Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Спудеї єрусалимські






Палестинське монаше богослуження цієї епохи характеризується небажанням поривати зв’язки з освяченими древністю звичайними формами богослуження, які зберігали світські церкви.

“Монашествующі і дівственники” брали активну участь у службах храму Воскресіння. Вони разом із пресвітерами починали богослуження перед приходом єпископа, іноді й продовжували після відходу єпископа разом із ревними мирянами[lxxviii][78].

Можливо тому монахів з Єрусалиму, чи тих, які мешкали поблизу Єрусалиму (адже більшість лавр знаходилось недалеко від Єрусалиму), або якусь вітку із них назвали “Спудеї”, що в перекладі з грецької ο ι σ π ο υ δ α ί ο ι означає ревні, старанні.

Патріярх Ілля (494-517) неподалік єпископії побудував монастир і зібрав туди спудеїв церкви св. Воскресіння, які до того були розсіяні по різних місцях коло башти Давида. Кожному надав келію та матеріальне забезпечення. При новому монастирі спорудили церкву Богородиці η Θ ε ο τ ό κ ο ς τ ω ν σ π ο υ δ α ί ω ν [lxxix][79].

За Святогробським Типіконом 1122 р., який відображає практику IX ст., під час богослуження в храмі Воскресіння спудеї виконують цю ж роль: відправляють службу перед приходом патріярха, опісля ж відходять до свого монастиря закінчувати службу.

Спудеї – це ніби посередники і об’єднувачібогослужбових практик чисто-монастирської і соборної-світської. Вони помітно впливали на вироблення Єрусалимського уставу.

Одначе близькість із світською богослужбовою практикою не відбилась негативно на молитовній ревності спудеїв, про що дає зрозуміти й сама їхня назва. Більш тісний (у порівнянні з єгипетським монашеством) контактзі світом не знижував їхнього подвижницького рівня. Кращі представники цього монашества своїми подвигами молитви викликають подив не менш, ніж єгипетські.

Преп. Адолій, інок одного єрусалимського монастиря, з вечора до ранку стояв на Єлеоні, на пагорбі ВознесінняХристового, співав псалми і молився. Це виконував навсякчас: ішов сніг, падав дощ, град, а він залишався непорушним. Відправивши звичайне молитовне правило, св. Адолій будильним молотком стукав по всіх келіях, скликаючи братію на ранішнє славословіє. Біля кожної келії співав з ними один або два антифони. Після спільної молитви перед світанком йшов до своєї келії.

7. Сирійсько-месопотамське монашество [lxxx] [80]

На формування нашого богослужбового уставу мало вплив і сирійсько-месопотамське подвижництво, яке за своїм характером дуже відрізнялося від єгипетського і палестинського.

Перед 325 р. у Сирії вже існували монашіобщинипід назвою “Сини Завіту”. У цей же час там подвизався св. Яків (єп. Низивійський). А за імп. Валента (364-370) “подібно як Антоній у Єгипті, Аон у Сирії започаткував строге любомудріє”[lxxxi][81].

Із духовного надбання сирійсько-месопотамського монашества користали св. Василій Великий, преп. Йоан Касіян. Щодо св. Касіяна, то він не бував у Месопотамії, тому через недостатнє знайомство з месопотамським подвижництвом, уважав його за більш помірковане, ніж єгипетське.

Однак, характерна риса подвижників Сирії та Месопотамії – це суворий спосіб життя. Під цим оглядом сирійське монашество випереджує первісне єгипетське. На цій рисі позначився своєрідний дух сирійця з його палкою, вогненною, поривчастою вдачею.

Монахи Сирії та Месопотамії винайшли найважчі і дивовижні види подвигів. Тут оселі деяких подвижників за розмірами були менші людського росту, у такому житлі інок завжди перебував у зігнутому положені тіла. Так преп. Варадат “виготовив із дерева невеликий неспівмірний зі своїм тілом ящик і жив у ньому постійно зігнутим”[lxxxii][82]. А преп. Євсевій надів на шию залізний ланцюг, який з’єднав із залізним поясом, щоб “згорбленим завжди дивитися в землю”[lxxxiii][83].

Чимало сирійських подвижників літом і зимою жили під відкритим небом. Так преп. Яків “не мав ані хижі, ані палатки, теж не хотів користати з прикриття дерев, але жив на відкритому полі, де його мочив дощ, покривав сніг, коцюбив мороз і палило сонце”[lxxxiv][84].

Багато подвижників жило в оселях без вікон і дверей, інші, натомість, у підвісних круглих коробках, що похитувались. Так преп. Талалей зробив собі оселю на колесах[lxxxv][85].

Саме Сирія винайшла подвиг стовпництва: преп. Симеон Стовпник (+459).

Не дивно, що й відносно посту сирійське іночество перевершило інші країни. Тут знаходимо вид подвижництва під назвою β ό σ κ ο ι (ті, що пасуться). Вони не споживали ні хліба, ні вареної їжі, ані вина. Коли ж надходив час їсти, кожен брав серп і ходив по горі, кормлячись рослинами, немов тварина, що пасеться[lxxxvi][86]. Як олені, пасуться вони з дикими звірами. І трапеза для них завжди готова, бо кормляться завше злаками і зіллям”[lxxxvii][87].

Нігде не досягали й такої міри умиленія, як у Сирії. Св. Єфрем Сирин молився, щоб Бог вгамовував у нім умиленіє: “ослаби ми волни благодати Твоєя”.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал