборців. Але передумова про відсутність у депутатів власних інтересів давно визнана нереалістичною. Депутати можуть переслідувати особисті або корпоративні цілі, лобіювати інтереси певних політичних чи економічних сил.

Лобізм – це діяльність, спрямована на забезпечення прийняття політичних рішень в інтересах групи з особливими інтересами.

Для представницької демократії типовим є так званий обмін голосами. Таким чином, групи меншості отримують можливість підтримувати одна одну і формувати певну більшість. Обмін го­лосами може відбуватись у явному вигляді через послідовність процедур голосування або неявно, коли формується пакет доку­ментів, спільна програма дій різних парламентських груп. Вигоду від прийняття таких рішень одержує група зацікавлених, а тягар витрат покладається на решту суспільства. За пря­мої демократії обмін голосами неможливий, тому що кількість виборців велика, а отже, на проведення переговорів потрібні ве­ликі кошти. В представницькій демократії чисельність виборців значно менша, і тому для кожної групи з певними інтересами існує багато комбінаційних можливостей.

У рамках теорії суспільного вибору є питання про відмови держави – випадки, коли вона неспроможна забезпечити ефективний розподіл і використання суспільних ресурсів через обмеженість необхідної для прийняття рішення інформації, лобізм, нездатність передбачити й ефективно контролювати найближчі та віддалені наслідки прийняття рішень.

Отже, у процесі державного регулювання економічної діяльності ринкових суб’єктів проявляються певні вади або неспроможність самої державної влади. Будь-яке суспільство по суті змушене робити компромісний вибір між двома неспроможностями – неспроможністю ринку і неспроможністю державної влади.

Питання для самоконтролю

1. Поясніть роль державних структур у розвитку економіки.

2. Дайте визначення суспільного блага.

3. Чим характеризуються чисті та недосконалі суспільні блага.

4. Чим суспільні блага відрізняються від приватних.

5. Охарактеризуйте механізм формування попиту на суспільне благо.

6. Поясніть, як відбувається процес прийняття рішення щодо оптимального обсягу виробництва суспільних благ.

7. Поясніть поняття, «зовнішні ефекти».

8. Наведіть приклади позитивних та негативних зовнішніх ефектів.

Рекомендована література: [1, 2, 3, 5, 7, 8, 9, 11].