Конспект лекції

Не всі дослідження можна вважати діагностичними.

1. Психологічний вимір належить до галузі встановлення симптому,

2. Діагноз є остаточним судженням про явище в цілому, що виявляє себе в симптомах, які не піддаються безпосередньому сприйняттю на підставі вивчення, зіставлення й розуміння цих симптомів.

Практична цінність діагнозу визначається можливістю здійснення на його основі прогнозу.

1. Психодіагностичний процес - це збирання й узагальнення інформації, що дозволяє прийняти певне рішення – діагноз та надати певний прогноз.

Основними етапами діагностичного процесу слід вважати:

1) збирання даних відповідно до завдань дослідження,

2) їхня обробка та інтерпретація,

3) підведення підсумків.

Етап збирання даних. Збиранню даних передує ретельне попереднє вивчення досліджуваного, необхідність урахування його минулого й сьогодення, ознайомлення психодіагноста з певним комплексом об’єктивних і суб’єктивних показників, у ході якого формується дослідницьке завдання.

Існує вплив різних змінних, включених у систему «експериментатор – досліджуваний»: ситуаційні змінні, змінні мети (цілей) обстеження й завдання, змінні дослідника й піддослідного.

Стандартизація умов тестування стосується не тільки інструкцій і всього того, що пов’язане з наданням обстежуваному тестового матеріалу, але й обставин всіх етапів процедури тестування (встановленню рапорту).

Класифікація психодіагностичних ситуацій.

1) добровільна участь в обстеженні й самостійний вибір подальших дій (наприклад, психологічна консультація);

2) примусова участь в обстеженні, але самостійний вибір подальших дій (наприклад, обстеження студентів-психологів при розробці тестів);

3) примусова участь в обстеженні й вибір дій після обстеження (наприклад, тестування для визначення відповідності вимогам займаної посади);

4) добровільна участь в дослідженні, але вибір подальших дій нав’язаний (наприклад, професійний відбір).

Після формулювання діагностичного завдання, вибору відповідних методик і проведення дослідження отримані результати повинні бути представлені в тому вигляді, що визначається особливостями використовуваних методики. «Сирі» оцінки перетворюються в стандартні, будуються «профілі особистості» тощо.

Етап обробки й інтерпретації даних. Підходи до узагальнення даних:

1. Статистичний підхід передбачає врахування об’єктивних (кількісних) показників, їхню статистичну обробку у вигляді, наприклад, рівняння регресії або факторного аналізу. Роль суб’єктивного судження зводиться тут до мінімуму.

2. Клінічний підхід опирається на аналіз, в основному, якісних показників, прагнучи охопити їх у всій повноті. Його істотною особливістю є довіра до «суб’єктивного судження» і професійного досвіду, коли звертається увага не лише на кількісні показники, але й на якісні закономірності явищ.

Клінічна діагностика – інтенсивне вивчення окремого випадку, коли надається детальний опис випадку, якісна характеристика особливостей психічної діяльності. У більшості діагностичних ситуацій необхідне гармонічне сполучення клінічного й статистичного підходів, а не їхнє протиставлення.

Етап підведення підсумків. Виділяють три рівні діагностичних висновків.

На першому рівні діагностичний висновок здійснюється безпосередньо на основі наявних про обстежуваного даних. Індивідуальний діагноз, а тим більше прогноз, не здійснюється. Психолога можна замінити машиною. Цей рівень слід розуміти як суто робочий, орієнтовний.

Другий рівень передбачає описове узагальнення й гіпотетичний конструкт, яким може бути розкриття психологічної структури розладу. На цьому рівні дослідник отримує можливість планування подальших етапів діагностичної роботи, вибору конкретних методів впливу.

На третьому, вищому рівні повинен відбутися перехід від описового узагальнення, гіпотетичних конструктів до теорії особистості. Створюється робоча модель досліджуваного випадку, у якій конкретні особливості даного індивіда представлені в цілісності й сформульовані в поняттях, що дозволяють точно й обґрунтовано розкрити психологічну сутність явища, його структуру.

Рівні розвитку діагнозу:

Перший рівень – симптоматичний (або емпіричний) діагноз, обмежується констатацією певних особливостей або симптомів, на підставі яких безпосередньо будуються практичні висновки.

Другий рівень – етіологічна діагностика, щовраховує не тільки певні симптоми, але й їх причини. Дослідник повинен відповісти на запитання про те, як розвивався, за допомогою якого механізму виник і встановлений, якою причиною обумовлений той або інший симптом.

Третій рівень – типологічна діагностика, щополягає у визначенні типу особистості в динамічному змісті цього поняття.

Письмовий висновок становить собою кінцевий етап узагальнюючих діагностичних дій. В зміст висновку необхідно включати всі доступні дані.

1. Зміст і стиль висновку залежать від теоретичних установок та спеціалізації діагноста. Важливо, щоб висновок відповідав потребам, інтересам та рівню підготовки тих, хто його одержує. Наприклад, вчителі віддають перевагу висновкам із конкретними рекомендаціями, а психіатри – з поясненням основних даних, але без рекомендацій.

2. У висновку обов’язково повинна бути визначена мета діагностичного обстеження – консультація чи надання конкретних рекомендацій.

3. Висновок звичайно орієнтується на дію, тобто в ньому дається рекомендація відносно програм навчання, типу лікування, вибору професії

4. У висновку відображені відмінні властивості конкретного індивіда, тобто риси, результати обстеження яких має суттєві відмінності від середніх показників.

5. Зміст складається з інтерпретації одержаних даних і висновків (записи тестів та інші дані можуть додаватися окремо для ілюстрації чи пояснення).

6. Будь-яка описова оцінка дій індивіда і сама система оцінок повинні бути чіткими.

Підсумки повинні описувати не результати, отримані за допомогою конкретних методик, а їхня психологічна інтерпретація.

2. Етика психодіагностичного обстеження Розроблені в СНД етичні кодекси психолога страждають на відсутність система контролю за їхнім виконанням.

Американською психологічною асоціацією розроблені вимоги, які описані в «Стандартах для психологічних і освітніх тестів», а діяльність психолога регулюється «Етичними стандартами та кодексом поведінки».

- Кожний тест повинен мати відомості про валідність і надійність та обмеження.

- Приділяється увага підбору тестів, інтерпретації отриманих результатів.

- Діагностичний інструментарій повинен відповідати цілям дослідження.

- Професійні психологічні інструменти не мають бути загальнодоступними.

- Тестування не повинне проводитися досліджуваним, без участі психолога через можливість появи помилкових понять про себе, що може мати травмуючий вплив.

- Велике значення надається конфіденційності результатів тестування.

- Психолог має бути кваліфікованим для використання певного інструментарію.

- Обстежуваний (клієнт) повинен одержати в доступному для нього вигляді відомості про цілі та результати тестування.

– Не причинити морального збитку особистості.