Богослуження в єгипетських кіновіях за Йоаном Касіяном

Преп. Йоан Касіян подає повну картину єгипетського кіновійного богослуження. Передусім він звертає увагу на велику різноманітність і мінливість у практиці різних монастирів (переважно західних) та протиставляє їм однозгідність і древність єгипетської практики молитвословія.

Зупиняючись спочатку на “нічних молитвах і псалмоспівах”, преп. Касіян зазначає, що в одних монастирях “заведено відмовляти по 20 або 30 псалмів, до того ж антифонно і на різні наспіви. Деякі намагались перевершити цю кількість, інші ж брали 18 псалмів. Таким чином, в різних місцях бачимо заведений різний устав”. “Декому здається, що на денних богослуженнях 3-го, 6-го, 9-го часів кількість псалмів і молитов належить узгоджувати з числом Часу. Інші, натомість, на кожну денну службу призначають по 6 псалмів”. “Тому вважаю за необхідне довести до відома древню отцівську постанову, яку й досі зберігають раби Божі по всьому Єгипті”[lv][55].

“По всьому Єгипті і Тиваїді на вечірніх зібраннях чи на нічних чуваннях дотримуються одного законного чину молитов”[lvi][56]. “Як на вечірніх, так і на нічних службах співають по 12 псалмів, а за ними – завжди два читання, одне із Старого, друге із Нового Завіту. Старці стверджують, що цей чин установлений у давнину, і то не за людським винайденням, але згори принесений Ангелом”[lvii][57].

“Одного разу єгипетські отці зібрались, щоб визначити, якої міри псалмоспіву в повсякденному богослуженні повинні дотримуватись усі браття. Кожен у своїй ревності, забуваючи про неміч інших, хотів узаконити те, що вважав легким до виконання. Кожен міркував установити величезну кількість псалмів, хтось – 50, дехто – 60, а інші навіть цією кількістю не були вдоволені, бо вважали, що треба призначити ще більше. Тим часом як виникло між отцями святе різноголосся благочестивого сперечання про богослужбовий устав, настав час вечірньої служби. Коли вони намірились відправити повсякденний чин молитов, хтось підвівся і, вийшовши на середину, почав співати перед Господом псалми. Усі сидячи (цей звичай і досі існує у країнах єгипетських) слухали. А він проспівавши 11 псалмів рівним розспівом безперервно стих за стихом, розділяючи їх тільки проміжними молитвами і закінчивши дванадцятим із приспівом Алилуя, несподівано в усіх на очах стався невидимим і тим поклав кінець богослуженню і сперечанню”[lviii][58].

“Тому то вшанована рада отців визначила дотримуватись цієї кількості псалмів на вечірніх і нічних зібраннях, додаючи два читання (одне зі Старого, друге з Нового Завіту) як своє передання, ніби понад належне тільки для бажаючих. У суботу, неділю та в усі дні П’ятидесятниці два читання беруть із Нового Завіту: одне з Апостола, друге з Євангелія”[lix][59]. “Дані молитвословія вони відправляють у такий спосіб, що по закінченню псалма не відразу стають на коліна, як це роблять деякі з нас у цій країні (в Галії). Але перш ніж ставати на коліна вони моляться і на це стояння за молитвою витрачають більше часу, як на колінопреклонення. Опісля ж, впавши ниць на досить короткий момент, щоб скласти поклін Божественній благості, вони швидко підводяться і, здіймаючи вгору руки, зосереджено заглиблюються в молитву. У цій країні (в Галії) спостерігаємо, що хтось один співає псалом, а по його закінченню всі стоячи громогласно співають Слава Отцю і Сину і Святому Духу. Такого звичаю ми нігде не бачили на цілому Сході. Проте там при загальному мовчанні той, хто співає псалом, закінчивши, починає молитву. Прославою Тройці там звичайно закінчується антифон”[lx][60]. “У Єгипті вважають, що більш корисно творити молитви короткі, але якомога частіше. Тому навіть псалми, які співають на зібраннях, вони ділять на 2-3 частини (залежно від кількості стихів) проміжними молитвами. Алилуя промовляється лише з тими псалмами, які мають надпис Алилуя ”[lxi][61].

“Спів 12-ти псалмів у такий спосіб поділяють між собою: якщо присутні двоє братів, то співають по 6 псалмів, якщо троє – по 4, якщо четверо – по 3. Як би численно браття не зійшлись до церкви, більше чотирьох ніколи не призначають співати на зібранні”[lxii][62].

“12 псалмів вони виконують при спокійному положенні тіла. Під час спільної відправи, за винятком того, хто промовляє на середині псалми, усі сидять на низеньких лавках. Адже вони так стомлюють своє тіло постами і денно-нічними трудами, що якби не це полегшення, то не могли б стоячи вислухати навіть цього числа псалмів. По закінченні призначеного уставом молитвословія кожен повертається до келії і знову-таки з усердям виконує обов’язок молитви, немовби особисте жертвоприношення”[lxiii][63].

Отож, згідно свідчень преп. Йоана Касіяна, спільне богослуження в єгипетських кіновіях полягало в співанні псалмів одним із братії, по черзі, додаючи до кожного проспіваного псалма тайної (в собі) молитви і земного поклону.

Що ж стосується денних богослужень, тобто 3-го, 6-го і 9-го часів, то вони в єгипетських кіновіях за часів преп. Касіяна не відправлялись. “Ці служби, які калатало заставляє нас відправляти у визначені години, у них звершуються самі по собі (spontanee) безперервно протягом дня, разом із ручною працею. Бо хоча і постійно займаються вдень рукоділлям, однак при цьому ніколи не опускають поучення в псалмах і інших Писаннях. У кожен момент примішуючи до праці молитви й моління, вони весь час проводять у молитві. Тому іноки спільно сходяться тільки на вечірні та нічні зібрання, а вдень не відбувається у них спільного богослуження, лише в суботу і в неділю сходяться о 3-ій годині (9-та ранку) для прийняття Св. Причастя”[lxiv][64].

На основі опису єгипетського кіновійного богослуження часів преп. Йоана Касіяна, важко встановити, наскільки воно відрізнялося від богослуження часів преп. Пахомія. Характерно, що у преп. Пахомія суть богослуження полягає в “молитвах”, а в преп. Касіяна – у “псалмах”. Спостерігається також, як із богослуження усувають практики вироблені світськими церквами. І то не тільки ектенії та певні молитви, для яких необхідна ієрархічна особа, але й пристосовані до часу богослуження псалми: 140 – для Вечірні та 62 – для Утрені. Псалтир співали просто за порядком, і до того зводилась уся служба. Це стало основою для пізніших “катизм”.

5.4. Ставлення єгипетського монашества до церковної пісні ^{[lxv] [65]}

Багатий пісенний матеріал, який у IV-V ст. посилено розвивається в усіх церквах (особливо в Єрусалимі, Олександрії, Костантинополі), не відповідав характеру єгипетського монашого богослуження. Наступний випадок зображає ставлення монашества різних країн до церковних піснеспівів.

Коли в к. ІV – поч. V ст. перси спустошили Каппадокію, тамтешній інок Павло подався до Константинополя, потім прибув до Олександрії і вкінці поселився в Нітрійській пустині у одного анахорета. Однак невдовзі він прийшов до ігумена монастиря і попросив окремої келії, оскільки не може жити із старцем, який не додержує ніякої служби і ніякого чину, ні монастирського, ні світського. Згадавши про відступництва старця від каппадокійських звичаїв щодо празників і постів, інок додає: “але, що гірш за все, він не дозволяє співати канони і тропарі, з чого складається звичайний псалмоспів у всіх”. Ігумен, переконуючи інока повернутися до старця, зауважує: “Що стосується співу тропарів і канонів та вживання музичних мелодій, то це пристойно для світських священників і людей, щоб притягати народ до храмів. А для монахів, які живуть вдалині від світського гамору, подібні речі некорисні, але часто бувають шкідливими. Направду, подалі від монаха, що хоче спастися, хай буде всякий мелодичний спів”.

Дана розповідь представляє негативне відношення монашества до світського богослуження. Проте вона містить у собі з однієї сторони виразні вказівки на те, що таке ставлення мало місце тільки в єгипетских монастирях, які були під безпосереднім впливом анахоретів, а з іншої сторони прояснює усвідомлення, що такий стан справ не може існувати довговічно.

І справді, як тільки монашество переступило границі Єгипту, це відношення суттєво змінилося. Монастирське богослуження за своїм виглядом наблизилось до світського. Таке примирення, мабуть, вперше сталося в Палестині.

6. Палестинські монастирі [lxvi] [66]