Поняття про осушення та класифікація перезволожених земель

Гумідна зона характеризується дещо холоднішим і вологішим кліматом, ніж центральні та південні регіони України.

Сума атмосферних опадів у середньому за рік на Поліссі становить 550 – 600 мм, у Карпатах зростає до 700 – 1000 мм, інколи й більше.

Загальна кількість опадів протягом вегетаційного періоду становить 400 – 700 мм, але внаслідок нерівномірного розподілу їх протягом сезону сумарне випаровування тут може перевищувати опади не лише в засушливі, але інколи і в вологі роки. У сухі роки за вегетаційний сезон випадає лише 150 – 200 мм опадів.

Районування території України за усередненими даними коефіцієнтів зволоження показує, що їх значення змінюється від 1, 0 – 1, 1 у районі Карпат (Закарпатська, Івано-ФРАНКІВСЬКА, Львівська, Волинська, Рівненська, Чернівецька області) до 0, 4-0, 5 на півдні та в Криму. У Південному Степу цей коефіцієнт дорівнює 0, 5-0, 6, у лісостеповій зоні 0, 6– 0, 8. Відповідно у напрямку з північного заходу на південний схід країни посилюється посушливість клімату.

Інтенсивного розвитку водні меліорації в гумідній зоні України набули в 1966-1990 рр. На даний час загальна площа меліорованих земель у цій зоні становить 3, 3 млн. га, з них близько 650 тис. га – торфові.

Меліоративний фонд гумідної зони України – 5, 4 млн. га. На більшій частині меліоративного фонду (60, 5 %) проведено меліоративні заходи. (Для порівняння США – 60 %, Німеччина 66 %, Нідерланди – 81 %).

Осушення – комплекс заходів спрямованих на відведення поверхневої та надлишкової ґрунтової вологи з кореневмісного шару грунту з метою оптимізації його водно – повітряних властивостей.

Основна мета державних інвестицій в меліорацію – збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Меліорація земель гумідної зони спрямована, передусім на збільшення виробництва кормів, картоплі, зерна, льону.

Регулювання водно-повітряного режиму на перезволожених землях шляхом проведення науково-обгрунтованих осушувальних меліорацій і застосування комплексу необхідних агротехнічних заходів при вирощуванні сільськогосподарських культур сприяє значному підвищенню високих і сталих врожаїв.

При аналізі і оцінці водних меліорацій в гумідній зоні України слід враховувати також, що переважну більшість осушуваних тепер площ одержано не шляхом докорінного поліпшення існуючих староорних земель, а в результаті освоєння для інтенсивного використання малопродуктивних необроблюваних раніше природних угідь. На сьогоднішній день є колективні сільськогосподарські підприємства, земельний фонд який повністю складається з меліорованих угідь. Отже, меліорація земель у гумідній зоні стала одним із визначальних чинників соціально – економічного розвитку цього регіону.

Класифікація перезволожених земель (за Брудастровим).

Всі перезволожені території можна розподілити на три групи:

· болота,

· заболочені землі

· перезволожувані мінеральні землі.

1.Болота – це ділянка земної поверхні, яка постійно або періодично перебуває в стані надлишкової вологості та вкрита специфічною вологолюбною рослинністю, на якій відбувається процес торфонакопичення.

Торф – це органічна порода, що складається в основному із залишків відмерлих болотних рослин та продуктів їх гуміфікації в умовах надлишкової вологості при ускладненому доступі повітря.

В залежності від стадії заболочування, режиму водного живлення, рослинного покриву та властивостей торфу розрізняють низинні, перехідні та верхові болота.

Низинні болота розташовані в понижених елементах рельєфу, живляться атмосферними опадами, водами поверхневого стоку, водами при розливі річок та ґрунтовими водами; рослинний покрив представлений деревами та кущами, травами та зеленими гіпсовими мохами. Найбільш поширені – займають 95 % всієї площі боліт.

Верхові болота розташовані переважно на водорозділах та на піщаних річкових терасах. Водне живлення здійснюється головним чином атмосферними опадами, вміст мінеральних речовин настільки незначний, що рослинний покрив представлений суцільним килимом із фагнових мохів з рідкими представниками дерев’янистих, кущових та трав’янистих рослин.

Займають близько 4% болотної площі України (Житомирська, Волинська області).

Перехідні болота займають проміжне становище. Їх рослинність представлена переважно торфогіпновими видами.

Характерною рисою боліт є переважання анаеробних процесів, значне ослаблення мінералізації рослинних залишків. Елементи живлення знаходяться в болотах у недоступній для рослин формі, в складі органічних сполук торфу. Задачею меліорації боліт є перетворення цих зв’язаних запасів живлення в доступні для рослин речовини, перетворення цих зв’язаних запасів живлення в доступні для рослин речовини, перетворення потенційної родючості боліт в ефективну.

Поряд з болотами розрізняють заболочені землі, в яких процеси заболочування виражені менш різко, ніж на болотах. Перезволожені протягом всього вегетаційного періоду. Формальною ознакою за якою розрізняють болота та заболочені території є накопичення торфу. Так для заболочених земель шар накопиченого торфу приймається менше 0, 5 м.

Перезволожувані мінеральні грунти (важкого механічного складу) S=2 млн. В залежності від ступеню оглеєності можуть бути глейові, глеюваті, дерново-болотні і т. д. Землі періодичного надлишкового зволоження. Відсутній процес торфоутворення.

Основні об’єкти осушувальних меліорацій: - низові болота та мінеральні перезволожувані землі.