Макроэк. теории как основа разработки стратегий эк. развития.

1. Меркантилізм (Т. Мен, А. Монкретьен, Ж. Б. Кольбер).

Суть - меркантилісти багатство країни ототожнювали з накопиченими грошима у вигляді золота та срібла.

Завдання держави - розробка такої державної політики, яка сприяла б утриманню грошей в країні та збільшенню їх кількості.

Головний механізм цієї політики - контроль над зовнішньою торгівлею.

Осн. мета держави - здобуття позитивного сальдо грошового і торговельного балансу. Для цього необхідно було утримуватися від закупівлі товарів за кордоном, стимулювати власне мануфактурне виробництво із переробкою сировини в готові товари і стимулювати експорт власних товарів - політика протекціонізму.

У розвитку мануфактури провідна роль належить урядові, який надає субсидії та інші пільги нац. мануфактуристам.

Т. Мен називав баланс зовнішньої торгівлі регулятором багатства країни. Проте він не протестував проти вивозу грошей за кордон, якщо вивезені гроші «зароблять» для країни ще більші гроші.

Таким чином, ранній меркантилізм ґрунтувався на теорії гро­шового балансу: головною метою ставилося залучити якомога більше грошей у країну та зберегти їх удома. Для цього обмежу­вався імпорт і заборонялося вивезення благородних металів з країни. Пізній меркантилізм ґрунтується на розвитку мануфакту­ри. Пануючою стає теорія торговельного балансу, головною ме­тою якої є стимулювання експорту та обмеження імпорту. Меха­нізмом такої політики є протекціонізм.

Меркантилісти були за активне втручання держави у розвиток ринку, особливо в зовнішню торгівлю.

2. середина 18 ст. – класична теорія саморегулювання економіки (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Міль, С. Сісмонді, Ж.-Б. Сей) в умовах вільної торгівлі.

Суть - ринок сам регулює співвідношення між попитом і пропозицією, тому втру­чання держави в ринкові процеси небажане. Країна, в умовах ві­льної (тобто нерегламентованої) торгівлі буде спеціалізуватися на виробництві тих товарів та послуг, які мають тут найсприят­ливіші умови (їх виробництво обійдеться з най­меншими затратами праці). Такі товари будуть експортуватися, інші ж доцільно імпортувати. Якщо ж уряд вдається до протекці­оністських заходів з метою захистити неконкурентоспроможні галузі, то країна в цілому втрачає доход через надмірну витрату ресурсів, ефективність економіки знижується.

Рушійна сила виробництва - вільна конкуренція, яка забезпечує як вигоди окремих осіб, так і вигоди суспільства в цілому. 3 метою повного прояву позитивного значення вільної конкуренції слід відкрити кордони для іноземних товарів, оскільки конкуренція посилиться. Таким чином, протекціонізм визначається шкідливим заходом. Взагалі, держава не повинна втручатися в економіку, яка автоматично здатна досягти повної зайнятості та оптимальних обсягів виробництва.

3. подальший розвиток класичної теорії (Т. Мальтус, Дж. Мілль, Ж.-Б. Сей):

1) Т. Мальтус - недоречність соц. підтримки найбідніших верств населення з боку уряду, оскільки це заважатиме природноекономічній саморегуляції зростання населення; стабілізація фонду ЗП на «природному рівні», тобто його замороження; стабілізація попиту;

2) Дж. Мілль вважав, що не слід спира­тися тільки на показник позитивного або негативного сальдо в торгівлі, а треба порівнювати віддачу від експорту та імпорту для нац. економіки в цілому; осн. Важель державної політики - подат­ки: саме через податкову систему держава може (й повинна) здійснювати політику на користь підприємцям і усієї нації, проте уряд не повинен втручатися в ек. процеси безпосередньо;

3) Ж.-Б. Сей - рівновага між попи­том і пропозицією встановлюється автоматично ринковим ме­ханізмом (закон попиту та пропозиції).

4. критичний напрям політичної економії (Ж. Сісмонді) виступає за суттєве підвищення активності уряду. Уряд повинен здійснити ек. реформу таким чином, щоб поєднати працю та власність. Для цього треба поділити виробництво між дрібними влас­никами як у с/г, так і в промисловості.

5. утопісти (Сен-Сімон, Ш. Фур΄ є, Р. Оуен) вважали за необхідне перетворити при­ватну власність у колективну і, в кінцевому рахунку, націоналі­зувати власність. Роль держави при цьому неодмінно зростає. Вона стає єдиним власником усіх знарядь праці, які вона розділяє відповідно до суспільних потреб (марксистська школа, втілення в економіці соціалістичних країн).

6. 19 ст. - німецька нац. політекономія (А. Мюллер, Ф. Ліст) категорично заперечувала гедоністичний принцип вирішальної ролі особистих інтересів в економіці, а також принцип невтручання держави в ек. життя суспільства. Вони вважали, що інди­відуальні та суспільні інтереси в ек. сфері не збігаються, тому автоматичної їх гармонізації не відбудеться. Саме держава має узгоджувати ці інтереси. Чим міцніша держава, чим сильніша її регулююча роль, тим краще реалізуються як індивідуальні, так і суспільні інтереси в країні.

А. Мюлл ер вважав, що держава формує ідеологію ек. розвитку нації (тобто ек. стратегію) і створює необ­хідні умови для її реалізації.

Ф. Ліст підкреслював визначальну роль держави в ек. процесах. Ек. інтереси різних країн світу не збігаються у відкритій економіці, всупереч твердженням «класиків», тому держава в кожній конкретній ситуації має визначити нац. інтереси та їх відстоювати. Ф. Ліст позитивно оцінював протекціоністську політику, яка захищає нац. економіку від іноземної кон­куренції. Держа­ва повинна впливати також на раціоналізацію структури народного господарства, а для цього доцільно створи­ти державний сектор економіки;

7. німецька нова історична школа (В. Зомбарт, М. Вебер). В. Зомбарт обґрунтував концепцію соц. плюралізму. Він намагався об'єднати планомірність господарсь­кої діяльності з ринковими засадами господарювання.

Особливість теорії Зомбарта - визначення ролі «духу нації» в ек. процесах, концепції «життєвого простору» і «геополітики».

8. середина 19 ст. - марксистська ек. теорія.

Суть - ліквідація приватної влас­ності на засоби виробництва. Власність перебуває у двох фор­мах — державній та кооперативній. Повна концентрація економіки в державному секторі супроводжується адміністративними метода­ми її управління. Управління народним господарством здійсню­ється на основі планування, плани мають директивний характер і є стратегіями ек. розвитку.

Директивно-плановий метод управління економікою разом з жорстким адмініструванням здатний вирішити певні ек. проблеми протягом нетривалого строку, як правило, в критичних ситуаціях. Але в довгостро­ковому плані ця система є неефективною, особливо в умовах НТР.

9. кінець 19 ст. – маржиналізм (австрійська школа граничної корисності) (К. Менгер, Ф. Фон Візер, Е. Бем-Баверк).

Суть - пріоритет споживання перед виробницт­вом, тобто саме попит споживача формує ринок, тому його необхідно стимулювати для розвитку економіки країни в цілому.

Неокласичні традиції розвинула кембріджська школа (А. Маршалл, А. Пігу, Р. Хоутрі):

1) ціна продукту на ринку визначається 2 факторами: ціною попиту і ціною пропозиції (еластичність попиту та пропозиції за ціною);

2) «людський капітал» є активізуючим фактором виро­бництва зі своїм рівнем освіти, кваліфікації, куль­тури працівника;

3) концепція економіки добробуту (А. Пігу) - перерозподіл доходів через активну податкову полі­тику держави; при цьому податкова система має формуватися за принципом пропорційного зростання доходу. Роль держави, на думку А. Пігу, залежить від конкретних умов: у звичайній ситуа­ції вона має бути опосередкованою (регулювання через податко­ву політику), а з посиленням монополій необхідно безпосереднє державне втручання (контроль за цінами, обсягами випуску про­дукції);

4) головний напрям регулятивної діяльності держави - кредитно-грошова політика, яка повинна бути гнучко пов'язана з політи­кою у сфері ЗП (Р. Хоутрі): кредитування банками виробників і торговців збільшує доходи, що впливає на доходи та витрати споживачів, стимулює інвестиції та зайнятість.

Класична школа (та її неокласичний варіант) переважала як теоретичне підґрунтя розробки ек. політик біль­шості європейських держав і США у 2-ій пол. 19 ст. і в 1-ій третині 20 ст. Проте надалі світова ек. ситуація почала суттєво змінюватися, що спричинило необхідність пере­гляду засад ек. політик і розробки нових стратегій ек. розвитку.

За часів чистої конкуренції теоретичні висновки представни­ків класичної школи в цілому підтверджувалися. Але в монополі­стичній стадії розвитку економіки, коли почала проявлятися його циклічність, аргументи на користь необмеженої лібералізації тор­гівлі вже не працювали так бездоганно. Світова економічна криза 1929 — 1933 рр. виявила необхідність науково обґрунтувати нову ек. політику.

10. кейнсіанська теорія (Дж. Кейнс):

1) необхідність активного втручання держави в хід ек. процесів;

2) ек. рівновага не виключає безробіття, і сукупний попит не завжди збігається з сукупною пропозицією товарів;

3) рушійна сила ек. процесів – попит;

4) рівень нац. доходу країни залежить від сукупного ефе­ктивного попиту, який поділяється на споживчий попит (дві тре­тини усіх закуплених товарів та послуг) та виробничий попит (інвестиції);

5) загальний обсяг зайнятості визначається 3 факторами: схильністю людей до споживання; граничною ефек­тивністю капіталовкладень (рентабельність капіталу); нормою %;

6) «осн. психологічний закон» - люди схильні збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не в такій самій мірі, в котрій зростає доход, тобто уряд повинен заохочувати всілякі види споживання;

7) ринковий механізм сам по собі не в змозі автоматично запобігти та знешкодити кризу та безробіття; тільки втручання держави може забезпечити безкризовий розвиток;

8) безробіття - похідна від недостатнього попиту: обсяг зайнятості залежить не від руху ЗП, а від рівня нац. доходу - сукупного ефективного попиту на споживчі та виробничі товари та послуги; найрозумніша політика - підтримання стій­кого загального рівня грошової ЗП;

9) економіка може бути збалансованою навіть за високого рівня безробіття та інфляції, оскільки ціни на продукцію та ЗП в короткостроковому періоді нееластичні, сукупний попит нестабільний. У такій ситуації безробіття може зростати і зберігатися тривалий час, тому, з метою соц. стабілізації, необхідно активне макроек. втручання держави;

10) необхідність утримання низької норми % - головна умова високої господарської ак­тивності (дешеві кредити) + державні дотації підприємцям;

11) важлива функція держави - підтримка інвес­тиційної діяльності підприємців (створення сприятливих умов для інвестування, в кризових ситуаціях державні інвестиції, організація громадських робіт);

12) розробка фіскальної політики уряду, метою якої є стабілізація нац. економіки через систему державних замовлень, зниження оподаткування і трансфертних платежів до рівня помірної інфляції.

11. неокейнсіанство (Е. Хансен, С. Харріс, Р. Харрод, П. Самуельсон, Д. Хікс, Е. Ліндаль, Г. Мюрдаль, Б. Олін):

1) циклічність залежить від коливання динаміки інвестицій, тому регулюванню інвестиційного процесу надавалося першочергове значення;

2) зростаюча роль, необхідність безперервного технологічного переобладнання ви­робництва, що стимулює все нові капіталовкладення;

3) нові інвес­тиції сприяють розширенню виробництва, що збільшує обсяг су­купного доходу, а зрештою — сукупний попит. Так досягається динамічна рівновага, тобто рівновага на новому рівні розвитку економіки;

4) активне регулювання державою інвестиційного процесу: якщо економіка на спаді, держава має стимулювати інвести­ційну діяльність; якщо спостерігається «перегрів» економіки, держава гальмує її через механізм підвищення ставки % та іншими заходами;

5) активна податкова по­літика держави: за умов занадто швидких темпів зростання еко­номіки податкові ставки підвищуються, а на спаді зменшуються;

6) в кризових ситуаціях держава повинна стимулювати попит, збільшуючи бюджетні витрати (державні закупки);

7) ефективною інвес­тиційною політикою держава може стабілізувати економіку та утримати безробіття на невисокому рівні;

8) ідея індикативного планування (Ф. Перру) – можливість ефективного сполучення дій ринкового механізму та державного планування; індикативні плани мають рекомендаційний характер, однак держава через механізм податкової політики, ставок % та державних інвестицій може впливати на розвиток нац. економіки у визначеному напрямі.

Кейнсіанська теорія була покладена в основу ек. по­літики Ф. Рузвельта в 30-х роках 20 ст., яка виявилася дуже плідною при виході з глибокої ек. кризи. Ідеї Кейнса про вирішальну роль держави в регулюванні економіки також були застосовані та успішно реалізовані в післявоєнній економіці західноєвропейських країн і Японії.

Кейнсіанські теорії мали поширення в Німеччині 60-х років, коли уряд Кісінгера використовував дефіцитне фінансування, помірну інфляцію, регулював ставку %. Практичне застосування вчення Кейнса використовувалося в повоєнній Великій Британії, з першочерговою метою забезпечення високої зайнятості.

12. У 30-х роках і в перші два повоєнних десятиліття кейнсіанська теорія відповідала світовій ек. реальності і довела свою ефективність. Але з кризою Бреттон-Вудської системи, падінням купівельної спроможності долара, бурхливим зростанням цін на нафту і поширенням інфляції економісти та урядовці почали спиратися на неокласичну теорію регулювання економіки. Головне в цій теорії полягає в тому, що ек. цикл має грошову природу, зумовлену нестабільністю попиту на гроші. Відтак держава повинна здійснювати активну кредитно-грошову політику, не втручаючись в інші сфери ринкової економіки. В межах неокласичної теорії виокремлюються 3 осн. напрями: консервативний, неоліберальний та неокласичний синтез.

Представники консервативної течії (Дж. Б. Кларк, Р. Солоу, Дж. Мід) надавали великого значення ролі факторів вироб­ництва в досягненні ек. рівноваги та позитивної динамі­ки суспільного виробництва. Виробнича функція - основа внутрішньогалузевих балансів ек. розвитку. Визначаються пріоритетні напрями розвитку.

Особливість консервативної течії неокласичної школи - визнання визначальної ролі НТП як фактора ек. зростання.

Неоліберальний напрям - саморегу­лювання економіки та принципах ек. свободи. Держава має тільки забезпечувати умови для конкуренції на ринку.

- англійська школа (Ф. Хайєк):

1) максимальна, нічим не обмежена свобода для підприємця (порядок у нац. економіці та у світовому господар­стві формується спонтанно і є наслідком збігу обставин, прита­манних даному відрізку часу; держава ж своїми діями цей порядок порушує);

2) функція держави - охорона приро­дного соц. порядку — свободи монополії, свободи конку­ренції, свободи вибору. Інше втручання з боку держави Хайєк за­перечує, в тому числі і перерозподіл доходів, тобто соц. функцію;

3) соц. нерівність - закономір­не явище, а соц. субсидії, які надає держава незаможним верствам населення, ослаблюють стимули до праці.

- фрайбурзька школа (В. Ойкен, В. Репке, А. Мюллер-Армак):

1) ідея обмеження функцій держави тільки створенням сприят­ливих умов для формування конкурентного господарства за допомогою раціональної фіскальної політики;

2) держава має право перерозподілу на­ц. доходу заради соц. справедливості;

3) важливий елемент державного регулювання - по­даткова політика, яка має стимулювати ек. діяльність індивідів;

4) важлива складова ек. політики держави - політика стабілізації грошової маси з метою уникнення інфляції. Ек. концепції фрайбурзької школи втілив у практику німецький міністр господарства, а згодом канцлер Л. Ерхард.

- французька школа неолібералізму (Ж.-Л. Рюер, М. Алле):

1) ідея ринкової саморегуляції, важливим елементом якої є монополії;

2) функції держави: контроль грошово-кредитної сфери, антициклічне регулювання та розвиток соц. сфери;

3) допустимість індикативного планування економіки («дирижизм»).

- американська школа неолібералізму (монетаризм) (М. Фрідмен) - грошово-кредитні фактори є вирішальними в розвитку ек. цик­лу і його регулюванні.

Головна ідея М. Фрідмена - найкраще економі­ка розвивається в умовах найменшого втручання держави. Уряд може здійснювати регулювання за допомогою лише грошово-кредитної політики.

Осн. положення монетаризму:

1) не попит (як у Кейнса), а пропозиція є рушієм розвитку економіки;

2) держава може лише тільки тоді впливати на економіку, якщо центральний банк буде здатний впливати на діяльність підприємницьких і комерційних структур, комерційних банків шляхом встановлення дисконтної ставки %;

3) необхідно здійснювати політику стимулювання приватного підприємництва;

4) політика регулювання грошової маси є головним інструментом управління економікою;

5) визнання необхідності ек. свободи, за­вдяки якій реалізується суспільна рівновага. Ек. свобода реалізується невтручанням держави в економіку. Вплив держави в ек. розвиток країни обмежується грошовою політи­кою;

6) циклічність ек. розвитку має грошову природу: надмірна емісія грошей призводить до ін­фляції та до дестабілізації економіки; з іншого боку, недостатня кількість грошей в обігу гальмує виробництво, тобто уряд має визначити оптимальну кількість грошової маси на кожний період розвитку економіки;

7) найкращий регулятор зайнятості – ринок; резерв робочої сили забезпечує рівновагу економіки, а безробіття на рівні 4 — 5 % є цілком виправдане; держава і профспілки не повинні втручатись у встановлення рівня ЗП;

8) збалансованість державного бюджету: видатки не повинні перевищувати надхо­дження;

9) зовнішньоек. політика держави пови­нна ґрунтуватися на принципах відкритості економіки;

10) невтручання держави у встановлення валютних курсів - впровадження плаваючих (а не фік­сованих) режимів валют.

Осн. ідея монетаризму - рин­кове господарство саморегулюється; що ж до держави, то її фун­кції мають бути обмежені макроек. регулюванням, а саме — контролем за грошовим обігом, стабільною фіскальною політикою і підтримкою бюджетної рівноваги.

Монетаристська теорія була застосована в ек. політиці президента США Р. Рейгана у 80-х роках 20 ст. і прем'єр-міністром Великої Британії М. Тетчер. У цілому вона мала тут позитивні наслідки, оскільки ек. положення стабілізувалося. Проте зросло соц. розшарування суспільства, згортання соц. програм.

У другій половині XX ст. набуває поширення теорія неокласичного синтезу (Дж. Хікс, Ф. Модільяні, П. Самуельсон).

Суть - не слід дотримуватися раз і назавжди однієї ек. політики, яка б ґрунтувалася на одного разу обраній теорії. Залежно від конк­ретної ек. ситуації, в якій знаходиться в даний час краї­на, можна орієнтуватися або на монетаризм, або на кейнсіанство.

13. інституціоналізм (Дж. Р. Коммонс).

Суть - поряд із суто ек. явищами в регулюванні економіки слід враховувати також соц., політичні, етичні, правові проблеми:

1) психологічна теорія ек. розвитку - рушій ек. розвитку - психологія колективу, суспільства, інстинкти, навички і схильності людей;

2) ринковий механізм не здатний регулювати ек. процеси;

3) в регулюванні соц. конфліктів велике значення мають держава та профспілки;

4) теорії «індустріального суспільства» (У. Ростоу, Ж. Еллюль, Р. Арон, П. Дракер, Дж. Гелбрейт), в яких основою економіки визнаються великі корпо­рації, міць яких ґрунтується на НТП. Звідси випливає необхідність стимулювати великі капіталовкла­дення у виробництво, в наукові дослідження та дослідно-конструкторські розробки, в освіту та підвищення кваліфікації. В цьому важливу роль повинна відіграти держава, яка забезпечить значні витрати на активізацію НТП та впрова­дження його здобутків у виробництво. Гелбрейт вводить в науко­вий оборот поняття «техноструктури» - союз знань і кваліфікації.

У різних конкретних соц.-ек. ситуаціях необ­хідно використовувати елементи тієї макроек. теорії, яка найбільше відповідає даній ситуації.

Центральне питання кожної з проаналізованих макроек. теорій - питання про роль держави в регулюванні економіки, ступінь її участі в ек. процесах. Цей ступінь залежить від конкретної ситуації і обраної стратегії. Глобалізація підсилює універсалізацію ек. політик різних країн. Проте є й деякі особливості в ролі держави по групах країн — у розвинутих країнах вона дещо інша, ніж у країнах, що розвиваються, або в перехідних економіках.