Типи макромоделей.

Залежно від конкретних завдань дослідження, використовуються такі моделі:

1. За способом подання процесу, який досліджується, виділяють логічні, графічні, економіко-математичні моделі;

2. За терміном дослідницького процесу – макромоделі поділяють на короткострокові і довготермінові;

3. За кількістю економічних суб’єктів, які аналізуються, можуть бути прості і повні моделі

Прості моделі –містять лише два макроекономічних суб’єкти (домогосподарства і фірми).

Повні моделі – враховують вплив державного сектору.

Закриті моделі містять лише три макроекономічних суб’єкта – сектор домогосподарств, фірми і державний сектор.

Відкриті моделі враховують вплив закордонного сектору.

Статистичні моделі фіксують економічні процеси на початку та в кінці певного періоду і не відображають перехід від одного стану до іншого.

Динамічні моделі відображають економічні процеси із врахуванням фактора часу.

1.5. Моделі кругових потоків товарів і доходів

в закритій та відкритій економіці

В основу макроекономічного аналізу покладена найпростіша модель кругових потоків. В даній моделі приймають участь тільки два економічних суб’єкти – домогосподарства і фірми, немає державного втручання та впливу зовнішнього світу.

Рис. 1.1. Модель кругообігу продуктів і доходів

Доходи одних економічних суб’єктів є витратами інших:

– споживчі витрати на придбання товарів – доходи фірм від реалізації готових товарів;

– витрати фірм на оплату ресурсів – дохід домогосподарств (заробітня плата, рента тощо)

В двосекторній моделі утворюються два потоки: реальний «ресурси – товари» і грошовий «витрати – доходи» – здійснюються одночасно в протилежних напрямках.

Потік характеризує економічний процес, який відбувається безперервно і вимірюється за визначений період часу.

Запас – це величина, яку використовують для виміру показника на конкретний момент часу, на визначену дату. В економіці існує певний взаємозв’язок між показниками потоку і запасу:

– запас дорівнює накопиченим за визначений період потокам;

– потік дорівнює різниці між запасами на початок і кінець періоду.

Для закритої економіки (без держави і закордону) величина загального обсягу виробництва товарів та послуг в грошовому вимірі дорівнює сумарній величині грошових доходів домашніх господарств.

На рис. 1.1 зображено кругообіг доходів і продукції. По верхньому зовнішньому контуру – фактори виробництва (природні та трудові ресурси, капітал тощо), які використовуються, рухаючись від домашніх господарств до фірм в обмін на доходи, які ідуть у зворотному напрямку по нижньому контуру. Одночасно по внутрішньому контуру рухається потік товарів і послуг, які вироблені фірмами і продані домашнім господарствам.

Цей потік відповідає сумі витрат домашніх господарств на товари і послуги. Ця основна модель, зображена на рисунку є головною в макроекономіці. Рішення домашніх господарств і дії фірм визначають в економіці рівень зарплати, рівень цін і рівень інфляції, кількість товарів і послуг, що виробляються.

Макроекономічні проблеми виникають тоді, коли ці рішення не спрацьовують таким чином, щоб забезпечити повну зайнятість, швидке економічне зростання і стабільність цін. Для того, щоб дізнатися, як подолати такі негативні явища в економіці, необхідно дослідити механізми, які повертають економіку в необхідне русло.

Із попередньої моделі ми зрозуміли, що:

або Y = C.

Але на практиці частину доходу ДГ схильні зберігати: Y = C + S.

Заощадження (S) – накопичення у вигляді готівки, вклади в банк, покупка акцій, облігацій та інших цінних паперів.

З іншого боку, фірми втрачають більше ніж отримують від реалізації продукції, так як крім оплати ресурсів необхідно здійснювати інвестиції.

Інвестиції – це всі витрати, які безпосередньо сприяють збільшенню сукупної величини накопиченого в економіці капіталу.

Таким чином, оскільки ДГ витрачають менше в порівнянні з величиною доходів, а фірми – більше в порівнянні з виручкою, то в моделі з’являються фінансові ринки.

Фінансові ринки переміщують частину заощаджень, перетворюючи їх в інвестиції. Інша частина переміщується безпосередньо від ДГ до фірм шляхом придбання акцій, облігацій тощо.

В даній моделі рівновага має вигляд:

Y = C + S = C + I,

або

S = I.

Рис. 1.2. Схема кругообігів продуктів, доходів, заощаджень та інвестицій у закритій економіці

Модель кругообігу в закритій економіці за участю держави. Аналізуючи рис. 1.2 можна зробити висновок, що введення державного сектору не порушує рівноваги, оскільки:

– доходи розподіляються не тільки на споживання (С) і заощадження (S), але і на сплату податків (Т):

Y = C + S + T;

– існує три види витрат на товари і послуги – споживчі, інвестиційні і державні закупівлі (G):

Y = C + T + S = C + I + G.

Модель кругообігу для відкритої економіки.

Відкрита економіка – це економічна система, яка зв’язана з іншими державами світу механізмами експорту, імпорту і фінансових операцій. Так як в моделі відображені тільки грошові потоки, то:

– експорт (Ем) – це потік грошових виплат в систему на внутрішні ринки продуктів;

– імпорт (Ім) – потік з внутрішніх ринків за кордон;

– чистий експорт (NX) – різниця між величиною експорту та імпорту.

Рис. 1.3. Держава в системі народногосподарського кругообігу

Аналізуючи рис. 1.3 можна зробити висновок, що рівність між національними продуктами і національним доходом у відкритій економіці зберігається:

– по доходам:

Y = C + T + S + Iм;

– по витратам:

Y = C + I + G + Eм.

Рис. 1.4. Модель кругообігу для відкритої системи

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення макроекономіки як науки.

2. В чому полягає відмінність мікроекономіки та макроекономіки?

3. У чому полягає сутність практичної функції макроекономіки?

4. Охарактеризуйте способи підвищення ефективності економіки.

5. Назвіть найсуттєвіші цілі макроекономіки.

6. Охарактеризуйте основні інструменти макроекономіки.

7. Дайте характеристику основним теорія розвитку теоретичної економіки.

8. У чому полягає головна ідея Д. Кейнса в регулюванні змішаної економіки?

9. Назвіть найсуттєвіші підходи щодо розвитку змішаної економіки в теоріях класиків, кейнсіанців, неокласиків та інших.

10. Що являє собою економічна система та її типи?

11. Дайте характеристику макроекономічним суб’єктам.

12. В чому полягають методи макроекономічного дослідження?

13. Дайте характеристику моделям кругових потоків товарів і доходів в закритій та відкритій економіці.

Рекомендована література: [1, 6, 11, 12, 15, 1д, 4д, 7д, 8д, ].

Тема 2 Макроекономічні показники в системі національних рахунків

План

2.1. Система національних рахунків. Макроекономічні показники.

2.2. Характеристика валового національного продукту. Структура ВНП і ВВП.

2.3. Характеристика розрахунку ВВП за витратами.

2.4. Аналіз розрахунку ВВП за доходами.

2.5. Характеристика основних показників системи національних рахунків (ЧВП, НД, особистий дохід, дохід після сплати податків).

2.6. Номінальний і реальний ВВП. Дефлятор ВВП.

2.1. Система національних рахунків. Макроекономічні показники

Національна економіка складається із сукупності окремих приватних і державних виробництв (фірм, підприємств), які знаходяться у постійному взаємозв’язку.

Для виміру обсягу сукупного виробництва, в процесі якого витрачаються ресурси, в ринковій економіці застосовується система національних рахунків (СНР).

У СНР розрізняють категорії внутрішньої і національної економіки. Внутрішня економіка охоплює діяльність на економічній території країни як резидентів так і нерезидентів.

Економічна територія – це територія, якою адміністративно керує уряд країни в межах, якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщатися. До економічної території також належать:

– повітряний простір, територіальні води, континентальний шлейф у міжнародних водах;

– «територіальні анклави» за кордоном, тобто зони в інших країнах, які використовують урядові заклади країни для дипломатичних, військових, наукових та інших цілей, наприклад, консульства, військові бази.

Національна економіка охоплює діяльність резидентів незалежно від їх місцезнаходження: на економічній території даної країни чи за її межами.

До резидентів країни відносяться особи, що проживають на території цієї країни, крім осіб, що приїздять на відносно короткий період, тобто менше ніж на один рік, а також членів іноземних дипломатичних закладів, які тимчасово проживають на території країни. Поняття резидент не співпадає з поняттям громадянство.

Економічні операції в CНР поділяються на три групи:

1) з товарами, продуктами й послугами, які відносяться до виробництва, обігу і використання продуктів і послуг в галузях і секторах народного господарства;

2) розподільчі – складаються з операцій, мета яких розподіл і перерозподіл доданої вартості та збережень;

3) фінансові операції, які приводять до зміни фінансових активів та пасивів у різних секторах народного господарства.

Для макроекономічного аналізу економічні операції подаються у вигляді рахунків, які поділяються на три класи:

– для характеристики економіки в цілому;

– для деталізації рахунків відносно показників виробництва, споживання і нагромадження національного продукту;

– для деталізації рахунків відносно показників доходів і витрат, фінансування капітальних видатків і складаються для окремих секторів економіки.

Система національних рахунків (СНР) – це сукупність показників послідовного та взаємопов’язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу та фінансів.

До системи СНР входять наступні показники:

– валовий випуск (Вп);

– валовий національний продукт (ВНП);

– валовий внутрішній продукт (ВВП);

– чистий валовий продукт (ЧВП);

– національний дохід (НД);

– особистий дохід (ОД);

– особистий наявний дохід (ОНД).

Система національних рахунків в ринковій економіці виконує ті самі функції, що і бухгалтерський облік для окремої фірми. СНР дозволяє дослідити стан національної економіки і розробити відповідну політику. СНР це спеціальні баланси, де відображені з одного боку ресурси, з іншого – їх використання під час виробництва товарів та послуг.

Стандартна система СНР розроблена статистичною комісією ООН і застосовується у країнах з розвинутою економікою з 1953 р. В даний час СНР застосовується в 153 країнах світу, в Україні з 1992 р.

Агрегована система національних рахунків може бути подана у вигляді чотирьох балансових таблиць, в яких запис кожного показника подається на ресурсах (надходження) і їх використанню. У спрощеному вигляді ці рахунки приведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Балансові таблиці системи національних рахунків

2.2. Характеристика валового національного продукту. Структура ВНП і ВВП та методи їх розрахунку

Щоб перейти до характеристики основних показників СНР небхідно розглянути, що таке виробництво. Виробництво – це процес використання трудових ресурсів та обладнання у поєднанні з природними ресурсами та матеріалами для виготовлення необхідних товарів та послуг.

Праця, земля, капітал та підприємницькі здібності, які використовуються у виробничому процесі називаються факторами виробництва.

Виробнича функція – це зв’язок між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсяом продукції:

Q = f (W, K, Тм),

де Q – обсяг виробництва;

W – витрати на заробітну плату;

K – споживання основного капіталу;

Тм – витрати на матеріали.

Як уже відмічалося, СНР спирається на низку показників, за допомогою яких вимірюються результати функціонування національної економіки. Первинним таким показником є випуск (Вп), який відображає повну ринкову вартість усіх товарів та послуг, вироблених в країні за певний період з урахуванням проміжних товарів. При обчисленні валового випуску застосовуються основні ціни, тобто такі, які не включають податків на продукти, але враховують субсидії на продукти.

Центральне місце серед макроекономічних показників посідає валовий національний продукт (ВНП) та валовий внутрішній продукт (ВВП).

Валовий національний продукт (ВНП) – це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених в економіці протягом року, з використанням національних факторів виробництва, як всередині країни, так і за кордоном.

Валовий внутрішній продукт – це ринкова вартість товарів і послуг, створених в економіці країни протягом року внутрішніми факторами виробництва, незалежно від того, хто ними володіє.

Основні характеристики ВНП:

1. ВНП відображає поточне виробництво незалежно від того, чи вся продукція продана, чи її частина залишається в запасах.

2. ВНП – це грошовий (вартісний) показник, який дозволяє враховувати різнорідні товари та послуги при підрахунку обсягу ВНП, а також проводити порівняння обсягів ВНП, що вироблені в різні роки.

3. ВНП як і ВВП можуть обчислюватися трьома способами: 1) виробничий метод (метод доданих вартостей); 2) за доходами (розподільчий метод); за витратами (метод кінцевого використання).

Щоб перейти до методів розрахунку ВНП (ВВП) необхідно вияснити такі поняття як: кінцеві продукти, проміжні товари; додана вартість.

Кінцеві продукти – це товари та послуги, що купуються для остаточного використання, а не для подальшого їх доопрацювання, переробки або перепродажу.

Тобто при обчисленні ВНП по вартості кінцевих продуктів до розрахунків не включається вартість проміжних продуктів, оскільки їх вартість вже врахована у вартості кінцевих продуктів.

Проміжні товари витрачаються в подальшому виробництві. Наприклад, залізо є проміжними для виготовлення залізничних рейок, а рейки є проміжним продуктом для залізничних колій.

Їхнє включення означало б подвійний рахунок і призводило б до завищення вартості ВНП.

Наприклад, вартість вироблених тепловозів є частиною ВНП. Якщо ми включимо її до ВНП, то необхідно виключити можливість повторного обліку у ВНП вартості дизелів, електродвигунів, гідропасів, тощо, які є проміжною продукцією і закуплені виробником тепловозів. Таким чином, ми уникнемо подвійного рахунку, враховуючи тільки вартість, що додається кожною фірмою.

Щоб уникнути подвійного рахунку, у ВНП включається тільки додана вартість продуктів, створених всіма підприємствами країни, що, у кінцевому рахунку, буде дорівнювати вартості кінцевого продукту.

Додана вартість – це ринкова вартість продукції, що виробляється кожною фірмою, за виключенням вартості спожитих сировини і матеріалів, придбаних у постачальників.

Додана вартість – це внесок в загальну величину вартості продукції, яка випускається, і зроблений робочою силою і капіталом даної фірми.

4. ВНП виключає непродуктивні угоди, наявні протягом року.

Види непродуктивних угод:

1) Фінансові угоди:

а) державні трансфертні платежі – безоплатні державні виплати громадянам (виплати по безробіттю, виплати по соціальному страхуванню, пенсії);

б) приватні трансфертні платежі (матеріальна допомога студентам від батьків тощо);

в) угоди з цінними паперами (купівля-продаж акцій, облігацій тощо). Формально угоди на ринку акцій є лише обмін паперовими активами й не припускають безпосередньої зміни обсягу виробництва. Але реально в майбутньому можуть вплинути на зміну обсягу виробництва.

2). Продаж старих речей, тому що він не відбиває зміну обсягу поточного виробництва, і його включення у ВНП означає подвійний рахунок.

5. До складу ВНП включається вартість випуску продукції, яка виробляється факторами виробництва, що знаходяться у власності громадян даної країни. Тобто частина національного ВНП може виробляється за кордоном. А от частина продукції, що виробляється на території країни, може не входити до складу ВНП. Наприклад, прибутки, отримані американськими власниками заводу «Кока-Кола» в Україні є частиною ВНП США, а не України.

6. Певні товари і послуги не продаються на ринку і не мають ринковох ціни. До їхньої оцінки застосовують умовно нараховану або імпутовану вартість. Вона застосовується для домогосподарств. Наприклад, люди проживають у власних будинках, але вони не сплачують орендної плати. Щоб врахувати цей обсяг послуг у ВНП вносять умовно «орендну плату», яку власник ніби-то сплачує сам.

Інша сфера, для застосуваня «імпутованої» вартості – це послуги, надані державою обороні, охороні здоров’я, освітв тощо.

7. У ВНП включається вартість товарів, які вироблені у поточному періоді. Угоди з уже існуючими активами (перепродаж нерухомості) не включається до ВНП, крім посередницьких робіт брокерів.

Для більшості економік різниця між ВНП і ВВП незначна. Це говорить про те, що доходи, отримані за кордоном приблизно дорівнюють доходам, отриманим іноземцями в середині країни. У багатьох країнах ВНП перевищує ВВП лише на 1-2%. Проте в окремих країнах, наприклад, у Люксембурзі, ВНП вищий за ВВП на 10%.

У табл. 2.2наведені дані ВВП у фактичних цінах, ВВП на одну людину і доходи населення за період 2000–2009 рр. в економіці України.

Таблиця 2.2

Основні економічні показники України за 2000–2009 рр.

Рис. 2.1. Структура випуску в ринкових цінах у 2009 р.

З аналізу даних табл. 2.2 можна дійти висновку, що економіка України за період 2000–2008 рр. мала тенденцію до зростання. ВВП у фактичних (номінальних) цінах за зазначений період виріс на 557%. Питома вага доходів населення у ВВП за цей перід зросла з 75, 6% до 89, 1%, що відобразилось негативно на інвестиційній політиці і валовому накопиченні основного капіталу.

У зв’язку з фінансовою кризою, яка розгорталась в другій половині 2008 року темп зростання ВВП у 2008 р. зменшився на 0, 5%, а у 2009 р. випуск ВВП знизився у порівнянні з 2008 р. на 3, 5%. Питома вага доходів населення у ВВП досягла 98, 1%, що свідчить про практичне припинення інвестиційних надходжень у розвиток країни.

Як уже відмічалось ВВП може розраховуватися трьома методами:

· виробничим;

· за витратам;

· за доходами.

1. Під час розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується вартість, що додана на кожній стадії виробництва.

Вартість виготовлення труб є частиною ВНП країни і за розрахунком виробничим методом складає 1000 у.о.

Таблиця 2.3

Розрахунок ВВП виробничим способом

ВВП виробничим методом можна визначити і за формулою:

ВВП = [Випуск, всього] – [Проміжне споживання] + [Податки на продукти] – [Субсидії на продукти].

Таблиця 2.4

Обчислення ВНП України виробничим методом за 2008 р.

2.3. Аналіз розрахунку ВВП за витратами

Крім виробничого методу існує метод підрахунку ВВП за витратами.

ВВП за витратами розраховується за формулою:

ВВП = С + І + G + NХ,

де ВВП – валовий внутрішній продукт;

С – витрати на споживання;

І – валові приватні інвестиції;

G – державні витрати;

NХ – чистий експорт.

Ø Витрати на споживання (С) містять витрати домашніх господарств (ДГ) на різні види товарів і послуг, а саме на:

· предмети споживання довгострокового використання;

· предмети поточного споживання;

· споживчі витрати на послуги.

Ø Валові приватні інвестиції (І) – складються з:

· інвестиціїй на заміщення капіталу, який був використаний у процесі виготовлення продукції протягом року (амортизація);

· чистих інвестицій – чистого приросту обсягів основного та оборотного капіталу.

В натуральній формі це: виробничі будівлі і споруди, машини і обладнання, виробничі запаси та готова продукціїя на складі, тощо.

Таким чином, валові інвестиції складаються з амортизаційних відрахувань і чистих інвестицій, тобто відображають відшкодування раніше вкладеного у виробництво капіталу, а також приріст капіталу за рахунок додаткових інвестицій у виробництво.

Валові приватні інвестиції = Амортизаційні відрахування + Чисті інвестиції

Варіанти співвідношення валових інвестицій і чистих інвестицій.

1. Якщо валові інвестиції більше амортизаційних відрахувань, то в економіці присутні додаткові вкладення, тобто чисті інвестиції (для економіки характерне економічне зростання).

2. Якщо валові інвестиції менші за амортизаційні відрахування, то чисті інвестиції від’ємні, що свідчить про економічний спад.

3. Якщо валові інвестиції дорівнюють амортизаційним відрахуванням, то економіка статична.

Ø Державні витрати (G) – об’єднують усі витрати держави, які використовуються для виробництва суспільних товарі і послуг, на оплату праці держслужбовців і працівників бюджетних установ. З державних витрат відбувається утримання оборони, правоохоронних органів, науки, освіти, охорони здоров’я, культури тощо.

Державні трансферні платежі не включаються до ВВП, оскільки вони не є продуктом виробництва, а є формою перерозподілу доходів.

Державні трансферні платежі – це державний платіж на допомогу у разі безробіття, виплата пенсій ветеранам, допомога літнім людям, та інвалідам, та інші види допомоги відповідно до законодавства.

Ø Чистий експорт (NХ) – це різниця між експортом і імпортом, або:

NХ = Eм – Zм,

де, NХ – чистий експорт;

Ем – експорт;

Zм – імпорт.

Таблиця 2.5

Валовий внутрішній продукт за категоріями кінцевого використання за 2009 р.

Таблиця 2.5 ілюструє спосіб визначення ВВП по витратах за даними Держкомстату України за 2009 р.

2.4. Аналіз розрахунку ВВП за доходами

Метод визначення ВВП за доходами (розподільчий метод) випливає з того, що величина ВВП обчислюється як сума первинних доходів макроекономічних суб’єктів.

Первинні доходи секторів фінансових і не фінансових корпорацій складаються з прибутку та прирівняних до нього доходів.

Первинні доходи сектору домогосподарських суб’єктів мають вигляд заробітної плати та прибутку, а також прирівняних доходів від підсобного господарства.

Первинні доходи держави можуть бути у вигляді податку на виробництво та імпорт, прибутку і прирівняних до нього доходів від суто державних підприємств, а також від корпоративних підприємств за участю держави.

Первинний дохід некомерційних організацій, що обслуговують сектор домогосподарських суб’єктів, виражається у формі валового прибутку.

Амортизаційні витрати і непрямі податки не являють собою доходу у прямому розумінні цього слова, але вони входять у вартість продукції і тому є частиною ВВП.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) по доходах визначається за формулою:

ВВП = W+ R + r + P + A + Tн,

де W – заробітна плата з нарахуваннями;

R – рента;

r – відсоток;

P – прибуток;

A – амортизація;

Tн – непрямі (побічні) податки.

Заробітна плата (W) – це нарахована грошова винагорода за працю робітників і службовців, яка містить основну заробітну плату, додаткові виплати до зарплати, виплати на соціальне забезпечення, соціальне страхування, виплати з приватних пенсійних фондів.

Рента (R) – рентні доходи, які отримують домогосподарства за здані в оренду землі, приміщення, житло та інші об’єкти.

Відсоток (r) – дохід від грошового капіталу, який представлений у вигляді (має форму) заощаджень домашніх господарств.

Прибуток (Р) – дохід, який отримують власники приватних господарств, товариств (Р₁ – некорпоративний прибуток) і корпорацій (Р₂ – корпоративний прибуток).

Р = Р₁ + Р₂,

де Р₁ – нерозподілений прибуток + податок на прибуток;

Р₂ – нерозподілений прибуток + податок на прибуток + дивіденди.

Нерозподілений прибуток є джерелом розширеного відтворення підприємств.

Амортизація (А) – це еквівалент величини обезцінювання основного капіталу за рік, або норма зношування основних засобів підприємств.

Непрямі податки (Т_н) – встановлюється у цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника податку напряму не залежить від його доходів (універсальні акцизи, мито, податок на додану вартість).

Відповідно до СНР останнім часом відносять нові показники: валовий національний доход (GNI) і валовий національний наявний доход (GNDI).

Валовий національний доход (GNI) дорівнює ВВП плюс первинні доходи, одержані резидентами за кордоном у вигляді оплати праці, відсотків, дивідендів, неінвестованих доходів від прямих зарубіжних інвестицій, мінус первинні доходи, передані резидентами за кордон:

де – первинні доходи, одержані з-за кордону;

– первинні доходи, передані за кордон.

Валовий національний наявний доход (GNDI) – дорівнює валовому національному доходу плюс поточні трансферти, одержані резидентами з-за кордону, мінус поточні трансферти, передані за кордон:

де – поточні трансферти, одержані з-за кордону;

– поточні трансферти, передані за кордон.

Таблиця 2.6

Рівень ВВП, GNI, GNDI України в 2008 р. за методом доходів

(розподільчий метод), млн. грн

2.5. Характеристика основних показників системи національних рахунків (ЧВП, НД, ОД, НОД)

ВВП має один недолік – у ньому закладена тенденція до перебільшення поточного річного обсягу виробництва, тому що до його складу включається продукція, яка використовується на заміщення капіталу цього року (амортизаційні відрахування).

1. Чистий валовий продукт розраховується як різниця між вартістю ВВП та величиною зносу (амортизацією). Це робиться тому, що до складу ВВП, який є вартістю випущеної продукції, включаються витрати по експлуатації діючого обладнання, які за економічним змістом не відносяться до доходів, а направляються на відновлення того самого обладнання або – на заміщення його новим.

Таким чином, ВВП за вирахуванням амортизаційних відрахувань дає чистий валовий продукт (ЧВП).

Особистий дохід (ОД) – розраховується шляхом вирахування із суми національного доходу (НД) виплат на соціальне страхування, податків на прибуток підприємств, нерозподіленого прибутку корпорацій і підприємств із доданням суми трансферних платежів.

Особистий дохід це перерозподілений дохід на відміну від національного доходу, який характеризується як зароблений доход, оскільки ОД передбачає відрахування з НД певних видів доходів, які зароблені, але не отримані (внески на соціальне страхування, медичне обслуговування, пенсійне забезпечення, нерозподілений прибуток корпорацій, податки на прибуток).

ОД = НД – внески на соціальне і медичне страхування - пенсійне забезпечення – податки на прибуток корпорацій – нерозподілений прибуток + трансфертні платежі

4. Особистий наявний дохід (ОНД) – дохід кінцевого використання. Це частина приватного доходу, яка залишається сектору домашніх господарств після оплати індивідуальних податків (прибуткового податку, податку на нерухомість, податку на спадщину тощо).

Особистий наявний дохід (дохід після сплати податків) = ОД – прибутковий податок – податок на нерухомість – податок на спадщину

Таблиця 2.9

Розрахунок ОД та ОНД за 2009 р.

2.6. Номінальний і реальний ВВП. Дефлятор ВВП

ВВП і НД – грошові показники. Тому їхнє значення залежить від динаміки цін і купівельної спроможності грошової одиниці (інфляція відображає збільшення рівня цін, а дефляція – зменшення рівня цін).

Номінальний ВВП – вартісний показник, який визначається за ринковими цінами поточного року.

Реальний ВВП – вартісний показник, який визначається за незмінними (базисними) цінами. Реальний ВВП являє собою номінальний ВВП, скорегований на темп інфляції в поточному році.

Таким чином, динаміка реального ВВП більш точно відображає зміни у виробництві товарів і послуг, ніж це можна зробити за допомогою показника номінального ВВП.

Кожного разу, коли зрівнюється рівень товарів і послуг у фізичному, а не в грошовому відображені, використовується показник реального ВВП. Різниця між реальним і номінальним ВВП визначається дефлятором ВВП.

Щоб проаналізувати дійсну динаміку ВВП потрібно, щоб цей показник був порівняний по роках, тобто необхідно привести його до одного рівня цін.

Індекс цін ВВП називається дефлятором ВВП.

Дефлятор ВВП визначається за індексом Пааше:

,

де та – ціни і-го блага, відповідно у базисному (о) і поточному (t) періоді;

– кількість і-го блага у поточному періоді.

Дефлятор ВВП включає ціни споживчих товарів і послуг, ціни на товари і послуги виробничого призначення, ціни на товари і послуги, що купуються державою, а також ціни на товари і послуги, куплені та продані на світовому ринку.

Дефлятор ВВП використовується для коригування номінального ВВП з урахуванням зміни цін.

Дефлятор ВВП – це відношення номінального ВВП до реального, вираженого у вигляді індексу інфляції (норми інфляції).

З допомогою індексів цін (дефляторів) визначається темп зростання цін. Показником темпу приросту цін є рівень інфляції, який можна обчислити за формулою:

Наведемо приклад розрахунку темпу інфляції, використовуючи фактичні дані. Дефлятор для 2005 р. складав − 124, 5%, для 2004 р. дорівнював – 115, 1%.

Рівень (темп) інфляції 2005 р. який розраховано за допомогою дефляторів, становить:

Рівень інфляції =

Таблиця 2.10

Рівень реального ВВП в Україні за 2000–2008рр., млн. грн

Рис 2.2. Номінальний і реальний ВВП в Україні за період 2000–2008рр.

На рис. 2.2 показані реальний і номінальний ВНП України за період у 2000–2008 рр. Відмітимо, що номінальний ВНП постійно зростав з 170 070, 0 млн. грн. у 2000 р. до 948056 млн. грн. у 2008 р. Разом з тим реальний ВНП зростав циклічно, тобто мав тенденцію до уповільнення в 2002–2003 рр. та у 2007 р.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність внутрішньої та національної політики?

2. Що являє собою система національних рахунків?

3. Які відмінні риси у визначенні понять валовий національний продукт (ВНП) і внутрішній валовий продукт (ВВП)?

4. Визначте основні характеристики ВНП?

5. У чому полягає сутність розрахунку ВВП виробничим методом?

6. Дайте аналіз розрахунку ВВП за доходами.

7. У чрму полягає метод розрахунку ВВП за витратами?

8. Охарактеризуйте основні показники системи національних рахунків (ЧВП, НД, ОД, НОД).

9. Що являє собою номінальний та реальний ВВП? Як визначається дефлятор ВВП?

Рекомендована література: [1, 5, 6, 11, 12, 12, 14, 15, 1д, 7д, 8д].

Тема 3. Ринок праці

План

3.1. Циклічність, як основний прояв макроекономічної нестабільності.

3.2. Безробіття, його сутність та види.

3.3. Попит і пропозиція на працю. Неокласична та кейнсіанська моделі рівноваги на ринку праці. Закон Оукена.

3.4. Соціальна політика держави на ринку праці: напрямки та проблеми. Крива Філіпса в контексті соціальної політика.

3.1. Циклічність, як основний прояв макроекономічної нестабільності

Особливістю ринкової економіки є відсутність постійно зростаючих, стійких темпів розвитку економіки, тобто ринкова економіка розвивається циклічно.

Економічний цикл – характеризує періодичніколивання обсягів виробництва, рівня доходів і зайнятості в масштабах економіки.

Причини циклічного розвитку ринкової економіки.

1. Зовнішні причини – об’єктивні та суб’єктивні обставини, що викликають періодичну повторюваність економічних явищ і знаходяться поза економічною системою:

а) війни, революції та інші політичні потрясіння;

б) відкриття великих родовищ золота, урану, нафти та інших корисних копалин;

в) освоєння нових територій і пов’язана з цим міграція населення, коливання чисельності населення земної кулі;

г) потужні прориви в технології, винаходи та інновації, що змінюють структуру виробництва.

Теорії, що пояснюють економічний цикл тільки зовнішніми причинами, називаються екстернальними.

2. Внутрішні причини – це тіпричини, що породжуються самою економічною системою:

а) особисте споживання, зміни якого впливають на коливання обсягу виробництва та зайнятості;

б) інвестування, тобто вкладення грошових ресурсів у розширення виробництва, його модернізацію, створення нових робочих місць;

в) економічна політика держави, що прямо або опосередковано впливає на виробництво, попит і споживання.

Теорії, що пояснюють циклічність економічного розвитку тільки внутрішніми причинами, називаються інтернальними.

Сучасне трактування цього явища характеризується наступними загальними моментами:

1. Економічний цикл являє собою єдиний процес, що послідовно проходить через фази криз і підйомів.

Починаючи з 60-х рр. XIX ст., коли вченим К. Жугляр статистично було доведено наявність 10-літньої періодичності проходження ряду фаз розвитку економіки в країнах, безпосереднім об’єктом вивчення став весь цикл розвитку економіки, а не його окрема фаза – криза. Тобто, поширеною точкою зору стало трактування циклу як багатокомпонентного процесу.

Загальний коливальний рух складається з декількох складових, які виражають динаміку найбільш важливих агрегатів економіки і мають різні періоди та механізми коливань. Тому поряд з діловим (класичним) циклом Маркса-Жугляра, виділяють «довгі хвилі Кондратьєва» (45–60 років), «цикли С. Коваля» (15–25 років), «цикли Китчина» (2–4 роки) тощо.

Тобто, за тривалістю цикли поділяються на короткі (малі) – коливання ділової активності 2-4 роки; середні – коливання ділової активності 15–25 років та великі (довгі хвилі) – з періодичністю 45–60 років.

Короткі цикли – пов’язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Малі цикли характеризуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірностями. За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошового обігу і кризи сфери кредитних відносин.

Середні цикли пов’язані зі зміною попиту на засоби виробництва. Матеріальною основою періодичності середніх циклів є необхідність оновлення основного капіталу.

Великі цикли. Матеріальною основою великого циклу є зміна базових технологій і поколінь машин (стрибок у лінії технічного прогресу), оновлення об’єктів інфраструктури. Великі цикли (хвилі) мають дві фази:

І фаза – висхідна (25-30 рр.). Це довгострокове піднесення, що виникає на базі революційних стрибків технології і масового її поширення.

ІІ фаза – спадна (20-30 рр.) Криза виникає тоді, коли стара структура економіки вступає у конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до змін. У цей період гостро проявляються кризи середніх та малих циклів.

2. Починаючи із середини 30-х рр. ХХ ст. поняття економічного циклу було розширено і стало розглядатися як процес коливань, що відбуваються навколо положення рівноваги.

У класичній теорії економічна рівновага асоціювалася з повною зайнятістю. Представлялося, що циклічні коливання відбуваються не навколо, а нижче положення рівноваги. Класики вважали, що в період криз відбувається сходження з рівноважної траєкторії вниз, а в період підйомів - поступове повернення до передкризового рівня.

Дж. М. Кейнс довів можливість економічної рівноваги при неповній зайнятості, на підставі чого надалі цикл став розглядатися як процес коливань, що відбуваються навколо положення рівноваги.

Циклічні коливання відбуваються навколо трендової траєкторії господарського росту (довгострокове економічне зростання), причому значною мірою незалежно від останнього.

Рис. 3.1. Економічний цикл

Економічний цикл – характеризує періодичніколивання обсягів виробництва, рівня доходів і зайнятості в масштабах економіки.

Криза – найважливіший елемент механізму саморегулювання ринкової економіки.

Економічний цикл має дві фази, які визначаються як максимум і мінімум. На рис. 3.1. показана ця послідовність.

Спад або скорочення виробництва – це період від максимуму циклічної активності до мінімуму.

Підйом або розширення виробництва – це рух вверх до наступного максимуму.

Економічні цикли не однакові і розрізняються як за довжиною кожної фази, так і за висотою максимуму та за глибиною їх мінімуму.

Механізм циклічного розвитку економіки по фазах.

Кожна наступна криза зароджується в попередніх фазах підйому та бума (фазах стійкого розширення виробництва). У цих фазах циклу зростають доходи населення, а відтак – і сукупний споживчий попит, що стимулює підприємців розширювати виробництво товарів і послуг, тобто збільшується попит на фактори виробництва.

Характерна риса фази бума на початковому етапі – випередження темпів сукупного попиту над темпами зростання виробництва в економіці.

Але в міру задоволення виробничих і споживчих потреб виникає надвиробництво товарів: перенакопичення продуктивного капіталу, надвиробництво товарного капіталу та перенакопичення грошового капіталу. Це характерні риси економічної кризи, для якої загальним результатом є падіння цін і доходів, зростання ставки позичкового відсотка, ріст безробіття та посилення конкуренції.

Позитивні сторони економічної кризи.

1. Криза виконує («очисну») стимулюючу функцію:

а) сприяє скороченню витрат виробництва;

б) створює стимули для впровадження нових технологій;

в) посилює конкуренцію;

г) дає початок новому етапу в інтенсивному розвитку економіки.

Внаслідок наявності економічних циклів в ринковій економіці існує проблема відставання фактичного ВНП від потенційного ВНП, коли економіка не в змозі забезпечити достатню кількість місць для економічно активної частини населення (робочої сили), при цьому частина потенційного виробництва товарів і послуг втрачається безповоротно.

Потенційний ВВП – обсяг виробництва за умови повної зайнятості ресурсів. Повна зайнятість ресурсів передбачає досягнення економічного зростання на рівні 2–3%, завантаження виробничих потужностей на рівні 80-90% та утримання природного рівня безробіття в межах 6–7% від загальної кількості робочої сили.

Фактичний ВВП – це реально отриманий обсяг виробництва продукції та послуг при наявному рівні безробіття і завантаженості виробничих потужностей в певний період розвитку економіки країни.

Таблиця 3.1

Реальний і потенційний ВВП в Україні за період 2000–2009 рр.

Втабл. 3.1.показано динаміку фактичного і потенціального ВВП в Україні за 2000–2009 рр.

Валовий внутрішній продукт в Україні, починаючи з 1999–2008 рр. мав тенденцію до зростання, а в 2009 р., у зв’язку з світовою кризою, зменшився на 3, 5%, а реальний відповідно – на 18, 8%.

Високі темпи зростання потенційного ВВП, починаючи з 2003 р. по 2008 р., і реального ВВП у 2005–2008 рр., з різницею в 2–3 роки пояснюються збільшенням основного капіталу у економіці і, як наслідок, зменшенням циклічного безробіття.

Враховуючи, що економіка України знаходилась у перехідному трансформаційному періоді, її реальний ВВП із своїми циклічними коливаннями у 2000–2006 рр. не досягав потенційного рівня і лише наблизився до нього у 2006–2007 рр.

Як правило, у стабільних економіках розвинутих країн реальний ВВП коливається навкруг рівня потенціального, в той час як останній − плавно зростає.

Таким самим нерегулярним циклом поведінки як фактичний ВВП у відношенні до потенціального характеризуються і інші економічні часові ряди. Циклічно змінюється і рівні зайнятості, безробіття, інфляції, ставки відсотка, валютного курсу і обсягу грошової маси.

Проте основними індикаторами фази циклу звичайно слугують рівні зайнятості, безробіття і обсягу випуску, оскільки динаміка рівнів інфляції, відсоткової ставки та валового курсу може бути різною залежно від факторів, які викликають спад.

Спад зайнятості і випуску, що викликані скороченням сукупних витрат, нерідко супроводжується зниженням середнього рівня цін і рівня інфляції. Навпаки, спад, який викликаний скороченням сукупних пропозицій, нерідко супроводжується підвищенням рівня цін та рівня інфляції. В обох випадках динаміка відсоткових ставок буде визначатися політикою Центрального банку (ЦБ) з регулюванням грошової маси, що, у свою чергу, викликає відповідні зміни у рівні валютного курсу.

Діагностика фази економічного циклу є однією із найскладніших завдань макроекономічного прогнозування. У перехідній економіці, в тому числі і українській, ці проблеми набувають особливу актуальність через відсутність адекватної статистичної бази даних і необхідного досвіду використання інструментів макроекономічного управління.

Обсяги виробництва і зайнятості найсильніше реагують на зміну фаз економічного циклу у галузях, які виробляють засоби виробництва та товари тривалого користування. У галузях, які виробляють споживчі товари короткочасного користування, коливання зайнятості і випуску менш значні.

Причини цього пов’язані з двома обставинами. По-перше: оновлення обладнання і споживання товарів тривалого користування можна відкласти на певний термін. Тому у періоди спадів ділової активності попит на ці товари скорочується – фірми і домашні господарства не поспішають придбати що-небудь нове, а користується накопиченим запасом виробничих потужностей і споживчих благ тривалого користування. Тому зайнятість у цих галузях швидко знижується, випуск падає, а безробіття зростає.

По-друге, саме у цих галузях виробництво як правило, є висококонцентрованим і на ринку панує невелика кількість фірм.

Зазначена структура ринку дозволяє фірмам швидко знижувати рівні зайнятості і випуску у період спаду ділової активності, щоб відносно стабілізувати рівень цін. У галузях, які виробляють товари короткотермінового користування, ринки більш конкурентні і тому фірми не можуть протидіяти тенденції до зниження цін. Отже у цих галузях ціни коливаються більш значно ніж зайнятість і випуск продукції.

На рис. 3.2.подано графік змін за період з 2000 до 2009 р.

Рис. 3.2. Потенційний, фактичний ВВП і рівень безробіття в Україні за період 2000–2009 рр.

У 2001–2003 р.р. зростання реального ВВП уповільнювалося. Це пов’язано з економічними і циклічними коливаннями, які викликані великим рівнем циклічного безробіття (5–3%) та перевищенням нормативного відсотка недовикористаних виробничих потужностей. Зменшення рівня зростання реального ВВП у другій половині 2008 р. і його скорочення на 18, 8% в 2009 році пов’язано із світовою фінансовою кризою.

Політика кожної держави спрямована на регулювання коливань економічної активності у суспільстві в періоди передкризового стану і на запобігання розвитку економічних криз.

Двома основними періодами, які мають бути під особливим контролем держави, є періоди депресії і буму.

Більшість вчених вважає, що рівень сукупних витрат безпосередньо визначає рівень зайнятості і обсяг виробництва. Сукупні витрати, у свою чергу, визначаються граничною схильністю до споживання, заощадженнями та інвестуванням. Як наслідок, економічний розвиток завжди пов’язаний з порушенням рівноваги з відхиленням середніх показників.

Методи державного впливу на економічний цикл.

1. У фазі підйому держава сприяє подальшому подорожчанню кредиту, вводить нові податки та підвищує старі, скасовує прискорену амортизацію та податкові пільги на нові інвестиції.

2. В умовах кризи державні заходи спрямовуються на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію, податкові пільги на нові інвестиції та, в особливих випадках, – до контролю за заробітною платою (встановлення мінімальної межі).

Особливості сучасних економічних циклів.

1. Рух цін відбувається під впливом двох тенденцій:

а) загальноциклічних закономірностей (падіння цін під час кризи та їхнє зростання у фазі підйому);

б) монопольного-державного регулювання цін (протидія зниженню цін під час кризи).

2. Виникнення структурних криз (енергетична, виробнича, сировинна, екологічна, фінансова)

3.2. Безробіття, його сутність та види

Безробіття – це перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї.

У макроекономіці виділяють чотири основні концепції, що пояснюють причини безробіття: мальтузіанську, марксистську, кейнсіанську та неокласичну.

Т. Мальтус (1815 р.) на підставі аналізу зростання населення Північної Америки, де у той час воно потроювалось впро