Унаслідок державного перевороту 29 квітня 1918 р. в Україні встановлено республіку з авторитарною формою правління, з міцною владою гетьмана П. Скоропадського

Павло Скоропадський зробив спробу побудувати Українську державу на монархістсько-поміщицьких засадах, а водночас з тим намагався реалізувати у XX ст. українську державницьку ідею не як соціалістично-федералістську мрію, а як міцний державний лад на чолі з монархом. Гетьманський режим був помірковано-консервативним. Спирався на заможні верстви суспільства, прагнув утвердить стабільний політичний лад, що ґрунтуватиметься на засадах приватної власності та зуміє забезпечити національне відродження. Основна опора гетьманського режиму:

• великі землевласники, буржуазія;

• старе чиновництво царських часів, з-поміж яких було чимало прихильників «єдиної і неподільної Росії».

Головним завданням адміністрації було створення міцної державної влади, ліквідація анархії, налагодження господарського життя. Тому значної увагу було приділено впорядкуванню місцевого управління:

• розігнано органи місцевого самоврядування, їх перевибори проведено на підставі майнового цензу;

• призначено губернських і повітових старост, переважно з місцевих поміщиків, земських діячів;

• в Київ, Одесу, Миколаїв призначено отаманів;

• міську, повітову міліцію переведено в державну варту (поліцію);

• газети потрапили під жорстоку цензуру, заборонялися критика уряду, проведення зборів, мітингів, маніфестації.

Наведення порядку здійснювалося авторитарними та репресивними методами. Україною пройшла хвиля арештів і розстрілів. Насамперед вона стосувалася тих, хто нещодавно очолював місцеві органи влади і конфісковував поміщицькі землі.

Вирішення земельного питання:

• відновлено приватну власність на землю;

• поміщики за допомогою каральних загонів почали стягувати з селян контрибуції за втрати та знищене майно, селянам довелося повернути поміщикам землі й реманент, відшкодувати витрати, яких зазнали поміщики;

• поміщикам надавалося право використовувати примусову працю;

• оголошено про поновлення свободи продажу-купівлі землі;.

• розроблявся новий земельний закон, за яким:

- усі великі земельні маєтки підлягали примусовому викупу державою і продавалися селянам по 25 десятин в одні руки;

- окремі господарства могли зберегти до 200 дес.;

- лісові угіддя залишалися за власниками і в розподіл серед селянства не потрапляли.

Така реформа відповідала інтересам заможних селян. Мета аграрної реформи – створення міцного прошарку дрібних і середніх власників, тобто продовження столипінської реформи, від якої гетьман був у захваті. Більшість селян була незадоволеною, що спричинило масові селянські повстання. Негативно поставилися до реформи і великі землевласники.

Розвиток промисловості:

• відновлено приватну власність, націоналізовані підприємства повертали попереднім власникам, тож поновлювалися в правах власники фабрик, заводів, рудників, шахт;

• поступово відновлено залізничний рух, відроджено промислові підприємства та біржі;

• засновано нові акціонерні компанії;

• промислові та торговельні кола дістали можливість суттєво впливати на економічну політику влади;

• відбувався широкий збут товарів до Австро-Угорщини та Німеччини;.

• скасовано 8-годинний робочий день, господарі на свій розсуд визначали рівень заробітної платні й тривалість робочого дня, обмежувалися фінансові й економічні функції профспілок;

• швидко зростало безробіття (у липні 1918р. — 200 тис.осіб)..

Ці заходи викликали невдоволення робітників. Уже в червні розпочалися масові виступи. Відбувався тривалий страйк робітників.

Для зміцнення грошової системи:

• організовано діяльність міністерства фінансів, налагоджено грошовий обіг і вдосконалено грошову систему. Українські гроші (гривні), забезпечені природними багатствами України (головним чином цукром), стали стабільними;.

• створено державний бюджет;

• відкрито кілька українських банків.

Створення регулярної української армії:

• оголошено про відновлення козацтва як окремого стану населення і частини війська;

• затверджено проект формування восьми корпусів і чотирьох кінних дивізій; '.

•для підготовки офіцерів засновано спеціальні військові школи, введено погони і військові звання, затверджено текст урочистої присяги на вірність гетьману;

• прийнято закон, за яким військовим заборонялося вступати до партій та об’єднань, що мали політичний характер, а також брати участь у мітингах, маніфестаціях;

• на листопад було призначено мобілізацію, яка мала дати 85 тис. вояків, але подальші події зірвали ці плани;

• реорганізовано і зміцнено державний флот (у жовтні 1918 р. понад 70% кораблів Чорноморського флоту підняли українські прапори та прийняли присягу на вірність Україні)

У галузі культури:

· відкрито понад 150 українських гімназій;

• українську мову визнано державною, прийнято закон про обов’язкове вивчення української мови, історії, географії України, історії української літератури, вийшло з друку кілька мільйонів примірників українських підручників;

• відкрито два українських державних університети — у Києві та Кам’янці-Подільському, у російських університетах (Київському, Харківському, Одеському) почали працювати кафедри української мови, літератури, історії та права;

• засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ: Державний український архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Українську національну бібліотеку (налічувала понад 1 млн. книг, серед них багато стародруків), Український театр драми та опери, Українську державну капелу під керівництвом О. Кошиця, Державний симфонічний оркестр під керівництвом О. Горілого тощо;

• у листопаді 1918 р. відкрито Українську академію наук, президентом якої став В. Вернадський. Мала три відціли: історико-філологічний, фізико-математичний та соціально-економічний;

•Влітку 1918 р. було створено Українську автокефальну православну церкву на чолі з митрополитом В. Липківським.

Зовнішня політика Української держави:

1. Українська держава встановила дипломатичні відносини з Грузією, Доном, Кримом, Кубанню, Литвою, Фінляндією, Голландією, Іспанією, Данією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Болгарією, Польщею, Російською Федерацією, Німеччиною (гетьман навіть встиг відвідати її з офіційним візитом), Австро-Угорщиною та іншими державами. Гетьманщина мала посольства в 12 країнах світу.

Пріоритетний характер мали стосунки з центральними країнами. У вересні 1918 р. П. Скоропадський здійснив візит до Німеччини і мав переговори з Вільгельмом II.

2. Україну визнало 30 країн світу, 10 із них мали представництва в Києві. Україна мала своїх представників у 23 державах.

3. Тривалий час у Києві велися переговори з Радянською Росією про укладення мирної угоди та визнання кордонів. 12 червня 1918р. підписано перемир’я з Радянською Росією. Утім мирної угоди так і не було укладено, бо делегація Раднаркому відмовилася від подальших переговорів.

4. Велася дипломатична боротьба за повернення українських територій, які залишилися за межами України - частини Бессарабії, Криму, Холмщини і Підляшшя. Хоча того не сталося, офіційні запити Гетьманату до інших країн щодо повернення відторгнутих земель мали велике політичне значення.

Проте усі події українського життя відбувалися на фоні зростаючих вимог з боку окупаційних військ щодо постачання продовольства і сировини до Німеччини й Австро-Угорщини, що мав здійснити П. Скоропадський відповідно до підписаної ним угоди з урядами союзних держав. В Україні розгорнулася справжня війна гетьманських і окупаційних військ проти селян. Селяни почали чинити збройний опір владі. Влітку 1918 р. великих масштабів набули заворушення. Повстанська боротьба на Чернігівщині, на Правобережжі (понад 40 тис.), Селянські загони були добре озброєні, вони мали кулемети та гармати. На Катеринославщині та в Північній Таврії, який мав анархістське забарвлення. Виник він у районі Гуляйполя Олександрійського повіту під керівництвом Н. Махна.

Незадоволення робітників – страйки.

Поглиблювали напругу в українському суспільстві й протистояння між гетьманським режимом і політичними партіями. Більшість політичних партій України:

• Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) вела безкомпромісну боротьбу проти Гетьманату, за що її лідера С. Петлюру та інших членів партії кинуто за грати;

• ліве крило соціалістів-революціонерів (УПСР) згуртувалося навколо нелегального тижневика «Боротьба» і тому дістало назву «боротьбисти». Вони разом з українськими більшовиками розгорнули підготовку до антиурядового повстання;

• у липні 1918 р. на 1 з’їзді Компартії більшовиків України, що відбувся у Москві, створено Компартію більшовиків України, яка була проголошена складовою частиною РКП (б). Першим секретарем ЦК КП(б)У обрано Г. П’ятакова. Партія почала вести роботу з організації робітників і селян на боротьбу за відновлення більшовицької влади в Україні.