Сирійсько-месопотамське монаше богослуження

Своїм життям сирійсько-месопотамські подвижники творили найбільш сприятливий грунт для розвитку богослуження.

У більшості монастирів і монаших спільнот, яких Сирія і Месопотамія ІV-V ст. налічувала дуже багато, богослуження не відрізнялось від звичайного, що в світських церквах. Навіть β ό σ κ ο ι “живучи в горах, завжди славословлять Бога молитвами і піснями за церковним уставом”[lxxxviii][88].

Преп. Публій заснував монастир поблизу гори Зевгми на Євфраті, спорудив у ньому храм, до якого збирав іноків, щоб “напочатку і вкінці дня приносити Богові ранішнє і вечірнє славословіє”. Оскільки в монастирі були сирійці і греки, то вони “розділившись у Церкві на дві сторони, піснеспів звершували поперемінно, то на одній, то на другій мові”[lxxxix][89].

У деяких монастирях на богослуження опівночі будив сам настоятель.

Спільноти, які не мали храму, ходили щоденно вранці і ввечері до сусідних храмів.

Звичайно, цього богослуження було замало для сирійських подвижників, і вони доповнювали його особистим, яке складалось із псалмоспіву та молитов, які чергувались. І то не так, як у Єгипті, де кожен псалом супроводжувала молитва. У Сирії за певною кількістю псалмів слідувала довга молитва або ряд молитов.

Преп. Маркіян “молитву змінював псалмоспівом, псалмоспів – молитвою, обоє – читанням Слова Божого”[xc][90].

Преп. Авраам “уночі творив поперемінно 40 псалмоспівів, заповнюючи проміжки між ними вдвоє більшою кількістю молитов”[xci][91].

Преп. Юліян Саба у своїй обителі поблизу Едеси “велів братам приносити Богові в келії спільний псалмоспів, а насвітанку по двоє віддалятися в пустиню. І там одному, ставши на коліна, приносити Богові належне поклоніння, а другому в той час стоячи співати 15 Давидових псалмів. Потім помінятись положенням: другому – стоячи співати, а першому – припавши до землі молитись. Так вони молились постійно з ранку до сутінків. А перед заходом сонця, трохи відпочивши, з усіх сторін сходились до келій і разом співали Господеві вечірнюю піснь”[xcii][92].

Як бачимо, за кількість псалмів бралося число священне (40) або кругле (15=1/10 Псалтиря). Однак про 12-псалміє, яке прийняли в Єгипті, тут не згадується.

Більшого значення, ніж у Єгипті, надавалось поклонам. Поклін підсилюють довгим лежанням ниць, або посилення виражають великою кількістю коротких поклонів: преп. Симеон Стовпник “звершував молитву, то нерухомо, то творячи поклони. Багато-хто з прихожан рахував його поклони. Одного разу хтось нарахував їх 1244, а потім втомився і перестав рахувати. Коли старець творив поклони, його чоло наближалось до пальців ніг. Приймаючи їжу раз на тиждень і то потрохи, живіт давав можливість спині легко наклонятись”[xciii][93].

Не менш, ніж у Єгипті, почитались церковні празники і пости. Анахорети, які жили біля міста Харану, збирались туди на богослуження на свято Пасхи та в день св. муч. Елпідія. Деякі подвижники приймали відвідувачів-прочан тільки в дні П’ятидесятниці.

Преп. Симеон “у дні церковних свят від заходу аж до сходу сонця стояв цілу ніч із піднятими до неба руками, забуваючи про сон та втому”[xciv][94]. А цілу Чотиридесятницю він проводив без їжі, іноді доходячи до непритомного стану.

8. Малоазійські монастирі [xcv] [95]