Роль держави у процесі перетворення економіки на ринкових засадах

З’ясовуючи місце держави у системі макроекономічного регулювання, важливо також визначити особливості ролі та функцій держави в економіці перехідного періоду.

У попередньому матеріалі було відзначено, що держава у розвинутій ринковій системі, як правило, покладає на себе лише ті функції, що не може виконати ринок, або він може їх виконати недостатньо ефективно, – ці постійні (традиційні) функції держави були розглянуті нами у другому питанні. Природно, що держава і в перехідній економіці повинна поступово на себе покладати ці функції. Окрім цього, в економіці перехідного типу державі доводиться виконувати й тимчасові (специфічні) функції.

Тимчасові (специфічні) функції держави в умовах перехідної економіки:

1) визначення кінцевої мети реформи (певна модель сучасної ринкової економіки) та шляхів її досягнення (певна модель трансформації економіки);

2) створення та впровадження законодавства, що відповідає динаміці соціально-економічних процесів перехідної економіки;

3) роздержавлення власності та створення умов для отримання власності ефективними господарями;

4) здійснення інституційних перетворень (створення правових інститутів, нових організацій та установ ринкового типу, інститутів ринкової інфраструктури, нової системи управління економікою, формування конкурентного середовища тощо);

5) макроекономічна стабілізація і вихід з економічної кризи, яка притаманна перехідній економіці (“трансформаційної кризи”, за термінологією Яноша Корнаї);

6) подолання диспропорцій та інших вад, властивих структурі економіки радянського типу, та формування прогресивної структури економіки відповідно до НТР і конкурентних можливостей національної економіки; створення, з урахуванням централізованих і децентралізованих аспектів регулювання національної економіки, механізмів і важелів ефективної науково-технічної та інвестиційно-інноваційної політики, що сприяють розвитку конкурентоспроможності вітчизняних виробників та створенню високотехнологічних робочих місць;

7) створення ефективної кредитно-грошової та фінансової системи;

8) створення ефективної системи соціального захисту.

Розглядаючи особливості ролі та функцій держави в економіці перехідного періоду, треба, перш за все, взяти до уваги найбільш важливі загальні функції держави на цьому специфічному етапі розвитку пострадянської економіки, коли у суспільстві відбувається корінна зміна виробничих відносин та інститутів. Ці функції полягають у визначенні стратегії розвитку національної економіки – вибір моделі сучасної ринкової системи як мети економічних перетворень і вибір моделі трансформації економіки. Окрім того, треба розглянути особливості постійних та тимчасових функцій держави в економіці перехідного періоду.

Складні проблеми з ринковою трансформацією економіки України значною мірою пояснюються тим, що була невизначеною загальна стратегія реформи і “верхи” не мали чіткої відповіді на питання: куди ми йдемо? Практично протягом усіх років реформи у нас не було реальної, конкретної програми ринкових перетворень, неодноразово приймалися програми, які мали, головним чином, декларативний характер, і швидко забувалися. Однак дуже важливо визначити, яка саме ринкова економіка є метою реформи, адже існують надзвичайно відсталі й бідні країни з ринковою економікою. Більш привабливі, зрозуміло, моделі ринкової економіки у розвинутих країнах.

У науковій літературі, з урахуванням особливостей теоретичних і практичних аспектів проблеми, розрізняють такі моделі ринкової економіки: американська (або ліберальна) модель; моделі Західної Європи (німецька, англійська, шведська); японська модель; моделі країн, що розвиваються (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур та ін.). У названих моделях є багато нюансів стосовно економічної ролі й функцій держави, форм і методів державного регулювання економіки.

Жодна з цих моделей ринкової економіки не може бути використана у чистому виді як орієнтир у перетворенні вітчизняної економіки через множину специфічних умов розвитку сучасної України. Тому, мабуть, праві ті автори, що шукають модель майбутньої української економіки на стику “змішаної економіки” (Швеція) і “соціального ринкового господарства” (Німеччина). З огляду на катастрофічний спад національного виробництва за перші 8 років реформ, проблеми галузевої структури економіки, величезну тіньову частину національного господарства, низький рівень життя більшості населення, важливо відповідно до принципів змішаної економіки (що, значною мірою, обумовлені рекомендаціями кейнсіанства) стимулювати сукупний попит (споживання, інвестиції, державні видатки, які сприяють створенню робочих місць), полегшити податкове навантаження на економічних суб'єктів і забезпечити доступність кредитів (відмовившись від жорсткої монетарної політики, що, як вважають деякі автори, сприяла збільшенню кризових явищ у нашій країні). У той же час важливо, щоб кейнсіанський підхід до вирішення наших проблем не призвів до значного дефіциту державного бюджету, до зростання інфляції.

З моделі “соціального ринкового господарства” для наших умов велике значення має здійснюване державою ринково-організаційне регулювання, що забезпечує сумлінну конкуренцію, припиняє зловживання ринковою владою; передбачає селективне фінансове регулювання – фіскальна політика вибіркової підтримки визначених галузей відповідно до інтересів суспільства.

В українській економіці теж важливо використовувати селективний підхід (Японія, Південна Корея) шляхом тісного ув'язування фінансових інструментів із структурною політикою, що забезпечує підтримку “точок зростання” національного виробництва – фірм, галузей, секторів економіки найбільш перспективних у напрямку збільшення конкурентоспроможності. Досягненню цілей структурної перебудови економіки, вирішенню нагальних соціальних і екологічних проблем у нашій країні могло б сприяти індикативне планування. Ця форма державного регулювання дуже успішно використовується в ряді країн, базуючись на ринкових стимулах для суб'єктів, залучених до реалізації планів.

Має бути здійснена ще велика робота для визначення своєрідності української моделі ринкової економіки, з урахуванням конкретних умов розвитку нашої країни, усього багатства світового економічного досвіду та його осмислення в економічній теорії.

Крім вибору моделі ринкової економіки як мети ринкових реформ дуже важливий також вибір моделі трансформації економіки. У науковій літературі розглядається декілька основних моделей ринкової трансформації економіки: європейська, азіатська, російська.

Європейська модель (Польща, Угорщина, Чехія, Естонія) характеризується такими рисами:

- проведення за короткий термін “шокової терапії” для підведення під процес реформ реальної фінансової бази;

- швидке здійснення роздержавлення й приватизації, формування конкурентного ринкового середовища, прошарку відповідальних за економічний розвиток суб'єктів-власників та менеджерів;

- створення системного комплексу організаційно-інституціональних, правових, господарських та інших форм, важелів і методів регулювання трансформаційного процесу для твердження норм ринкової економіки;

- інтеграція зі світовим господарством, на основі відкритості національної економіки, ув'язаної з перетвореннями внутрішнього економічного механізму (як показав досвід цих країн, існує високий ризик виникнення великої зовнішньої заборгованості у зв'язку з надмірним притягненням іноземних інвестицій).

Азіатська модель (обґрунтована Ден Сяопіном, використана Китаєм і В'єтнамом):

- збереглися значна роль комуністичної партії, позаекономічний вплив партійно-адміністративних органів на господарську діяльність;

- виконуються програми трансформації – поетапне роздержавлення, формування приватного сектора, поступове підвищення рівня відкритості економіки.

Так у Китаї, при недоторканності державного сектора, спочатку відбулася лібералізація тільки двох галузей – сільського господарства і роздрібної торгівлі. Потім почалося широке поширення вільних економічних зон. У 1998 році стали проводити лінію на згортання у межах “соціалістичної ринкової економіки” командно-адміністративних важелів і розширення сфери дії ринкових методів господарювання.

Російська модель (еклектична):

- використання чеської моделі ваучерної приватизації (А. Чубайс), “шокової терапії” Л. Бальцеровича в Польщі (Є. Гайдар), угорської моделі прискореного прямування до відкритості національної економіки;

- первинне накопичення капіталу невеличкою групою фінансистів і представників адміністративного апарату (паливно-енергетичний комплекс, військово-промисловий комплекс, фінансова й інформаційна сфери, зовнішньоекономічна діяльність);

- велика частина населення має низький рівень життя, низьку купівельну спроможність, фактично відсутній середній клас;

- відкритість економіки: валютні надходження, стимулювання підвищення конкурентоспроможності продукції, але багато товарів вітчизняних виробників витиснули з ринку іноземні товари (далеко не завжди кращі за якістю), посилення залежності ще незміцнілої національної економіки від світової кон'юнктури (біржові потрясіння, що відбулися за кордоном у жовтні 1997 р. і травні 1998 р., дуже несприятливо відбилися на фінансовій системі Росії).

Україна не змогла реалізувати європейську модель реформування –занадто тривалою виявилася “шокова терапія” (шок без терапії, як пишуть у нашій літературі), затяжною і найчастіше неефективною була приватизація. Ми фактично орієнтувалися на російську модель реформування. Правда, у нас немає такого потужного експортного сектора енергоносіїв і сировини, що, значною мірою, сприяв зниженню соціальних витрат реформ у Росії. В Україні ж широке застосування енергоємних технологій, зловживання вітчизняних монополістів, які постачали в країну імпортні енергоресурси, призвели до ряду серйозних проблем у зв’язку зі зростаючими витратами виробництва, зовнішніми боргами, міжнародними скандалами з приводу розкрадання російського газу, відмивання за кордоном брудних грошей нашими підприємцями. Усе це негативно позначилося на ході реформ у нашій країні.

Отже, можна констатувати, що в Україні, на жаль, на державному рівні не була вироблена конкретна науково обґрунтована програма ринкової реформи, яка б відображала мету – формування моделі ринкової економіки найбільш прийнятної для України, та засоби її досягнення – модель ринкової трансформації економіки, з урахуванням специфічних умов нашої країни. Це, значною мірою, пояснює повільний і болючий для більшості населення процес реформування.

Усі важливі специфічні функції держави в умовах ринкової реформи повинні виконуватись з урахуванням того, що об’єкт державного регулювання – це не повноцінна, цивілізована ринкова економіка, а своєрідна перехідна система, де ще недостатньо розвинуті ринкові механізми. Окрім того, ці механізми в українській економіці значною мірою перекручені гігантською тіньовою економікою та залишками стереотипів поведінки, сформованими в умовах радянської економічної системи.

Кажучи про роль держави в період системної трансформації суспільства, насамперед, треба звернути увагу на кардинальну зміну суспільних цінностей і норм, зокрема, на перехід від повного неприйняття (принаймні, офіційно) приватної власності й підприємництва до визнання їх наріжним каменем реформи. У зв'язку з цим перед державними і суспільними інститутами, перед національною елітою (у тому числі тією, що представляє офіційну владу) поставлена дуже серйозна задача – сприяти формуванню у суспільній свідомості нової системи цінностей, сприйняттю нових “правил гри”, використовуючи засоби масової інформації, освітні програми. Формування сприятливих суб'єктивних і об'єктивних умов для ринкової реформи багато в чому залежить від якості “правил гри”, їхньої спрямованості на створення цивілізованого ринкового середовища, від визнання й дотримання цих правил усіма суб'єктами економічних відносин. На державі лежить відповідальність за розробку офіційних “правил гри” – правової бази, що сприяє становленню й функціонуванню сучасної ринкової економіки.

За роки ринкової трансформації в Україні було прийнято багато законів, спрямованих на формування відносин приватної власності, ринкової конкуренції, ринкової інфраструктури. Слід зазначити, що не всі, закони активно реалізуються у вітчизняній економіці, а деякі закони потребують істотного вдосконалення. Особливо це стосується таких проблем як: оптимізація розподілу повноважень і ресурсів для регулювання соціально-економічних процесів у країні на загальнодержавному і місцевому рівнях; монополізм; несумлінна конкуренція; нестабільна система оподатковування й велика вага податкового тягаря для платників податків; неврегульованість взаємовідносин підприємців і найманих робітників відповідно до стандартів розвинутих країн; слабка захищеність прав споживачів; забезпечення охорони навколишнього природного середовища тощо. Не розробленість багатьох важливих аспектів законодавства, слабке використання прийнятих юридичних законів, їх недосконалість або невідповідність реаліям об'єктивної дійсності призводять до широкого поширення неофіційних “правил гри” за законами тіньової економіки. Так, в Україні за період реформування розміри тіньової економіки, неконтрольованої державою, зросли у 5-6 разів і складають майже 60% ВВП. Це свідчить, зокрема, про серйозні проблеми із законодавчою функцією держави в нашій країні.

Крім формування ринкових механізмів розподілу економічних ресурсів, державі в перехідній економіці важливо також займатися коригуванням розподілу цих ресурсів у зв'язку з економічною діяльністю, що супроводжується зовнішніми ефектами, і необхідністю виробництва суспільних благ. В Україні ще багато проблем щодо регулювання економічної діяльності, що супроводжується негативними й позитивними зовнішніми ефектами. Зокрема, дуже гострою стає проблема погіршення стану навколишнього природного середовища. Тому важливо, з урахуванням світового досвіду, розробити ефективну систему адміністративних і економічних заходів, що сприяють скороченню економічної діяльності з негативними зовнішніми ефектами, а самє: заборони, ліміти, штрафи, податки, премії, формування ринків прав на викиди, що забруднюють навколишнє природне середовище. Значне поліпшення ситуації зі станом навколишнього природного середовища в нашій країні буде залежати від успішності реалізації структурної перебудови економіки, від згортання екологічно небезпечних галузей економіки й розвитку прогресивних галузей на основі маловідходних і безвідходних високих технологій. Велике значення має також налагодження ефективної державної експертизи проектів вітчизняних і закордонних підприємців стосовно можливих наслідків їхньої реалізації для стана навколишнього природного середовища. Економічну діяльність із позитивними зовнішніми ефектами, наприклад, отримання освіти, інноваційну діяльність фірм, – необхідно стимулювати субсидіями і кредитними, податковими пільгами. Важливим є також державне регулювання за допомогою адміністративних і економічних заходів, галузей виробничої й невиробничої інфраструктури, що забезпечують значні позитивні зовнішні ефекти для всієї економіки. Поєднання цих заходів залежить від того, до якої форми власності належить підприємство – до державної, змішаної державно-приватної або приватної власності.

Серйозну проблему для пострадянського суспільства складає і виробництво суспільних благ. До таких благ відносять національну оборону, поліцейський захист, фундаментальну науку, освітлення й озеленення міських вулиць, зберігання пам'ятників архітектури, захист від повеней і т.д. Через систему оподатковування держава спрямовує на створення суспільних благ частину грошей і ресурсів із підприємницького й споживацького секторів економіки. Склад і кількість суспільних благ, у яких зацікавлене суспільство, в умовах демократії визначаються шляхом голосування виборців за конкретні програми, запропоновані кандидатами на державні посади. У перехідному суспільстві такі механізми ще тільки формуються, практично відсутній контроль електорату за виконанням передвиборних обіцянок, програм політичних діячів, що найчастіше призводить до обмеження суспільних інтересів на благо вузькокорисливих приватних інтересів.

Що стосується такого аспекту функцій держави у розвинутій ринковій економіці як зменшення амплітуди циклічних коливань економічної кон’юнктури, пом'якшення періодичних криз, – то треба мати на увазі, що українська економіка протягом реформ була ще неринковою. Лише у 2006-му році ми отримали міжнародний статус країни з ринковою економікою, хоча визнання міжнародних організацій цього статусу ще не означає, що перехідний період в економіці дійсно завершився згідно з об’єктивними критеріями, які стосуються змістовних характеристик продуктивних сил і виробничих відносин у певній країні. Тому тривала економічна криза з важкими наслідками для стану продуктивних сил у нашому суспільстві не мала циклічного характеру, притаманного лише розвинутій капіталістичній економіці. Це – трансформаційна криза, що пояснюється проблемами перехідного періоду, але в наших умовах вона виявилася значно глибшою й тривалішою через помилки та прорахунки в економічній політиці, неефективну організацію ринкових реформ державою. У той же час слід відзначити, що у зв’язку з відкритістю національної економіки України, її включенням у світовий розподіл праці в статусі економіки з застарілою (відповідно вимогам НТР) галузевою структурою і низьким рівнем конкурентоспроможності на світовому рівні, наша країна була втягнута у світову фінансово-економічну кризу 2008-2009 років. Таким чином, реальне становище національної економіки визначалось дією одразу двох криз – трансформаційною кризою (до кінця 1999 р. рівень національного виробництва впав на 60%, а відновлювальне зростання протягом наступних років склало лише приблизно 70% від до кризового рівня 1990 року) і циклічною кризою (що викликала падіння обсягу національного виробництва приблизно на 15%).

У багатьох країнах під час фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. з деякими варіаціями використовувались рекомендації кейнсіанської теорії, що передбачають активне використання заходів стимулюючих і стримуючих різновидів фіскальної та грошово-кредитної політики в залежності від фази циклу. Зокрема, держави запровадили такі заходи: 1) у фінансовому секторі – реструктуризація банків, включаючи їх націоналізацію; надання стабілізаційних кредитів; зменшення норми обов’язкового резервування; розширення гарантій по вкладах фізичних осіб; зниження облікової ставки; фінансова підтримка страхових компаній і реструктуризація власності; 2) реальний сектор – бюджетна підтримка окремих галузей; зниження податкового навантаження; підтримка малого підприємництва; організація цільового пільгового кредитування; двостороння митна політика, що стимулює експорт і захищає вітчизняних виробників; створення спеціальних бюджетних фондів; 3) соціальний сектор – підтримка освітніх програм, включаючи перепідготовку спеціалістів; гарантування вкладів; стимулювання зайнятості та підтримка безробітних; підтримка пенсійних фондів.

Таким чином, держава в умовах перехідної економіки грає надзвичайно важливу роль. Вона повинна забезпечити науково обґрунтований вибір стратегії й тактики ринкових реформ, оптимальної для даної країни моделі ринкової економіки як кінцевої мети реформ і моделі процесу ринкових перетворень, організувати процес формування і розвитку механізмів функціонування економічної системи нового типу. Тут ми стикаємось з проблемою діалектики об'єктивного і суб'єктивного в економіці, в історії розвитку суспільства. У даному випадку дії уряду, спрямовані на створення певної системи державного регулювання національної економіки і зміни в ній, можуть виступати як чинник, що прискорює соціально-економічний прогрес у країні, або ж як чинник, що гальмує цей прогрес чи навіть викликає зворотній рух суспільства.

Запитання для самоконтролю

1. На яких теоретичних засадах будується державне регулювання сучасної ринкової економіки?

2. Чому сучасна держава покладає на себе певні економічні функції і які саме функції вона виконує?

3. Як позначається на економічному кругообігу участь держави у регулюванні господарчих процесів?

4. Що таке державне макроекономічне регулювання і які цілі та напрямки воно має?

5. Порівняйте різні методи державного макроекономічного регулювання.

6. Які особливості ролі та функцій держави в умовах перехідної економіки?