Гос. и рыночное регулирование экономики.

Роль держави в регулюванні нац. економіки звичайно підсилюється, коли країна знаходиться в екстремальних ек. ситуаціях: під час війни, глибокої ек. кризи або соц. потрясінь. В таких умовах уряди навіть країн з розви­нутою ринковою економікою вдаються до жорстоких адміністративних заходів управління народним господарством.

Посилення регулюючої ролі держави виявилося в європейських державах вже в роки Першої Світової війни.

Особливості регулювання економіки Німеччини після Першої Світової війни:

1) 1915 р. - запроваджено монополію хлібної торгівлі, створено державну хлібну палату, що розподіля­ла хліб;

2) утворення центрів для регулювання промислової дія­льності (промисловці під принудом гуртувалися у військово-акціонерні товариства, які діяли під керівництвом Військового управління);

3) втручання держави в справи акціонерних компаній, регулюючи ціни і навіть асортимент продукції;

4) більша частина прибутку мала віддаватися державній скарбниці.

Особливості регулювання економіки Росії:

1) підсилення втручання держави в ек. процеси (банківську сис­тему, фінанси, внутрішню і зовнішню торгівлю);

2) створення Особливих нарад з регулювання сировини, палива та продовольства з метою централізації їх розподілу;

3) центральний регулюючий орган - Особлива нарада з оборони;

4) «продразверстка», фіксовані ціни, нормування споживання продовольства;

5) в державному секторі було чимало промислових підприємств і залізниць.

Друга Світова війна ще більше підсилила втручання урядів воюючих держав в ек. процеси. Якщо не враховувати СРСР, де після революції вся економіка була під владою держа­ви, то найбільшої глибини втручання держави відчула економіка фашистської Німеччини. Вже в процесі підготовки до війни (1933 — 1939 рр.) було здійснено централізацію управління економікою:

1) керівний орган - Генеральна рада господарства, до якої увійшли найбагатші промисловики та банкіри;

2) жорстке регулювання розподілу ресурсів;

3) встановлення меж обсягу виробництва;

4) дискримінація фермерів (постачання фермерської продукції для держави примусово та за низькими цінами);

5) система позаек. примусу;

6) зага­льна трудова повинність.

У мирні часи активізація регулюючої ролі держави відбува­ється під час ек. криз. Особливо показовою в цьому відношенні була світова криза 1929 — 1933 рр., а також кризове становище європейських держав та Японії по закінченню Другої Світової війни, що зруйнувала економіку багатьох країн.

«Новий курс» Президента США Ф. Рузвельта (спирався на ідеї ін­ституціоналізму та кейнсіанства)

1) планування американської економіки;

2) 1933 р. – реформа банківської сфери: «здорові» банки отримали допомогу держави, а «слабкі» були закриті;

3) девальвація долара;

4) створення Адмініс­трації з відбудування промисловості, яка стала головним плано­вим органом;

5) регулювання цін на промислову проду­кцію, ринків її збуту;

6) ско­рочення безробіття методом запровадження програми суспільних робіт, які фінансувалися з бюджету держави;

7) будівництво автодорог, залізниць, мостів, іригаційних споруд;

8) для підтримки фермерства було створено Адміністрацію ре­гулювання с/г;

9) скорочення посівних площей з метою підняття цін на с/г, за яке фермери отримували від держави компенсацію + державні замовлення;

10) підтримка приватного сектора.

У європейських країнах вихід з кризи 1929 — 1933 рр. також стимулювався підвищенням регулюючої ролі держави. Так, уряд Великої Британії відійшов від традиційної політики фрітрейдерства і почав здійснювати протекціонізм.

Уряд Франції запровадив політику підсилення планового регулювання економіки («дирижизм»):

1) заходи соц. порядку: підвищення пенсій, ЗП деяким категоріям робітників, організація громадських робіт;

2) націоналізація всіх залізниць та підприємств ВПК.

«-» наслідок - утворення значного дефіциту державного бюджету.

По закінченню Другої світової війни постало завдання відно­вити зруйновану економіку в якомога коротші строки. Західно­європейські держави, а також Японія вирішували його з позицій кейнсіанської теорії, тобто шляхом активного втручання держави в ек. процеси (виняток становила ФРН за часів Л. Ерхарда).

Регулювання економіки Японії після Другої Світової війни (Д. Додж):

1) утворення спец. фонду для кредитування японських компаній;

2) збереження держав­ного контролю у виробничій сфері;

3) впровадження індикативного планування;

4) поступове досягнення оптимального балансу між державним і ринковим регулю­ванням економіки.

Особливості відбудови економіки Франції:

1) націоналізація важливих галузей економіки — електроенергетики, вугільної, частково автомобільної та авіаційної промисловості, повітряного та морського транспорту (20 % виробничих потужностей країни);

2) використання індикативного планування;

3) політика дирижизму відзначалася у Франції прямими адміністративними методами втручання держави в економіку;

4) здійснення контролю за цінами, емісією цінних паперів.

Особливості відбудови економіки Англії:

1) націоналізація вугільної, газової, металургійної промисловості, електроенергетики, транспорту, Англійського банку;

2) впровадження елементів планування економіки: утворено 2 планових органа (Рада нац. інвестицій, Комітет емісії капіталів).

Таким чином, державне втручання в регулювання економіки підсилюється під час кризових ситуацій в країні; коли ж економіка стабілізується і знаходиться на піднесенні, пріоритет в регулюванні переходить до ринкових важелів.

Незважаючи на схильність до монетаризму в провідних розвинутих країнах і активну пропаганду МВФ ідеї дерегулювання економіки, спостерігається тенденція до зростання ролі держави в ек. сфері.

Регулююча роль держави спирається на державний сектор в економіці і важелі макроек. регулювання. Державна власність у різних країнах у різні часи становить неоднакову частку. Так, у США державний сектор ніколи не становив істотної частки в економіці в цілому, хоча в абсолютному обсязі вона не така вже й мала. В країнах Західної Європи (особливо в Італії) та Японії ця частка вища, вона збільшується звичайно тоді, коли держава запроваджує активні заходи щодо виходу з кризової ситуації. Але навіть тоді, коли держава у своїй власності не має суттєво великої кількості підприємств, вона може контролювати значні нац. ресурси. Так, нині в розвинутих країнах держава володіє 33 % нац. багатства, через бюджети розподіляється близько 50 % нац. продукту, частка держави в інвестиціях перебільшує 20 %.

Головний наголос у державному регулюванні економіки розвинутих країн зараз робиться на застосуванні макроек. методів, тоді як роль централізованих адміністративних методів зменшується.

Мета державного регулювання - забезпечення умов для стабільного, безперервного процесу відтворення нац. господарства як єдиної інтегрованої системи.

Осн. напрямки державного регулювання розвинутих країн -підсилення контролю над фінансами і поглиблення пере­розподілу нац. доходу.

Функції держави в економіці:

1) охорона довкілля + системна екологічна політика;

2) технологічний і соц. розвиток;

3) сприяння узгодженню ринкових і неринкових механізмів;

4) забезпечення раціональних пропорцій та зв'язків між централізованим державним і ринковим регулюванням;

5) інноваційна політика;

6) розробка комплексних цільових програм розвитку технології і виробництва, щопередбачають податкові пільги, передачу технологій, ліцензійне стимулювання, стимулювання наукової діяльності, розвиток венчурного бізнесу, утворення уні­верситетсько-промислових дослідницьких центрів, що фінансу­ються державою.

Макроек. політика уряду передбачає утворення від­повідного механізму регулювання у формі стра­тегічного ек. програмування та індикативного планування.

Осн. методи регулювання:

1) фінансово-кредитна система;

2) бюджетні методи;

3) фіскальна політика (встановлення оптимальних ставок оподаткування населен­ня і корпорацій);

4) антиінфляційна політика (утримування інфляції на низькому рівні, забезпечення стабільності нац. валюти, збереження оптимальних пропорцій між попи­том і пропозицією);

5) державна промислова політика. Залежно від обрання ек. моделі розвитку державна промислова полі­тика може бути або ліберальною (з мінімумом втручання), або дирижистською (активне втручання), або поєднувати елементи того та іншого підходів.

Однією з найголовніших цілей державного регулювання є підтримка динамічної рівноваги економіки.

Ек. рівновага – 1) усталена взаємна збалансованість осн. ек. структур, таких як пропозиція й попит, виробництво й споживання, розподіл, обмін та ін;

2) (некласицизм) здатність економіки до саморегулювання за допомогою механізму досконалої конкуренції.

Проте за останнє століття на світовому ринку відбулися такі зміни, що чистої конкуренції практично вже немає:

1) зміна вільної конкуренції на монополію;

2) утворення олігополістичних угрупованнь;

3) кінець 19 ст. - система державного монополізму;

4) 2-а пол. 20 ст. - відчутну роль у регулюванні міжнародної економіки відіграють ТНК.

У таких умовах здатність економіки до саморегулювання істотно знижується, і держава повинна взяти на себе функції «контролера» та «наладчика».

Оптимальним вирішенням проблеми підтримки динамічної рівноваги економіки є раціональне об'єднання конкурентних ринкових і державно­го регулюючого механізму в єдину інтегровану народногосподарську систему.