Тема 7. Споживання домогосподарств

Споживання та заощадження як функції доходу. Особистий дохід у приватній закритій економіці та його складові. Особистий наявний дохід у приватній закритій економіці та його розподіл. Доходи та витрати домогосподарств у моделі макроекономічного кругообігу.

Теперішня і майбутня вартість грошей, що заощаджуються. Кейнсіанська функція споживання, графічне її відображення. Кейнсіанська функція заощадження та графічне її відображення. Гранична схильність до споживання та заощаджень. Чинники, що впливають на граничну схильність до споживання. Середня схильність до споживання та заощаджень.

Класична концепція споживання. Роль відсоткової ставки, у розподілі доходів домашніх господарств на споживання та заощадження. Неокласична функція споживання як функція поточного відсотка. Кейнсіанська теорія поведінки споживача. Психологічний закон споживача. Функції споживання з урахуванням фактора часу. Теорія Фішера про вибір споживача. Вплив на споживання поточного доходу, заощаджень та позик. Гіпотеза життєвого циклу Модільяні. Функція споживання за гіпотезою життєвого циклу. Теорія постійного доходу, та функція споживання за гіпотезою постійного доходу.

Тема 8. Приватні інвестиції

Роль інвестицій в економіці. Вплив інвестицій на сукупний попит. Вплив інвестицій на сукупну пропозицію через капіталоутворення. Аналіз зміни інвестицій під час економічного спаду (2008–2009 рр.) та під час стабілізації і підйому (2000–2007 рр.), їх вплив на економіку України. Види інвестицій, валові та чисті інвестиції, приріст капіталу.

Інвестиції в основний капітал. Кейнсіанська функція інвестицій. Гранична ефективність капіталу, роль дисконтної норми у виборі інвестиційного проекту. Гранична схильність до інвестування. Математична інтерпретація кейнсіанської функції інвестицій. Неокласична функція інвестування. Граничні витрати на капітал, математичне визначення граничних витрат на капітал. Залежність оптимального обсягу капіталу від граничних витрат на капітал та очікуваних обсягів ВВП. Математична інтерпретація неокласичної функції інвестування. Автономні та індуційовані інвестиції. Проста інвестиційна функція. Графічне зображення інвестиційної функції. Мультиплікатор автономних інвестицій. Модель акселератора. Сутність моделі взаємодії мультиплікатора – акселератора.

Заощадження та інвестиції. Заощадження як джерело і фінансове обмеження інвестицій. Рівновага між заощадженнями та інвестиціями. Класичний та кейнсіанський механізми урівноваження заощаджень та інвестицій. Структура заощаджень приватної економіки. Роль фінансової системи у трансформації заощаджень в інвестиції.

Тема 9. Сукупні витрати і ВВП

Сукупні витрати і рівноважний ВВП. Заплановані та фактичні витрати. Рівняння рівноважного ВВП за моделлю «витрати-випуск». Модель «кейнсіанського хреста», інвестиції в товарні запаси (заплановані та незаплановані інвестиції). Рівноважний ВВП і модель «вилучення-ін’єкції», співвідношення між вилученнями у формі заощаджень і ін’єкціями у формі інвестицій. Графічне зображення моделі «вилучення-ін’єкції». Автономні та індуційовані витрати. Мультиплікатор автономних витрат. Ефект мультиплікатора на прикладі економіки України. Сукупні витрати і потенційні ВВП. Рецесійний розрив як наслідок дефіциту автономних витрат в умовах неповної зайнятості. Графічна та математична інтерпретація автономних витрат в умовах повної зайнятості. Інфляційний розрив як наслідок надлишкових автономних витрат в умовах повної зайнятості. Графічна та математична інтерпретації інфляційного розриву. Парадокс бережливості.

Тема 10. Економічна динаміка

Сутність та основні теорії економічного зростання. Короткострокове зростання ВВП та фактори впливу на динаміку цього зростання. Економічне зростання у довгостроковому періоді. Крива виробничих можливостей (КВМ). Екстенсивне та інтенсивне зростання економіки. Основні положення кейнсіанської теорії економічного зростання. Модель Харрода-Домара. Основні положення неокласичної теорії економічного зростання. Виробнича функція Кобба-Дугласа. Модель Солоу. Передумови моделі Солоу: об’єкт моделювання – приватна економіка; продуктивність праці; капіталоозброєність. Вплив нагромадження капіталу на капіталоозброєність. Стійка капіталоозброєність. Вплив приросту населення на капітлоозброєність. Вплив технічного прогресу на капіталоозброєність.

Математичне та графічне зображення зміни капітлоозброєності за моделлю Солоу. Золоте правило нагромадження капіталу.

Джерела економічного зростання. Внесок факторів виробництва в економічне зростання: капітал, праця, науково-технічний прогрес. Рівняння, що описує внесок окремих виробничих факторів у приріст продукту. Визначення економічного зростання з урахуванням усіх факторів. Залишок Р. Солоу.

Тема 11. Держава в системі макроекономічного регулювання

Роль держави у змішаній економіці. Основні економічні функції держави. Модель макроекономічного кругообігу з урахуванням держави. Основний регулятор змішаної економіки. Економічні напрямки, які не можуть саморегулюватися ринком. Економічні функції держави. Класична, кейнсіанська та монетарна теорії макроекономічного регулювання.

Теорія економічних пропозицій, теорія раціональних очікувань. Трансформація функції споживання з урахуванням держави. Функція споживання на основі наявного доходу. Функція споживання з урахуванням податків. Вплив держави на кількісну визначеність приватних заощаджень. Державні та національні заощадження. Рівновага між національними заощадженнями та національними інвестиціями. Стимулююча та стримувальні політики. Дискреційна та автоматична фіскальна політика. Механізм впливу вказаної політики на економіку країни. Вплив державних закупівель на ВВП. Мультиплікатор податків. Автоматичні чисті податки як вмонтовані стабілізатори.

Державний бюджет. Валові та чисті податки. Державні видатки. Позики уряду. Перерозподільча функція держави. Концепція збалансування державного бюджету. Дефіцит і профіцит державного бюджету. Боргове фінансування державного бюджету.

Крива Лаффера. Збалансування бюджету на щорічний та циклічній основі. Використання моделі IS–LM для обґрунтування впливу фінансової та монетарної політики на ВВП. Стимулююча монетарна політика з використання моделі IS–LM.

Тема 12. Зовнішньоекономічна діяльність

Теорії зовнішньої торгівлі. Теорія порівняльних переваг Д. Рікардо. Теорія Гекшера-Оліна, теорія міжнародної торгівлі М. Портера.

Національна економіка з урахуванням решти світу. Зовнішньо-торговельні і міжнародно-фінансові зв’язки. Взаємозв’язок між цими механізмами. Вплив решти світу на параметри моделі «витрати-випуск». Гранична схильність до імпорту. Функція споживання у відкритій економіці, вплив решти світу на параметри моделі «вилучення-ін’єкції».

Торговельна політика, чистий експорт і ВВП. Митні і немитні інструменти торговельної політики. Функція чистого експорту. Мультиплікатор витрат у відкритій економіці.

Платіжний баланс. Рахунок поточних операція та зміст його складових. Рахунок капітальний операцій та зміст його складових. Резервні активи як регулююча стаття платіжного балансу.

Валютний курс. Валюта та її види. Номінальний валютний курс та способи його визначення. Паритет купівельної спроможності. Фіксований і плаваючий валютний курси. Реальний валютний курс. Двосторонній та багатосторонній валютний курс.

Модель Манделла-Флемінга як теорія сукупного попиту у відкритій економіці. Зв’язок між національною та світовою відсотковою ставкою. Застосування кривих IS–LM у моделі Манделла-Флемінга. Макроекономічна політика за плаваючого та фіксованого валютних курсів.

3. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ

(денна форма навчання)

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ

(заочна форма навчання)

Згідно з навчальними планами загальний обсяг годин, який виділяється для вивчення дисципліни «Макроекономіка» для студентів денної та заочної форм навчання зі спеціальностей: «Економіка підприємства», «Фінанси та кредит», «Облік та аудит» становить 144 год. Але їх структура має істотні відмінності:

Для студентів денної форми навчання зі спеціальностей «Економіка підприємства», передбачено лекцій – 34, практичних занять – 34, індивідуальних занять – 36, самостійної роботи – 40 год. Для спеціальності «Облік та аудит» передбачено лекцій – 34, практичних занять – 34, індивідуальних занять – 42, самостійної роботи – 34 год. Для спеціальності «Фінанси і кредит» передбачено лекцій – 34, практичних занять – 34, індивідуальних занять – 42, самостійної роботи – 34 год.

У разі заочної форми навчання обсяг аудиторних занять різко зменшується. Для спеціальності «Економіка підприємства» передбачено лекцій тільки 6, практичних занять – 4, самостійної роботи – 134 год. Для спеціальності «Фінанси та кредит» передбачено лекцій – 10, практичних занять – 6, самостійної роботи – 86 год., індивідуальної роботи для написання курсової роботи – 42 год. Для спеціальності «Облік та аудит» передбачено лекцій – 4, практичних занять – 4, самостійної роботи – 94 год., індивідуальної роботи для написання курсової роботи – 42 год.

Крім того, для студентів денної форми навчання всіх спеціальностей структура залікового курсу складена за вимогами кредитно-модульної системи.

4. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ І ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Семінарські і практичні заняття з даної дисципліни проводяться на денній та заочній формах навчання. Їх метою є система поточного і підсумкового контролю знань. До цієї системи відноситься: вибіркове усне опитування; написання та захист рефератів; фронтальне усне опитування; написання та захист модульних контрольних робіт.

Модульні завдання можуть виступати у формі тестів чи комплексного розрахункового завдання. Протягом навчального курсу студент денної форми навчання має виконати два модульних завдання, кожне з яких включає 10 теоретичних питань. Модуль І охоплює 1-6 теми, модуль ІІ 7 – 12 теми.

Комплексне розрахункове завдання може виконуватися в аудиторії письмово чи самостійно за індивідуальними планами, за результатом якого студент складає звіт на стандартних аркушах комп’ютерного набору.

5. КУРС ЛЕКЦІЙ

Тема 1. Макроекономіка як наука

План

1. 1. Визначення макроекономіки. Практична функція і основні цілі макроекономіки.

1.2. Зв’язок макроекономічних досліджень з основними економічними теоріями.

1.3. Об’єкт і суб’єкти макроекономіки та їх взаємозв’язок.

1.4. Методи макроекономічного аналізу. Макроекономічні моделі: їх сутність і типи.

1.5. Моделі кругових потоків товарів і доходів в закритій і відкритій економіках.

1.1. Визначення макроекономіки. Основні цілі макроекономіки

Курс макроекономіки, як правило, читається після вивчення базового курсу з мікроекономіки. В чому ж відмінність цих двох курсів? Чому не достатньо обмежитися лише мікроекономічним аналізом? Давайте згадаємо, які питання вивчались у курсі мікроекономіки. По-перше, мікроекономіка має справу з економічною поведінкою окремих економічних суб’єктів – в основному домашніх господарств і фірм, а також вивчає тенденції конкретних ринків. Наголос робиться на особливостях формування цін і обсягів випуску конкретних товарів і послуг, а також на тому, як в результаті взаємодії ринків формується розподіл обмежених ресурсів по різних напрямках їх використання. В макроекономіці ми зустрінемося з взаємовідносинами у трьох типах економік: закриту економіку за участю домогосподарств (ДГ) та фірм; закриту – за участю держави, тобто домогосподарств, фірм та держави; відкриту – за участю домогосподарств, фірм, держави та закордону. Макроекономіка вивчає виробництво та ринки всіх товарів та послуг вироблених економікою країни.

В мікроекономіці розглядаються відносні ціни на конкретні товари та послуги (наприклад нафта), то в макроекономіці – рівень цін або середньозважену ціну на всі товари і послуги, їх динаміку, тобто інфляцію та дефляцію.

Інший приклад. У мікроекономіці ми розглядали працю як один із основних факторів виробництва, проте предметом нашої зацікавленості була рівновага на ринках праці різної кваліфікації, спеціалізації тощо. Нас не цікавила сукупна величина зайнятості в економіці, або, навпаки, рівень безробіття. Ці питання будуть ретельно вивчатися в курсі макроекономіки.

Таким чином, макроекономіка розглядає поведінку економіки країни в цілому, тобто як єдиного цілого: її підйомами та спадами, проблемам інфляції та безробіття. Разом з тим, необхідно відмітити, що деякі питання макроекономіки стосуються економіки країни, а деякі можуть мати наслідки і для цілої низки країн (наприклад, світові нафтові або фінансові кризи). В цьому разі ми маємо справу з глобальним макроекономічним аналізом.

Макроекономіка розглядає як зміни обсягів виробництва і зайнятості у довготривалій перспективі (економічне зростання), так і їхні короткотермінові коливання, які утворюють цикли ділової активності.

Основна проблема з якою стикаються студенти, які вивчають макроекономіку, полягає в тому, що вона не є дисципліною, що склалася і є сталою, незмінною, закінченою. Спори з ключових питань макроекономіки продовжуються і сьогодні. Це найчастіше викликає незадоволення тих слухачів, хто хоче бачити в курсі прості, ясні, закінчені відповіді на основні проблеми сучасної економіки. Вивчаючи макроекономіку, слід брати до уваги те, що по деяких питаннях існує декілька теорій, які намагаються з різних точок зору пояснити те або інше явище. Слід також звертати увагу на передумови, на яких ґрунтується та чи інша теорія, і оцінювати адекватність цих чинників у кожній конкретній ситуації, у відповідності до якої застосовуються основні постулати (твердження) тієї чи іншої теорії. Наприклад, важко чекати, що моделі створені для опису розвинутої ринкової економіки, будуть адекватно діяти у країнах з перехідною економікою.

Зрозуміти роль макроекономіки в житті суспільства означає з’ясувати її практичну функцію.

В основі цієї науки лежить головна суперечність суспільства – між безмежними матеріальними потребами людей і обмеженими економічними ресурсами. Потреба – це об’єктивна необхідність в чому-небудь для підтримання життєдіяльності людини. При цьому слід розрізняти платоспроможні та абсолютні потреби. Платоспроможні завжди обмежуються купівельною спроможністю людей, тобто величиною їхніх доходів. Що стосується абсолютних потреб то їхня величина мотивується бажанням людей, які не відповідають можливостям національного виробництва. У такій формі матеріальні потреби є безмежними.

Економічні ресурси – це природні, людські та створені людиною матеріальні ресурси, що використовуються людиною для виробництва товарів і послуг. Всі економічні ресурси є рідкісними або в обмеженій кількості.

Єдиним способом задоволення потреб суспільства, що постійно зростають, є підвищення ефективності національної економіки, яке проявляється через збільшення обсягів виробництва на одиницю ресурсів.

Звідси випливає практична функція макроекономіки. Вона полягає в тому, щоб надавати знання, здатні дати людям можливість застосовувати їх для підвищення ефективності економіки і на цій підставі забезпечувати зростання рівня задоволення матеріальних потреб суспільства.

На макрорівні способи підвищення ефективності економіки можна об’єднати за трьома напрямами. Це: а) забезпечення повної зайнятості ресурсів; б) оптимізація розподілу наявних ресурсів між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів; в) підвищення продуктивності ресурсів.

Макроекономіка має конкретні цілі і використовує відповідні інструменти.

Системи цілей:

1. Високий і зростаючий рівні національного виробництва, тобто зростання реального валового внутрішнього продукту (ВВП).

2. Високий рівень зайнятості при невеликому вимушеному безробітті (5-6%).

3. Стабільний чи плавно зростаючий рівень цін у поєднанні з визначенням цін і заробітної плати через взаємодію попиту та пропозицій на вільних ринках.

Щодо першої цілі відмітимо, що кінцеве завдання економічної діяльності полягає в тому, щоб забезпечити населення товарами та послугами. Сукупним вимірювачем національного виробництва є валовий внутрішній продукт (ВВП), який відображає ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг.

Другою основною ціллю макроекономічної політики є висока зайнятість і низьке безробіття. Рівень безробіття коливається в ході економічного циклу. У фазі кризи і депресії, попит на робочу силу скорочується, а рівень безробіття збільшується. У фазі очікування і підйому попит на робочу силу зростає, а безробіття скорочується. Проте задоволення потреб людей у гідній роботі – важкодосяжне завдання.

Третя макроекономічна ціль передбачає стабільність цін за наявності вільних ринків. Поширеним вимірником загального рівня цін є індекс споживчих цін (ІСЦ), що враховує витрати на придбання фіксованого набору «кошика» товарів і послуг.

Держава має у своєму розпорядженні певні інструменти, які вона може використовувати з метою впливу на макроекономіку.

Виділяють такі інструменти макроекономічної політики:

1. Податково-бюджетна політика – використання податків і державних витрат з метою впливу на економіку.

2. Кредитно-грошова політика – вплив держави через грошову кредитну і банкову системи країни. Грошова маса, що піддається регулюваню з боку держави, впливає на відсоткову ставку і тим самим – на економічне зростання.

3. Політика доходів – це бажання держави стримувати інфляцію директивними методами: або введенням прямого контролю збоку держави над заробітною платою і цінами, або тиску на підприємців задля добровільного планування ними підвищення заробітної плати і цін.

Включення до важелів впливу держави на економіку такого інструменту, як «політика доходів» у західній економічній літературі є найбільш дискусійною тезою.

В даний час більшість економістів вважають, що вона більше завдає шкоди ніж є дієвою.

4. Зовнішньоекономічна політика – стимулювання державою національного виробництва для задоволення потреб споживачів як на внутрішніх, та і на зовнішніх ринках. Міжнародна торгівля підвищує ефективність і економічне зростання національного виробництва. Важливим показником зовнішньої торгівлі є чистий експорт. У разі перевищення експорту над імпортом спостерігається додаткове отримання доходів країною, а за умови, коли імпорт перевищує експорт виникає дефіцит торгового балансу.

5. Торгова політика – застосування державою протекціоністської політики, яка містить в собі тарифи, квоти та інші інструменти регулювання які або стимулюють або обмежують експорт чи імпорт.

6. Валютна політика – регулювання державою через Центральний банк валютного курсу країни, який стимулює або стримує зовнішню торгівлю та впливає на доходи суб’єктів ринку.

1.2. Зв’язок макроекономічних досліджень з основними економічними теоріями

Макроекономіка є частиною економічної теорії. Економічну теорію, створену у XVII-XIX ст., називають класичною. Вона відповідала вимогам розвитку індустріального суспільства, основаного на приватній власності і свободі економічного вибору. Класична теорія досліджує природу багатства, розподіл продукту між факторами виробництва, вільну конкуренцію і накопичення капіталу. Класична теорія розглядала сутність таких категорій як корисність, витрати виробництва, прибуток, розподіл благ в умовах обмежених ресурсів, зробивши перші кроки у напрямку, яке отримало у подальшому назву маржиналізм.

Основоположниками класичної економіки вважають Адама Сміта, Жана Батиста і Давида Рікардо. У 70-х роках XIX століття з’являється маржиналістський напрямок розвитку класичної теорії. Основна ідея маржиналізму – дослідження граничних величин економічної системи в масштабах домогосподарств, фірм і всього народного господарства (гранична схильність до споживання, інвестування, капіталоутворення). Основоположниками теорії маржиналізму були У. С. Джевонс (Англія), Л. Вальрас (Швейцарія), К. Монгер (Австрія). Продовжуючи дослідження в класичній теорії, зазначені економісти дійшли до нових висновків, відкрили поняття корисності, граничної корисності та продуктивності.

Саме в той час система господарювання набула проблеми, які не вирішувалися за допомогою традиційних засобів. Економісти почали більше цікавитися питаннями загального порядку: сукупним попитом, сукупної пропозиції, грошовим обігом тощо.

Швейцарський економіст Леоне Вальрас створює теорію загальної економічної рівноваги. Виникає потреба у розділенні загальної економічної теорії.

Макроекономіку визначають як науку про сукупну (агреговану) поведінку людей, про цілісну економічну систему.

Основним проблемним місцем залишається теорія агрегування, яка в той час активно розвивалась. Відмітимо, що агрегування необхідно не лише в теорії, але і на практиці під час збору і обробки статистичних даних, які складають основу емпіричного аналізу. У макроекономіці розглядають такі агреговані економічні змінні: сукупний попит, сукупну пропозицію, споживання, інвестиції, експорт та імпорт, рівень цін тощо. Також розглядають такі агреговані ринки: ринок товарів, ринок праці і ринок капіталу.

Незважаючи на те, що макроекономічні питання ставились і вивчались ще у XVIII ст. (починаючи з роботи Д. Юма 1752 року, присвяченій вивченню зв’язків між торговим балансом, пропозицією грошей і рівнем цін), макроекономіка як наука, з’явилася лише у 30-40-і роки ХХ ст. Каталізатором для цього була Велика депресія 30-х років, яка привела до великого спаду виробництва у більшості західних країн, викликавши тим самим незнане безробіття, через що значна кількість населення цих країн опинилася на межі жебрацтва. Відновлення економіки країни, що мало місце після Першої світової війни, також відіграло в цьому значну роль. Демократичні уряди були занепокоєні катастрофічним падінням рівня життя населення і потребували розроблення ефективних способів боротьби з економічною депресією.

Поява у 1936 році праці англійського економіста Джона Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» була напряму продиктована великою депресією і поклала початок макроекономіці, як самостійній економічній науці.

Головна ідея Кейнса полягає в тому, що ринкові економіки не завжди здатні до саморегулювання, як це вважали класики, оскільки може мати місце певна негнучкість цін. У цьому випадку, економіка не може самостійно вийти із депресії, за рахунок механізму цін, а потребує втручання держави у вигляді стимулювання сукупного попиту.

Появу кейнсіанського підходу у подальшому назвали «Кенсіанською революцією» в економіці. Необхідно також відмітити ще одну обставину, яка сприяла розвитку макроекономіки. Це поява регулярних статистичних даних за національними рахунками. Наявність даних дозволило спостерігати і описувати динаміку та взаємозв’язок макроекономічних явищ, що є першим найнеобхіднішим кроком для розвитку макроекономічної науки.

У процесі розвитку в макроекономіці склались дві основні школи. Класична школа вважала, що вільні ринки самі приведуть економіку до рівноваги на ринку праці (тобто до повної зайнятості) і ефективного розподілення ресурсів, тому немає необхідності у державному втручанні.

Кейнсіанська школа виходила із наявності певної негнучкості цін і, отже, неспроможності ринкового механізму досягти макроекономічної рівноваги, зокрема це стосувалось наявності нерівноваги на ринку праці у короткостроковій перспективі. В результаті неспроможності ринкового механізму досягнення рівноваги вимагає втручання держави, яке приймає форму стабілізаційної політики.

Слід відмітити, що кейнсіанська модель досить адекватно описувала економіку і широко використовувалась до 70-х років ХХ ст. У 70-х роках, виникла нова проблема: поєднання стагнації з високою інфляцією. Багато хто бачив причину подібної ситуації в активному втручанні уряду в економіку. Відбулася так звана кейнсіанська контрреволюція. Відповіддю був перегляд класичної теорії і поява доктрини монетаризму, яку створив Мілтон Фрідман. Прибічники монетаризму повернулись до ідеї про саморегульовані ринки і висунули на центральне місце пропозицію грошей. Згідно з теорією монетаристів стабільна пропозиція грошей, а не безперервна її зміна, є запорукою стабільної макроекономічної ситуації. Монетаризм породив нову хвилю економічних теорій, які ґрунтувались на саморегулюванні ринків і сформували неокласичну макроекономіку. Паралельно розвивався і альтернативний неокейнсіанський підхід але тепер на підставі відповідних мікроекономічних поведінкових моделей.

1.3. Об’єкт, суб’єкти і предмет макроекономіки

Об’єктом макроекономічного аналізу є економічна система.

Економічна система – це впорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ і послуг.

Основними елементами економічної системи є:

- соціально-економічні відношення, які базуються на відповідних формах власності на економічні ресурси і результати господарської діяльності;

- організаційна форма господарської діяльності: розподіл праці, спеціалізація і кооперація виробництва;

- господарський механізм, спосіб регулювання економічної діяльності на макрорівні;

- конкретні економічні зв’язки між господарськими суб’єктами.

Економічні системи багатомірні і формалізовано записуються таким чином:

ES = A(A₁, A₂…A_n),

де ES – економічна система, яка визначається властивостями А_i. Ці властивості виступають критеріями під час визначення типу економічної системи.

Типи економічних систем.

1. Ринкові економічні системи:

· Ринкова економіка вільної конкуренції – чистий капіталізм (ХІХ – перші десятиріччя ХХ ст.).

Основні ознаки:

приватна власність на інвестиційні ресурси;

вільна конкуренція;

свобода учасників економічної діяльності;

ринкове ціноутворення;

стихійне ринкове регулювання.

· Сучасна ринкова економіка – змішана економіка (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ ст.)

Основні ознаки:

колективна, приватна і державна власність;

державне регулювання економіки з метою стимулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції;

маркетингова система управління виробництвом.

2. Неринкові економічні системи:

· Традиційна економічна система, що притаманна малорозвиненим країнам

Основні ознаки:

приватна власність на засоби виробництва;

відстала технологія;

ручна праця;

натуральне виробництво;

переважно дрібнотоварне виробництво;

активна роль держави.

· Адміністративно-командна система.

Основні ознаки:

державна власність на засоби виробництва;

монополізації і бюрократизація виробництва;

централізоване планування і управління виробництвом;

централізований розподіл матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Всі сучасні економіки є змішаними – знаходяться у проміжку між двома крайностями: суто командною і суто ринковою системами. У змішаних економіках розподіл ресурсів здійснюється як державою, так і ринком. Дійсне співвідношення держави і ринку у різних країнах відрізняється. Напружені суперечки між вченими виникають саме з приводу тієї ролі, яку мають грати держава і ринок в економіці.

Макроекономічні суб’єкти та їх взаємозв’язки.

Суб’єктами макроаналізу є:

1. Сектор домашніх господарств (ДГ), складається з усіх приватних господарств країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб. ДГ пропонують фактори виробництва (трудові ресурси), споживають частину отриманого доходу.

2. Підприємницький сектор (фірми) – сукупність усіх фірм, зареєстрованих у межах країни (мета діяльності фірм – отримання прибутку). Підприємницький сектор висуває попит на фактори виробництва, пропозиції на товари і послуги, які виробляє та інвестує у свій розвиток.

3. Державний сектор – містить всі державні інститути і заклади.

Основні завдання держави:

· створення суспільних благ, які надаються споживачам «безплатно»;

· фундаментальна наука;

· державні послуги;

· соціальна і виробнича інфраструктура.

Основні цілі державного сектору:

· задоволення потреб в суспільних благах;

· зростання суспільної продуктивності праці;

· зниження витрат на споживання домашніми господарствами.

Для здійснення своєї діяльності держава збирає податки, за рахунок яких здійснює закупівлю товарів і послуг для всіх національно-економічних суб’єктів.

4. Сектор зовнішнього економічного простору містить перелік всіх економічних суб’єктів, які знаходяться за межами даної країни, а також закордонні державні інститути.

Вплив зовнішнього економічного простору на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом і національними валютами.

Предметом макроекономіки є розкриття механізму причинно-наслідкового функціонування та розвитку економіки.

Макроекономіка одночасно визначає причини і дозволяє державі впливати на них шляхом цілеспрямованого регулювання економічної поведінки суб’єктів ринку. Це означає, що макроекономіка виконує не лише пізнавальну, а й нормативну (прикладну) функцію. Перша спрямована на обґрунтування висновків, які пояснюють сучасний стан національної економіки; друга – дозволяє отримати рекомендації щодо шляхів ефективності її функціонування.

1.4. Методи макроекономічного аналізу. Макроекономічні моделі: їх сутність і типи

Макроекономіка використовує такі методи:

Аналіз – це метод дослідження, при якому об’єкт дослідження розкладається на окремі частини, кожна з яких вивчається окремо.

Синтез – це метод дослідження, який базується на об’єднанні окремих елементів в одне ціле з урахуванням зв’язків між ними.

Аналіз і синтез використовується в дослідженнях спільно.

Індукція – судження, яке походить від конкретного до загального, від знання нижнього рівня до знання вищого рівня.

Дедукція – судження, що формується при дослідженні від загального до одиночного.

Об’єднання індукції і дедукції забезпечує зв’язок відокремленого і загального.

Метод наукової абстракції – цей метод поглибленого пізнання реальних економічних процесів шляхом виокремлення основних, найсуттєвіших сторін певних явищ і очищення їх від усього не істинного, випадкового.

Основним методом макроекономічного дослідження є економіко-математичне моделювання.

Макроекономічні моделі – це математичні рівняння в яких відображені реальні економічні процеси в абстрактному і спрощеному вигляді

Створити модель – це означає знайти функцію яка пов’язує ендогенні та екзогенні змінні макромоделі.

Ендогенні змінні – це величини, які визначаються в результаті побудови моделі та є її невід’ємними складовими (величина реального НД, рівень зайнятості, ставка реальної зарплати, реальна ставка відсотку, рівень цін тощо).

Екзогенні змінні – це величини, які знаходяться поза макромоделлю (технологія виробництва, ставка оподаткування (t), державні витрати (G), обсяг пропозиції грошей (M^S).

Поведінкові функції – визначають типові переваги, які утворюються у суспільстві.

Наприклад: C=с(Y) – функція споживання в суспільстві.

Технологічні функції – характеризують технологічні і організаційно-технічні залежності. Наприклад, виробнича функція, яка визначає зв’язок реального випуску з факторами виробництва:

Q=f(X₁, X₂…X_n)

Інституційні функції – відображають інституційні залежності між параметрами моделі, наприклад, сума податкових надходжень (Т) є функцією від доходу (Y) і податкової ставки (t).

T=f(t, Y).

Функція – виражає залежність яка випливає з визначення явищ. Наприклад, сукупний попит визначається головним макроекономічним рівнянням:

Y=C+І+G+NX.