Микроэк. стратегии развития.

Міжнародна мікроекономіка — розділ теорії міжнародної економіки, що вивчає закономірності міжнародного руху конкре­тних товарів і факторів їх виробництва, а також їх ринкові харак­теристики (попит, пропозицію, ціну та ін.).

Головні елементи мікроекономіки - товари, послуги, капітал, робоча сила, технології.

Складовою частиною мікроекономіки є мікроек. політика, яка передбачає регулювання руху мікроек. елементів, а також їх організаційних форм.

Регулювання сучасної міжнародної економіки здійснюється різними суб'єктами ек. діяльності. Крім державних органів, до найактивніших з них належать МО та ТНК. Уряди розвинутих країн здійснюють політику підтримки корпорацій, зокрема, шляхом надання великих податкових пільг. Метою підтримки є «соціалізація корпоративної власності». Зростає частка корпорацій, у яких власність повністю належить трудовим колективам. Так, у США на початку 90-х років такі корпорації вже охоплювали 10 % усього зайнятого населення. В розвинутих країнах кожний третій дорослий громадянин є акціонером.

Для постіндустріальної стадії ек. розвитку характерною рисою є зміна наголосу в структурі власності. Осн. ланкою структури суспільного виробництва стає інформатика, а сама інформація перетворюється на домінуючий об'єкт власності. Інформація є специфічним товаром; на відміну від звичайного товару, вона є об'єктом багаторазового перепродажу і при цьому не відокремлюється від свого власника. Інформація є глобальним товаром.

Великого значення в мікроек. політиці надається підтримці державою малого і середнього підприємництва. У США на малих підприємствах працює 54 % усього працездатного населення, в Італії— 73 %, у Японії— 78 %. Продукція малих підприємств становить відповідно ВВП у США 50 — 52 %, в Італії — 57 — 60 %, Японії — 52 — 53 %.

Однією з найважливіших проблем ек. регулювання є вибір стратегії впливу на циклічність розвитку економіки. Циклічність притаманна динамічній економіці. Ек. розвиток являє собою циклічний рух від одного рівня рівноваги до більш високого рівня через руйнування попереднього.

Цикли розвитку економіки:

1) малі цикли (3 — 4 роки);

2) середні (7 — 11 років);

3) великі (тривалі ек. хвилі — 40 — 60 років).

Найбільший вплив на економіку мають середні цикли, які найчастіше виявляються світовими.

Незважаючи на об'єктивний характер циклічного розвитку економіки, уряди намагаються пом'якшити наслідки їх негативних фаз. У розвинутих країнах запроваджена система антициклічного регулювання і стратегічного антициклічного планування на рівні промислових корпорацій.

Тривалі ек. цикли обумовлені тільки внутр. факторами ек. розвитку. В їх основі лежить структурне оновлення технологічного способу виробництва. Проте тільки технологічними змінами розвиток циклу не обмежується; трансформації відбуваються також і в організаційно-ек. структурі суспільства.

Цикли ек. розвитку:

1-й цикл – промислова революція – криза 1878 р. - відбувався в епоху домонополістичного підприємництва;

2-й цикл – до кризи 1929 р. – тривав в умовах монополістичного підприємництва;

3-й цикл - до кризи 1974 — 1975 рр. – відповідав державно-монополістичній системі регулювання економіки;

4-й цикл – з 2-ої пол. 70-х років до кінця першої чверті 21 ст. (індустріальна стадія розвитку світового суспільства) - характеризується транснаціоналізацією світової економіки. В основі цього циклу знаходиться електроніка, комп'ютеризація, автоматизація, інформація, біотехнологія.