Міжнародне економічне право___ 573

них організацій значно розширює її можливості в міжнародному, зокрема економічному співробітництві.

Відповідно до вищевикладеного, а також виходячи з положень законів України " Про економічну самостійність України" від 3 серпня 1990 р., " Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. та деяких інших, Україна є самостійним суб'єктом у здійсненні і регулюванні зовнішньоекономічних відносин.

Міжнародні економічні організації

З погляду міжнародного економічного права міжнародні економічні організації виконують такі функції:

Definitio: Міжнародні економічні організації — це організації, членами яких є держави та неурядові структури, які створені на основі міжнародних договорів для координації дій їх членів для співробітництва у певних галузях.

Як підкреслював Генеральний секретар ООН Бутрос Бутрос-Галі (1992—1997 pp.), " світ у найширшому розумінні цього слова не може бути забезпечений тільки системою Організації Об'єднаних Націй або урядами. Неурядові організації, академічні інститути, парламентарії, ділові та професійні кола, засоби масової інформації і широкі верстви громадськості — усі вони мають бути залучені..." [20].

3S74 \_____________________________________________ Глава 22

З метою систематизації вивчення міжнародного економічного права практикується класифікація міжнародних організацій. На нашу думку, в навчальному плані можна виділити різні види подібних класифікацій, як наприклад:

• міжнародні організації системи ООН;

• міжнародні економічні організації та об'єднання;

• міжнародні економічні регіональні організації;

• банки, банки розвитку і фонди (див. додаток 9).

Як зазначає німецький дослідник Х.-А. Шреплер, створення міжнародних організацій було результатом пошуку ефективних засобів для розв'язання надзвичайних і кризових ситуацій у житті держави [21]. У таких ситуаціях уряди країн прагнули знайти адекватні методи взаємодії з метою створення сприятливих умов для багатосторонніх консультацій, співробітництва і спільних кроків для виходу зі складних економічних ситуацій. Історичний досвід XX ст. переконливо свідчить про те, що світова економічна і валютно-фінансова стабільність постійно піддається впливу подій, діяльності і рішень, що мають глобальний і взаємозалежний характер. Це іноді навіть підриває сподівання багатьох народів на поліпшення економічної ситуації в їх країнах і економічне піднесення. Пошук виходу зі складної і взаємозалежної економічної ситуації у світі дедалі більше стає інтернаціональним завданням урядів, держав, економічних і валютно-фінансових організацій, банків розвитку, наукової громадськості і головних експертів.

З цією метою, як відомо, після Другої світової війни відбулося істотне зростання кількості міжнародних (і серед них економічних) як міжурядових, так і неурядових організацій. Організація Об'єднаних Націй перетворилася на систему, що складається з 18 спеціалізованих установ і низки автономних організацій, органів і місій. У наші дні налічується кілька тисяч міжнародних організацій, що працюють в інтересах забезпечення політичної, економічної стабільності та соціального добробуту в усьому світі.

Регіональні міжнародні економічні організації охоплюють своєю діяльністю майже всі сфери економіки і розвитку. Це спричиняє закономірні трансформації і модифікації існуючої міжнародної економічної системи. Розглянемо деякі з най-впливовіших міжнародних економічних організацій.

МІЖНАРОДНЕ ЕКОНОМІЧНЕ ПРАВО_____________________ 575

Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД)

— створена у 1964 р. як головний орган Генеральної Асамблеї у цій галузі, її основною метою є сприяння розвитку міжнародної торгівлі для прискорення економічного зростання і розвитку країн, що розвиваються. Членство в ЮНКТАД відкрите для будь-якої держави—члена ООН. За станом на 1 січня 1998 р. членами цієї організації є 186 держав, у тому числі Україна та інші пострадянські держави.

Вищим керівним органом ЮНКТАД є конференція держав—членів організації. Сесії конференції проводяться звичайно один раз на чотири роки.

Виконавчий орган ЮНКТАД — Рада з торгівлі і розвитку, що забезпечує безперервність її роботи в період між сесіями Конференції. Крім здійснення контролю за всією сферою діяльності ЮНКТАД, Рада розглядає міжнародні наслідки макроекономічної політики і питання, що стосуються взаємозалежності економік країн світу, а також проблеми торгівлі і валютно-фінансових відносин, торговельної політики, структурної перебудови та економічних реформ.

У результаті проведених під егідою ЮНКТАД міжурядових переговорів було укладено низку міжнародних товарних угод, створено дослідницькі групи з сировинних товарів, у роботі яких беруть участь країни-виробники і країни-спожи-вачі, засновано Спільний фонд для сировинних товарів, підписано конвенції й угоди у різних галузях.

Дотепер проведено вісім сесій Конференції. Остання — у 1992 р. у Картахені (Колумбія) і відома як рішення ЮНКТАД — VIII. Картахенська угода сформулювала політику і визначила заходи у взаємозалежних галузях фінансів, торгівлі, сировинних товарів, технології і послуг. Вона містить рекомендації щодо розв'язання як застарілих, так і нових проблем торгівлі і розвитку.

ЮНКТАД публікує довідники, щорічники, доповіді, науково-дослідні й аналітичні праці, робочі документи, тематичні бюлетені й огляди.

Місцеперебування виконавчих органів ЮНКТАД — м. Женева (Швейцарія).

Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) — заснована в 1967 р. рішенням Генеральної Асамблеї (резолюція 2152 (XXI) від 17 листопада

576__________________________ ' Глава 22

1966 р. З 1985 p. вона є спеціалізованою установою системи ООН. Основна мета організації — виконання центральної координуючої ролі у галузі промислового розвитку в рамках системи ООН, сприяння промисловому розвиткові і співробітництву на глобальному, регіональному, національному та галузевому рівнях.

Серед пріоритетів її діяльності — розробка стратегії, політики і підтримки інститутів у сфері глобальної економічної інтеграції.

За станом на 1 січня 1998 р. членами ЮНІДО є 166 держав, у тому числі Україна та інші держави Центральної і Східної Європи.

Головними органами ЮНІДО є Генеральна конференція (Конференція), Рада з промислового розвитку (РПР), секретаріат, генеральний директор, а також представництва ЮНІДО на місцях.

Генеральна конференція, що складається з представників держав-членів, проводить свої чергові конференції один раз на два роки (спеціальні сесії скликаються генеральним директором на запит РПР або більшості держав-членів). На конференції схвалюються розроблювані конвенції та угоди, визначаються керівні принципи і політика організації.

РПР складається з 53 членів, що обираються на чотири роки (можливе повторне обрання) із належним урахуванням принципу справедливого географічного представництва. Рада засідає не менш як один раз на рік.

Головним адміністративним керівником ЮНІДО є генеральний директор, що призначається рішенням Конференції за рекомендацією Ради на чотири роки (за можливості повторного обрання). Він несе загальну відповідальність за роботу організації і наділений відповідними владними повноваженнями.

ЮНІДО пропонує інформацію з питань промисловості, бізнесу і технологій через мережу ІНТІБНЕТ (INTIBNET), з'єднану з Банком промислової і технологічної інформації ЮНІДО-ІНТІБ; систему обміну технологічною інформацією, бази даних, а також різні публікації, довідники, статистичні матеріали і щорічні звіти.

Місцеперебування виконавчих органів ЮНІДО — м. Відень (Австрія).