Характеристика теорії держави і права як науки, її предмет

«Теорія права» є німецьким поняттям, уживаним у континентально-європейському правовому регіоні. Воно введено А. Меркелем у 70-х рр. XIX ст. в значенні чинної системи правових норм, а не ідеальних першооснов права - останні слугували фундаментом філософії права. Поняття «теорія права» не притаманне англо-американській правовій думці, яка оперує поняттям «юриспруденція».

Теорія держави і права поєднала найкраще з енциклопедії права і філософії права, а також загальне вчення про право з вченням про державу.

У розвиток теорії держави і права суттєвий вклад внесли- в Україні: М.І. Козюбра, В.В. Копейчиков, Є. В. Назаренко, П. Є. Недбайло, М.Ф. Орзіх, П. М. Рабінович, О.В. Сурілов, М.В. Цвік та ін.; у Росії: М.Г. Александров, С.С. Алексєєв, А.М. Васильєв, А.І. Денисов, В.П. Казимірчук, М.С. Строгович, Р.О. Халфіна, А.Ф. Шебанов та ін.

Теорія держави і права - система узагальнених наукових знань про основні загальні і приватні закономірності виникнення, розвитку, функціонування держави і права в їх понятійному вираженні.

Предмет теорії держави і права - основні закономірності і випадковості виникнення, розвитку, функціонування держави і права, виражені в узагальненому вигляді в поняттях, категоріях, принципах, теоретичних конструкціях, через які розкриваються їх об'єктивні властивості.

Кожна юридична наука має свій предмет дослідження, яким може виступати той або інший бік об'єктивної державно-правової дійсності.

Предметом теорії держави і права є державно-правова дійсність, загальні та специфічні об'єктивні закономірності її розвитку, на основі пізнання яких розробляються фундаментальні проблеми, що мають методологічне значення для галузевих юридичних наук. В державно - правових процесах можливі також і випадковості, оскільки держава і право як соціальні явища та творіння людини не вільні від елементів хаосу, ірраціональності, дисбалансу.

Предмет теорії держави і права включає:

1) сутність і соціальне призначення державних і правових явищ;

2) закономірності та випадковості виникнення, функціонування та розвитку держави і права;

3) систему понять і категорій, що використовуються в юриспруденції (право, держава, їхня сутність, функції, форми; норми права, правовідносини, реалізація права, правопорядок тощо);

4) правові принципи, аксіоми, презумпції, фікції, що були вироблені та використовуючій юридичною теорією ти практикою;

5) теоретичні моделі правотворчої, правозастосовчої та інтерпретаційної практики;

6) прогнози та практичні рекомендації щодо вдосконалення та розвитку права і держави Предмет теорії держави і права складають ті правові явища, без засвоєння яких неможливо вірно та грамотно вивчати закони, складати угоди та договори, тлумачити їхній зміст, визначиш їхню дію в просторі, у часі та за колом осіб.

Структура теорії держави та права: теорія держави і теорія пра­ва.

Теорія держави розглядає проблеми загального поняття держави, ви­никнення й історичний розвиток державності, форм і функцій держави, апарату держави, роль і місце держави у політичній системі суспільства, формування громадянського суспільства.

Теорія права вивчає проблеми за­гального поняття права, виникнення та юридичний розвиток права, норм і системи права, нормативно-правових актів, правосвідомості, правовід­носин, реалізація права, правопорушення, тлумачення юридичної відпові­дальності, законності та деякі інші.

Теорія держави і права є:

інтегральною (комунікативною) юридичною наукою, у тому числі:

суспільною (гуманітарною) наукою, оскільки вивчає такі суспільні явища, як держава і право на відміну від природних, технічних наук;

юридичною наукою, оскільки вивчає тільки державну і правову сторони суспільного життя, керуючись критерієм юридичності;

загальнотеоретичною наукою, оскільки виявляє і пояснює насамперед основні загальні і приватні закономірності розвитку держави і права;

філософською (методологічною) наукою, оскільки при висвітленні загальних закономірностей конкретизує філософські категорії, розробляє методи (способи) вивчення правових явищ; досліджує право в системі ціннісних настанов, властивих філософії права;

соціально-прикладною наукою, оскільки вивчає державу і право (правові інститути, правила, практику, процедури) у контексті життя суспільства, у їх зв'язку із соціальними процесами, що відбуваються в ньому; пояснює розвиток права не з одного лише внутрішнього його змісту, але й з погляду впливу, який здійснюється соціальним середовищем. Це притаманно соціології права, яка прагне одержати загальні, засновані на емпіричних даних, уявлення про зв'язки, що існують між правом і суспільством.