Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
В ХVI-ХVII ст.
Відомо, що передісторією політичної економії був меркантилізм – перше теоретичне відображення капіталістичної дійсності. Визнаючи значення виробництва як основної умови створення багатства, меркантилісти вважали все ж, що останнє створюється у сфері обігу. Звідси їх схильність до стимулювання галузей, які вивозять продукцію, і всемірного розвитку зовнішньої торгівлі. Спроби теоретичного осмислення та регулювання економічних процесів викликали прагнення зрозуміти їх історико-економічне минуле, узагальнити господарський досвід, знайти в минулому аналогії запропонованим заходам. У творі Бернардо Даванзаті (1523-1606 рр.) «Виклад про монету» приділено значну увагу історії грошей. При цьому автор починає виклад з роз’яснень колективних взаємозв'язків, ролі потреб, поділу праці, підіймаючись потім до необхідності обміну та появи монети. Далі розглядалися особливості її функціонування в Стародавньому Римі та причини сучасної автору революції цін. Історико-економічне в даному випадку розкривало закономірності появи об’єкта дослідження (монети), вказуючи на причинно-наслідкові зв'язки й етапи в його розвитку. Воно тимчасово заміщало ще розрізнене теоретичне, будучи його надійним фундаментом. У міру розвитку продуктивних сил і капіталістичних виробничих відносин зв'язки історико-економічного і теоретичного в творах меркантилістів поступово посилюються. В «Трактаті про політичну економію» (1613) Антуана Монкрет′ єна (1575-1621) йдеться про великі зміни у «механічних мистецтвах» (ремеслах), про підвищення їх господарської ролі. Ремесла визнаються двигуном суспільного прогресу. Цей теоретичний висновок став можливим унаслідок історико-економічного спостереження і пов'язаного з ним узагальнення фактів у межах часової і просторової протяжності. В «Роздумах про торгівлю» англійського меркантиліста Ніколаса Барбона (1640-1680) суттєва увага приділена теоретичному обґрунтуванню суспільної значущості розвитку промисловості та торгівлі. Їх наслідками, на думку автора, є: підйом ренти і поліпшення обробки землі, мирні взаємовідносини між державами, зростання їх обороноздатності, посилення королівських доходів та ін. І в даному випадку основою теоретичних узагальнень також є історико-економічне спостереження. При цьому теоретично зберігає своє ставлення до історико-економічного: утверджуючи значення промисловості та торгівлі, воно стимулює інтерес до їх історії. У пізніх меркантилістів спостерігається прагнення до створення зводу політико-економічних знань. Його реалізація пов'язана з подальшою різноманітністю форм використання історико-економічної думки. «Лекції про комерцію і цивільну економіку» італійця Антоніо Джевонезі (1712-1769) містили цікаві та різноманітні матеріали: про торгівлю, торговий баланс, грошовий обіг, фінанси, оподаткування і т.д. Одне з головних положень автора полягало в тому, що єдиним прямим засобом придбання багатства є праця. А оскільки політична економія, за його уявленнями, є наукою про народний добробут, то дана теза набувала особливо важливої ролі і вимагала розширеного фундаментального викладу. У зв'язку з цим Джевонезі дає історичну картину розвитку народної праці, яка включає такі основні етапи: 1) мисливство, 2) скотарство, 3) землеробство, 4) металургія, 5) промисловість. При всіх своїх недоліках ця спроба періодизації мала й позитивну сторону. Вона збагачувала теоретичне елементами історико-економічної думки. Останні грали творчу роль носія ідеї розвитку. Рух господарства поставав як поступальний процес. Період розкладу меркантилізму і зародження буржуазної класичної школи політичної економії ще більше посилює та різноманітить роль історико-економічної думки в структурі політико-економічних досліджень. Прикладом може служити «Політична арифметика» (1676) Вільяма Петті (1623-1687), де широко використовуються історико-економічні факти та відомості, почерпнуті зі спеціальних робіт, присвячених окремим галузям або стану господарства в цілому. При цьому часто практикується порівняльний аналіз. У Петті має місце порівняльна історико-економічна характеристика окремих країн. З'ясовуються соціально-економічні причини піднесення Голландії (свобода совісті, зниження мит, розвиток банківської справи, особлива стійкість права власності, відсутність постійної армії та ін.). Досліджуються історико-економічні зміни, що сталися в Англії за «останні сорок років» (осушення і зрошення земель, зростання населення, флоту, споживання вугілля, динаміка митних зборів, що йдуть до казни, доходів короля). Історико-економічне в «Політичній арифметиці» є широкою основою теоретичних висновків. Його функціональна різноманітність сприяє поглибленню змісту, надає викладу логічну стрункість і переконливість. Робота В. Петті свідчить про наближення нового витка в розвитку історико-економічної думки. У кінці ХVІІ століття на стику економічної теорії і практики виникає думка про необхідність викладання економічних знань. У «Нових дослідах про людський розум» (1704) його підтримав Г. В. Лейбніц (1646-1716). Слідом за Ф. Беконом, він указав на необхідність вивчення «незареєстрованого людського досвіду», тобто по суті висловився й за розробку історії матеріальної діяльності людини. Одночасно, коло історико-економічних творів поступово розширювалося. Як свідчить С. І. Крандієвський, в ХVII столітті виходять роботи Джона Уіллера «Трактат про торгівлю» (1601), Ісаака Лафема «Історія торгівлі Франції" (1606), І. А. Верденгагена «Трактат про ганзейські республіки» (1629), де Лаата про Ост-Індську та Вест-Індську компанії, а також нарис голландської торгівлі Пітера де ля Кур у творі про економічну політику Голландії. Дві книги з історії торгівлі написав єпископ Даніоль Гюе (1717-1718 рр.). До цього переліку слід додати дані І. Бекмана, який відзначав, що в 1727 р. у Лондоні вийшов твір невідомого автора «Історія головних відкриттів і удосконалень у різних мистецтвах і знаннях»; у тридцятих роках – робота з історії млинової справи, у сорокових – «Опит історії витончених знань» (Ліон) з екскурсами в минуле окремих «технічних мистецтв». Декілька пізніше (1765) була видана «Історія гірської справи в Тіролі» Йозефа фон Шпергеса.
|