Факти, що стосуються героя і антигероя, історія з фактів, драматургія фактів, конфлікт фактів - ось що робить телевізійні новини настільки привабливими.

Вам не треба нічого вигадувати. Факти завжди страшніші, яскравіші і цікавіше будь-якої вигадки. Саме тому в історії для особистої думки просто не залишається «емоційного» простору. Глядач хоче вірити фактам і конфлікту. Вони будуть для нього правдою. А ваша особиста думка, пред'явлена відкрито, дасть привід засумніватися. Глядачі схильні не вірити конкретній людині, але завжди довіряють «об'єктивній» інформації, якщо думають, що вона не виходить від когось конкретного.

Для того щоб грамотно вибудувати конфлікт у сюжеті, треба знати ще одну маленьку подробицю: він розвивається по етапах.

Це абсолютно класичні: експозиція; зав'язка; розвиток; кульмінація; розв'язка.

В експозиції треба описати подію, виклавши найпростіші факти: що, де, коли і з ким сталося. Тобто ввести глядача в курс справи та інформаційного приводу.

Зав'язка зображує зіткнення героя і антигероя, роз'яснюючи причину конфлікту. Тобто глядачеві розтлумачують, що за конфлікт, що за історія його очікують.

У розвитку конфлікт героя і антигероя набирає обертів, на доказ чого наводяться нові факти. Глядач поринає в історію, починає співпереживати герою і налаштовуватися проти антигероя.

Кульмінація показує момент або факт найвищого розвитку конфлікту, який викликає у глядача максимальний вибух емоцій.

Розв'язка підводить «підсумок» конфлікту, завершує історію і поволі пропонує висновки.

Звичайно, в реальному сюжеті далеко не завжди присутні всі п'ять етапів конфлікту. Іноді достатньо дати зав'язку (вона ж експозиція) і відразу перейти до кульмінації або навіть розв'язки. Часу на повноцінний розвиток конфлікту завжди обмаль. Подія безжально пресується.

Але скільки б етапів конфлікту ні залишилося, завжди повинна зберігатися інтрига. Навіть якщо сюжет йде дві хвилини, глядач повинен очікувати розв'язки з тою же зацікавленістю, що і останніх кадрів бойовика.

Інтрига створюється невідомістю: чим закінчиться зіткнення героя і антигероя? Невідомість і недомовленість становлять «стрижень» інтересу глядача. Тому підсумкові висновки і факти треба приберігати до самого кінця сюжету. Треба пам'ятати маленький парадокс телебачення: новини не закінчуються. Новини йдуть завжди довше будь-якого серіалу. Чим більш відкритим і драматичним вийде фінал, чим більше питань, тривог і очікувань залишить на завтра, тим більше шансів, що на наступний день глядач ввімкне телевізор, згоряючи від нетерпіння. Він буде чекати продовження сюжету, все сильніше переживаючи і вірячи в подію, яку репортер майстерно драматизує. І подія не підведе. Вона буде підкидати все нові серії.

Якби не приховував автор сюжету свою позицію він завжди буде на боці героя. І завжди - разом з ним - проти антигероя. Інакше й бути не може.. Тому авторське завдання - бути помічником героя. Але так, щоб про це ніхто не здогадався.

«А як же об'єктивність?! Бути помічником - значить бути об'єктивним у тій мірі, в якій це може дозволити собі автор. Аби «об'єктивність» не випирала занадто явно. Інакше це будуть не новини, а пропаганда. Грань між ними дуже тонка. Переступати її не можна.

Щоб зробити хороший сюжет новин треба вміти переводити подію в інформаційний привід, а цей останній - в історію. І вибудовувати історію як конфлікт «свого» героя і «чужого» антигероя.

Існує так звана «велика формула» новинного сюжету. Велика - тому, що вона дозволяє правильно зробити будь-який сюжет новин, незалежно від діючих осіб, місця, часу та інших обставин події та політичних уподобань. Формула - тому що вона з математичною точністю показує, що таке сюжет насправді.

.

Виглядає велика формула напрочуд просто:

Сюжет = 1 Подія = 1 Інформаційний привід = 1 Історія = 1 Емоція = 1 Думка

Чому ця формула життєво необхідна?

При створенні будь-якого сюжету головна проблема - проблема вибору. Треба вирішити, де, з ким, про що, як і навіщо знімати. Але є ще одне питання, як виявляється, ключове для сюжету: скільки?

Скільки може бути подій в сюжеті? Скільки треба знайти інформаційних приводів? Скільки придумати історій? Скільки емоцій викликати у глядача? І скільки ідей донести?