Глава 22. У низці двосторонніх економічних договорів істотне значення мають також деякі їх спеціальні види:

У низці двосторонніх економічних договорів істотне значення мають також деякі їх спеціальні види:

• торговельні договори;

• довгострокові угоди про торговельно-економічне співробітництво;

• довгострокові програми економічного, промислового і

науково-технічного співробітництва;

• угоди про надання технічного сприяння в будівництві промислових об'єктів, що включають умови про взаємне постачання товарів, про сприяння в проектуванні, монтажі, наладці і пуску в експлуатацію відповідних об'єктів;

• угоди про міжнародні валютні розрахунки і кредити (як

цільові, так і умовні, що надаються для закупівель у держави-кредитора конкретних товарів);

• клірингові угоди, що передбачають взаємне зарахуван-

ня надходжень і витрат у зустрічних торговельних та економічних операціях;

• угоди про товарообіг (про взаємне постачання товарів,

що визначають зустрічний контингент (квоту) експортного та імпортного постачання товарів);

• податкові угоди (про усунення подвійного оподатку-
^с вання).

Головним у двосторонніх договорах є: ^f • закріплення певного виду торговельно-економічного режиму у взаємовідносинах держав та їх фізичних і ¹ юридичних осіб (режим найбільшого сприяння, національний режим, преференційний, недискримінації, взаємної вигоди і т. д.);

ї' • умови оплати наданого технічного сприяння постачан-і ням майбутньої продукції;

• взаємне зарахування надходжень і витрат у зустрічних

торговельних та економічних операціях; $ • перелік сировинних, продовольчих, індустріальних та інших товарів, що закуповуються у держави-кредитора, а також озброєнь і т. п.;

• надання певних митних, контингентних та інших пільг,

прав контролю через дані статистичної та іншої інформації. І це далеко не вичерпний перелік головних складових двосторонніх економічних договорів.

МІЖНАРОДНЕ ЕКОНОМІЧНЕ ПРАВО_____________________ 569

Рішення (рекомендації, постанови) міжнародних організацій. Такі міжнародно-правові акти звичайно не мають юридичне обов'язкового характеру, а є рекомендаційними. Прикладами таких актів є рекомендації з питань економічного співробітництва, прийняті в рамках Економічної і соціальної ради (ЕКОСОР), Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) та інших органів ООН, а також прийняті такими спеціалізованими установами ООН, як Організація з промислового розвитку (ЮНІДО), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) і деякі інші.

Серед основних актів, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН, слід назвати Хартію економічних прав та обов'язків держав від 12 грудня 1974 р. У її преамбулі підкреслюється, що " однією з основних цілей Хартії є сприяння встановленню нового міжнародного економічного порядку, заснованого на справедливості, суверенній рівності, взаємозалежності, спільності інтересів і співробітництві між усіма державами".

Іншими важливими документами Генеральної Асамблеї ООН є Декларація про встановлення нового міжнародного економічного порядку 1974 p., а також резолюцій " Про засоби зміцнення довіри в міжнародних економічних відносинах" 1984 р. і " Про міжнародну економічну безпеку" 1985 р.

Зазначені та інші акти слід розглядати як джерела міжнародного економічного права.

Рішення міждержавних економічних конференцій. У теорії міжнародного права рішення міждержавних конференцій (у тому числі економічних) розглядаються як різновид багатосторонніх договорів. Як правило, такі рішення конференцій оформляються у вигляді заключних актів, що можуть володіти як рекомендаційною, так і обов'язковою юридичною чинністю.

Прикладами рішень міждержавних економічних конференцій є:

• Заключний акт Женевської конференції ООН з торгівлі

і розвитку 1964 p.;

• розділ " Співробітництво у галузі економіки, науки, тех-

ніки і навколишнього середовища" Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 p.;

570_________________________ ''" *" " " --у-' глава 22

• розділ " Економічне співробітництво" Паризької хартії для Нової Європи, прийнятої на зустрічі у верхах у рамках НБСЄ (1990 р.) та низка інших.

Міжнародний звичай. Як зазначалося при розгляді джерел міжнародного права, звичай як джерело міжнародного права визначений у ст. 38 Статуту Міжнародного суду. Виходячи з загальнотеоретичних положень, міжнародний порядок як доказ загальної практики, визнаної правовою нормою, закріплює у міжнародних економічних відносинах неписані, самі собою зрозумілі правила її організації і здійснення. В основі міжнародно-правового звичаю — мовчазна згода держав поводитися відповідним чином. Відомо, що саме міжнародно-правовий звичай відіграє істотну роль у галузі торговельного мореплавання та деяких інших галузях міжнародних економічних відносин. У практиці міжнародних відносин дістали загальне визнання як наслідок " мовчазного договору" (pactum taciturn) такі принципи міжнародного права, як повага до державного суверенітету, рівноправність держав, обов'язкове додержання міжнародних договорів та деякі інші. Водночас слід підкреслити прагнення держав закріплювати звичаєві норми як у двосторонніх, так і в багатосторонніх документах. Саме тому, наприклад, спеціальні принципи міжнародного економічного права мають конвенційний характер, а їх дієвість залежить від включення їх до відповідних міжнародних договорів.