Тема 7. Споживання домогосподарств 4 страница

– потенційний ВВП;

– мультиплікатор витрат;

– скорочення сукупного попиту.

Згідно з рис. 9.4. для закупівлі потенційного ВВП економіка мала б здійснити витрати на рівні Е₁, але насправді вона витратила Е_2, що більше Е₁. Внаслідок цього, рівноважний ВВП перевищує потенційний: що і породжує інфляційний розрив.

Рецесійний розрив – це величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати) для того, щоб підвищити рівноважний рівень ВВП до рівня повної зайнятості (до потенційного рівня).

Подолання рецесійного розриву забезпечується стимулюванням сукупного попиту.

Приріст витрат можна виразити за формулою:

де Y_n – рівноважний ВВП.

Графічна модель рецесійного розриву зображена на рис. 9.5.

Рис. 9.5. Рецесійний розрив

На графіку потенційному ВВП відповідають сукупні витрати . Але економіка витрачає на рівні , що менше . Тому рівноважний ВВП (Y_n) нижче потенційного ВВП (), що відображається: .

Парадокс ощадливості. Намагання суспільства більше заощаджувати обертається таким самим або меншим обсягом заощаджень.

Якщо приріст заощаджень не супроводжується приростом інвестицій, то будь-яка політика домашніх господарств більше заощаджувати буде неефективною у зв’язку із значним зниженням рівноважного ВВП, зумовленого ефектом мультиплікації.

		S1
			S

Рис. 9.6. Графік парадоксу ощадливості

Припустимо, що в очікуванні спаду домашні господарства намагаються побільше заощаджувати: лінія заощаджень S переміщується до S₁, а інвестиції залишаються на тому самому рівні І. В результаті споживчі витрати відносно знизяться, що викличе ефект мультиплікатора і спад сукупного доходу від Y₀ до Y₁.

Оскільки сукупний дохід Y знизився, то і заощадження у точці В будуть такими самими, що і у точці А.

Але якщо відбудеться зростанням заощаджень від S до S₁ і в той же час зростуть і заплановані інвестиції від I до I’, то рівноважний рівень випуску залишається рівним Y₀ і спаду виробництва не відбудеться. В такій ситуації у структурі виробництва будуть переважати інвестиційні товари, що створить позитивні умови для економічного зростання, але може відносно обмежувати рівень поточного споживання населення.

Таким чином, виникає альтернатива вибору: або економічне зростання у майбутньому при відносному обмеженні поточного споживання, або відмова від обмежень у споживанні ціною погіршення умов довгострокового економічного зростання.

Питання для самоконтролю

1. Дайте характеристику рівноважному ВВП.

2. У чому полягає відмінність запланованих та фактичних сукупних витрат?

3. Яким чином незаплановані інвестиції впливають на економічну рівновагу?

4. Дайте характеристику моделі «витрати-випуск» та пояснення побудови графіка «кейнсіанського хреста».

5. Поясніть порядок визначення рівноважного ВВП за допомогою моделі «вилучення-ін’єкції»?

6. Дайте характеристику автономним та індуційованим витратам.

7. Поясніть дію мультиплікатора витрат та його визначення для закритої економіки.

8. У чому полягає інфляційний розрив. Побудуйте графік та посніть його вплив на рівноважний ВВП.

9. Що являє собою рецесійний розрив, дайте пояснення його дії на графіку?

Рекомендована література: [1, 8, 9, 11, 12, 14, 15, 18, 19, 1д, 8д, 9д].

Тема 10. Економічна динаміка

План

10.1. Сутність та основні теорії економічного зростання.

10.2. Модель Солоу.

10.3. Джерела економічного зростання.

1. Сутність та основні теорії економічного зростання

Мета економічного зростання в короткостроковому період) – збільшити випуск до потенційного рівня, залучаючи у виробництво всі невикористані ресурси суспільства.

Короткострокове зростання ВВП – це його динаміка в межах заданих ресурсів та технологій до досягнення економічною системою умов повної зайнятості.

Ознаки короткострокового економічного зростання:

1) Реальний приріст обсягу національного продукту в результаті збільшення кількості факторів виробництва або удосконалення техніки та технології;

2) Збільшення реального ВВП або реального доходу на душу населення.

Аналіз моделі сукупного попиту і сукупної пропозиції (AD – AS) свідчить, що єдиним змінним фактором виробництва є праця, а капітал і технологія виступають як незмінні чинники.

Ці припущення не можна вважати адекватними для довгострокового аналізу, оскільки у довгостроковій перспективі спостерігаються зміни як запасу капіталу, так і наявність технічного прогресу.

Таким чином, із зміною капіталу і технології буде змінюватися і рівень повної занятості, а, отже, буде зсуватися крива сукупної пропозиції, що відіб’ється на рівноважному випуску.

Проте збільшення випуску ще не означає, що населення стало багатшим, оскільки разом з випуском змінюється і його чисельність.

Під економічним зростанням у довгостроковому періоді мається на увазі зростання реального ВВП на душу населення.

Для того, щоб зрозуміти, яку важливу роль відіграють навіть невеликі зміни темпів економічного зростання, розглянемо такий приклад.

Припустимо, що у деякій країні дохід на душу населення у 2000 р. складав 10 000 доларів. Якщо у цій країні особистий дохід буде зростати на 2% на рік, то через п’ятдесят років (у 2050 р.) дохід на душу населення складатиме близько 27 000 доларів.

Якщо темп зростання буде на один відсоток вище, тобто складатиме 3% у рік, то у 2050 р. особистий дохід буде складати 44 000 доларів.

Таким чином, 1% різниці у темпах зростання доходу призводить до того, що різниця величини особистого доходу буде дорівнювати 17 000 доларів, що у 1, 7 рази перевищує особистий дохід на душу населення в цій країні у 2000 р.

Або можна подивитися на це питання з іншого боку. Для того, щоб досягти особистого доходу у 44 000 доларів при темпах зростання 2% на рік цій країні знадобиться 75 років, тобто на 25 років більше ніж при темпах зростання у 3% на рік.

Економічне зростання у довгостроковому періоді – це довгострокова тенденція збільшення потенційного рівня виробництва за умови повної зайнятості.

Стан повної зайнятості означає, що економіка знаходиться на кривій виробничих можливостей (КВМ).

Крива виробничих можливостей (КВМ) відображає сукупний випуск продукції, яка може бути вироблена при даній кількості природних, трудових ресурсів та основного капіталу.

Рис. 10.1. Крива виробничих можливостей

де K – основний капітал;

L – трудові ресурси.

Приріст ресурсів (K, L) і вдосконалення технологій забезпечують можливість такого переміщення.

Досвід розвинутих країн доводить, що у довгостроковому періоді тенденція зростання обсягу виробництва є наслідком того, що динамічні підйоми перевищують циклічні кризи і як результат, позитивна різниця піднімає лінію потенціального рівня виробництва все вище і вище.

Типи економічного зростання.

1. Інтенсивний – збільшення виробничого потенціалу шляхом вдосконалення техніки та технології.

2. Екстенсивний – збільшення виробничого потенціалу шляхом збільшення кількості факторів, які використовуються виробництвом.

3. Змішаний (реальний) – збільшення виробничого потенціалу за рахунок зростання кількості факторів виробництва і вдосконалення техніки і технології.

Сучасні уявлення про економічне зростання ґрунтуються на двох теоріях:

· кейнсіанській;

· неокласичній.

Подальшого розвитку кейнсіанська теорія економічного зростання набула в роботах Р. Харрод та С. Домар. На їх погляд, головну роль в економічному зростанні відіграють інвестиції.

Пропозиція інвестицій за кейнсіанською теорією економічного зростання має такий вигляд:

де – інвестиційна пропозиція;

– гранична схильність до заощадження.

Попит на інвестиції залежать від приросту випуску (Δ Y) та капіталомісткості (K_Y):

де – інвестиційний попит;

– приріст доходу;

– капіталомісткість, яка визначається: – кількість капіталу в одиниці випуску (продукту).

Виходячи з того, що у довгостроковому періоді рівновагу між інвестиціями і заощадженнями у розгорнутому вигляді можна визначити:

Поділивши обидві частини рівняння на Y, отримаємо:

Отже, згідно з моделлю Харрода-Домара економічне зростання перебуває у прямій залежності від граничної схильності до заощадження (s) і зворотній до капіталомісткості (K_Y).

Не дивлячись на спрощений вигляд моделі Харрода-Домара, її можна використати для укрупненого аналізу національної економіки. Параметр (s) може бути використаний під час вибору стратегії розвитку з метою максимального наближення до рівноважної траєкторії зростання HД або вибору мінімального інтервалу часу для досягнення заданого рівня HД.

Основні положення неокласичної теорії економічного зростання:

1) вартість продукту створюється працею і капіталом;

2) цінами цих факторів є заробітна плата і прибуток, які дорівнюють їхнім граничним продуктам;

3) зв’язок між збільшенням факторів виробництва та зростанням продукту описується за допомогою виробничої функції Кобба-Дугласа:

де – продуктивність факторів виробництва за наявної технології;

– частка капіталу у виробленому продукті;

– частка праці у виробленому продукті.

Виробнича функція Кобба-Дугласа має дві властивості:

1) ґрунтується на припущенні про постійну віддачу від масштабу;

2) характеризується спадною граничною продуктивністю капіталу.

Головною особливістю кейнсіанської та неокласичної теорій економічного зростання є те, що до чинників, які впливають на збільшення потенційного рівня виробництва крім праці та фізичного капіталу, враховуються: продуктивність праці, людський капітал, витрати на науково-дослідні роботи тощо.