Лекція 12 Економічні розрахунки в міжнародному маркетингу

Ризики, захист і обмеження інвестицій. Класик економічної науки Дж. Ст. Мілль вказував на те, що перепад у нормах прибутку між країнами повинен бути істотним, щоб покрити ризик, що іноземний інвестор має в чужій країні. Один з авторів неокласичної теорії міжнародного руху капіталів, Б. Олин, ввів в економіку саме поняття «ризик закордонних інвестицій», обґрунтував розподіл цих інвестицій на «безпечні» і «ризиковані».

Види ризиків. Ризики закордонного інвестування численні і можуть бути об'єднані в різні групи, найчастіше в такі:

1 Політичні ризики (включаючи деякі соціальні ризики).

2 Фінансові ризики (визначають в основному платоспроможність країни з погляду надання їй і її юридичним особам позичкового капіталу).

3 Ризики операцій і особливо ризики для зовнішньоторгівельної діяльності (зовнішньоторгівельний ризик) і виробничої діяльності (виробничий ризик).

Для кожного окремого ризику можна дати оцінку його питомої ваги й оцінити його в балах. Тому можливий кількісний вимір як окремих груп ризиків, так і всього ризику у країні в цілому й оцінка на цій основі інвестиційного клімату, тобто ситуації в країні з погляду іноземних інвесторів, адже згадані вище групи ризиків визначають ситуацію в найважливіших для іноземного підприємця сферах життя тієї країни, у якій він збирається укласти свій капітал.

Джерела інформації про ризики. Одне з найбільш відомих у цій галузі видань – щорічник по більшості країн світу в сімох томах під назвою «Politiсal Risk Yearbook», видаваний американською фірмою «International Business Company USA Ink», оцінює такі ризики: політичний, фінансових трансфертів, експорту, прямих інвестицій. Причому ризики оцінюються за 12 бальною системою (від А+ – краща оцінка, до З – – найгірша), а загальна оцінка не виводиться. Американська фірма «International Reports Ink» і німецька фірма «BERI» дають і окремі ризики, і зведений, оцінюючи їх за 100 бальною шкалою (100 балів краща оцінка).

Підхід до оцінок інвестиційного клімату. Оцінка ризиків надзвичайно важлива для будь-якого інвестора, тому що він потрапляє в середовище, багато в чому не знайоме для нього. Тому варто чітко надавати достоїнства і недоліки систем оцінки інвестиційного клімату:

· підбір факторів ризику і їхня питома вага в будь-якій системі оцінки ризиків не можуть бути цілком об'єктивні, тому доцільно порівнювати оцінки ризику, що даються різними системами;

· при аналізі факторів ризику інвестору доцільно приділити особливу увагу тим інвестором, з яким він буде співпрацювати частіше.

Усі вищевказані системи оцінки ділових ризиків недостатньо конкретні і слабко спеціалізовані на галузях, у яких фірма має намір здійснити інвестиції. Недоліки систем оцінки ризиків в тому, що ці системи націлені на те, щоб допомогти потенційному інвестору лише на початковій стадії інвестиційного проекту.

Методи зниження ризиків. Можливі різні методи зниження ризиків. Один з них – додавання «премії за ризик» до вартості проекту. Так, якщо рівень загального інвестиційного ризику по країні складе 90-100 балів (за 100 бальною системою), то інвестор, звичайно, не закладає у вартість проекту істотної «премії за ризик». Якщо цей рівень складе 80-90 балів, то доцільно реальну ставку дисконту, тобто очищену від інфляції, збільшити на три процентних пункти. Якщо ж рівень нижче 60 балів, то доцільно додавати не менш 11 процентних пунктів до ставки дисконту.

Знизити ризик можна через створення чи розширення резервного фонду фірми як страховка від можливих утрат, від інвестиційної діяльності за кордоном. Можна застрахувати ризик через приватні страхові компанії, а також державні і напівдержавні організації і служби, що страхують від політичного ризику (в Україні їх поки немає). Під егідою світового банку діє багатобічне агенство по гарантуванню інвестицій (БАГІ), учасником якого з 1992 року є Україна. Воно страхує інвестиції насамперед у країнах, що розвиваються.

Варто підібрати такий проект, який потрібен приймаючій країні (з новою технологією, з експортною спрямованістю) і тому буде «опікуватися» за кордоном. Найбільш надійними традиційно вважаються закордонні капіталовкладення в промислово-розвинених країнах і територіях. Тут діє принцип національного режиму стосовно іноземних інвесторів, у переважній більшості аспектів господарської діяльності місцеве законодавство не робить розходжень між національними та іноземними за походженням компаніями, у більшості цих країн немає взагалі спеціальних законів чи кодексів для іноземних інвестицій, а існують лише деякі адміністративні постанови для них, а також параграфи окремих законів, які стосуються. Вкладення в країни і території, що розвиваються і постсоціалістичні вважаються менш надійними.

Про конкурентоспроможність України. Україна, яка стала на шлях реформ виходить на світовий ринок у ролі аутсайдера. З багатьох показників, що визначає конкурентоспроможність, вона відстає не тільки лідерів – США, Сінгапуру, Японії, Гонконгу і Німеччині, але і від своїх сусідів по Східній Європі, латиноамериканських і азіатських країн. Про це свідчить опублікована у 1994 році у Швейцарії 14-а щорічна доповідь Всесвітнього економічного форуму і Лозаннського Інституту розвитку менеджменту (ІРМ). Ринкова «зрілість» України в доповіді цього року вперше стала об'єктом дослідження, заснованого як на даних офіційної статистики, так і на опитуваннях фахівців.

У 1, 48 бала по десятибальній шкалі оцінюється, наприклад, адаптивність української політичної системи до економічних змін, що відбуваються зараз. Це менше, ніж у який-небудь іншій з 43 відзначених у доповіді країн, включаючи Китай –2, 7 бала, Бразилію –2, 26, Польщу – 3, 13 і Південну Африку –3, 14.

Про те, наскільки українська бюрократія стримує розвиток бізнесу, свідчить поставлена його експертами оцінка в 1, 36 бала. Іншими словами, простору для підприємливих в Україні менше, ніж, наприклад, в Індії – 3, 28 бала, Аргентині –3, 26, чи на Філіппінах –1, 71. Уступають по “засиллю бюрократії” тільки Греція –1, 3 і Китай – 1, 04.

Дуже поширене таке явище, як хабар у держсекторі – 0, 98 бала. Найближча до України в цьому відношенні Венесуела одержала 1, 58 бала, Італія – 1, 81. Недосяжним “ідеалом чесності” виявилася Нова Зеландія – 9, 5 бала.

В Україні – найвищий рівень фінансового і політичного ризику і найбільший ступінь непевності людей у своїй безпеці і належному захисті свого майна. Фінансове законодавство гірше, ніж у якому-небудь із наведених у дослідженні держав, відповідає цілям підтримки фінансової стабільності.

Відстає Україна і по використанню інформаційних технологій, рівню комп'ютерної грамотності працівників, організації робочого простору, захищеності інтелектуальної власності і навіть за таким показником, як «соціальна відповідальність менеджерів». З «відпливом умів» Росію й Україну випережають тільки Польща і Південна Африка.

За рівнем ВНП, що приходиться на душу населення (за даними 1992 року і з урахуванням купівельної здатності), Україна входить у перші 25 країн, поступаючись Греції, але випережаючи Туреччину, Чехію, Угорщину, і Мексику. Вона входить також у першу десятку з 43 країн за обсягом виробленого на душу населення цементу.

В Україні та інших країнах СНД є ще одна перевага, що може радикально позначитися на її майбутній ролі на світовому ринку, – низька вартість робочої сили. У цьому зв'язку з відкриттям нових ринків багато фірм захочуть перемістити виробництва в країни з дешевою робочою силою.

Оподатковування. Особливості оподатковування. При проробленні питання про заснування фірми за кордоном варто звертати особливу увагу на податкове законодавство країни.

Розмір податку залежить насамперед від розмірів прибутку фірми (табл. 7).

На практиці в більшості компаній на сплату податків іде менша частка прибутку, ниж зазначено в таблиці.

По-перше, компанії можуть легально зменшити величину, підлягаючу оподатковуванню суми за рахунок збільшення відрахувань у неоподатковувані податком фонди (амортизаційний, пенсійний і ін.).

Таблиця 7 – Базові ставки оподатковування акціонерних компаній (% від оподатковуваного прибутку до її розподілу)

По-друге, використовуються різні податкові пільги (у депресивних районах, для експортерів і т.п.).

По-третє, у багатьох країнах компанії з невеликим обігом обкладаються більш низькими податками (наприклад, у Великобританії компанії з прибутком менш 750 тис. ф. ст. обкладаються податком у розмірі не 35, а від 25 до 35 %).

По-четверте, у ряді країн податок із прибутку корпорацій може виплачуватися не тільки окремою фірмою, але і її материнською компанією (якщо фірма входить у групу компаній), що на практиці дозволяє знизити податкову базу компаній групи.

По-п'яте, майже усюди діє система покриття збитків компаній за рахунок її прибутків.

У першому випадку дозволяється відраховувати з раніше отриманого прибутку витрати поточного року, у результаті чого виплачена раніше фірмою сума податків виявляється надмірно високою і це підвищення компенсується за рахунок зниження майбутніх податків. В другому випадку збитки поточного року відраховуються з майбутнього прибутку. Наприклад, у Нідерландах дозволяється перенесення збитків назад на 3 роки і перенесення збитків уперед на 8 років.

У результаті реальні ставки оподатковування набагато нижче базових. Наприклад, у ФРН реальний рівень оподатковування становив у 1989 році 50%.

Угоди про запобігання подвійного оподатковування. З низкою закордонних країн Україна має угоди про запобігання подвійного оподатковування прибутків і майна.

Відповідно до цих угод фірми з російським капіталом у цих країнах (і навпаки, фірми в Україні з капіталом цих країн) звільняються від податків на відсотки, дивіденди, якщо вони переводяться в Україну (і відповідно з України), а також одержують деякі інші податкові пільги.

У 1994 році набрала сили угода із США і Польщею. У 1995 році ратифіковані договори з Великобританією, Швецією, Болгарією, Угорщиною, В'єтнамом, Ізраїлем, Ірландією, Китаєм, Південною Кореєю, Люксембургом, Румунією, Словаччиною, Туреччиною.

Що конкретно дають такі угоди? Звернемося, наприклад, до угоди з ФРН.

По-перше, якщо українсько-німецька фірма переводить з Німеччини в Україну належний їй прибуток, то цей прибуток у самій Німеччині чи звільняється від податку (якщо вона має форму роялті чи відсотків за деякими операціями), чи ж податки стягуваються за зниженою ставкою (для прибутку у формі дивідендів – 15% замість 25%, а у формі відсотків по низці операцій –5% замість 25%). Але не можна забувати, що, надійшовши в Україну, цей прибуток буде перерахований в гривні, зараховані до загального розміру прибутку українського інвестора й обкладені відповідним українським податком.

По-друге, якщо український інвестор продасть свій пай у цій фірмі іншому інвестору, але не німецькому, то ця угода не буде обкладено у цьому випадку німецьким податком на оборотний капітал.

По-третє, якщо на цю фірму був відряджений на термін не менш півроку фахівець з України, то його заробітна плата обкладається податками в Німеччині. Якщо ж у Німеччині знаходиться з метою навчання російський студент, чи практикант учень, то його стипендія не обкладається німецькими податками, якщо її виплачує не Німеччина.

Інвестиційні пільги. Компанії з іноземним капіталом традиційно дуже уважно досліджують ті інвестиційні пільги, що надають їм влади закордонних країн. Адже такі пільги – один з важливих моментів для підприємців при прийнятті ними вирішення про міжнародну діяльність.

На Заході основний розмір пільг, якими можуть скористатися іноземні підприємці, – це пільги в контексті загальнонаціональної політики державного стимулювання економіки. Вони, звичайно, поширюються на всі діючі в країні компанії, як національні, так і іноземні. У країнах, що розвиваються, і в країнах з перехідною економікою є спеціальні пільги для іноземних інвесторів. Особливо великі ці пільги у вільних економічних зонах, на територіях пріоритетного розвитку, у податкових гаванях і офшорних центрах.

Пільги надаються для стимулювання регіонального розвитку, у першу чергу, для відстаючих районів, так званих депресивних зон.

Численні пільги даються середньому й особливо дрібному бізнесу.

Перелічимо основні форми пільг:

· прямі субсидії (звичайно, для капіталовкладень у будинки, машини, устаткування, а також на проведення дослідницьких робіт, у тому числі по вивченню ринків);

· кредити на пільгових умовах (звичайно, під низький відсоток і під державну гарантію);

· прискорена амортизація, що дозволяє переводити значну частину прибутку в не оподатковуваний податками амортизаційний фонд;

· підвищення нормативних відрахувань частини прибутку в не оподатковувані податком інвестиційні й інші резерви;

· пільгові ставки оподатковування;

· знижки на знецінення товарних запасів, що дозволяють знижувати виплати за рахунок податків на оборотний капітал;

· податкові кредити, тобто відрахування з нарахованого податку, інвестиційні кредити, тобто такі, котрі дозволяють фінансувати частину інвестицій за рахунок зниження розміру податку й ін.;

· відстрочки від сплати податків і повне звільнення від податків;

· пільгові тарифи на послуги державних підприємств;

· сплата витрат на навчання і перенавчання місцевого персоналу;

· сприяння в покупці земельних ділянок;

· створення за державний рахунок необхідної інфраструктури для споруджуваного підприємства;

· спрощення умовностей, необхідних для створення підприємства;

· безкоштовне надання різної інформації і консультацій;

· створення вільних економічних зон, що базуються на скасуванні мит на ввіз і вивіз товарів.

Підприємці одержують пільги не тільки від центральних органів, але в усе більшій кількості від місцевої влади (штатів, префектур і т.п.).

Основну масу інвестиційних пільг одержують компанії обробної промисловості, що діють у найбільш передових галузях, чи, що розміщають свої виробництва у відсталих районах. Що стосується фірм у сфері торгівлі і транспорту, то для них на Заході особливий інтерес становлять вільні торгові зони. Це головний вид вільних економічних зон за кордоном.