Модели эк. развития.

Ек. стратегії країни ґрунтуються на моделі ек. розвитку, притаманній даній країні. Незважаючи на тісну спільність соц.-ек. устрою розвинутих країн, що стала наслідком спільних історико-ек. умов розвитку, в економіці цих країн можна виокремити декілька моделей, які є типовими.

Спільна риса моделей розвитку розвинутих держав - механізм їх дії є розвинута економіка ринкового типу.

Відмінності грунтуються на нац. традиціях або виходять з конкретної соц.-політичної ситуації всередині країни. Залежно від домінуючих тенденцій світового чи нац. ек. розвитку моделі зближуються за своїм змістом; з цих же причин якась країна може змінити звичну модель розвитку на іншу.

Моделі економічного розвитку розвинутих країн:

1) ліберальна модель розвитку (США, Канада, Велика Британія, Ірландія) характеризується:

1) мінімальне втручання урядових структур у механізм взаємодії підприємців і робітників;

2) дуже послаблена роль профспілок порівняно з іншими країнами;

3) уряд регулює соц.-ек. процеси переважно на макрорівні, законодавчо впливає на рівень цін у країні, банківську облікову ставку, зайнятість тощо;

4) приватний сектор – основа економіки.

В цілому ліберальна модель ефективна. Високий рівень доходів і ЗП мирить американців із обмеженнями своїх прав у трудових стосунках з підприємцями. Законодавство США надає власникам фірм свободу дій у досить широких межах, і це стимулює їх підприємницьку ініціативу.

2) корпоративістська модель передбачає активну роль держави в регулюванні соц.-ек. відносин та високий рівень соц. партнерства між робітниками та роботодавцями.

Різновиди корпоративістської моделі:

1) демократичний корпоративізм (скандинавські країни, Швеція).

Особливості демократичного корпоративізму:

1) о сн. ідея – соц. партнерство;

2) сильні профспілки здійснюють великий вплив на трудове законодавство та трудові стосунки (завдяки ним встановлено високий рівень мінімальної ЗП, якого підприємці мусять неухильно дотримуватися, наймання та звільнення працівника здійснюється тільки за узгодженням із профспілкою);

3) великі державні витрати на пенсійне забезпечення, освіту та професійну підготовку робітників, на охорону здоров'я.

«+» шведської моделі:

1) високий рівень захищеності працівників і малозабезпечених та ек. неактивних верств населення (пенсіонерів, дітей, інвалідів, студентів);

2) дана модель забезпечує міцну соц. стабільність в країні;

«-» шведської моделі:

1) значні кошти на соц. потреби лягають відчутним тягарем на підприємців, бо підвищуються податкові ставки, відрахування до пенсійного фонду;

2) обмеження підприємців у їх діях в разі ек. спаду, погіршення кон'юнктури; вони не можуть лише за своїм бажанням скоротити штат робітників, навіть якщо ситуація цього вимагає, — потрібна згода профспілки, яка неохоче дає на це згоду.

3) гальмування темпів ек. зростання.

2) ієрархічний корпоративізм (Японія).

Особливості ієрархічного корпоративізму:

1) активне втручання уряду в ек. регулювання при незначній частці державної власності в економіці;

2) розробка і втілення в життя державних програм ек. розвитку;

3) держава регулює інвестиційну діяльність в країні, фін. ринки, здійснює активну соц. політику, стимулює ділову активність, зокрема, методами податкової політики;

4) система довічного найму працівників;

5) функціонування фірми в умовах жорсткої субординації;

6) постійне піклування про безперервне підвищення кваліфікації робітника.

3) соціально-ринкова модель розвитку (Німеччина):

1) підтримка малозабезпечених верств населення і взагалі тих, хто має потребу в соц. підтримці (дрібні фермери та фірми, молодь, люди похилого віку, безробітні, іммігранти). В цілому така політика знаходить підтримку підприємців і взагалі заможного населення. Проте останнім часом володарі великих фірм висловлюють невдоволення високим рівнем податків, що є неминучою платою за великі соц. виплати;

2) скорочення контингенту робочої сили підприємцями через високі відрахування у соц. фонди – високий рівень безробіття.

Інші розвинуті країни тяжіють до якоїсь з означених моделей, хоч осн. риси кожної моделі проступають тут не так виразно. З останньої чверті 20 ст. все більш популярною стає ліберальна модель ек. розвитку.