Види опитувальників, форми питань і подання результатів

Особистісні опитувальники — класичний зразок суб’єктивного діагностичного підходу. Опитування - один з найменш надійних способів одержання знання про особистість, і через це цілком зрозуміло давнє прагнення дослідників до його об'єктивації.

Прототипом сучасних особистісних опитувальників, як ми вже відзначали, вважається розроблений Р. Вудвортсом (Woodworth, 1917) «Бланк даних про особистість», для скринінгу тих, хто призивається на військову службу (питання стосувалися відхилень у поводженні на основі вивчення автором невротичної симптоматики). За минулі десятиліття опитувальники одержали найбільшого поширення в діагностичних дослідженнях в усьому світі.

Почата останнім часом спроба розділити опитувальники на:

- inventory (опис, перелік) спрямовані переважно на діагностику особистісних особливостей;

- questionnaire (опитувальник, анкета) на вимір станів і настроїв, виявилася невдалою, що зрештою визнав і сам автор цієї новації.

Особистісні опитувальники зовні являють собою різної величини переліки питань або тверджень, на які обстежуваний повинен відповідати у відповідності із запропонованою йому інструкцією. Безліч особистісних опитувальників, розроблених до теперішнього часу, по діагностичному спрямуванню можна підрозділити на:

• опитувальники особистості (наприклад, опитувальники Р. Кеттелла);

• опитувальники типологічні (наприклад, опитувальники Г. Айзенка);

• опитувальники мотивів (наприклад, опитувальники А. Едвардса);

• опитувальники інтересів (наприклад, опитувальники Г. Кюдера);

• опитувальники цінностей (наприклад опитувальники Д. Супера);

• опитувальники установок (наприклад, шкала Л. Терстоуна)

Відповідно до принципу, покладеного в основу конструювання, потрібно розрізняти:

• опитувальники факторні, для конструювання яких використовується фактурований аналіз (наприклад, опитувальник Р. Кеттелла);

• опитувальники емпіричні, які створюються на основі критеріально-ключового принципу (наприклад, MMPI).

Нарешті, всі особистісні опитувальники можуть бути розділені на ті, які призначені для виміру:

- однієї якості (властивості) - одномірні

- декількох якостей (властивостей) - баготомірні

В опитувальниках найпоширеніші наступні форми тверджень.

1. Питання, що передбачають відповіді типу «так-ні».

2. Питання з відповідями типу: «так», «щось середнє», «ні».

3. Питання, що передбачають відповіді типу «правда-неправда», або так звані альтернативні завдання.

4. Питання, що передбачають відповіді типу «подобається-не подобається» (одне слово або фраза).

5. Питання, що передбачають відповіді по рейтингових шкалах. До питань додаються шкали: скажемо, 7-бальна із крайніми значеннями «завжди» і «ніколи».

6. Питання, що передбачають відповіді, що є варіантами «так - складно відповісти - ні». Це можуть бути такі відповіді, як «звичайно - іноді-ніколи», «згодний - не впевнений - згодний» і т.п.

7. Питання, що передбачають відповіді на основі вибору з декількох запропонованих обстежуваному розгорнутих висловлень: а), б), в) тощо.

Одержувані за допомогою особистісних опитувальників дані приводяться у вигляді особистісних оцінок, які в багатомірних шкалах, як правило, перетворюються в різного типу стандартизовані показники.

- Стени (Т-бали)

- Сирі бали

- відсоток

Результати для наочності можуть бути представлені, наприклад, у вигляді «профілю особистості».

- графік - лонгитюдний

- перехрестя (аж до дискограм)

- гістограми

2. Проблема вірогідності особистісних опитувальників. Фактори, що детермінують відповіді на питання

І. Фальсифікація й установки на відповіді.

А) Фальсифікація:

1. Симуляція;

2. Дисимуляція;

3. Агравація.

Установки на відповіді:

1. Установка до вибору «соціально позитивної» відповіді, тієї відповіді, що пропонується суспільними або груповими нормами, у яких соціально схвалювані відповіді.

2. Установка на згоду — це тенденція погоджуватися із твердженнями або відповідати на питання тільки «так» незалежно від їхнього змісту. Установка на згоду проявляється, коли питання неоднозначні, невизначені.

3. Установка на непевні відповіді. Ці відповіді іноді називають відповідями середньої категорії типу «не знаю».

4. Установка називається установкою на «крайні» відповіді при використанні багатоелементній рейтинговій шкалі, за якою пропонується дати відповідь на кожне завдання.

5. Установка на незвичайні відповіді або відхиленні в тенденції обстежуваного давати незагальноприйняті, незвичайні відповіді.

ІІ. Розуміння питань і мінливість відповідей. Під труднощами питань розуміється як складність оцінки себе (своєї особистості) стосовно передбачуваної психологічної риси (амбдекс). Мінливість відповідей відповідно пов'язана:

• з неясністю питання;

• з труднощами питання;

• з нерішучістю випробуваного (нерішучість розуміється як відсутність чіткої, однозначної думки по визначенню межі питання).

ІІІ. Психометричний парадокс визначається:

- виразністю риси в обстежуваного,

- значенням, що надається питанню,

- ступенем легкості прийняття рішення про відповідь.

Парадокс типу А виникає при питаннях, що піддаються різному тлумаченню, а також у тому випадку, коли важко прийняти рішення про відповідь

Парадокс типу Б виникає при однозначних питаннях — таких, для яких легко підібрати відповідь.

М. Новаковською на основі розрахунку коефіцієнтів інформації виділено та інтерпретовані сім факторів, що впливають на формування відповіді: I - емоційно-мотиваційна установка; II - попередній (специфічний) досвід; III - інтелектуальна оцінка питання й відповіді; IV - цінність (значимість) питання; V - соціальне схвалення; VI - специфічний емоційний контекст; VII - частота поведінкових проявів по типі, описуваному питанням.

Остаточна відповідь R1 - детермінована змістом питання; R2 — відповідь, що відповідає прийнятим груповим (соціальним) стереотипам; R3 — пов'язаний зі схильністю випробуваного до вибору певної категорії відповідей («так», «ні», не знаю»).

Зупинимося на тих результатах, які мають психологічне значення:

• чим більші відповіді випробуваних збігаються з оцінками й думками їх соціального оточення, тим більше правдоподібна їхня сталість;

• чим тяжче випробуваному правдиво відповістити на запитання, тим з більшої вірогідністю він змінить свою відповідь*;

• чим більше випробуваний байдужий до того, що зачіпає питання, тим більше ймовірність сталості відповіді*;

• чим більш неприємно для випробуваного зміст питань, тим більша ймовірність сталості відповідей*;

• чим більша відповідь на питання сприймається як загрозливий, тим більше правдоподібна сталість відповіді*;

• чим сильніше зв'язок між змістом питання із власними проблемами випробуваного, тим більше ймовірність сталості відповіді*;

• чим сильніше занепокоєння, викликане питанням у випробуваного, тим більша ймовірність сталості відповіді*;

• чим менш ясне, зрозуміле питання для випробуваного, тим більше ймовірність зміни відповіді*.

Д. Фіске думає, що в процесі виконання тесту на випробуваного впливають три групи стимулів:

- тестова ситуація (сам факт тестування),

- специфічні особливості даного тесту,

специфічні характеристики окремих завдань.

М. Айзенк і С. Айзенк (1975) при виділенні психотизму як особистісного виміру виходили з того, що:

1) психічні розлади й норма утворять деякий континуум;

2) невроз і психоз — різні й незалежні друг від друга виміру (di- mensions). Проголошення нерозривного зв'язку між психозом і нормою викликало різку критику опонентів.

ТЕМА 7

«ПРОЕКТИВНІ МЕТОДИ. МАЛЮНКОВІ МЕТОДИ»

Навчальний час 4 години

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Передісторія проективної діагностики.

2. Проекція: від феномена до принципу дослідження.

3. Теоретичне обґрунтування проективного підходу до діагностики особистості.

4. Несвідоме та проективні методики.

5. Проективні методики або «об'єктивні тести».

6. Про розробку проективних методик.

Рекомендована література:

1. Альманах психологических тестов. – М., 1995.

2. Бом Э. Учебник по психодиагностике. – М., 1978.

3. Бурлачук Л.Ф. Исследование личности в клинической психологии. – К., 1979.

4. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика. – Спб.: Питер, 2002. – 352 с.

5. Вачнадзе Э.А. Некоторые особенности рисунка душевнобольных.- Тбилиси, 1972.

6. Диагностическая и коррекционная работа школьного психолога. – М., 1987.

7. Психологическое изучение осужденных несовершеннолетних. – Уч. пособие. – Домодедово, 1991.

8. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога в образовании. – М., 1996.

9. Романова Е.С., Потемкина О.Ф. Графические методы в психологической диагностике. – М., 1992.

10. Собчик Л.Н. Методы психологической диагностики. Вып. 1-3.- М., 1990.

11. Соколова Е.Т. Проективные методы исследования личности.- М., 1980.

12. Степанов С.С. Диагностика интеллекта методом рисуночного теста. – М., 1994.

13. Херсонский Б.Г. Метод пиктограмм в психодиагностике психических заболеваний. – К., 1988.