Маржиналiстська.

Вiдповiдно до неi вартiсть визнач. на основi суб'ективноi оцiнки корисностi певного блага. Якщо теорiя трудовоi вартостi визначае вартiсть на основi суспiльних трудових витрат, те маржиналiстська вважае вартiсть товару суб'ективною оцiнкою вiдносно корисного ефекту певного мат. блага або його цiннiстю.

5) Теорія По і Пр.

Представники цього напряму в ек-ній науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній Ц, яка встановлюється на ринку відповідно до По і Пр товарів (послуг).

По і Пр є реальним відображенням стану ринкової е-ки, в якому протистоять інтереси господарюючих суб'єктів—покупців і продавців. Способом розв'язання цієї суперечності є формування ринкових Ц, що веде до встановлення рівноваги між По і Пр, а отже, і до відтворення стимулів ек-них суб'єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких Ц і обсягах товарів, коли кількість тих, хто хоче купити, відповідає кількості тих, хто продає товари. Саме за таких умов утворюється Ц рівноваги. Вона являє собою ціну такого рівня, при якому Пр відповідає По.

Ек-не становище товаровиробника залежить від ринкової Ц його товарів. Оскільки ж ринкова Ц залежить від двох факторів — По і Пр, у взаємодії та зіткненні яких вона утворюється, слід з'ясувати, що таке По і Пр, яке їх місце у цьому процесі.

По —це платоспроможна потреба у певному товарі. Це сума грошей, яку покупці можуть і намагаються заплатити за необхідне їм благо.

По залежить від доходів покупців, потреби у товарах (послугах) і Ц на останні. Отже, По підвищується при зростанні доходів, зниженні Ц або одночасній дії цих факторів — і навпаки. Ця залежність дістала назву закону По.

У цілому величина По залежить, як правило, від Ц товару: чим нижча Ц на якесь благо, тим вищий По на нього з боку покупця. Кількісну залежність По від зміни Ц на товари називають еластичністю По, її вимірюють як відношення зростання обсягу По до зниження Ц (у %-ках).

Пр —це кількість товарів, які виробники можуть і хочуть виробити.

Пропозиція також залежить від Ц: чим вона вища, тим вища Пр з боку продавців, оскільки останній зацікавлений у виручці від продажу товарів (послуг), що становить його ек-ний інтерес. Таку залежність називають законом Пр. Кількісна залежність Пр від зміни Ц на товари дістала назву «еластичність Пр», її вимірюють як відношення (у %-ках) обсягу Пр до зростання Ц.

Закони По і Пр відображ-ть ек-ні інтереси протилежних суб'єктів ринку — покупців і продавців. Збіг цих інтересів досягається при перетині ліній По і Пр. Точка перетину характеризує стан ринку певного товару, при якому вся його маса при цій Ц може бути продана і є відображенням ринкової рівноваги. Якщо ж Ц на певний товар зростуть, виникне надлишок продукції. Тоді продавці змушені будуть знижувати Ц, щоб позбавитися запасів і отримати певний прибуток для подальшого розвитку свого госп-ва. На зниження Ц покупці зреагують додатковим По.

За умов, коли Ц реалізації буде нижчою за Ц рівноваги, виникне підвищений По, що призведе до дефіциту. Це, з одного боку, сприятиме зростанню Ц, а з ін.—стимулюватиме вир-во цього товару. Як результат — лінії По і Пр перетнуться.

24. Розвинута (загальна) форма товарного вир-ва: сутність та основні риси.

З розвитком продуктивних сил, усуспільненням вир-ва, появою гігантських підпр-в і монополій, держ. власності, товарне вир-во стає великомасштабним, в якому домінує наймана праця. Таке вир-во засновано на різних формах власності – індивідуальній, спільній, держ. Глибокий поділ праці, спеціалізація призводять до ускладнення госп-х зв'язків і об'єктивно зумовлюють необхідність координації та регулювання ек-ки в межах країни. На цьому етапі розвитку ринкове саморегулювання доповнюється держ. регулюванням, що перетворює товарне госп-во у організоване ринкове.

Форма госп-ва, коли товаром стає не лише продукт людської праці, а й сама роб. сила, назив-ся капіталістичним (розвинутим). В умовах капіталізму всі прод. праці вигот-ся як товари і робоча сила стає товаром. Товарне вир-во набуває загального хар-ру.

Риси розвинутої форми товарного вир-ва:

1) виробник продукту – найманий робітник, власник товару – капіталіст;

2) існує експлуатація;

3) вир-во товарів здійс-ся заради одержання прибутку;

4) вир-во ведеться на базі спільної, об’єднаної праці найманих робітників;

5) товарне вир-во набуває загального характеру.

Історичними передумовами виникнення капіталу були товарне вир-во і розвинутий товарно-грошовий обіг. Кінцевим рез-том розвитку товарного обігу є гроші. Водночас вони є і першою формою прояву капіталу. Кожен капітал починає свій шлях у вигляді певної суми грошей. Але гроші самі по собі не є капіталом. Вони стають капіталом, коли вони використ-ся з метою наживи.

Форма обігу грошей має такий вид: Г-Т-Г, т.б. купівля здійс-ся для продажу і збагачення. Тому повна форма руху грошей як капіталу має такий вигляд: Г-Т-Г’, де Г’=Г+DГ, т.б. = авансовій сумі грошей + деякий приріст. Цей приріст або надлишок назив-ся первісно-авансованою варт-тю. Рух Г-Т- Г’ перетворює первісно-авансовану варт-ть у капітал. Капітал – це самозростаюча варт-ть або варт-ть, що приносить додаткову варт-ть. Капітал винакає там і тоді, де і коли власник засобів вир-ва і грошей знаходиться на ринку вільного робітника, як продавця своєї робочої сили. Гроші перетвор-ся в капітал тоді, коли вони аванс-ся з метою зростання варт-ті.

Капітал – це авансована варт-ть, що в процесі свого руху приносить більшу варт-ть, самозростає. Капітал – це категорія, що виражає не стільки технічні чи організац-ні відносини, скільки соц.-ек., т.б. капітал як такий може існувати лише за певних соц.-ек. умов. З таких позицій розглядав капітал К. Маркс.

Нерідко категорію “капітал” ототожнюють із засобами вир-ва, грош. нагромадження. Однак узяті самі по собі засоби вир-ва не є капіталом. Вони стають капіталом лише тоді, коли використ-ся наймана робоча сила. Формула Г-Т-Г’ є загальною формулою капіталу. Із загальної форми капіталу не видно, що ж є джерелом приросту варт-ті, прибутку.

Загальна формула капіталу містить у собі певну суперечність. Її суть полягає в тому, що капітал не може виникнути з обігу і одночасно поза обігом. Він повинен виникнути в обігу і в той же час не в обігу.

Джерело додаткової варт-ті слід шукати в споживчій варт-ті того товару, який підприємець купує на ринку. Для цього йому необхідно знайти на ринку такий специфічний товар, споживання якого б створювало більшу ніж його власна варт-ть. Таким товаром є робоча сила. Отже, головною умовою перетворення грошей у капітал є перетворення робочої сили в товар, предмет купівлі і продажу.

25. Сутність на процес еволюції грошей(Г).

Гроші – це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента.

Гроші об’єктивно з’явилися як результат розвитку товарного обміну. Сусп. розподіл праці породив потребу в обміні продуктами праці, які, таким чином, ставали товарами. Обмін відбувався пза формулою Т1 – Т2. Одночасно виникала економічна задача: як і в яких співвідношеннях можна поміняти свої тов. Обмін однієї корисної речі відбувався випадково і одноразово, тобто 1 шкура=1 кг солі=1сокира. Пізніше тов. стали виготовлятись в великій кількості. Власник якогось тов. міг виміняти його на декілька інших корисних продуктів, кожен з яких служив йому еквівалентом, тобто: 2 сокири=3 шкури=10 кг солі. Але, в цьому випадку, одна річ безпосередньо обмінювалась на інше благо, що не завжди задовольняло покупців. Тобто ймовірність знайти потрібний товар з першого разу була дуже незначною, часто випадковою. Якщо ж власники таких тов. і знаходили один одного, обмін теж міг не відбутися у зв’язку з невідповідністю кількості чи якості наявного тов. потребам іншої сторони. Це суперечливість натурального обміну обмежувала розвиток вир-ва, робила його надто ризиковим. Коли вир-во і обмін тов. стали регулярними, то в кожній країні і в великих промислових районах з’явились на місцевих ринках загальні еквіваленти – найбільш ходові товари, які поступово перетворювалися в засоби обміну, тобто набували грошових якостей. Акт обміну перетворювався на купівлю-продаж. Спочатку товарними Г ставали предмети першої необхідності, напр. у греків і арабів – худоба, у слов’ян – хутро. Але, з розвитком торгівлі, з’явилась потреба в признаному всіма еквіваленті – Г. Для виконання ролі Г найбільше підійшло золото(срібло) – благородний метал, який має здатність до тривалого зберігання, портативність, подільність, наявність в достатній кількості для обміну, велику вартість.

Так, Г – особливий тов., який став загальним еквівалентом. Т.я. Г (золото, срібло) є загальнопризнаним втіленням вартості, то вони стали виступати в ролі свого роду етолона – ними вимірюють вартість всіх товарів. З появою Г простий товарообмін був замінений обігом, який має формулу Т1 – Г – Т2. З розвитком тов. відносин, з’явились нові форми Г: паперові, депозитні, електронні.

Економічна сутність Г і роль Г проявляється в їх функціях, тобто в конкретному призначенні їх в екон. – міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження, світових Г.

26. Функції грошей(Г).

Гроші - це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента. Під функціми Г розуміють конкретне призначення їх в екон. Звичайно виділяється декілька ф-цій: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження, світові Г. Хоча іноді виділяють лише 2 ф-ї: міри вартості, засобу обігу, засіб збереження.

Міра вартості – Г забезпечують вимірювання вартості тов. і послуг і визначають її у формі ціни (тарифу). Завдяки цьому тов. і послуги стають порівняльними. Ціни тов. виражаються в певній кільк. Г-го товару, золота. Кількість золота, (його маса) вимірюється його вагою. Певна вагова кільк. металу приймаєтося за одиницю його маси, яка, якщо встановлюється державою в якості Г одиниці, наз. масштабом цін. Вартість Г – це та кільк. тов., які можна обміняти на Г одиницю.

Засіб обігу – Г обслуговують реалізацію тов., тобто виступають як посередник в обігу. Г, виконуючи цю ф-ю, постійно приводять в рух тов., зумовлюючи їх обіг. Після кожного акту купівлі-продажу тов. вибувають з обігу, переходять у сферу споживання, а Г продовжують рух в сфері обігу. Спочатку золото виконув. цю ф-ю в злитках., пізніше – в формі монет. Подальший розвиток привів до появи паперових Г.

Засіб нагромадження – Г накопичуються і зберігаються як скарб. Тобто, коли продавець отримував за свій тов. Г, але не витрачав їх на купівлю речей, процес обігу переривався і Г ставали скарбом. Цю ф-ю спочатку виконувало золото, а пізніше вартість почала нагромаджуватись у формі заощаджень.

Засіб платежу – Г обслуговують погашення боргових зобов’язань, які виникають між суб’єктами екон. в процесі відтворення; боргові зобов’язання виникають, коли платіж відділяється у часі від передачі продавцем товару покупцю. В цій ролі Г використовуються і поза сфери тов. обігу в випадках, якщо виплачується з/п, виконуються різні фін. зобов’язання(податки, за оренду землі). Боргові зобов’язання породжують нову форму Г – кредитну. Банки почали випускати банківські білети, які випускались на круглі суми, мали золоте забезпечення, мали велику здатність до обігу.

Світові Г – обслуговують екон. відносини суб’єктами екон. різних країн. Такі відносини складаються у зв’язку з зовнішньою торгівлею, туризмом, кредитними, культурними, політичними, зв’язками між країнами. Якщо нац. валюта країни вільно конвертується, то вона спроможна безперебійно обслуговувати платежі не лише на внутр. ринку, а на зовн. - в тих самих ф-ях Г. Для зовн. зв’язків на потрібна якась нава форма Г, крім нац. валюта. Якщо ж нац. валюта в країні вільно не конвертується, то зовн. зв’язки обслугов. іноземн. валютою, яка і виступає в формі світових Г. Як світові Г використовуються іноз. Валюти, які мають найбільшу довіру на світ. Ринку($, марка ФРН, фунт стерлінгів і т.д.), а також міжнародні валюти: СДР, ЕВРО).

27. СУТНІСТЬ ВИТРАТ В-ВА, КЛАСИФІКАЦІЯ.

В-во життєвих благ потребує затрат уречевленої та живої праці людей. Є затрати сусп-ва та окремих підп-в. Суспільні затрати становлять вартість Т: W=C+V+N (С-варт-ть спожитих засобів в-ва; V+N - новостворена варт-ть, яка включає варт-ть необх-го (V) і додат-го (N) продукту. Витрати підп-ва-у що обходиться створ-ня продукту підп-ву: C+V. Це марксистська теорія витрат в-ва.

В країнах з ринковою ек-кою з’ясовується взаємозв’язок витрат в-ва, обсягів в-ва та цін на певний вид товару стосовно окемого Т-виробника. В основі цієї теорії витрат лежить феномен рідкості - обмеженості всіх ресурсів та можливості їх альтерн-го викор-ня. Тут розглядають вмінені витрати - дійсні витрати в-ва, які дорівнюють найвищій корисності благ, які б сусп-во могло отримати, якби по-іншому були викор-ні вир-чі ресурси. Для підп-ва бувають: зовнішні (явні) - пов’язані з придбанням фірмою ресурсів та внутрішні (неявні) - пов’язані з викор-ням факторів в-ва, які є у власності самої фірми.

Існують постійні -витрати, розмір яких залишається постійним, якаб кіль-ть прод-ції не вир-лась (виплата % по позиках, арендна плата) та змінні. Постійні + змінні = загальні (сукупні) витрати. Щоб порівняти витрати на в-во продукту з його ціною, неоюхідно підрах-ти витрати на в-во одиниці Т або середні витрати.

Граничні - додаткові витрати, необхідні для приросту випуску якогось Т чи послуги на 1 одиницю. Показують витрати останньої одиниці Т. Пок-к середніх витрат не дає такої інф-ції. Концепція граничних витрат показує величину витрат, які можна контролювати безпосередньо.

Затрати підп-в у грош. формі - це собів-ть прод-ції, яка є мірилом вартості Т. Поділяється на: розрахункову, фактичну, вир-чу та комерційну.

Вир-ча складається з витрат на виготовлення Т і оплату праці упр-кого та допоміжного персоналу та ін.

Комерційна включає вир-чу + витрати на реалізацію.

Стр-ра собів-ті: 1). За алементами затрат: сировини і мат-ли; допоміжні мат-ли; паливо; ел-енергія; аморт. відрах-ня; з/п (основна і додаткова); соц. страх-ня; інше. Визнач-ся на повний обсяг в-ва.

2). За статтями калькуляції - це обчислення собів-ті одиниці прод-ції: всі попередні + затрати на підготовку і освоєння в-ва; на утримання і експлуатацію устатк-ня; на упр-ня цехом, підп-вом; затрати від браку; інші.

28. ПРИБУТОК, ЙОГО СУТЬ ТА НОРМА. ОСН. ТЕОРІЇ ПРИБУТКУ.

Гол. мета підп-цтва - одержання прибутку, як надлишку виручки від реал-ції прод-ції над затратами її в-ва. Але не просто одержати прибуток, а макс-ти його. Макс-ція прибутку залежить від: рівня витрат в-ва та цін на прод-цію. Чим < витрати, тим > прибуток і навпаки. Кількісно приб-к - це різниця між доходом від реал-ції прод-ції та сукуп-ми витратами на її в-во.

Теорії прибутку: 1. Меркантилістів - приб-к виникає в зовн. торгівлі при продажі Т за кордоном за вищими цінами, ніж ті, за які Т куплений. 2. Класична ПЕ (Сміт і Рікардо) вбачає джерело приб-ку у в-ві. 3. За Марксом приб-к - це перетворена форма додатк. варт-ті. 4. Теорія 3-х факторів в-ва (Сей) - участь у створенні варт-ті беруть праця, земля, капітал. А приб-к - це доход від вирор-ня капіталу. 5. Немарксистська ПЕ: приб-к - винагорода за підп-цьку діяль-ть (підп-цький талант, здібності). Але ближчі до істини теорії, які пов’язують приб-к з в-вом та додат-вим продуктом.

Суть приб-ку проявляється через ф-ції: 1) як пок-к оцінки діяль-ті підп-ва; 2) регул-ня розподілу ресурсів між суб’-ми підп-цтва.

Норма приб-ку (рентаб-ть в-ва) - віднош-ня приб-ку до собів-ті прод-ції: Р’=Р/(C/CT) де Р-прибуток; C/CT-собів-ть. Рентаб-ть підп-ва - віднош-ня приб-ку до обсягу вир-х фондів: R=P/ВФ.

Приб-к: балансовий - різниця між заг. сумою виручки підп-ця і заг. витратами в-ва за певний період (з нього сплачується под-ток на приб-к). Після сплати цих платежів залишається чистий приб-к.

30. Ринкові відносини, їх суб’єкти та об’єкти. Ринкова інфраструктура.

Ринок слід розглядати як комплексне поняття, яке включає одночасно сферу обігу, де здійснюється обіг товарів і послуг, систему товарно-грошових відносин, які складаються в процесі обміну товарів і послуг за даної систмеи виробничих відносин.

Об’єкти ринку – засоби виробництва, предмети споживання, технології, наукові відкриття і ідеї, різні послгуи, природні багатства, елемети національного багатства, цінні папери, акції, облігації.

Якщо розглядати еволюцію ринку з точки зору суб’єктів ринкових відносин, то ми побачимо, що зпочатку, це були безпосередньо виробники і споживачі товарної продукції. Потім у міру свого розвитку і відокремлення в самостійні галузі торгівлі і грошового обігу активними учасниками ринкових відносин стають торгівельні і фінансові посередники.

Основними суб’єктами ринкових відносин є:

1) домогосподарства – економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, що постачають ресурси і використовують отримані гроші для придбання товарів і послуг з метою задоволення власних потреб;

2) фірма або підприємство – це економічна одиниця, яка використовує фактори виробництва і виготовляє продукцію для задоволення потреб споживачів, прагне максимізувати свій прибуток;

3) держава – це самостійний суб’єкт ринку, до складу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, політичну та юридичну владу для забезпечення умов господарювання всіх суб’єктів економіки.

Основні суб’єкти господарської діяльності взаємодіють між собою і здійснюють безперервний кругообіг ресурсів, товарів, послуг.

Для аналізу ринкової інфраструктури необхідно з’ясувати основні компоненти ринку: попит, пропозицію, ціну, кон’юнктуру і рівновагу.

Попит – платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть та мають намір заплатити за потрібні товари.

Пропозиція – сукупність товарів з певними цінами, які готові продати виробники.

Ринкова ціна – не може бути вищою за ціну попиту та нижчою за ціну пропозицію.

Кон’юнктура – співідношення попиту та пропозиції щодо окремих товарів або цілої товарної маси на відповідному ринку. Кон’юнктура змінюється під впливом: масштабу виробництва, розмірів товарних запасів, динаміки цін і грошових доходів, організації реклами та торгівлі.

Стан ринкової рівноваги – повна відповідність обсягу пропозиції і обсягу попиту.

31. Роль та види конкуренції в ринковій економіці.

Конкуренція - об’єктивно необхідна умова ефективного функціонування ринкового механізму. Економічна конкуренція – один із регуляторів пропозиції суспільного виробництва, фактор утворення середньої норми прибутку, формування ринкової вартості товару, диференціації товарних виробників за доходами.

Конкуренція виступає економічним законом ринкових відносин, товарного виробництва взагалі, і водночас одним із важелів суспільного відтворення.

Першою функцією конкуренції є прямий вплив на процес ціноутворення.

Друга економічна функція – стимулювання НТП.

Економічна конкуренція може виступати і здійснюватися різними методами: може бути внутрішньогалузева і міжгалузевою. В міжгалузевій (предметній) конкуренції йдеться про конкуренцію між виробниками, які мають відмінності в ціні, якості, дизайні та призводить індивідуальні вартості до єдиної ринкової ціни.

Міжгалузева конкуренція – боротьба між підприємствами різних галузей за найбільш прибуткове застосування капіатул і отримання найбільш високої норми прибутку. Виявляється у переході капіталу з галузей низької норми прибутку в іншу з високою нормою. Внаслідок чого утворюється середня норма прибутку.

За методами здійснення економічну конкуренцію поділяють на: цінову, нецінову, неекономічну (нечесну).

При ціновій конкуренції основним елементом змагання виступає ціна. Виробники виходять з того, що остання є вирішальним показником, який впливає на рішення покупців. Цінова конкуренція передбачає продаж товарів та послуг за більш низькими цінами, ніж у конкурентів. Цінова конкуренція – змагання підприємців шляхом зменшення витрат на виробництво, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни асортименту чи якості.

За сучасних умов більш значну роль відіграє нецінова конкуренція. Тут застосовується продаж товарів більш високої якості, надання більшого обсягу послуг, подовження строків гарантованого обслуговування, проведення рекламних кампаній. Метод нецінової конкуренції пердбачає оригінальність, привабливість, врахування специфіки та індивідуальності кожного з майбутніх покупців (клієнтів).

Неекономічна конкуренція – підкуп службових осіб для врегулювання справ, переманювання кращих спеціалістів.

Залежно від режиму конкурентної боротьби розрізняють досконалу (чисту) і недосконалу конкуренцію.

Досконала конкуренція – це вільна конкуренція в умовах ринку, де не існує підприємцців, здатних диктувати або нав’язувати свої умови виробнитцва і реалізації продуктів та послуг. Зараз більше існує як теоретична модель.

32. Позичковий капітал та його роль у ринковій економіці.

Позичковий капітал – капітал, який приносить процент. Першою формою був лихварський капітал, але з появою промислового капіталу він втратив своє значення і поступився місцем позичковому капіталу.

Джерела виникнення позичкового капіталу:

1. Грошові капітали, вивільнені в процесі кругообороту промислового капіталу є основним джерелом позичкового капіталу.

2. Грошові доходи і заощадження населення.

3. Вільні грошові кошти держави, компаній тощо.

У розвинутій ринковій економіці практично завжди існує ситуація, коли одні підприємці відчувають нестаток трудових ресурсів, а інші мають їх у наявності.

Капіталу не характерне перебування у стані спокою. Виникає суперечливість між наявністю тимчасово вільних грошових коштів і необхідністю їх використання для потреб розширеного відтворення. Ця суперечливість вирішується тим, що тимчасово вивільнені грошові кошти акумулюються в банках і видаються у позику. Після закінчення терміну позики капітал повертається до власника з приростом, що утворює суму грошей, яку виплачує позичальник за використання капіталу. Цей приріст, який сплачується підприємцем за користування позикою називається процентом.

37. Сутність підприємництва (під-ва) й умови його функціонування.

Під-во - організаційно-господарське новаторство на основі використання різноманітних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту, реорганізація вир-ві. Під-во може реалізуватися у промисловій, аграрній, науковій, інформційній, сервісних та інших сферах. Невід”ємний атрибут під-ва - інтерес, вигода і отримання прибутку. Отримати прибуток можна лише за умови застосування найбільше ефективного варіанта викор-я ресурсів, ек.ризику, новаторських ідей. Це спонукає підприємця іти непротореним шляхом, застосовувати найкращі свої якості. Найважливішими рисами підприємця є пошук можливостей та ініціативність, готовність до ризику, відповідальність і здатність жертвувати в інтересах справи, орієнтація на ефективність та якісь, цілеспрямованість, систематичне планування та спостереження, вміння переконати, встановлювати та підтримувати зв”язки. У прийнятому ВР Укр Законі “Про під-во” зазначається, що обов”язковою умовою і ознакою під-ва є свобода ек.самоді-яльності людини, її самостійніть у виборі господ.діяльності та джерел її організіції, прийняття управлінських рішень. В останні роки в Укр панувала своєрідна ейфорія під-ї дія-сті. Перш ніж стати на цей шлях молода людина повинна реально і критично оцінити чи є у неї зазначені вище риси підприємця. Світова наука довела, що такими рисами володіє ~5% дорослого населення.

Під-во як явище госп.життя завжди розвивається у певному соц-ек та історичному середовищі, тому для його безперервного відтворення необхідні певні передумови. Існує 4 групи передумов:

1) Ек.передумови - суть їх полягає в тому, що у сусп-ві мають функціонувати багатосуб”єктні (приватні, колективні і ін) власники. Це сприяє свободі під-ї діял-ті. Шлях створення передумов- роздержавлення, приватизація і ін.

2) Політ.передумови - створення сприятливого політ.клімату для під-ва. Шлях досягнення - розробка і здійснення стабільної пол-ки в країні, яка повинна надати усім господарюючим суб”єктам гарантії збереження їх власності, виключення можливостей експропріації.

3) Юр.передумови - грунтуються на зак-ві, нормативних актах, розроблених в країні, які повинні надавати усім однакові “правила гри” і так, щоб під-во діяло самостійно, але в межах законів.

4) Психологічні - позитивна суспільна думка щодо під-ва.

Розпочинаючи виробничо-господ.діял-ть, суб”єкт має чітко уявляти задля чого він збирається організовувати вир-во тих чи інших мат.благ або надання послуг. Уявлення про мотивацію дія-ті виробничих ланок в тій або іншій сфері має важливе значення в процесі упр-ня ек-ю. Від того, наскільки ефективно впливають різні адміністративні або ек.заходи на інтереси госп.одиниць залежать спроможність управліти ек.процесами на нац., галузевому чи регіон.рівні, пошук найефективніших засобів для реал-ї цієї мети. Принципи підпри-ї дія-ті в Укр: вілний вибір діял-ті на добровільних засадах, залучення до здійснення під-ї дія-ті майна і коштів юр.осіб і громадян, самостійне форм-ня програми дія-ті, вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до зак-ва, вільне наймання працівників, залучення і викор-я мат-тех, фін., труд., природних та інших ресурсів, вик-ня яких не заборонено або не обмежено зак-вом, вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених зак-вом, самостійне здійснення підприємцем- юр.особою зовіншньоек.діял-ті.

39. Перетворення грошей у капітал і формула його руху.

Найпершою засадою госп.дія-ті, без якої вона взагалі неможлива, є наявність засобів вир-ва та кваліфікованих працівників, тб грошових засобів під-ва має бути достатньо для того, щоб організувати ефективне вир-во, доход від якого перевищуватиме витрати. Отже, для того щоб функціонувати як виробник, потрібно мати достатню кілкість грошей, купити за них засоби вир-ва, найняти працівників, організувати вир-о певних товарів, реалізувати їх і отримати суму грошей, що перевищує витрачену. Саме такий перебіг подій, які становлять життєвий цикл виробника, перетворює витрачені ним гроші на капітал, тб капітал - це авансована вартість, що в процесі свого рузу приносить більшу вартість, тб самозростає.

Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як суто техн., техніко-організаційні, так і соц-ек.моменти. По-перше, виробник (власник капіталу) повинен вступити у відносини з іншими виробниками з приводу купівлі засобів вир-ва. По-друге, якщо його наявного капіталу недостатньо для орг-ї ефективного вир-ва, йому доведеться звертатися до кредитних установ. По-третє, він мусить найняти певну кількість працівників, щоб забезпечити ефективне функціонування засобів вир-ва, якщо цього вимагають обсяги вир-ва Отже, перетворюючи свої гроші на капітал, виробник має вступити в ек.відно-сини з під-ми, що виробляють необхідні йому товари та послуги, та з індивідами, що через певні причини отримують засоби для існування не завдяки валсній підприємницькій дія-сті, а шляхом найму за гроші. Отже, капітал - категорія, що виражає не стільки техн чи організаційні, скільки соц-ек.віднос-сини, тб капітал як такий може існувати лише за певних соц-ек умов, якими є:

1) високорозвинені товарне вир-во і обіг;

2) наявність такої мотивації дія-сті виробника, як особисте забагачення;

3) зосередження у частини господарюючих агентів значної частки засобів вир-ва, тб певний ступінь концентрації вир-ва і капіталу;

4) відсутність власних засобів вир-а у частки суб”єктів, що змушує їх найматися

Капітал- така сума грошей, яка вик-ся для їх збільшення. Для нового під-ва капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал, функцією якого є придбання елементів виробничого капіталу. За наявності засобів вир-ва і рбочої сили можна починати виробничий процес. Капітал тут виступатиме як виробничий капітал, функцією якого є вир-во товару і дод.вар-ті. Для одерж-я вар-ті та дод.вар-ті у грошовій формі треба продати продукт капіталу: доставити товар на відповідний ринок, знайти покупця. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною фунуцією якого є реал-я товару і одержання дод.вар-ті у грошовій формі. Отже, капітал проходить 3 стадії і набуває відповідно 3 форм - грошової, виробничої і товарної. Такий послідовний рух називають кругообігом капіталу. Припинення руху на одній із стадій кругообігу призводить до порушення процесу зростання капіталу. Формула кругообороту капіталу нефінансової сфери така: Г —Т—(ЗВ і РС)....В....Т” —Г”, де Г - гроші, Т -товар, ЗВ - засоби вир-ва, РС - робоча сила, В -вир-ва,... - переривання процесу обороту при переході до стадії вир-ва і від неї до стадії обігу.

Викор-я грошей означає, що капіталість спочатку купує на свої гроші певні товари, а потім знову отримує гроші від продажу своїх товарів: Г—Т—Г” - формула обігу капіталу, Т—Г—Т - кругооборот товару. Між формулами кругообороту капіталу та товару: і спільне, і відмінне: в них зворотня послідовність фаз обігу. Метою руху капіталу є отримання Г”. (приросту Г).

40. Вартість робочої сили: сутність і фактори, що її визначають.

Робоча сила - сукупність фізичних і духовних властивостей людини, які вона застосовує в процесі вир-ва споживчих вартостей. Р.с є основним елементом продуктивних сил у будь-якому сусп-ві, але товаром стає лише при капіталізмі. Це зумовлено тим, що робітник розбавлений власності на засоби вир-ва і на засоби існування, але сам він особисто вільний, тб є власником своєї Р.с і може розпоряджатися нею.

Як і буь-який інший товар, Р.с має 2 сторони:

y споживчу вар-ть;

y вар-ть.

Та Р.с -товар специфічний. Капіталіст купує Р.с, точніше тимчасове розпорядження нею, але її виробниче споживання означає включення у процес праці не лише фіз і духовних властивостей людини, а й усієї людської особи з притаманними їй метою, волею, свідомістю, культурними навичками тощо. Це надає вартісним властивостям людської Р.с особливого хар-ру і позначається на кожній із сторін товару Р.с.

З погляду споживчої вар-ті особливість цього товару в тому, що у процесі її споживання вона не зникає, а створює нову вар-ть, більшу від вар-ті самого товару Р.с. Тому специфічність вар-ті товару Р.с полягає у здатності до такої кількості абстрактної праці, яка перевищує необхідні затрати праці на відтворення самої Р.с. різницю між зановоствореною вар-тю і вар-тю самої Р.с присвоює капіталість як додаткову вар-ть - це вар-ть, створена найманими робітниками зверх вар-ті їх Р.с і безкоштовно привоєна капіталістом.

Якщо Р.с розглядати з точки зору вар-ті, то зрозуміло, що як і будь-який товар, вона потребує суспільно необхідних затрат на своє відтворення у певних суспільних умовах. Мінімальна межа цих затрат - вар-ть життєвих засобів, що фізично необхідні робітникові. Водночас для відтворення Р.с потрібно більше затрат, ніж для створення фізично необхідних робітникові життєвих засобів. По-перше, робітник не вічний, а тому відтворення Р.с повинно містити затрати на утримання його сім”ї. По-друге, для виконання більш складної роботи потрібен певний рівень освіти і кваліфікації роб-ка. А це вимагає додаткових затрат на Р.с. по-третє, на відміну від звичайних товарів, Р.с (та її носій - людина) історично розвивається, на величину її вар-ті впливає соціально-історичний елемент. Він виражає розвиток інтересів робітничого класу на резних етапах еволюції капіталізму, його матеріальних і духовних потреб в тій чи іншій країні.

45. Сутність та види економічного відтворення: просте і розширене відтворення.

Основою життя людського суспільства є матеріальне виробництво, бо в ньому створюються необхідні засоби існування людини. Виробництво повинно безперервно повторюватися. Безперервне його повторення отримало назву відтворення. Для цього необхідно вироблений продукт постійно реалізовувати, тобто доводити до споживача й тим самим давати новий поштовх для виробництва.

За виручені від реалізації продукції кошти купуються нові засоби виробництва, робітникам виплачується заробітна плата, тобто починається новий кругооборот.

Тому проблема реалізації полягає в тому, щоб вироблений суспільний продукт (результат річного функціонування національного виробництва) без перешкод міг реалізовуватись і тим самим створювати умови для подальшого продовження процесу виробництва. І не тільки в незмінних масштабах, а й забезпечуючи економічне зростання. Це означає, що відтворення – процес неоднорідний.

Розрізняють два види відтворення: просте і розширене. Просте означає, що виробництво з року в рік повторюється в незмінних масштабах. Це може відбуватися за умов, коли вся створена додаткова вартість буде використовуватися на задоволення особистих потреб товаровиробника.

Розширене відтворення передбачає, що виробництво з року в рік повторюється у зростаючих масштабах. Це можливо лише за умов, коли частина додаткової вартості буде використовуватися для нагромадження. Отже, розширене відтворення передбачає розподіл додаткової вартості на дві частини: частина відходить в особисте споживання (фонд споживання), а частини йде на додаткове придбання засобів виробництва та робочої сили (фонд нагромадження).

Тільки розширене відтворення забезпечує постійне збільшення обсягів виробництва, а цим самим більш повне задоволення зростаючих потреб суспільства. Тому просте відтворення не є характерним для людського суспільства. Воно може бути лише як окремий епізод, а не постійно діюча форма суспільного виробництва.

46. Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі. Розподіл доходів.

Для продовження існування будь-якого суспільства, воно не повинно використовувати вироблений річний продукт не особисте споживання. Частина продукту, яка відшкодовує спожиті засоби виробництва, повинна повернутися у виробництво й тим самим забезпечити його безперервність. Це так звана стара вартість, яка існувала до початку даного процесу виробництва у вигляді певної кількості сировини, палива, допоміжних матеріалів і знарядь праці. І лише те, що створюється впродовж року заново, тобто національний доход, може піти на задоволення особистих потреб громадян і нагромадження.

Тому національний доход - це джерело, яке забезпечує існу­вання й розвиток суспільства. Щоб задовольнити потреби різних категорій учасників суспільного виробництва, а також нагромадження, його необхідно розподілити. Причому розподілити оптимально тому, що пропорції поділу національного доходу безпосередньо впливають на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп. Від пропорцій розподілу національного доходу залежать і темпи економічного розвитку країни.

Розподіл національного доходу виступає як сукупність відно­син, що виникають з приводу новоствореної вартості між безпосе­редніми учасниками її виробництва - власниками факторів вироб­ництва (капіталу, праці, землі, інтелекту). На рівні первинних господарських ланок (підприємств, фірм) у процесі розподілу національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів як заробітна плата, додаткова вартість, прибуток, дивіденд.

Ці доходи є первинними або основними. Водночас їх можна назвати й факторними, оскільки кожен з них пов'язаний з певним фактором виробництва. У привласненні тієї чи іншої специфічної форми доходу й відбувається економічна реалізація власності на даний фактор виробництва.

В результаті розподілу національного доходу утворюються доходи безпосередніх учасників матеріального виробництва.

Доходи учасників нематеріального виробництва формуються в результаті перерозподілу національного доходу, під яким розуміється сукупність економічних відносин між учасниками сфери матеріального виробництва й представниками нематеріальної сфери з приводу вторинного привласнення національного доходу.

Отже, первинні доходи не залишаються повністю в розпоря­дженні суб'єктів виробництва, а частково трансформуються в так звані вторинні або похідні доходи учасників нематеріальної сфери. Механізм перерозподілу національного доходу є однією з найважливіших підсистем національної економічної системи.

У сучасних економічних системах похідні доходи реалізуються також через виплати із соціального страхування, стипендії, проце­нти по вкладах, виграші по облігаціях тощо.

У результаті розподілу та перерозподілу національного доходу в усіх групах населення, підприємствах та установах утворюються кінцеві доходи, з реалізацією яких пов'язана заключна стадія руху національного доходу - його використання. Використання національного доходу здійснюється в процесі споживання та нагромадження.

48. Зайнятість та відтворення сукупної робочої сили.

Процес відтворення національного виробництва передбачає відтворення не лише сукупного продукту, але й робочої сили. Це означає, що робоча сила, яка використовується в процесі виробництва (матеріального та нематеріального), повинна постійно відновлювати свою працездат­ність шляхом споживання необхідних засобів існування (матеріальних, духовних, соціальних). В умовах ринкової економіки отримати ці засоби існування можна, лише купивши їх, для чого потрібно мати певні кошти. Основним джерелом отримання цих коштів для переважної частини працездатного населення є продаж робочої сили, в результаті чого робітники (носії робочої сили) включаються у виробничий процес і отримують статус " зайнятих". Отже, відтворення робочої сили перш за все передбачає забезпечення працездатного населення, а точніше, трудових ресурсів країни, роботою, їх зайнятість.

Трудові ресурси - це частина населення країни, яка володіє необхідним фізичним розвитком, має певні знання, практичний досвід для роботи й знаходиться в певних вікових межах. В Україні - це жінки від 16 до 54 років, чоловіки - від 16 до 59 років. В інших країнах світу віковий ценз трудових ресурсів може бути більшим або меншим залежно від чинного законодав­ства.

Зайнятість - це сукупність економічних, правових, соціаль­них, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю в суспільно корисній діяльності, яка приносить заробіток або доход.

Форми реалізації зайнятості населення:

Ü Наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об’єктах колективної або приватної власності;

Ü Особиста праця на об’єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником;

Ü Особиста праця власника засобів виробництва, коли він є власником і трудівником;

Ü Робота на спільному підприємстві.

Оптимальним варіантом функціонування національного виро­бництва й важливим фактором захисту населення в трудовій сфері є повна зайнятість трудових ресурсів. Теоретично повна зайнятість означає забезпечення робочими місцями й оплачуваною роботою всіх, хто бажає і вміє працювати. Але практика господарювання нібито спростовує таке визначення, і на це вказують багато відомих економістів Заходу, стверджуючи, що висока ефективність національної економіки можлива лише за наявності певного резерву незайнятого самодіяль­ного населення.

49. Фактори розширеного відтворення робочої сили суспільства.

РС, яка використовується в процесі вир-ва, повинна постійно відновлювати свою працездатність шляхом споживання необхідних засобів існування. Розширене відтворення РС означає забезпечення існування робітника та його здатності до праці, утримання його сім`ї, можливості навчатися і підвищувати кваліфікацію, споживання певного рівня духовних благ, а не просто відтворення фізичних сил робітника.

В умовах ринкової економіки отримати ці блага (мат., духовні, соціальні) можна, купивши їх, для чого треба мати певні кошти. Тому безпосереднім чинником розширеного відтворення РС є її ціна на ринку трудових ресурсів.

В свою чергу, на формування ціни РС впливають такі основні фактори:

1) природно-кліматичний фактор; в різних кліматич. поясах люди потребують різну кількість мат. благ для свого існування (одежа, їжа…);

2) цивілізаційний; в різних країнах з різним рівнем розвитку відповідно різні потреби в духовних і соц. благах—відрізняється і ЗП;

3) економічний; збалансованість на ринку РС попиту і пропозиції визначає ціну;

4) соціальний; рівень організованості робітників у їх боротьбі проти спроб роботодавців знижувати ЗП;

5) інституціональний; рівень захищеності працівників з боку держави (встановлення мінімал. ЗП, обмеження тривалості роб. дня, встановлення соц. гарантій тощо).

Також можна виділити такі чинники, як кваліфікація працівника, місце його проживання (село/місто), досвід роботи та багато інших суб`єктивних з точки зору роботодавця чинників.

50. Господарський механізм (ГМ), його сутність і елементи.

ГМ—це система основних форм, методів і важелів використання ек. законів, розв`язання суперечностей сусп. способу вир-ва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини й узгодження її інтересів з інтересами колективу, класу, суспільства.

Якщо розглядати структуру ГМ, то можна виділити такі елементи:

1. Управлінські форми відносин власності, форми її реалізації та організації; йдеться про такі конкретні форми реалізації відносин власності на засоби
вир-ва (або, конкретно, на осн. і додатков. продукт) як ЗП, прибуток (торговельний, підприємницький), позичковий процент, податок тощо. До конкретних управлінських форм відносин власності належать тривалість роб. дня, його інтенсивність, контроль над процесом праці, вартість товару, робоча сила, дивіденд і т. ін. На ці конкретні форми відносин власності можна свідомо впливати, їх можна регулювати на різному рівні (п-ство, відомство, мін-во, на держ. рівні і навіть на наднаціональному).

2. Техніко-економічні відносини —відносини спеціалізації, кооперування, комбінування та концентрації вир-ва, тобто конкретні форми організації вир-ва, госп. зв`язків між п-ствами однієї та різних галузей промисловості, за допомогою яких вони обмінюються виготовленими продуктами праці тощо. Такими зв`язками також можна керувати. Так, в Україні після розпаду СРСР більшість зв`язків було порушено, деякі з них стали нераціональними, що частково зумовило кризу у виробництві. Поступово ці старі зв`язки замінюються новими, раціональними.

3. Форми і методи організації вир-ва як одни зі складових продуктивних сил. Інші ланки продуктивних сил (робоча сила, засоби і предмети праці, наука, використовувані людьми сили природи та інформація) безпосередньо не входять до ГМ, але ті їхні сторони, що формують функціональні риси прод. сил і дають змогу останнім взаємодіяти між собою (напр., рівень освіти робітників, рівень розвитку техніки, розвитку, якості та кількості сировинної бази тощо), вже є складовими ГМ.

51. Економічна система монополістичного капіталізму.

Вища стадія розвитку кап-зму (його монополістична форма) почалася в перші роки ХХ ст. і триває досі. Від домонополістич. кап-зму її відрізняють значні зміни у прод. силах сусп-ва, у техніко-ек. відносинах, відносинах власності, а також в цілому в госп. механізмі.

Зміни у ПС характеризуються перш за все активним використанням науки, її зближенням з вир-вом; прод. силою стала і інформація, а також форми та методи організації вир-ва.

Зміни у техніко-ек. відносинах полягають у ще більшому поглибленні суспільного поділу праці (виникають нові галузі – космічна, ядерна, якісно змінюється машинобудування, приладобудування тощо), посиленні міжгалу­зевих зв`язків, процесу стандартизації у виробництві деталей. Широких масштабів набула концентрація вир-ва (виникнення ТНК).

Відносини власності на сучасному етапі відзначаються персоніфікацією, тобто найманий працівник перетворюється на співвласника завдяки переходу до колективних, акціонерних форм власності. Цей процес має в основі загальну тенденцію до усуспільнення вир-ва, зумовлену стрімким розвитком ПС. Іншою важливою зміною стало різке зростання ролі державної власності. З`явилася " наддержавна" (інтегрована) форма власності.

У госп. механізмі з`являється держ. регулювання економіки, розробляються плани розвитку н/г. Виникають принципово нові явища і процеси, зазнають істотних змін такі ек. категорії, як ринок, товар, гроші, капітал, фінанси, кредит тощо. Відбувається поступовий перехід до наднаціональних форм і методів управління економікою в межах цілих регіональних об`єднань (наприклад, ЄС).

Для монополістичного кап-зму є характерним інтенсивний тип ек. прогресу, коли вся система ПС вдосконалюється якісно, на основі НТП. За умов все більшої нестачі ек. ресурсів сусп. вир-во йде шляхом інтенсифікації, і, як наслідок, його ефективність зростає.

52. Фінансово-монополістичні групи (ФМГ) і фінансова олігархія.

ФМГ —це організаційна форма розвитку фін. капіталу та панування фін. олігархії. Фін. капітал в свою чергу—це якісно нова форма капіталу та усуспільнення засобів вир-ва на вищій стадії розвитку кап. способу вир-ва, яка виникає внаслідок сплетіння, злиття монополістичного банківського та пром. капіталів.

У ФМГ об`єднуються монополістичний капітал промисловості, торгівлі, банківської сфери, страхування тощо. ФМГ утворюються переважно навколо великого банку, ін. фін. інститутів, проте значну роль відіграють і неакціонерні форми контролю (особиста унія, кредитні зв`язки, спільна біржова діяльність тощо). ФМГ займають вирішальні позиції в економіці, мають тісний зв`язок з державою, здійснюють суттєвий вплив на зовнішню та внутрішню політику країни. ФМГ розширюють сферу впливу за межі своєї країни шляхом експорту капіталу та співробітництва з іноземними ФМГ. В сучасних умовах зростає могутність японських ФМГ і дещо послаблюється–американських.

Виникнення та інтенсивний розвиток ФМГ є однією з форм вияву дії законів адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку прод. сил, інтернаціоналізації госп. життя. Це виявляється у тому, що вони значно посилюють процес концентрації та централізації капіталу, сприяють його переливу у передові науко- і капіталомісткі галузі, завдяки чому розширюються масштаби планомірного розвитку.

Суть фін. олігархії (ФО) полягає в ек. і політичному пануванні невеликої групи фін. магнатів (найбільших власників банківських і пром. монополій). ФО, привласнюючи переважну частину сусп. багатства і захоплюючи політ. владу, значною мірою впливає на держ. апарат і визначає внут. і зовн. політику наймогутніших країн світу. Інші ФО багатих країн світу поширюють свій вплив і на менш розвинені країни.

Панування ФО—одна з найхарактерних ознак сучасного капіталістичного сусп-ва. Процес виникнення ФМГ призводить до панування в економіці кап. країн нечисленних фін. груп., які контролюють сотні корпорацій у різних галузях промисловості, торгівлі, банківської справи тощо. Для прикладу, в США 7% населення володіє біля 70% всього нац. багатства країни.

53. Економічна система соціалізму: теорія і практика.

Як доктрина соціалізм виник з ідей Маркса та ін радикальних мислителів 19ст. Соціалізм знаходиться посередині між капіталізмом та комунізмом. Соціалізм хар-ся: власність держави на виробничі ресурси (соціалісти вірять, що розміри приватної власності повинні бути зменшені. Такі основні сфери, як залізниці, добування кам вугілля та виробництво заліза повинні бути націоналізовані. В останні роки через низьку результативність підприємств, що знаходяться в держ власності, ентузіазм з приводу націоналізації в більшості розвинених демократ країнах потух); державне планування (соціалісти не підтримують “хаос” ринків та ефективність невидимої руки. Вони наполягають, що для координації різних секторів необхідний механізм планування); перерозподіл доходу (багатство, доставшееся в наследство і самі високі доходи повинні бути зменшені шляхом активного використання державної податкової влади, в деякіх західноєвропейських країнах граничні податкові ставки досягли 98%. Допомога по соціальному запеспеченню, мед обслуговування та ін послуги, що надавались людям, колективно забеспечені за рахунок системи прогресивного оподаткування, збільшують добробут громадян, що знаходяться в менш привелейованому положенні і гаррантують мінімальний рівень життя); мирна і демократична еволюція (соціалісти часто захищають мирне і поступове розповсядження державної власності – “еволюцію через виборчі бюлетні а не революцію через пулі”).

Протягом останніх десятиліть привабливість соціалізму зменшилась через падіння комунізму та тріумфу ринку.

54. Сутність і ознаки змішаної економіки.

Змішана ек-ка – це ек с-ма, в якій поєднюється хар-ні риси капіта-лізму і соціалізму, ін словами, у ЗЕ джерела ресурсів розподіл-ся част-ково через децентрал-ні ринки і част-ково – за допом рішень, які приймаю-ться централізовано державою або відповідними держ органами. Озна-ки: розумне поєднання хар-к рин мо-делі ек-ки з держ-ю з урахуванням нац особливостей, направлене на досягн сусп цілей; високе соц захище-нність населення; екон законод-во явл основой ек порядку; антимонопо-льна політика, напрвл на захист спо-живачів; широкий спектр політ прав та свобод, багатопартійность, розв проф руху тощо; розв колект власт-ності та відповідн демокр напрвл-ення; престижність гарної праці, його висока платня; широкий розвиток науки; високий рівень культури пра-ці, нова якість освіти та всього образу життя; прагнення до задовільнення різноманітн потреб.

Це переважаюча форма економічної організації в некомуністичних країнах. В змішаній економіці господарська організація базується, в першу чергу, на ціновій системі, але при цьому для зменшення (преодоления) макроекономічної нестабільності і недосконалості ринку використовуються різні форми держ втручання (податки, держ витрати, держ регулювання). Це економіка з елементами ринку і командної форми управління. Напр, в США більша частина рішень приймається ринком, але і уряд країни відіграє важливу роль в зміні роботи ринку.

55. Чинники загальної кризи і розпаду світової системи соціалізму.

Світова система соціалізму грунтувалась на адміністративно-командних методах, розвивалась успішно, екстенсивно використовуючи гігантський економічний та науково-технічний потенціал. В 70-80рр СРСР, Польша, Китай, Болгарія, Угорщина та інші члени соціалістичної співдружності зіткнулись з гострими проблемами заниження темпів економічного зростання, прихованого безробіття, зниження життєвого рівня, ускладнення демографічної ситуації, забруднення навколишнього середовища та ін. Причин цього немало. Надто сильний виявився тягар широкомасштабної мілітаризації і тотального одержавлення, що стосується механізму державного управління і планування, то він застарів і став неефективним.

Криза соціалізму була неминучою, її передбачали ще у 60-ти роки. Першим поштовхом до ліквідації соціалізму була реформа 1965р, яка мала позитивні наслідки.

Загальна криза соціалізму розпочалась у квітні 1985р. В її розвитку можна виділити такі етапи: 1) квітень 1985 – червень 1988; 2) червень 1988 – серпень 1991; 3) серпень 1991 – жовтень 1992; 4) кінець1992 – до нашого часу.

Криза проявляється: у зниженні обсягів виробництва і темпів економічного зростання; у дефіцитності державного бюджету; у зростанні безробіття; в інфляції тощо.

56. Зміст перехідної економіки: загальне і особливе.

Перехідна економіка (ПЕ) – це тип економічної системи, яка існує протягом переходу від однієї ек системи до іншої. Вона характеризується високим рівнем безробіття, високою інфляцією, економічним спадом, політичним хаосом (частіше у країнах, що розвиваються).

Прискорення світового НТП різко підвищило вимоги до ефективності економіки всіх держав, активізувало намагання країн, що розвиваються подолати економічну відсталість.

Методологія аналізу соц-екон перетворень у країнах що визволились, вимагає відрізняти їх техніко-орган. форми, пов’язані з функц-ням продукт сил (загальне), та подолання відсталості виробничих відносин, тобто перетворення в соціально-економічних формах (особливе). Як форма існування і розвитку продуктивних сил, виробничі відносини не можуть не відображати їх стану.

В ек-ці країн, що розвиваються діють дві підсистеми виробничих відносин – та що змінюється (неринково-традиційна) і та що змінює (ринкова). Аналіз усієї системи виробничих відносин буде неможливим якщо не будуть враховуватися ті виробничі відносини які виникають у ході становлення системи і при занепаді її. Ці виробничі відносини і є перехідними. У перехідних виробничих відносинах переплітаються різноманітні за своїм змістом виробничі відносини, поєднуються властивості відмираючих і народжуваних економічних зв’язків. Перехідні відносини різноманітні. Вони не можуть бути однаковими навіть при переході від одного й того самого екон устрою але в різні історичні епохи і в різних країнах. Перехідні форми охоплюють не тільки економічний базис і соціальну структуру а й політичну організацію суспільства.

Перех. відносини для розвинених країн мають менше значення ніж для відсталих. Вони не можуть бути кінцевою метою розвитку, вони завжди є засобом досягнення основної мети, займають проміжне положення між закінченими системами.

Оскільки соціально-економічна природа будь-якої економічної системи визначається не формою господарювання, а основними виробничими відносинами(способом сполучення РС із засобами виробництва і розподілу їх за галузями виробництва), то виділяють два типи перехідних відносин: перехідних лише за формою (коли переплітаються елементи різних форм ведення господарства) і перехідних як за формою так і за змістом (коли моє місце поєднання різних за своєю соціально-економічною природою відносин). В країнах що розвиваються зміст і характер перехідних відносин залежатиме від того які виробничі відносини виражатиме держсектор, а в країнах з розвиненою економікою вони мають формальний характер, оскільки держсектор у них є результатом концентрації і централізації виробництва не вищій стадії і у вищій формі.

Товарні відносини країн що розвиваються навряд чи зможуть повторити класичний шлях і етапи розвитку що були характерними напр. для Англії. Власне тому перехідні вироб відносини в конкретно-історичних умовах країн що розвиваються є перехідними не тільки за формою а й за змістом.

57. Світове господарство: його суть та структура.

Світове господарство – це сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.

Необохідність таких зв’язків зумовлена:

1. прагненням народів світу вижити в умовах надмірного нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування.

2. Розгортанням науково-технічної революції. Нині жодна з країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об’єднувати свої зусилля у цій сфері.

3. В сучасних умовах країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати своє виробництво на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні.

4. Необхідністю об’єднання зусиль країн при розв’язанні глобальних проблем (екологічних, продовольчих).

Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства. Характерною ознакою такого господарства є інтегративність, тобто процес зближення між його структурними елементами. Цей процес відбувається у функціонуванні прямих зв’язків між підприємствами, об’єднаннями, у поглиблені процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створені міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.

У широкому плані структура світового господарства включає дві складові частини:

1. всі національні господарства

2. міжнародні економічні зв’язки між країнами-партнерами.

Перший елемент передбачає вивчення продуктивні сил і виробничих відносин, промислового, науково-технічного, трудового потенціалу кожної країни, її системи управління тощо. Щодо розгляду міжнародних економічних відносин як складової частини світового господарства, то до його структурних елементів належать міжнародні відносини у сфері виробництва, обміну, науково-технічні зв’язки, валютно-фінансові відносини, форми створення інфраструктури світового господарства, міграції робочої сили.

Якщо виходити з примату загальнолюдських цінностей, то світове господарство слід розглядати як цілісну і взаємозалежну систему національних господарств, що взаємодіють на основі спільних економічних законів і формують загальносвітові економічні явища та процеси, комплекс міжнародних економічних відносин.

58. Міжнародні економічні відносини та їх форми.

Ефективність функціонування національної економіки залежить від її участі в МПП, ступеня інтегрування у світове господарство. МЕВ є елементом світового господарства. МВЕ – це система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, що базується на МПП. Вони являють собою частину цілісної системи економічних відносин.

Сучасні МЕВ є системою економічних зв’язків, які характеризуються:

1. виходом за межі національних господарств

2. взаємодією юр і фіз осіб, держав і міжнар організацій

3. визначеністю форм

4. різними рівнями глибини існування, функціонування, здійснення.

Рівні МЕВ можна розбити на макро-, мета-, мікрорівень, де макро – це рівень державних і міждержавних міжнародних процесів, мета – це міжнародні зв’язки галузевого і регіонального значення, мікро – рівень зв’язків між фірмами різних країн.

Також розрізняють рівні МЕВ за ступенем розвитку стосунків між суб’єктами МЕВ, за ступенем тривалості угод і переплетеності економік. Виділяють: міжнародні економічні контракти; міжн ек взаємодія; міжн ек співроб-во; міжн ек інтеграція.

Виділяють такі форми МЕВ: міжн вал від-ни; фін- кред; виробниче співроб-во; науково-технічне співроб; трудові від-ни; міжн торгівля товарами та послугами; міжн трансп від-ни.

Суб’єктами МЕВ є учасники міжн екон явищ і процесів, котрі здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх екон інтересів.

59. Закон грошового обігу: сутність і значення.

Кількість грошей, необхідних для обігу, тобто для реалізації товарів, визначається законом грошового обігу. Різні форми грошей підпорядковуються своїм особливим законам. З урахуванням двох перших функцій грошей (міри вартості і засобу обігу) він набуває вигляду формули, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів(що у свою чергу визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігу однойменної грошової одиниці. К= Ц / О, де К- кількість грошей необхідних для товарного обігу в даному році; Ц- сума цін товарів, що реалізуються у даному році; О- середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці.

Це загальний закон кількості грошей в обігу. З розвитком функції засобу платежу формула закону набуває більш складного вигляду: Кп = (СЦ – К + П – ВВ) / Шо, де СЦ- сума товарних цін; К- сума цін товарів проданих у кредит; П- сума платежів за борговими зобов’язаннями; ВВ- сума взаємопогашуваних безготівкових платежів; Шо- середня кількість обертів грошової одиниці(як засобу обігу і платежу).

Основними елементами закону грошового обігу виступають товарна маса, яка перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Причому не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки. Також кількість грошей залежить від швидкості обігу.

Із сформульованих законів випливає дуже важливий принцип грошового обігу – обмеження грошової маси реальними потребами обігу. Отже, у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту і пропозиції важливу роль відіграє грошова маса. Вона виступає як сума купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам.

Суть закону: протягом даного періоду часу для обігу необхідна лише певна об’єктивно-зумовлена маса купів. і плат. засобів. Це можна виразити рівнянням: Кн = Кф,. Кн – об’єктивно необхідна для обігу маса грошей, Кф – фактична маса грошей в обігу. Якщо Кф > Кн, значить в обігу з’явились зайві гроші, і навпаки.

Якщо сферу обігу обслуговують паперові гроші, то порушення закону грошового обігу стає хронічним, оскільки держава випускає їх у відповідності зі своїми потребами, а не з потребами обігу, які визначають величину Кн. Поступове знецінення гр знаків, розладнання їх в обігу набувають постійного характеру і виступають зовнішнім проявом порушення закону гр об. Досягнення рівності Кн=Кф за таких умов можливе тільки шляхом збільш-ня цін. Внаслідок чого збіль-ся Кн до Кф. Т.ч. знецінення гр знаків є наслідком порушення закону гр обігу і проявом об’єктивності його дії в умовах обслуговування обігу паперовими грошима. Стримування зростання Кф з метою зрівнювання його з Кн можливо лише як тимчасове явище і може здійснюватись державними заходами спрямованими на оздоровленя держ бюдж, чи зменш-ня його дефіциту.

60. Структура економічних відносин: критерії класифікації.

Економічні відносини(вирбничі) – відносини, що виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Суть і основу названих відносин складають відносини власності на засоби виробництва. Тому що вони характеризують по-перше, суспільний спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, по-друге, відносини між людтми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва, по-третє, умови розпорядження і використання факторів і результатів виробництва, тобто ту суспільнуформу, у якій в