Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема 5. Грошовий ринок. 5.2. Класична та кейнсіанська теорії попиту на гроші.






План

5.1. Гроші та їх функції. Основні грошові агрегати.

5.2. Класична та кейнсіанська теорії попиту на гроші.

5.3. Пропозиція грошей. Грошові та депозитні мультиплікатори.

5.4. Механізм грошового ринку. Крива LM.

5.5. Банківська система і грошово-кредитна політика держави.

 

 

5.1. Гроші та їх функції. Основні грошові агрегати

 

Результатом будь-якого процесу виробництва є створення товарів і послуг.

У давні часи надлишок вироблених продуктів і спеціалізація на окремих видах трудових операцій викликали необхідність обміну товарами та послугами.

Форми обміну в товарному виробництві.

1. Безпосередній товарообмін – прямий обмін одного товару на інший.

2. Обмін товарами за допомогою загального еквівалента – грошей.

В умовах безпосереднього товарообміну відсутність загального еквівалента, тобто товару, що виражає вартість всіх інших товарів і здатного на них постійно обмінюватися, ускладнювало обмін і стримувало розвиток виробництва, що викликало об’єктивну необхідність виникнення грошового обігу.

Що ж таке гроші? Відповісти на це, здавалось би елементарне питання, зовсім не просто. Гроші змінювали свою форму і набували нових функцій протягом часу.

Колись товари обмінювались зовсім без грошей (тобто мала місце натуральна економіка), потім грошима були певні товари, в подальшому роль грошей почали відігравати різні цінні метали (мідь, срібло, золото). Пізніше з’явилися паперові гроші, які самі по собі не були цінністю, а виконували функцію грошей лише тому, що їх можна було обміняти на цінні метали за певним курсом.

На сьогодні цей зв’язок розірваний і гроші почали виступати не лише у паперовій формі. Так, з’явились пластикові картки, які приймаються до плати практично на рівні з наявними грошима. Крім того, існують чеки і різні банківські вклади, які також певною мірою відіграють роль грошей.

Сучасний грошовий обіг – це рух грошей, що опосередковує обіг товарів і послуг, а також рух фінансового ринку, які здійснюються у формі законодавчо закріпленої державної грошової системи.

Грошима називається законодавчо визначений засіб платежу, який без будь-яких обмежень приймається в обмін на товари і послуги, а також при сплаті боргових зобов’язань.

Гроші випускаються центральним (емісійним) та комерційними (депозитними) банками і представлені двома видами: символічними та кредитними.

1. Символічні гроші це боргові зобов’язання держави. Монопольне право емісії (випуску) готівкових грошей законодавчо закріплене за державою (Центральним банком), тому символічні гроші є державними грошима. Купівельна спроможність грошей – це кількість товарів та послуг, які можна придбати за одиницю.

2. Кредитні або депозитні гроші – це боргові зобов’язання депозитних інститутів (комерційних банків). Кредитні гроші є приватними грошима – їхню основу складають депозити юридичних та фізичних осіб. Депозити – це грошові кошти, вкладені в комерційні банки у готівковій чи безготівковій формі для збереження на певних умовах.

Основні елементи (складові) грошової системи.

1. Наявність національної грошової одиниці, у якій виражаються ціни на товари і послуги через встановлений державою «масштаб цін».

2. Система кредитних і паперових грошей, а також різних монет, що є законними платіжними засобами на території даної країни.

3. Система емісії грошей, тобто законодавчо закріплений в країні порядок випуску грошей в обіг.

4. Державні органи, що займаються питаннями регулювання грошового обігу (Міністерство фінансів, Національний банк, податкова адміністрація, фабрики Держзнаку).

Історичні типи систем грошового обігу (в залежності від виду грошей, які обертаються).

1. Система обігу повноцінних металевих грошей означає, що в обігу знаходяться повноцінні золоті і (або) срібні монети (зливки) – біметалізм або монометалізм – виконують усі функції грошей, а паперові і кредитні гроші можуть вільно обмінюватися на грошовий метал (у зливках або монетах).

2. Система обігу кредитних і паперових грошей, коли останні не можуть бути обміняні на повноцінні гроші (в основному золото), а саме золото витиснуте з обігу.

Основні види монометалізму.

1. Золотомонетний стандарт, що існував до першої світової війни і характеризується обігом золотих монет та вільним обміном паперових і кредитних грошей на золоті монети.

2. Золотозливковий стандарт, введений в Англії і Франції в роки першої світової війни. Передбачав можливість обміну знаків вартості на золото тільки лише за пред’явленням суми, що відповідає ціні стандартного зливка золота.

3. Золотодевізний стандарт (введений у 20-і роки ХХ сторіччя в більшості країн), за яким було дозволено обмінювати національні банкноти на іноземну валюту (девізи), розмінну – на золото.

В макроекономіці гроші визначають як вид фінансових активів, які використовуються для обслуговування договорів.

Найхарактерніша риса грошей – їх ліквідність, тобто здатність швидко і з мінімальними витратами обмінюватися на будь-які інші види активів.

Роль грошей в економіці краще за все розкривають їх функції.

Автори відомого підручника «Економікс: принципи, проблеми і політика» К. Макконел та С. Брю на питання: «Що таке гроші?» - дають відповідь: «Все, що виконує функції грошей, і є гроші».

Таким чином визначення грошей дається через їх функції.

Виділяють п’ять основних функцій грошей:

1) засіб обігу;

2) міра вартості (вимірювальний інструмент для угод);

3) засіб заощадження чи накопичення багатства;

4) засіб платежу;

5) світові гроші.

У сучасних умовах суть грошей обмежуються виконанням ними трьох функцій.

Функції грошей.

1. Міра вартості. Гроші є кількісним виміром та порівнянням відносних вартостей товарів та послуг на ринку.

2. Засіб обігу. Цю функцію гроші виконують безпосередньо і виступають у якості посередника в товарному обігу.

Основним грошовим носієм довгий час виступало золото. Але в міру закріплення за золотом функцій грошей, закладалися умови для його заміни кредитно-паперовими грошима.

У 1690 році в Північній Америці з’явилися замінники золота у вигляді паперових грошей, коли гроші вільно обмінювалися на золото. В 1971 році на Бреттон-Вудській конференції розвинені країни скасували золотодевізний стандарт. І тепер паперові гроші мають єдину цінність (на відміну від золота) – загальну купівельну спроможність.

Паперові гроші – це «не гроші» в певному сенсі слова, їхня вартість не визначається витратами праці на їхнє виробництво. Ці гроші являють собою «особливий товар», здатність якого обмінюватися на всі інші товари випливає не з їхньої внутрішньої вартості, а з обмежених розмірів випуску і надання їм державною владою статусу офіційно, законодавчо закріпленої грошової одиниці, діючої на території держави.

Кредитні гроші розвиваються також із функції засобу обігу, але як боргові зобов’язання (векселя), якими можна робити платежі, переносячи вимоги сплати готівки з однієї фізичної (юридичної) особи на іншу. В подальшому при розвитку фінансового ринку кредитними грошима стають боргові зобов’язання комерційних банків.

Поступово розходження між власне паперовими грошима і кредитними грошима стираються, а в сучасних умовах − не існують.

3. Засіб заощадження. Гроші є найбільш ліквідним «товаром», тобто таким, які можуть швидше за все використовуватися для виконання будь-якого фінансового зобов’язання (розрахунки з кредиторами, постачальниками, працівниками тощо).

Кількість грошей у країні регулюється і контролюється державою. Цю функцію виконує Центральний банк (ЦБ).

Кількість грошей, необхідних для обігу, визначається за формулою:

,

де – сума вартості благ, які підлягають реалізації;

– сума вартості товарів, проданих в кредит;

П – платежі, строк оплати яких уже надійшов;

ВВ – взаємооплатні платежі (натуральний обмін).

На практиці для вимірювання грошової маси використовуються грошові агрегати, які виступають у вигляді боргових зобов’язань держави, комерційних банків та інших фінансових установ і представляють певні форми пропозиції грошей.

Грошовий агрегат – це сукупність грошових засобів у визначеній конкретній формі, які об’єднані за якісними ознаками: ступінь ліквідності; швидкість обігу; функціональна роль в економіці.

В національній економіці грошові засоби залежно від рівня ліквідності групуються зростаючим підсумком у такі форми пропозиції грошових агрегатів:

Форми пропозиції грошей (за ступенем ліквідності).

1. М0 – це наявні кошти, тобто готівка (паперові гроші і дрібна розмінна монета) і безготівкові кошти у вигляді чекових вкладів та пластикових кредитних карток.

Металеві і паперові гроші є борговими зобов’язаннями держави і державних агентів.

Чекові книжки та пластикові картки представляють боргові зобов’язання комерційних банків і ощадних установ.

2. М1 = М0 + «Майже гроші» (квазі-гроші) – це визначені високоліквідні фінансові активи: поточні рахунки, безчекові ощадні рахунки, невеликі строкові вклади і короткострокові державні облігації, що безпосередньо не функціонують як засіб обігу, але можуть легко перетворюватися в готівку або чекові внески.

Безчекові ощадні вклади припускають присутність вкладника при одержанні готівки в банку.

Термінові дрібні вклади припускають дострокове повернення вкладу без отримання відсотків.

М1 = М0 + поточні рахунки + безчекові ощадні вклади + дрібні строкові вклади.

3. М21 + «Широкі гроші». Великі строкові вклади, якими володіють клієнти у формі депозитних сертифікатів, що також можуть бути легко переведені у готівку і чекові вклади.

4. М3 = М2 + Державні цінні папери, комерційних банків, акції інвестиційних фондів та трастових компаній.

Однак вважається, що основною формою пропозиції грошей є агрегат М0, який прямо і безпосередньо використовується в якості засобу обігу.

Висока питома вага агрегату М1 в агрегаті М3 у структурі грошової маси України пояснюється нездатністю банків до зберігання цінностей у довгостроковому періоді.

Таблиця 5.1

Наявна грошова маса в обігу в Україні за період 2000–2009 рр.

 

Показники Од. виміру Роки
                   
Готівка, гроші поза банками (М0) млн. грн                    
Кошти на поточних рахунках у нац. валюті млн. грн                    
Грошова маса (М1) млн. грн.                    
Строкові гроші в нац. та інозем. валюті млн. грн                    
Грошова маса (М2) млн. грн                    
Кошти клієнтів у довірчому управлінні та цінні папери власного боргу банку млн. грн                    
Грошова маса (М3) млн. грн                    
Частка М0 в М3 % 39, 7 42, 8 40, 7 42, 6 34, 4 31, 0 28, 7 28, 0 30, 0 32, 2
Темп зростання грошової маси % - 41, 9 41, 8 46, 5 32, 4 54, 2 34, 5     -6
Відношення М3 до ВВП % 18, 9 22, 4 28, 7 35, 5 36, 5 43, 9 47, 9 55, 0 54, 4 53, 3
ВВП млн. грн                    
Темп зростання ВВП % - 12, 0 10, 6 11, 8 12, 9 27, 9 23, 3 32, 4 31, 5 -9, 6
Інфляція % 25, 8 6, 1 -0, 6 8, 2 12, 3 10, 3 11, 6 16, 6 22, 3 12, 3

За даними таблиці бачимо, що протягом 2006–2009 рр. темп приросту грошової маси (агрегат М3) значно перевищує темпи зростання ВВП, що негативно впливало на процес інфляції.

Як бачимо існує певна залежність між обсягом грошової маси та рівнем інфляції. Саме цей принцип Уряд України застосував у 2009 р. для зменшення інфляції.

Так, темп зростання грошової маси в 2009 році в порівнянні з 2008 роком зменшився з 30 до -6 відсотків і відповідно рівень інфляції – з 22, 3 до 12, 3 відсотків.

 

 

5.2. Класична та кейнсіанська теорії попиту на гроші

Наявність пропозиції грошей припускає, що на них існує попит.

1. Попит на гроші для угод (MD) – це певний обсяг грошей як засобу обігу, для угод при придбанні товарів і послуг: домогосподарствами для придбання споживчих товарів і оплати послуг, а підприємствами – для оплати праці, матеріалів, енергії тощо.

У класичній теорії грошовий попит визначається відповідно до кількісної теорії грошей Фішера. Гроші, згідно із зазначеною теорією, необхідні людям лише для здійснення купівельних операцій. Тому попит на гроші є виключно функцією доходу та ілюструє такою формулою:

 

або ,

де – попит на гроші;

– рівень цін;

– швидкість обігу грошей;

– обсяг випуску продукції у реальному вираженні.

Добуток є вартісною оцінкою випущеної продукції, що задає параметри попиту на гроші для операцій.

Добуток – кількість грошей, які мають бути сплачені під час купівлі виробленої продукції.

Рівняння показує, що трансакційий попит на гроші залежить від таких факторів, як абсолютний рівень цін, рівень реального доходу, швидкості обігу грошей. Підвищення цін і зростання реального обсягу виробництва підвищують попит на гроші, а зростання швидкості обігу грошей, – навпаки – зменшує трансакційний попит. Якщо швидкість обігу грошей та рівень обсягу випуску у реальному вираженні стабільні, то кількість грошей змінюється пропорційно рівню цін.

З економічної точки зору, доцільніше розглядати реальний попит на гроші, який визначається з урахуванням їхньої купівельної спроможності – реальної вартості грошей.

 

Реальний попит на гроші зростає пропорційно зростанню обсягу реального доходу при постійному обігу грошей.

 

MD1
MD2  
MD0  
r
-kY
+kY

 

Рис. 5.1. Трансакційний (операційний) попит на гроші

 

На графіку (рис. 5.1.) показано як змінюється трансакційний попит на гроші під впливом зміни ВВП: зростання ВВП збільшує попит на гроші у зсуває лінію попиту праворуч (MD2) і навпаки зменшення ВВП зсуває лінію попиту на гроші ліворуч (MD1), тобто попит зменшується.

2. Попит на гроші () – відображає особливості грошей як засобу заощадження і означає розгляд вигідності володіння грошима як фінансовими активами.

Відповідно до кейнсіанської теорії споживачі збільшують попит на гроші не лише для фінансування трансакційних операцій але і для збереження грошей у формі фінансових активів. Перевагою володіння грошима є їх ліквідність. Недоліком володіння наявними грошима як активами є те, що такі гроші не дають доходу у вигляді відсотків. У цьому разі агент втрачає дохід у вигляді номінальної відсоткової ставки.

Номінальна відсоткова ставка (r) – ставка відсотка виражена у грошах за поточним курсом, оголошеним банком, без поправки на інфляцію. Чим вище відсоткова ставка, тим більше втрачає доходу економічним агент, який накопичує активи у наявних грошах.

Зростання відсоткової ставки спонукає агентів змінювати структуру своїх активів: зменшувати запас грошей і збільшувати запас інших активів, наприклад, облігацій. Тому зростання відсоткової ставки зменшує попит на гроші.

Функція попиту на гроші як на активи відображає зворотну залежність попиту на реальні запаси активів від динаміки номінальної ставки відсотка.

 

 

r

       
 
   
 

 


Рис. 5.2. Графік функції попиту на гроші як на активи

 

Реальну вартість збереження грошей визначає реальна ставка відсотка (i) – це номінальна ставка за мінусом рівня інфляції.

 

 

де і – реальна відсоткова ставка;

r – номінальна відсоткова ставка;

– темп інфляції.

Реальна ставка відсотка відображає реальну купівельну здатність доходу, отриманого у вигляді відсотка (якщо економічний агент поклав гроші у банк на депозит).

Сукупний попит на гроші – це загальна кількість грошей, яку економічні агенти хочуть мати для фінансування операції (угод) і у формі активів, тобто сума трансакційного попиту на гроші і попиту на гроші як на активи.

Функція сукупного попиту може бути виражено такою формулою:

 

 

Змінна доходу (Y) відображає співвідношення між грошовою масою і обсягом операцій, які необхідно профінансувати. Змінна відсоткової ставки (r) показує перевагу грошових коштів щодо інших фінансових активів. Звідси випливає рівняння, що описує кейнсіанську функцію грошового попиту:

 

MD=kY – hr,

де MD попит на гроші;

Y – реальний дохід;

r – відсоткова ставка;

k – чутливість попиту на гроші до зміни рівня доходу, що показує, на скільки одиниць збільшується (зменшується) попит на гроші у разі зміни доходу на одиницю;

h – чутливість попиту на гроші до зміни рівня відсоткової ставки, що показує, на скільки одиниць збільшується (зменшується) попит на гроші у разі зміни відсоткової ставки на один пункт. Крива сукупного попиту на гроші показана на рис. 5.3.

       
 
   
 
 

 


 

Рис. 5.3. Графік функції сукупного попиту на гроші

 

Збільшення (зменшення) рівня доходу супроводжується зростанням чи зменшенням попиту на гроші на величину kY, що на графіку відображається зсувом кривої попиту. Величина реального попиту на гроші буде падати, якщо ставка відсотка буде зростати.

Якщо відсоткова ставка перебуває на такому низькому рівні коли дохід від облігацій не компенсує пов’язані з ним витрати, а економічні агенти прагнуть тримати все своє багатство у формі грошей, наступає період, коли попит на гроші не має обмежень з боку ставки відсотка. Такий момент отримав назву «пастка ліквідності».

5.3. Пропозиція грошей. Грошові та депозитні мультиплікатори

Пропозиція грошей у першу чергу залежить від Центрального банку який володіє монопольним правом на первинну емісію грошей. Результатом останньої є приріст грошової бази, яка визначається за формулою:

 

де MB – грошова база;

C – готівка;

BR – банківські резерви.

Грошова база – це готівка поза банківською системою, а також резерви комерційних банків, які зберігаються в Центральному банку (ЦБ). Готівка є частиною пропозиції грошей, тоді як банківські резерви впливають на здатність банків створювати вторинну емісію грошей. Пропозиція грошей MS суттєво відрізняється від грошової бази:

по-перше, має інший склад – вона є сумою готівки і депозитів:

 

MS =C + D,

де MS пропозиція грошей;

D – депозити;

по-друге, пропозиція грошей перевищує грошову базу. Це пояснюється мультиплікаційним ефектом примноження грошової бази.

 

MS=MB × mm,

де mm грошовий мультиплікатор.

Грошовий мультиплікатор (mm) – це відношення пропозиції грошей до грошової бази:

Грошовий мультиплікатор визначається за такою формулою:

 

 

Розділимо на D чисельник і знаменник та отримаємо:

 

де депозитний мультиплікатор;

= норма банківського резерву.

Величина залежить від вкладів населення, а залежить від норми банківських резервів, встановлених ЦБ і від величини надлишкових резервів, які комерційні банки можуть тримати понад необхідну суму резервів. Тепер пропозицію грошей можна подати:

 

= .

 

Таким чином, пропозиція грошей прямопропорційне грошовій базі () і грошовому мультиплікатору. Грошовий мультиплікатор показує як змінюється пропозиція грошей при збільшенні грошової бази. Збільшення депозитного мультиплікатора і норми резервів зменшує грошовий мультиплікатор. Щоб показати, як банківська система здійснює мультиплікацію грошової бази, звернемося до табл. 5.2.

Таблиця 5.2

Мультиплікація грошової бази

 

Банки Δ C (cr× Δ D) Δ D (Δ MB(1+cr)) Δ BR (rr× Δ D) Δ L (Δ D-Δ BR) Δ MS (Δ C + Δ D)
Банк 1          
Банк 2          
Банк 3          
Усього          

 

Припустимо, що Центральний банк скупив у домогосподарств державні облігації на 3 млн. грн. Це і є первинною емісією грошей або приріст грошової бази. Припустимо, що =0, 3, а =0, 2. Первинна емісія грошей розподіляється у такий спосіб: спочатку домогосподарства частину своїх коштів перетворять на готівку згідно з її коефіцієнтом (cr× Δ D). Решту грошей вони покладуть на депозит банку 1. Первинний розподіл приросту грошової бази матиме такий вигляд:

 

Δ MB = cr × Δ D + Δ D = Δ D(1 + cr);

;

Δ C = cr × Δ D = 0, 3 × 2308000 = 692400.

Отже, банк 1 розпоряджується депозитами на суму 2308000 грн. З цієї суми він здійснює відрахування в резерви за формулою:

 

Δ BR = Δ D × rr = 461400 грн.

Отже, банк 1 має можливість надати позику на 1846200 грн.

Наведений розподіл приросту грошової бази відображає лише перший етап мультиплікаційного процесу. Надалі позичальники банку 1 перекажуть свої кошти за вирахуванням готівки на депозит банку 2, який розподілить їх між резервами і позиками. Потім позичальники банку 2 та інші банки у такий самий спосіб виконають послідовно такі самі операції до певної межі, яка обчислюється методом нескінченної спадної геометричної прогресії. За даними табл. 5.2. загальний приріст готівки і депозитів є таким: готівка збільшується на 1800000 грн., а депозити – 6000000 грн. Тому = 7800000 грн. (6000000+1800000). Приріст пропозиції грошей можна визначити і в інший спосіб:

Δ D = ;

;

Δ D = грн.;

Δ C = = 1800000 грн.;

Δ L = Δ D (1 – rr) = 4800000 грн.

Центральний банк може контролювати пропозицію грошей впливом на грошову базу шляхом зміни зобов’язань перед населенням і банківською системою (впливом на величину наявних грошей і резервів). Друга можливість – це зміна пропозиції грошей через процес мультиплікації у системі комерційних банків.

Таблиця 5.3

Приріст пропозиції грошей за рахунок емісії Національного банку і здійснення мультиплікації грошової бази комерційними банками України за період 2000–2006 рр.

 

Показники Од. виміру Роки
             
Готівка (С) млн. грн              
Депозити (D) млн. Грн              
Грошова база (MB) млн. Грн              
Резервування коштів банків у НБУ (BR) млн. грн              
Норматив резервування (rr) коеф-т 0, 15 0, 14 0, 12 0, 12 0, 07 0, 08 0, 05
Депозитний мультиплікатор (cr) коеф-т 0, 65 0, 74 0, 68 0, 53 0, 53 0, 45 0, 40
Грошова маса (MS) млн. грн              
Грошовий мультиплікатор (mm) коеф-т 2, 32 2, 16 2, 25 2, 25 2, 68 2, 90 3, 22

 

Взаємозв’язок нормативу резервів депозитного мультиплікатора з грошовим мультиплікатором поданий у табл. 5.3. При зменшенні депозитного мультиплікатора і норми резерву з 0, 65 і відповідно 0, 15 у 2000 році до 0, 4 і відповідно до 0, 05 у 2006 році грошовий мультиплікатор збільшився з 2, 32 до 3, 22, що позитивно вплинуло на зростання грошової маси в Україні.

 

5.4. Механізм функціонування грошового ринку. Крива LM, графік Хікса-Хансена для ринку грошей та цінних паперів

Модель грошового ринку об’єднує попит і пропозицію грошей. У короткостроковому періоді рівень цін розглядається як фіксована величина, а пропозиція грошей контролюється ЦБ і є фіксованою на рівні . Реальна пропозиція грошей є фіксованою на рівні і на графіку може бути подана прямою . Попит на гроші розглядається як зворотна функція від ставки відсотка (для заданого рівня доходу, при незмінному рівні цін номінальна і реальна ставки відсотка рівні). У точці рівноваги попит на гроші дорівнює їх пропозиції.

 
 

 


 


Рис. 5.4. Рівновага на грошовому ринку

 

Рухома відсоткова ставка тримає у рівновазі грошовий ринок. Рівновага можлива тому, що економічні агенти змінюють структуру своїх грошових активів залежно від руху відсоткової ставки. Так, якщо (r) висока, то пропозиція грошей перевищить попит на них. Економічні агенти, у яких накопичились наявні гроші, будуть намагатися позбутися їх шляхом придбання інших видів фінансових активів: акцій, облігацій, термінових вкладів. Висока відсоткова ставка відповідає низькому курсу облігацій, тому вигідно купувати дешеві облігації у розрахунку на дохід від зростання їх курсу у майбутньому, у результаті відбувається зниження (r). Банки в умовах перевищення пропозиції грошей над попитом почнуть знижувати відсоткові ставки.

Поступово через зміну економічними агентами структури своїх активів і зниження банками своїх відсоткових ставок рівновага на ринку відновиться. При низькій відсотковій ставці процеси на ринку будуть проходити у зворотному напрямку.

Коливання рівноважних значень відсоткової ставки і грошової маси можуть бути пов’язані зі зміною екзогенних величин грошового ринку: рівень доходу, пропозиція грошей. Графічно це може бути проілюструвано – зсувом кривих попиту і пропозиції грошей.

 

 

                           
 
r  
 
   
       
 
 
 
     
 
 
         
 
 


           
   
 
   
 
r2  
 
 
r1  
 

 

 


Рис. 5.5. Вплив зміни грошової маси на відсоткову ставку

 

Так, зміна рівня доходу у бік збільшення (рис. 5.5.) збільшує попит на гроші (зсув вправо кривої попиту на гроші ) і збільшує ставку відсотка від r1 до r2. Скорочення пропозиції грошей веде до зростання відсоткової ставки.

Крива Хікса-Хансена для ринку грошей та цінних паперів. За кейнсіанською концепцією, при даній грошовій базі функції попиту на гроші () та пропозиції грошей () є функціями від доходу () та реальної ставки відсотка (і). Таким чином, умови рівноваги на грошовому ринку відзначаються одним рівнянням з двома невідомими () та (і). Це означає, що існує множина пар () та (і), які є розв’язком даного рівняння.

Сукупність парних значень національного доходу () та ставки відсотка (r) за яких встановлюється рівновага на ринку грошей, утворює «грошову лінію» LM. Математичну залежність відсоткової ставки від доходу можна вивести на базі рівняння грошового ринку:

 

Якщо це рівняння розв’язати відносно відсоткової ставки, то отримаємо функцію кривої LM:

Нахил кривої LM залежить від коефіцієнта який відображає ступінь залежності відсоткової ставки від доходу. Якщо, велике, то незначне збільшення доходу зумовлює велике зростання відсоткової ставки. За цих умов крива LM є крутою. Якщо мале, то велике збільшення доходу викликає незначне зростання відсоткової ставки. За цих умов крива LM є пологою, тобто тяжіє до горизонтальної лінії.

Побудуємо графік LM за умови, що грошова пропозиція не залежать від ставки відсотка (і).

У ІІ квадраті будуємо графік функції попиту на гроші як активи .

Умови побудови графіка:

1) При і=max, попит на гроші як активи наближаємо до 0.

2) При (ліквідна пастка). Попит на гроші як активи необмежено зростає.

 

II
i

 


LM

 


 

 


 


M
Y

 


 

 

 
 
I

 


IV
III
M

 

Рис. 5.6. Крива LM за умови, що грошова пропозиція і попит не залежать від ставки відсотка

 

У IV квадраті зображено функцію трансакційного попиту

У ІІІ квадраті побудована лінії MM яка показує як задана грошова база розподіляється на попит на гроші для здійснення угод та попит на гроші як активи.

На основі побудованих ліній у ІІ, ІІІ, IV квадратах визначається множина комбінацій () та (і), яка відповідає рівновазі на ринку грошей і, таким чином, отримуємо лінію LM у І квадраті.

i  
i0  
M0  
LM  
Y0  
На графіку 5.7. зображена крива Хікса-Хансена для ринку грошей та цінних паперів – «грошова» крива LM.

 

 

       
 
   
 


Y

Рис. 5.7. Грошова крива LM

M0 –точка рівноваги;

i0 –рівноважний відсоток;

Y0 –рівноважний обсяг виробництва;

–ліквідна пастка.

Конфігурація лінії LM дозволяє виділити на ній три відрізки:

1) відрізок паралельний осі абсцис, який відповідає «ліквідній пастці» та асиметрично наближається до неї – кейнсіанський відрізок;

2) відрізок з додатковим нахилом – проміжний відрізок;

3) перпендикулярний до осі абсцис – класичний відрізок.

 

 

5.5. Банківська система і грошово-кредитна політика держави

Для ринкової економіка більшості країн характерна дворівнева структура банківської системи, яка включає:

· центральний банк

· розгалужену систему комерційних банків.

Центральний банк – головний банк, що регулює грошовий обіг країни і визначає основи кредитної політики держави.

Особливість функціонування Центрального банку.

Сучасні центральні банки характеризуються двоїстістю положення: з однієї сторони їхня діяльність повинна корегуватися з економічною політикою уряду країни, а з іншого боку – вони повинні проводити самостійну грошово-кредитну політики в державі.

У розвинених країнах голова ЦБ не вибирається, а призначається виборним органом (парламентом). Подібна практика має місце і в України: кандидатура голови Центрального банку України затверджується Верховною Радою України за поданням президента України. Ступінь незалежності ЦБ дуже коливається залежно від країни. Як правило у розвинених країнах намагання розділити кредитно-грошову і фіскальну політику призводить до значної самостійності ЦБ, а у країнах, що розвиваються ЦБ відчуває значний тиск з боку уряду і президента.

Функції Центрального банку.

1. Основна функції ЦБ пов’язана з випуском грошей, який здійснюється шляхом емісії наявних грошей і через купівлю державних зобов’язань. Сума наявних грошей (банкнот і монет), що знаходяться в обігу і резервів комерційних банків на рахунку у Центральному банку називають грошовою базою.

2. Другою функцією ЦБ є контроль за діяльністю банківською системи. ЦБ видає (відкликає) ліцензії на банківську діяльність і спостерігає за тим, щоб комерційні банки у своїй діяльності не відхилялись від норм, встановлених банківським законодавством. Зокрема Центральний банк встановлює для всіх банків норми обов’язкового резервування (певну частку депозитів комерційні банки зобов’язані тримати на своїх рахунках у ЦБ). Крім того, Центральний банк надає банкам кредити. Ставка відсотка, за якої комерційні банки можуть взяти кредит у ЦБ називається ставкою рефінансування і є ще одним інструментом контролю.

3. По-третє, ЦБ несе відповідальність за регулювання обмінного курсу. Як правило уряд вибирає режим обмінного курсу (фіксований чи плаваючий), а обов’язки щодо реалізації цього рішення бере на себе ЦБ. При фіксованому обмінному курсі Центральний банк здійснює інтервенції на ринку іноземної валюти, купуючи національну валюту при надлишковій пропозиції національної валюти і продаючи національну валюту в іншому випадку. Для здійснення подібної політики ЦБ повинен мати запаси (резерви) іноземної валюти. При плаваючому обмінному курсі Центральний банк не повинен втручатися у функціонування ринку іноземної валюти, проте при різких змінах обмінного курсу ЦБ, як правило, здійснює інтервенції і в цьому випадку.

ЦБ контролює пропозицію грошей шляхом впливу на грошову базу, а також на мультиплікатор. Фактичний обсяг пропозиції грошей складається у результаті операцій комерційних банків з прийому вкладів і видачі кредитів.

Цілі та інструменти кредитно-грошової політики.

Кінцеві цілі:

а) економічне зростання;

б) повна зайнятість;

в) стабільність цін;

г) стійкий платіжний баланс.

Проміжні цільові орієнтири:

а) грошова маса;

б) ставка відсотка;

в) обмінний курс.

Інструменти:

а) ліміти кредитування, пряме регулювання ставки відсотка;

б) зміни норми обов’язкових резервів;

в) зміни облікової ставки (ставки рефінансування);

г) операції на відкритому ринку.

Форми грошово-кредитної політики держави.

1. Зміна резервної норми, що призводить до перерозподілу у співвідношенні між обов’язковими та надлишковими резервами.

Обов’язкові резерви це частина суми депозитів, яку комерційні банки повинні зберігати у вигляді безвідсоткових вкладів у ЦБ.

Обов’язкові резерви не є джерелом ліквідності (засобом захисту вкладників) у випадках несподіваного одночасного відшкодування значних сум готівки, тобто пред’явлення кредиторами своїх вимог.

Центральний банк використовує систему обов’язкових резервів для контролю за обсягом банківських депозитів, динамікою грошової маси в країні та умовами кредитування. Існує нормативно визначений відсоток резервування зобов’язань по внесках, який комерційний банк повинен мати в резерві. Цей відсоток називається резервною нормою і розраховується як відношення між розміром обов’язкових резервів, що повинні мати комерційні банки, і виданими ними зобов’язаннями по вкладах.

Норми обов’язкових резервів встановлюється у відсотках від обсягу депозитів: чим вище ЦБ ставить норму обов’язкових резервів, тим менша частина засобів може бути використана комерційними банками для видачі кредитів. Збільшення норми резервів (rr) веде до скорочення грошової маси і зменшує грошовий мультиплікатор.

Комерційні банки можуть зберігати і надлишкові резерви – деякі суми понад обов’язкові резерви, наприклад, для збільшення необхідності у ліквідних коштах, які дозволяють комерційним банкам здійснювати активні операції по наданню кредитів і одержанню банківського прибутку.

Проте зберігання надлишкових резервів позбавляє банки суми доходів, які вони можуть отримати, пускаючи ці гроші у обіг.

Загальна сума резервів комерційного банку, яка включає обов’язкові резерви (депозити в Центральному банку) і касову готівку комерційного банку, називається фактичними резервами.

2. Зміна облікової ставки (ставки рефінансування).За цією ставкою ЦБ видає кредити комерційним банкам. Якщо облікова ставка збільшується, то обсяги отримання кредитів комерційними банками у ЦБ скорочуються і отже зменшуються операції комерційних банків з надання кредитів.

Разом з тим, отримуючи більш дорогий кредит, комерційні банки підвищують і свої ставки по кредитах. Таким чином відбувається подорожчання грошей, а їх пропозиція знижується.

Зниження облікової ставки діє у протилежному напрямку.

Найчастіше ЦБ виступає як кредитор для комерційних банків, які відчувають серйозні труднощі. Короткострокові кредити, як правило, надаються для поповнення резервів комерційних банків. Середньострокові та тривалі кредити ЦБ видає для особливо нужденних (сезонні потреби), або для виходу із важкого фінансового стану.

Кредити ЦБ надають на резервні рахунки комерційних банків і розширюють грошову базу та утворюють основу мультиплікативної зміни пропозиції грошей.

3. Операції на відкритому ринку – третій спосіб контролю за грошовою масою. Він широко застосовується у країнах з розвиненим ринком цінних паперів і утруднений у країнах, де фондовий ринок знаходиться у стадії формування. Цей інструмент грошового регулювання передбачає купівлю-продаж ЦБ державних цінних паперів (короткострокових державних облігацій).

Коли ЦБ купує цінні папери у комерційного банку, він збільшує суму грошей на резервному рахунку цього банку Це означає, що у банківську систему надходять додаткові гроші і починається процес розширення грошової маси. Масштаби розширення залежать від пропорції розподілу приросту грошової маси на наявні гроші і депозити: чим більше йде на наявні гроші, тим менше масштаб грошової експансії.

Якщо ЦБ продає цінні папери, то процес йде у зворотному напрямку.

i  
i
Кредитно-грошова політика.

Розглянемо наслідки розширення грошової маси, тобто покупки облігацій на відкритому ринку, для закритої економіки, яка описується моделлю IS-LM.

Отже, в результаті покупки облігацій, номінально, а потім і реально грошова маса зростає, що призводить до надлишкової пропозиції на ринку грошей (і надлишковому попиту на ринку облігацій). Для відновлення рівноваги на ринку грошей ставка відсотка має впасти для кожного рівня доходу і в результаті крива LM зсувається вниз (рис. 5.8.)

 

 


Рис. 5.8. Вплив збільшення пропозиції грошей на рівновагу у моделі IS-LM

 

Нова рівновага буде в точці перетину IS з новою кривою LM, яка на графіку позначена як E2. Як економіка переходить з Е1 у Е2? Після того, як у результаті зростання реальної кількості грошей цей ринок вийшов із стану рівноваги, ставка відсотка одразу падає до рівня i0 при якому рівновага на ринку грошей буде відновлена. В результаті падіння ставки відсотка починається зростання інвестицій, яке призводить до надлишкового попиту на ринку товарів і збільшенню випуску. Зростання випуску означає зростання доходів і, як наслідок, підвищення попиту на гроші, надлишковий попит на ринку грошей призводить до підвищення ставки відсотка. В результаті зростання випуску і ставки відсотка економіка поступово переміщується уздовж кривої LM у нову рівноважну точку Е2.

Порівнюючи початковуЕ1 і нову рівноважну Е2 ми бачимо, що в результаті політики, яка проводиться, виріс випуск і впала ставка відсотка. Випадок продажі облігації ЦБ дає нам протилежний результат, тобто призводить до падіння випуску і підвищення ставки відсотка.

 

 

Питання до самоконтролю

1. Що являють собою гроші?

2. Охарактеризуйте функції грошей.

3. Дайте визначення терміну «грошовий агрегат» та охарактеризуйте систему групування зростаючим підсумком пропозиції грошей за агрегатами.

4. У чому полягає класична теорія попиту на гроші?

5. У чому відрізняються кейнсіанська теорія попиту на гроші від класичної?

6. Що являє собою сукупний попит на гроші?

7. Дайте характеристику таким термінам: грошова база, грошова маса, пропозиція грошей та їх визначення

8. У чому полягає сутність грошового та депозитного мультиплікаторів, наведіть приклад їх визначення.

9. Охарактеризуйте функціонування грошового ринку.

10. Від яких показників залежить рівновага на грошовому ринку?

11. У чому полягає математична залежність відсоткової ставки від доходу?

12. Які умови та показники застосовуються при побудові кривої LM (графік Хікса-Хапсена) для ринку грошей та цінних паперів.

Рекомендована література: [1, 6, 11, 12, 14, 15, 16, 1д, 4д, 8д].

 

Тема 6. Інфляційний механізм

План

6.1. Інфляція: сутність, причини та види. Методи вимірювання інфляції.

6.2. Типи прояву інфляції.

6.3. Соціально-економічні наслідки інфляції.

6.4. Зв’язок інфляції та безробіття.

 

 

6.1. Інфляція: сутність, причини та види. Методи вимірювання інфляції

До основного чинника, що характеризує макроекономічку нестабільність ринкової економіки, відноситься відсутність стабільності рівня цін в межах економічного циклу, яка проявляється в динаміці рівня цін, або в бік їх підвищення, або навпаки.

В економічній літературі дискусійним є питання про те, чи будь-яке підвищення цін є інфляційним. Більшість економістів вважаються, що будь яке підвищення цін означає інфляцію.

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається, що її поява пов’язана з використанням паперових грошей. Термін інфляція вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни (1861-1865.р.р.) і означав процес збільшення паперових грошей в обігу по відношенню до випуску продукції.

Інфляція, в теперішньому розумінні, означає, як зростання середнього (загального) рівня цін або іншими словами, це є падіння купівельної спроможності грошей.

Дефляція – стійка тенденція до зниження середнього (загального) рівня цін, що супроводжується підвищенням купівельної спроможності грошей.

Дезінфляція – означає вилучення з обігу частини надлишкової грошової маси, випущеної в період інфляції, що супроводжується зниженням темпу інфляції.

Рівень (темп) інфляції показує, як змінюються ціни в економіці і вимірюються за допомогою індексів цін.

Індекс цін – це помножене на 100 відношення вартості певного набору товарів і послуг або всіх товарів вироблених в економіці країни у поточному періоді до вартості того ж набору товарів і послуг або всіх товарів і послуг, вироблених в економіці у певному базовому році.

Розрізняють три види індексів:

– індекс споживчих цін;

– індекс цін всіх товарів і послуг, вироблених економікою країни (дефлятор ВВП або індекс Пааше);

– індекс Фішера.

Індекс споживчих цін визначається за формулою Ласпейреса:

,

 

де – ціни і-го блага, відповідно у базовому (0)і поточному (t) періоді;

– кількість і-го блага у базовому періоді.

Приклад розрахунку індексу споживчих цін наведений в табл. 6.1.

 

Таблиця 6.1

Розрахунок індексу споживчих цін

 

Найменування продуктів Кількість у ринковому кошику, кг Ціни у 2009р., грн\од. Ціни у 2010р., грн\од.
М'ясо Хліб Яблука      
Вартість ринкового кошика, всього, грн.      
Індекс цін (2450: 2300)х100 100% 106, 5%

 

При розрахунку індексу споживчих цін, по-перше, визначається вартість набору кошика товарів і послуг за кожний рік. Наступним кроком обчислюється індекс цін шляхом ділення вартості кошика 2007 р. на вартість у базовому (2006) році та помноживши результат на 100%. Індекс споживчих цін, це індекс, що найчастіше використовується. Значення (ІЛ), що розраховується і публічно публікується урядом, визначається виходячи із цін товарів і послуг, при цьому до розрахунку береться біля 200 найменувань споживчих товарів та послуг, які найчастіше використовуються.

Індекс цін всіх товарів і послуг, що виробляються в економіці України, розраховується за формулою Пааше (ІП) (див. тему 2, розділ 2.6). Зазначений індекс враховує структурні зміни у виробництві товарів і послуг у поточному періоді.

Індекс споживчих цін та дефлятор ВВП (Іп) дають різну характеристику зміни рівня цін у зв’язку з їх відмінністю:

– дефлятор ВВП (індекс Пааше) відображає зміни цін на всі вироблені товари, індекс споживчих цін – тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика;

– дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, індекс споживчих цін відображає зміни цін імпортних товарів, якщо вони входять в споживчий кошик;

– якщо індекс споживчих цін обчислюється для незмінного кошика товарів і послуг, то при обчисленні дефлятора ВВП ураховуються змін


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.103 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал