Структура видаткових статей державного бюджету.

Видатки показують напрямки і цілі бюджетних асигнувань уряду.

1. Видатки по державному управлінню.

2. Видатки на утримання збройних сил країни.

3. Видатки на господарську діяльність держави.

4. Видатки на соціальні цілі (соціальне забезпечення, охорона здоров’я, освіта, наука).

5. Видатки на здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

6. Виплата відсотків по державному боргу.

Співвідношення між статтями видатків змінюється в залежності від цілей державної політики.

Доходні статті бюджету.

1. Формуються за рахунок податків, що стягуються як центральними, так і місцевими органами влади.

2. Формуються за рахунок надходжень з позабюджетних і цільових фондів (фонд зайнятості, соціальне страхування, пенсійний фонд, інноваційний фонд).

3. Формується за рахунок державних позик.

Основна частина доходів бюджету забезпечується за рахунок податків.

Податки – це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Об’єктом оподаткування є: дохід (прибуток) підприємств та населення; майно (нерухоме і рухоме).

Податки поділяються на:

· прямі податки;

· непрямі податки.

Прямі податки – це податки, які вилучаються безпосередньо у одержувачів доходів (прибутків), у власників майна.

Непрямі податки – це податки, які вилучаються із сфери реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача продукції.

Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування (доходу, майна).

Середня податкова ставка – це відношення суми податків до величини доходу (прибутку), який оподатковується.

де – середня ставка оподаткування;

– величина податкових надходжень;

– дохід.

Ставки податків за ознакою співвідношення між ставкою податку і доходами класифікуються:

· ставка прогресивного оподаткування;

· тверді (фіксовані) ставки;

· ставка пропорційного оподаткування.

Прогресивні ставки – це ставки, розмір яких збільшується чи зменшується при збільшенні чи зменшенні доходу.

Тверді (фіксовані) ставки – це ставки, що встановлюються на об’єкти оподаткування незалежно від їхньої вартості.

Пропорційні ставки – це відсоток податкових відрахувань, який не змінюється від розміру доходу.

Підвищення податків знижує пропозицію праці, капіталу і зменшує заощадження.

Зниження податків сприяє економічному зростанню у довгостроковій перспективі і зниженню темпів інфляції. Інфляція зменшується внаслідок того, що стимулювання виробництва дає можливість виробляти додаткові товари, які покривають грошову масу.

Крива Лаффера – описує залежність доходів держави від рівня податків і виявляє таку податкову ставку (від 0 до 100%), при якій податкові надходження до бюджету досягають максимуму (рис. 11.1.)

Рис. 11.1. Крива Лаффера

Якщо ставка оподаткування дорівнює 0, то держава не отримує податки. Підвищення ставки податків від 0% до певного рівня (точка А), супроводжується збільшенням податкових надходжень до бюджету.

Але подальше збільшення податкового навантаження шляхом збільшення сумарної ставки податків t_m(Y) скорочує виробництво і зменшує сукупні доходи – джерела податкової бази. За таких умов відкрита приватна економічна діяльність втрачає сенс, економіка стає «тіньовою», а держава залишається без доходів.

Проте на практиці буває важко визначити – чи знаходиться економіка у точці А на кривій Лаффера.

Якщо економіка знаходиться у точці (m), то зниження податкових ставок дійсно може збільшити податкові надходження.

А якщо економіка знаходиться у точці (n), то можливе подальше зростання податкових ставок для подолання дефіциту бюджету.

Таблиця 11.1

Частка доходів та видатків зведеного бюджету України у ВВП

за період 2002–2008 рр.

Розмір частки доходів і витрат зведеного бюджету України у ВВП відповідно зростали з 2002–2008 рр. по доходах на 4, 0%, по витратах – на 6, 8%.

Дефіцит зведеного бюджету коливався від 0, 2% у 2003 р. до 4, 5% – у 2008 р. Дефіцит по міжнародних стандартах не повинен перевищувати 2%.

11.5. Мультиплікатори і моделі IS–LM у фіскальній політиці

Пригадаємо, що дискреційною є така політика, в межах якої зміна державних видатків і податків здійснюється на підставі спеціальних рішень уряду і парламенту. Інструментами дискреційної політики є податки, трансферти та державні закупівлі. Вони впливають на економіку мультиплікативно.

Для змішаної економіки рівняння приросту рівноважного ВВП буде мати такий вигляд:

Розв’яжемо рівняння відносно :

В останній формулі – це приріст автономних витрат, а коефіцієнт, що стоїть перед , є мультиплікатором витрат у змішаній закритій економіці з участю держави:

Вплив податків і трансфертів на ВВП вимірюється множником, який дорівнює . Цей множник є мультиплікатором податків, який можна визначити таким чином:

де – дискреційна зміна податків.

Як ми знаємо, крім дискреційної існує автоматична зміна податків Це така зміна податків і трансфертів, яка відбувається без державного втручання у зв’язку зі зміною величини ВВП як податкової бази.

E

Рис. 11.2. Графік дії податкового мультиплікатора

Якщо податкові відрахування зменшуються на Δ T – це означає, що дохід кінцевого використання збільшується на величину Δ T (рис. 11.2.). Разом з тим, споживчі витрати (С) відповідно зростають на величину (с Δ T), що зміщує криву витрат і збільшує рівноважний обсяг виробництва з Y₁ до Y₂, тобто на величину Δ Y.

У фіскальній політиці можуть застосовуватися одночасно як зміни у державних закупівлях, так і зміни податків. Тоді: .

Слід звернути увагу, що ВВП знаходиться у прямій залежності від державних закупівель і трансфертів, і в зворотній залежності від податків.

У разі збалансованого бюджету – Це пояснюється тим, що державні закупівлі і трансферти впливають на бюджетні видатки, а податки – на бюджетні доходи.

При збалансованому бюджеті мультиплікатор балансу бюджету дорівнює одиниці. У цьому можна переконатися з таких визначень:

Оскільки тоді отримаємо:

Розв’яжемо рівняння відносно :

отримаємо:

Оскільки , то мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює:

Модель IS-LM використовується для обґрунтування впливу фіскальної та монетарної політики на ВВП у короткостроковому періоді.

Як ми уже знаємо, крива IS і крива LM відображають умови, за яких забезпечується рівновага на товарному і грошовому ринках. Припустимо, що уряд збільшив державні закупівлі при незмінності пропозиції грошей. Це збільшить ВВП та підвищить відсоткові ставки. На рис. 11.3. крива IS переміститься праворуч.

Рис. 11.3. Стимулююча фіскальна політика у моделі IS–LM

Якщо відсоткова ставка була б незмінною, то дохід збільшився б до Y₃. Оскільки відсоткова ставка зросла від r₁ до r₂, то це скорочує приватні інвестиції та зменшує зростання доходу до Y₂.

Скорочення приватних інвестицій при стимулюючій фіскальній політиці називається ефектом витіснення.

Припустимо, що центральний банк збільшив пропозицію грошей за незмінної фіскальної політики.

Рис. 11.4. Стимулююча монетарна політика у моделі IS–LM

На рис. 11.4. крива LM переміщується вправо, відсоткова ставка падає від r₁ до r₂, а доходи зростають від Y₁ до Y₂. Приватні інвестиції мають тенденцію до зростання.

Розглянемо варіант запровадження спільної фіскальної та монетарної політики. Припустимо, що у відповідь на фіскальну експансію центральний банк приймає рішення стабілізувати відсоткову ставку.

	r

Рис. 11.5. Одночасне застосування монетарної та фіскальної політики в моделі IS–LM

На рис. 11.5. фіскальна експансія переміщує криву IS праворуч. Це призводить до підвищення відсоткової ставки. Щоб не допустити цього, ЦБ здійснює збільшення грошової бази, що переміщує праворуч на таку ж саму величину криву LM. Тому відсоткова ставка не збільшується, а дохід зростає без ефекту витіснення.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає роль держави у змішаній економіці?

2. Назвіть основні групи обмежень впливу ринкового механізму на економічний розвиток країни.

3. Назвіть і дайте характеристику основним функціям держави в ринковій економіці.

4. Дайте характеристику теоріям макроекономічного регулювання.

5. У чому полягає сутність фіскальної політики держави?

6. Дайте визначення дискретній та автоматичній політиці держави.

7. Якм чином модель «витрати-випуск» впливає на економчні рівновагу в закритій економіці за участю держави?

8. Охарактеризуйте модель «вилучення-ін’єкції» для закритої економіки за участю держави.

9. Що являє собою державний бюджет та назвіть його основні функції?

10. Яким чином формується доходна частина державного бюджету?

11. Дайте характеристику структури видаткових статей державного бюджету.

12. У чому полягає сутність податків та їх роль в формуванні доходної частини державного бюджету?

13. Яким чинои крива Лаффера описує залежність доходів держави від рівня поатків?

14. Дайте визначення та поясніть дію мультиплікатора податків.

15. Яким чином проводиться оцінка впливу грошово-кредитної та бюджетної політики держави на сукупний дохід у закритій економіці за участю держави.

Рекомендована література: [1, 4, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 15, 19, 1д, 8д, 9д].

Тема 12. Зовнішньоекономічна діяльність

План

12.1. Основні теорії міжнародної торгівлі.

12.2. Національна економіка з урахуванням решти світу.

12.3. Торговельна політика на міжнародному ринку.

12.4. Платіжний баланс і валютний курс.

12.5. Модель Монделла-Флемінга, як теорія сукупного попиту у відкритій економіці.

12.1. Основні теорії міжнародної торгівлі

Країни ведуть торгівлю між собою, тому що вони мають можливість купувати дешевше, ніж вдома.

Країна, яка торгує з іншими країнами, спеціалізується на виробництві певних товарів у обсягах, які перевищують внутрішній попит. Рештки експортуються в обмін на товари, яких у країні недостатньо, або вони зовсім відсутні.

Спеціалізація і обмін дозволяють підвищувати рівень життя двома шляхами.

По-перше, міжнародна торгівля дає можливість країнам спеціалізуватися на випуску тих товарів, витрати на які є мінімальними, та експортувати їх у ті країни, де витрати на їхнє виробництво більш високі і одночасно, купувати за кордоном ті необхідні товари, які дорого виробляти самим.

По-друге, за допомогою торгівлі легше отримувати економію від масштабу, тобто знизити витрати за рахунок збільшення випуску продукції.

Основою об'єктивної необхідності міжнародної торгівлі є закон «порівнювальної переваги», який запропонував англійський економіст Давид Рікардо.

Закон порівнювальної переваги має таке визначення: країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть зробити з відносно більш низькими витратами порівняно з іншими країнами.

Наприклад, припустимо, що виробництво двох автомобілів у Японії коштує 1500 одиниць тканин. У США виробництва одного автомобіля коштує 1500 одиниць тканин. Для кожної країни виробництво цих товарів ефективне. Але відповідно до відносної теорії порівнювальної переваги, якщо вивезти два автомобіля із Японії у США, то там можна купити 3000 одиниць тканин. Аналогічно при вивезенні із США до Японії 1500 одиниць тканин, там за них можна купити два автомобіля.

Рис. 12.1. Лінія торгових можливостей США і Японії

Проте у своїй теорії Рікардо не зміг довести, чому між країнами виникає різниця щодо витрат під час виробництва товарів та послуг.

На це питання намагалися дати відповідь шведські економісти Елі Гекшер та Бертіл Олін. Вони запропонували нову теорію міжнародної торгівлі – неокласичну двофакторну модель. На їхню думку, різниця щодо відносних витрат між країнами під час виробництва одного і того самого товару відбувається тому що: по-перше, у виробництві товарів використовуються фактори виробництва у різних співвідношеннях і, по-друге, забезпеченість країн факторами виробництва (земля, корисні копалини) є нерівномірною.

Відповідно до даної теорії країни будуть намагатися експортувати ті товари, на виробництво яких необхідні невеликі затрати дефіцитних факторів, в обмін на ті товари, які виробляються з використанням факторів в зворотній пропорції.

Отже експортуються надлишкові фактори та імпортуються дефіцитні фактори виробництва. Мова тут іде не про кількість факторів виробництва, а про відносну забезпеченість ними. Наприклад, про кількість придатної для обробки землі в розрахунку на одного працюючого.

Теорія Гекшера-Оліна пояснює багато закономірностей, які спостерігаються в міжнародній торгівлі.

Країні дійсно вивозять переважно продукцію, в затратах на виробництво якої домінують відносно надлишкові для них ресурси.

У середині 50-х років відомий американський економіст В. Леонтьев розвинув та збагатив теорію Гекшера-Оліна завдяки врахуванню додаткових обставин, які впливають на міжнародну спеціалізацію і торгівлю. До цих обставин можна віднести: неоднорідність факторів виробництва, перш за все, за рівнем кваліфікації робочої сили; експорт капіталомістких товарів із країн, що розвиваються, і мають великі запаси природних ресурсів; вплив на міжнародну спеціалізацію торговельної політики, яку проводить уряд.

Згідно з теорією Майкла Портера, участь країни у міжнародній торгівлі залежить від конкурентоспроможності її підприємств. На світових ринках, на його думку, конкурентоспроможність залежить від чотирьох чинників:

· забезпеченість країни факторами виробництвами;

· умови внутрішнього попиту;

· наявність підтримуючих галузей, конкурентоздатних на світовому ринку;

· стратегія і структура фірм, характер конкуренції на внутрішньому ринку.

Названі чинники утворюють «Ромб Портера», в якому названі фактори взаємно посилюються і обумовлюють розвиток один одного.

До них можна додати ще два фактори, які впливають на обставини в країні: діє уряду і випадкові обставини.

У довгостроковому періоді розвиток зовнішньої торгівлі призводить до зростання доходів власників того фактора виробництва, який інтенсивно використовується в експортних галузях, і до зниження доходів власника фактора виробництва, який інтенсивно використовується в галузях, що конкурують з імпортом. Дана ідея відома як теорема Столнера-Самюельсона.

12.2. Національна економіка з урахуванням решти світу

Усі країни сучасного світу інтегровані в міжнародні економічні відносини.

Одна із суттєвих відмінностей відкритої економіки порівняно із закритою полягає в тому, що сукупні витрати у відкритій економіці перевищують доходи або, навпаки, менші від них.

Сукупні витрати менші від доходів у тому разі, коли країна виробляє більше, ніж споживає. Отже, її чистий експорт є позитивним: NХ> 0. Сукупні витрати більше від доходів, якщо в країні споживається більше, ніж виробляється. Це означає, що імпорт більший за експорт NХ< 0. Отже, у відкритій економіці відповідність сукупних витрат і доходів досягається за рахунок зовнішньоторговельних операцій.

У зовнішньоторговельних зв'язках вирішальне значення має імпорт, який відображає рівень залежності національної економіки від решти світу.

Роль експорту полягає в тому, щоб заробляти валютні кошти, необхідні для оплати імпорту. Крім того, у формуванні зовнішніх зв'язків беруть участь і зовнішні фінансові операції.

Механізм міжнародних фінансових операцій – це операції з отримання позик і надання кредитів, операції з купівлі – продажу реальних і фінансових активів. Ці операції породжують відповідні витрати, або надходження валюти.

Між зовнішньоторговельною діяльністю та міжнародними фінансовими операціями існує тісний зв’язок. Так, імпорт можна оплачувати не лише за рахунок експорту, а і за рахунок припливу капіталу із-за кордону.

Для оцінки міри відкритості національної економіки використовують такі показники:

1. Частка чистого експорту у створеному ВВП.

2. Частка чистого імпорту у сукупних доходах.

Перший показник показує, яка частка валового внутрішнього продукту реалізується за рахунок витрат іноземних споживачів, а другий, – яка частка внутрішніх доходів витрачається на придбання товарів іноземного виробництва.

Зростання частки експорту відображає підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів, зростання частки імпорту, навпаки, – більшу конкурентоспроможність імпортних товарів на внутрішньому ринку.

Таблиця 12.1

Частка експорту та імпорту у ВВП України за період 2000–2009 рр.

З наведених у табл. 12.1 даних видно, що Україна є країною з великою інтегрованістю в міжнародних економічних відносинах з рештою світу. Частка експорту у ВВП з 2000–2009 рр. коливалася від 63, 6 до 44, 8%, а імпорту – відповідно від 57, 4 до 46, 3%.

Проте суттєвим недоліком є те, що починаючи з 2006 року чистий експорт став від'ємним, а це негативно почало впливати на залежність країни у фінансових відносинах з рештою світу.

Міжнародна інтеграція суттєво впливає на умови формування економічної рівноваги.

Згідно з моделлю «витрати-випуск» рівноважний ВВП визначається за формулою:

У наведеному рівнянні функція споживання змінюється під впливом імпорту:

де іт – гранична схильність до імпорту, яку можна визначити за формулою:

де – приріст імпорту.

Згідно з методом «вилучення-ін’єкції» рівновага в економіці – це тотожність між сумою всіх вилучень та ін’єкцій:

Після перетворень отримаємо:

де – національні заощадження;

– національні інвестиції.

Отже, рівновага у відкритій економіці – тотожність між сальдо національних заощаджень і національних інвестицій та чистим експортом. Якщо сальдо додатне, то чистий експорт від’ємний і навпаки.

12.3. Торговельна політика на міжнародному ринку

Під торговельною політикою мають на увазі макроекономічну політику, яка впливає на обсяги торгівлі через податки, субсидії та прямі обмеження на експорт та імпорт.

Зовнішня торгівля, незважаючи на її позитивний вплив на економічний розвиток країни, на практиці ніде не розвивалася вільно.

Регулюючі інструменти, які використовує держава, можна поділити на:

· тарифні (митні податки);

· нетарифні (квоти, ліценції, субсидії, демпінг тощо).

Імпортне мито – податок, який сплачується з кожної одиниці товару, що завозиться до країни. За рахунок мита ціна імпортного товару піднімається вище світової ціни.

Існує три види митних податків:

1. Адвалерне мито – нараховується у відсотках від митної ціни товару.

Внутрішню ціну товару (Рd) можна визначити за формулою:

Р_d = Р_m + t_a P_m

де Р_т – митна ціна товару;

і_а – ставка адвалерного мита.

2. Специфічне мито – фіскальна сума з одиниці виміру (вага, площа, обсяг).

3. Комбіноване мито – визначається як поєднання адвалерного та специфічного мита. Наприклад, 20%, але не менше ніж 5 євро за одиницю.

Проілюструємо вплив імпортного мита на споживача, вітчизняного виробника, застосовуючи сукупність кривих попиту і пропозиції. Розглянемо, наприклад, ринок металу (рис. 12.2., де D_D – крива попиту на метал в Україні, S_D – крива внутрішньої пропозиції).

Припустимо, що світова ціна на метал Р_w нижча за внутрішню рівноважну ціну, тому Україні вигідно імпортувати цей товар. Тоді рівновага на ринку металу за умов вільної зовнішньої торгівлі може бути з урахуванням пропозиції національного виробника на рівні S₀.

Разом з тим, величина попиту набагато більше і дорівнює D₀. Різниця між попитом та пропозицією за внутрішньою ціною, яка дорівнює світовій (Р_D=Р_W), покривається імпортом металу, обсяг якого буде дорівнювати (D₀–S₀).

Рис. 12.2. Наслідки запровадження імпортного мита

Споживачі України отримають виграш, розмір якого може бути виміряний як площа між кривою попиту та лінією світової ціни (b + с + d).

З метою захисту вітчизняного виробника від іноземної конкуренції уряд України запровадив адвалерне імпортне мито у розмірі t = 30%. Ціна імпортного металу зростає на внутрішньому ринку на Р_Wt. У зв'язку з подорожчанням імпортного металу, споживачі починають проявляти інтерес до металу вітчизняного виробництва, проте розширення виробництва потребує додаткових витрат і ціна на вітчизняний метал також почне підніматися до рівня Р_D= Р_W + Р_Wt.

Таким чином, запровадження імпортного мита призведе до того, що:

а) вітчизняне виробництво металу зросте (з S₀ до S₁ одиниць);

б) внутрішнє споживання скорочується (з Dо до D₁ одиниць);

в) імпорт скорочується до величини М₁.

У зв’язку із запровадженням мита страждають вітчизняні споживачі, тепер вони повинні платити дорожче за весь товар (вітчизняний та імпортний) і відповідно споживати його менше. Чисті витрати споживачів від запровадження імпортного мита складуть площу (а + b + с + d). Розмір виграшу, у зв’язку із зростанням вітчизняної ціни до Р_D, вітчизняних виробників, які конкурують з імпортом, буде дорівнювати площі а. Виграш вітчизняних виробників є значно меншим, ніж втрати споживачів, тому що вони платять однаково високу ціну за товари як вітчизняного, так і імпортного виробництва.

Але ввізне мито є важливим джерелом доходів до державного бюджету. Розмір цього доходу визначається за формулою: tМ₁, а графічно це площа (с) (рис. 12.2).

Разом з тим, сукупний виграш виробників і держави (а + с), є меншим ніж втрати споживачів (а + b + с + d), що призводить до чистих втрат добробуту нації.

Втрачений, у зв’язку із впровадженим імпортного мита виграш, складається із двох частин:

область d – це втрати, пов’язані з подорожанням товару, і, як наслідок, скороченням його споживання;

область b – це втрати, пов’язані із розширенням обсягів вітчизняного виробництва з вищим рівнем витрат, що негативно впливає на ефективність розподілу ресурсів.

В окремих випадках держава іде на обмеження експорту шляхом запровадження вивізного мита. Цей захід застосовується у тому разі, коли ціна утримується на рівні, нижчому за світову, завдяки тому, що державою виплачуються відповідні субсидії виробникам. Такі експорті мита є необхідним заходом в умовах достатнього внутрішнього попиту і запобіганням надлишкового експорту субсидійованого продукту.

Припустимо, що Україна є експортером олії, але уряд країни прагне підтримати внутрішню ціну на олію на рівні, нижчому за світову, і з цією метою запроваджує вивізне мито.

На рис. 12.3 зображені наслідки такої політики. Коли внутрішня ціна дорівнює світовій, то обсяг експорту дорівнює (S₀ – D₀).

Після запровадження експортного вивізного мита виробникам стає менш прибутковим експорт і вони збільшують обсяги реалізації на внутрішньому ринку. Це призводить до падіння ціни на величину експортного мита до рівня Р_D. Зменшення ціни стимулює споживання олії з D_о до D₁. Одночасно виробники скорочують обсяги виробництва олії з S₀ до S₁. Скорочується і експорт до величини Х₁ (S₁ – D₁).

Рис. 12.3. Наслідки впровадження вивізного (експортного) мита

Наслідки вивізного мита. Споживачі в Україні виграють від зниження ціни і збільшення споживання олії (область а + b). Держава отримує додаткові кошти в бюджет (область d). Виробники олії, сплачуючи мито, зазнають великих втрат (область а + b + с + d +е).

Нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі. До нетарифних обмежень відносяться: імпортні квоти, добровільне обмеження експорту та антидемпінгові заходи.

Квотування – це обмеження в кількісному чи вартісному вираженні обсягу продукції, яку дозволено ввозити до країни (імпортні квоти), чи вивозити з країни (експорті квоти).

Квотування зовнішньої торгівлі здійснюється шляхом його ліцензування. Тобто держава видає ліцензії на імпорт або експорт обмеженого обсягу продукції. Ліцензії можуть видаватися без квотування товару. Це, так звані, генеральні ліцензії, які дають право, наприклад, імпортерові завозити товари без обмеження, або лише із зазначених країн. Існують автоматичні ліцензії, коли для ввезення чи вивезення товарів потрібно отримати ліцензію, що дає можливість державі здійснювати нагляд за торговельними потоками, і у разі необхідності швидко вводити обмежувальні заходи.

Положення ГАТТ/СОТ дозволяють запроваджувати кількісні обмеження імпорту у разі незбалансованості платіжного балансу.

З початку 70-х рр. великого поширення набула така форма обмеження як – добровільне обмеження експорту (ДОЕ).

ДОЕ – це коли не країна-імпортер запроваджує квоту, а країни-експортери самі беруть на себе зобов’язання щодо обмеження експорту у певні країни.

З метою захисту вітчизняного виробника держава може не тільки обмежувати імпорт, але і стимулювати експорт. Механізм стимулювання реалізується через експорті субсидії. Експорті субсидії можуть бути прямими (виплати дотацій виробникам) і непрямими (пільгове оподаткування, кредитування тощо).

Демпінг – міжнародна дискримінація в цінах, коли країна, яка експортує, продає свій товар на закордонному ринку дешевше, ніж на іншому (найчастіше вітчизняному). Демпінг може застосовуватися експортерами, які отримують від держави субсидії, чи коли вони є монополістами на внутрішньому ринку.

Торговельне ембарго – заборона державою ввезення до будь-якої країни, або вивезення з будь-якої країни товару. Такі заборони можуть застосовуватися з політичних мотивів, чи за рішенням колективного міжнародного органу, наприклад, ООН.

12.4. Платіжний баланс і валютний курс

Усі угоди резидентів певної країни з рештою світу фіксуються у платіжному балансі. До нього входять два основних розділи:

· баланс поточних розрахунків (операцій);

· баланс руху капіталу.

1. Розрахунок поточних операцій (СА) складається із трьох частин:

1.1. Баланс товарів і послуг, який відображає співвідношення між експортом та імпортом. Сальдо цього балансу – це чистий експорт (NX).

1.2. Доходи – це чисті доходи (NY) від фактичних операцій (зарпалати, дивіденди, проценти, рента).

1.3. Поточні трансферти. Сальдо цієї частини балансу обчислюється як різниця між отриманими із-за кордону та перевезеними за кордон трансфертами у формі пенсій, дарунків, гуманітарної допомоги (NTR).

2. Частина платіжного балансу, яка враховує капітальні операції (КА) складається:

- рахунку операцій з реальним капіталом;

- фінансового рахунку, який охоплює операції з акціями, облігаціями та іншими ЦП. Баланс руху капіталу має позитивне сальдо, коли надходження від продажу вітчизняних активів іноземцям перевищує платежі за придбання зарубіжних активів (така ситуація називається припливом капіталу).

Крім двох розділів платіжний баланс включає автономну статтю «Помилки та упущення(ЕО)».

Рівноважний платіжний баланс визначається так:

ВР = СА + КА + ЕО = 0,

де ВР – рівноважний платіжний баланс.

Як бачимо із формули, підсумкове сальдо платіжного балансу повинно дорівнювати нулю.

Проте практика свідчить про те, що платіжні баланси країн світу постійно знаходяться у нерівновазі.

Види нерівноваги платіжного балансу:

а) дефіцит платіжного балансу виникає тоді, коли сума поточних операцій і балансу руху капіталу є від’ємною. Дефіцит платіжного балансу фінансується за рахунок скорочення офіційних резервів центрального банку країни.

б) активне сальдо платіжного балансу показує, що баланс з поточних операціях і руху капіталу в даній країні позитивний, що відповідно призводить до зростання резервів.

Для підтримання балансу платежів ЦБ необхідно мати запаси іноземної валюти. Ці запаси називаються резервами. Купівля або продаж ЦБ іноземної валюти називається інтервенцією.

Отже, якщо в країні дефіцит платіжного балансу (тобто країна повинна заплатити іноземцям більше, ніж отримала від них), то ЦБ має здійснити інтервенцію, продаючи іноземну валюту, якої не вистачає, щоб підтримати обмінний курс. У результаті резерви ЦБ скорочуються.

Проте, якщо країна систематично має дефіцит платіжного балансу, то резерви ЦБ можуть зменшитися настільки, що він буде не в змозі покрити дефіцит бюджету за існуючого фіксованого курсу. Як правило, ЦБ не доводить ситуації до крайності і після значного зменшення резервів проводить девальвацію (тобто, обезцінює внутрішню валюту, тим самим роблячи іноземну валюту більш дорогою, наприклад, обезцінюючи гривню з 4 грн. 85 коп. до 7 грн. 90 коп.)

Валютний курс – це ціна валюти. Вона може визначатися у формі прямого котирування: 1 дол. США = 7 грн 90 коп., або у формі зворотного котирування: 1 грн = 0, 126 дол. США.

В Україні та в переважній більшості країн застосовується пряме котирування. Але в макроекономічному аналізі зручніше використовувати зворотне.

Розрізняють номінальний і реальний валютні курси.

де – номінальний валютний курс;

– кількість іноземної валюти;

– кількість національної валюти.

У короткостроковому періоді номінальний курс залежить від співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку.

У довгостроковому періоді номінальний курс залежить від паритету купівельної спроможності валюти (ПКС). Згідно з ПКС валютний курс залежить від співвідношення між іноземними та внутрішнім і цінами обчисленими в різних валютах:

де – валютний курс, визначений на базі ПКС (обернене котирування):

, – ціна окремих товарів або ринкового кошика відповідно іноземній і національній (внутрішній) валютах.

Розрізняють фіксований і плаваючий курси. Фіксованим називають такий курс, який уряд офіційно оголошує на фіксованому рівні та бере зобов’язання його підтримувати. Плаваючий – це такий курс, що змінюється переважно під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.

На практиці використовується не чистий плаваючий курс, а керований плаваючий курс.

Таблиця 12.2

Показники для визначення номінального валютного курсу за оберненим котируванням в Україні за період 2000–2008 рр.

Показники	Од. виміру	Роки
Кількість іноземної валюти у суб’єктів господарювання	млн. грн
Офіційний курс грн., встановлений НБУ	млн. грн	5, 4345	5, 2985	5, 3324	5, 3315	5, 3054	5, 0500	5, 0500	5, 0500	5, 2672
Кількість іноземної валюти в обігу	млн. дол. США
Кількість національної валюти	млн. грн
Номінальний валютний курс		0, 055	0, 048	0, 042	0, 049	0, 060	0, 061	0, 073	0, 091	0, 147

З приведених у табл. 12.2 даних можна зробити висновок, що номінальний курс гривні коливався від 0, 042 дол. США за 1 грн у 2002 р. до 0, 147 дол. США за 1 грн у 2008 р. Це викликано тим, що темп зростання іноземної валюти в обігу перевищував темп зростання національної валюти. Але визначення номінального курсу за таким методом не завжди відповідає ринковому курсу, який визначається купівельною спроможністю валюти.

Реальний курс – це відносна ціна товарів, вироблених у двох країнах. Залежність між номінальним та реальний обмінними курсами має вигляд:

де – реальний курс валюти;

– номінальний обмінний курс;

– рівень внутрішніх цін, виражений у національній валюті;

– рівень зовнішніх цін, виражений в іноземній валюті.

Припустимо, що 1 грн = 0, 15 дол. США, ціна товару у США – 100 дол., а в Україні – 450 грн Звідси реальний курс гривні дорівнює:

Згідно з нашим прикладом ціна українського товару нижча за ціну американського товару на 0, 325 пункти, або на 32, 5%. Тому для американців вигідніше купувати український товар, а українцям - відмовитися від купівлі американських товарів.

Реальний курс впливає на експорт та імпорт товарів і послуг. При цьому попит на експорт знаходиться в зворотній залежності від реального курсу, а попит на імпорт – у прямій залежності від реального курсу.

У моделі рівноваги на валютному ринку по вертикальній осі відмічається рівень валютного курсу (), а по горизонтальній – обсяг попиту на валюту.

Рис. 12.4. Рівновага на валютному ринку

Крива попиту має від’ємний нахил і відображає зростання попиту на валюту при зменшенні реального валютного курсу. Така залежність, як уже відзначалося вище, проявляється у тому, що при знижені валютного курсу певної країни її товари будуть відносно дешевшими, що призводить до зростання попиту на її валюту. Пропозиції національної валюти (S _ε ) фіксуються Центральним банком. Збільшення пропозиції національної валюти призводить до зниження її рівноважного обмінного курсу.

При гнучких валютних курсах будь-які фактори, що впливають на попит або пропозицію валюти, будуть змінювати і валютний курс. Такими факторами можуть бути:

– динаміка експорту та імпорту. Збільшення експорту товарів та послуг веде до підвищення попиту на національну валюту і підвищення її курсу і, навпаки, збільшення імпорту підвищує попит на іноземну валюту, що зменшує ціну національної валюти та знижує її курс;

– динаміка ВВП у країні і за кордоном. Збільшення вітчизняного ВВП збільшує споживчі витрати та попит на товари, в тому числі й імпортні. Експорт навпаки залежить від ВВП за кордоном. Таким чином, зростання вітчизняного ВВП призводить до зростання імпорту та зниження курсу національної валюти, а зростання ВВП за кордоном веде до збільшення експорту та підвищенню курсу національної валюти;

– зміни обсягів грошової маси. Зростання грошової маси в країні збільшує пропозицію національної валюти та зменшує її обмінний курс. Зростання грошової маси в іноземній державі призведе до підвищення курсу національної валюти;

– динаміка відсоткових ставок в країні та за кордоном. Збільшення відсоткових ставок в країні підвищить попит на національну валюту та її курс. Збільшення відсоткових ставок на світовому ринку зменшує курс національної валюти;

– стан платіжного балансу країни. Дефіцит платіжного балансу країни веде до зниження обмінного курсу її валюти, профіцит збільшує обмінний курс національної валюти.

Багатосторонній курс – це середньозважений індекс національної валюти, обчислений на базі індексів двосторонніх курсів валют основних торгових партнерів відповідної країни.

де

, – індекс відповідно багатостороннього номінального і реального курсів валюти;

, – індекс відповідно двостороннього номінального й реального курсів валюти;

– частка і-го торговельного партнера у зовнішньому товарообігу країни.

12.5. Модель Монделла-Флемінга, як теорія сукупного попиту у відкритій економіці

Модель Монделла-Флемінга дає можливість оцінити вплив грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики на сукупний дохід у відкритій економіці. Зазначена модель є способом пристосування моделі IS–LM до умов відкритої економіки. Модель спирається на два припущення:

1. Об’єктом моделювання є мала відкрита економіка. До малої відкритої економіки відносяться ті економіки, які не спроможні впливати на рівень світової відсоткової ставки. До таких економік відноситься і Україна.

2. Капітал є абсолютно мобільним. Якщо внутрішня ставка відсотка перевищує світову, то відбувається приплив капіталу, який збільшує пропозицію грошей і зменшує відсоткову ставку країни до рівня світової. Якщо внутрішня відсоткова ставка зменшується відповідно до світової, то це призводить до відпливу капіталу та підвищенню відсоткової ставки. Основні рівняння моделі описують рівновагу на товарному (крива IS) та грошовому ринках (крива LM)

(крива IS),

де, z – еластичність чистого експорту до зміни реального валютного курсу.

.

У цих рівняннях є деякі припущення:

1) внутрішня відсоткова ставка r не зважаючи на її коливання, має тенденцію до вирівнювання з світовим

2) приплив або відплив капіталу збільшує чи змінює попит на вітчизняну валюту і валютний курс. Приплив капіталу збільшує попит і підвищує курс національної валют. Відплив капіталу діє у зворотному напрямі;

3) модель будується в координатах тобто відображає зв’язок між ВВП і реальним валютним курсом.

Рис. 12.5. Модель Монделла-Флемінга в координатах

На рис. 12.5 крива IS має від’ємний нахил оскільки відображає зворотну залежність між валютним курсом і ВВП. Крива LМ буде вертикальною оскільки при r=w рівновагу на грошовому ринку визначає дохід незалежно від обмінного курсу. Модель використовується для пояснення впливу макроекономічної політики на дохід у короткостроковому періоді. Стимулююча фіскальна політика у відкритій економіці при плаваючому обмінному курсі буде відображатися графічно у зрушенні кривої IS₁ вправо до ІS₂ (рис. 12.6.)

Рис. 12.6. Вплив стимулюючої фіскальної політики на рівноважний рівень доходу та обмінного курсу

Зростає валютний курс ( до ), але зростання доходу не відбувається у зв’язку з скороченням чистого експорту.

Рис. 12.7. Стимулююча монетарна політика

Графік на рис. 12.7 показує вплив монетарної експансії на ВВП.

Крива LM переміщується праворуч, внаслідок чого відсоткова ставка падає, відбувається відплив капіталу, що зменшує попит на вітчизняну валюту та знижує її курс від до . В результаті це збільшує експорт та чистий експорт і ВВП. Отже, монетарна політика в умовах плаваючого курсу є ефективною.

В умовах фіксованого обмінного курсу ЦБ шляхом інтервенцій підтримує валютний курс на незмінному рівні.

				Y
		LM2

Рис. 12.8. Стимулююча фіскальна та торговельна політика за фіксованим курсом

Стимулююча політика зміщує криву IS₁ вправо до IS₂ (рис 12.8). Як ми уже знаємо, для підтримки фіксованого курсу , ЦБ закуповує іноземну валюту, внаслідок чого збільшує пропозицію вітчизняної валюти в кількості, щоб забезпечити рівновагу на валютному ринку. Збільшення пропозиції вітчизняної валюти зміщує криву LM₁ вправо до LM₂ та призводить до зростання ВВП (Y₂> Y₁).

		LM1
				Y

Рис. 12.9. Монетарна політика за фіксованим курсом

Графік 12.9 показує вплив монетарної політики на економіку. Якщо, пропозиція грошей збільшується, то це має знизити відсоткову ставку, що призводить до відпливу капіталу і зменшенню валютного курсу. У цьому разі ЦБ для підтримки фіксованого валютного курсу починає продавати іноземну валюту і таким чином зменшує пропозицію вітчизняної валюти.

Отже, з одного боку, пропозиція грошей збільшується екзогенно, що переміщує криву LM праворуч. З іншого боку, пропозиція грошей на таку саму величину ендогенно зменшується, що змушує криву LM зміщуватися назад, ліворуч.

Висновок: в умовах фіксованого курсу монетарна політика є не ефективною.

Питання для самоконтролю

1. Назвіь та охарактеризуйте основні теорії міжнародної торгівлі.

2. Яким чином формується економічна рівновага у відкритій економіці за методом «витрати-випуск»?

3. Дайте математичне визначення економічної рівноваги у відкритій економіці за методом «вилучення-ін’єкції».

4. У чому полягає сутність міжнародної торгівельної політики?

5. Охарактеризуйте тарифні регуляторні інструменти, які застосовує держава у торгівельній політиці.

6. Які є нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі?

7. У чому полягає сутність платіжного балансу та його складових: балансу поточних розрахункових операцій та балансу руху капіталу?

8. Як визначаються номінальний та реальний валютні курси?

9. Поясніть сутність моделі рівноваги на валютному ринку.

10. У чому полягає механізм дії моделі Монделла-Флемінга?

Рекомендована література: [11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 19, 3д, 4д, 5д, 9д, ].

6. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Практичні заняття з даної дисципліни проводяться на денній та зочній формах навчання. Під час практичних занять на деній формі навчання передбачено проведення поточного та модульного контролю.

На практичні заняття виносяться не всі, а найважливіші та найскладніші питання дисципліни. Решту студенти опрацьовують самостійно. При підготовці до таких занять необхідно прочитати конспект лекцій з відповідних тем. Потім доцільно скористатися методичними порадами до відповідної теми. Нарешті, якщо деякі питання залишилися не зрозумілими, слід звернутися до літературних джерел, рекомендованих у цьому посібнику.

Нижче наводиться питання для дискусії, завдання та перелік типових задач по кожній темі дисципліни та приклади розв’язання цих задач.

Модуль І

Тема 1. Макроекономіка як наука

Питання для дискусії

1. У чому полягає головна суперечність суспільства?

2. Як впливає на ефективність економіки підвищення рівня зайнятості, раціоналізації розподілу ресурсів і підвищення ефективності ресурсів?

3. Який зв’язок існує між макроекономікою і мікроекономікою?

4. Роль практичної функції макроекономіки у підвищенні ефективності економіки.

5. В чому різняться типи економічних систем?

6. Що є предметом макроекономіки?

7. В чому полягає зв’язок між функціями і методами макроекономіки?

8. Що таке макроекономічні агрегати та їх суть?

Завдання 1. Визначте які твердження належать до макро- та мікроекономіки:

1) яка із дисциплін має справу з економічною поведінкою домашніх господарств і фірм, а також вивчає тенденції конкретних ринків?

2) економічні взаємозв’язки в закритій економіці за участю держави;

3) вивчає виробництво конкретних товарів і послуг;

4) вивчає ринки всіх товарів і послуг;

5) має відношення до сукупних показників;

6) в дослідженнях розглядає не відносні ціни на конкретні товари та послуги, а рівень цін або середньозважену ціну на всі товари і послуги;

7) вивчає рівновагу на ринках праці різної кваліфікації, спеціалізації тощо.

Завдання 2. Виберіть показники, що не мають кількісної визначеності й ті, що їх мають:

1) темпи економічного зростання;

2) соціальна справедливість;

3) рівень безробіття;

4) рівень інфляції;

5) рівень економічної свободи;

6) рівень глобалізації.

Завдання 3. До яких теорій з макроекономіки відносяться такі судження:

1) саморегулююча ринкова економіка;

2) змішана економіка з колективною, приватною і державною власністю;

3) стихійне ринкове регулювання;

4) темп зростання ВВП повинен відповідати темпу зростання грошової маси;

5) активне втручання уряду в економіку може привести до стагфляції;

6) наявність певної негнучкості цін та номінальних зарплат;

Завдання 4. Які системи відносяться до ринкових:

1) системи, які притаманні малорозвинутим країнам;

2) традиційна економічна система;

3) система з державною власністю на засоби виробництва, монополізованим та бюрократизованим виробництвом;

4) економіка вільної конкуренції;

5) економіка з державним регулюванням;

6) економіка з централізованим плануванням і управлінням виробництва.

Завдання 5. Що належить до ринкової діяльності, а що до неринкової:

1) надання допомоги на безробіття;

2) закупівля державою військової техніки;

3) робота на присадибній ділянці;

4) надання допомоги сім’ям із дітьми; виховання у родині;

5) виробництво та реалізація експортної продукції.

Завдання 6. Які з економічних інструментів є саморегуляторами ринкової економіки:

1) вільні ціни;

2) свобода підприємництва;

3) податкові ставки;

4) ставка заробітної плати;

5) відсоткова ставка;

6) рівень інфляції;

Завдання 7. До яких моделей кругових потоків товарів і доходів відносяться, якщо:

1) всі витрати фірм є доходом домогосподарств;

2) крім витрат на ресурси фірми мають витрати на інвестиційні товари;

3) доходи розподіляються не тільки на споживання (С) і заощадження (S), але і на оплату податків (Т);

4) доходи розподіляються на: споживання, заощадження, податки та імпорт.

Завдання 8. Які з категорій і тверджень не містять предмет макроекономіки:

1) максимальне задоволення потреб суспільства;

2) економічне благо;

3) необмежені ресурси;

4) обмежені ресурси;

5) ефективне використання суспільного продукту;

6) природний рівень безробіття;

7) взаємозв’язок інфляції та безробіття;

8) потенційний обсяг виробництва.

Рекомендована література: [3, 6, 11, 12, 15, 8д].

Тема 2. Макроекономічні показники в системі національних рахунків