Трихомонади

В організмі людини паразитують піхвова (Тгісіютопаз уа§іш, І: і кишкова (Тгіспотопаз поіпіпіз) трихомонади, що належать до кл; ь джгутикових.

Збудник урогенітального трихомонозу — Тгіепогиопай \;; §іпаіІ8. Морфологія. Піхвова трихомонада овально-грушовидної фог ми, розміром 7—ЗО мкм. Тіло її складається з тонкозернистої проп­илами з численними вакуолями. Іззовні вона має тонку оболонку ---пегтпласт, у передній частині тіла якої є щілина гачкоподібної фор ми — цитостома, що виконує функції ротового отвору. У передні; І частині тіла трихомонади міститься ядро з 5—6 ядерцями, а поря: І

3 тілі — блефоропласт, від якого розпочинається пряма осьова нитк;; аксонеч. Це пружний тяж, що викопує функцію кістяка, розташований усередині протоплазматичного тіла по довгій осі, виступаючи у вигля­ді шнпа. Піхвова трихомонада, як і Т. іпіезііпаїіз (рис. 114), має

4 джгутики й ундулюочу мембрану, за допомогою яких вона пересу­вається.

ІІіІІомчІсІ захворювання в людини. Піхвова трихомонада парази-И¹ ', 'питті. Зараження настає в основному статевим шляхом, мож-'І..... Інфікування здорових осіб через предмети туалету, якими корм-

І І \ н.ІІи я хворий.

ЦІЇ 'Ія інкубаційного періоду (в середньому 10 днів) у чоловіків |н І чиї й.н 11.ся уретрит, який з самого початку набирає торпідного (кво-> ІпІо) ІІгргоігу. У жінок трихомоноз проявляється ураженням сечо-инпуі І-.Ікн о каналу, піхви і каналу шийки матки.

Імуміїп після перенесеного захворювання не розвивається.

.ИнОІІра горна діагностика. Основним методом дослідження є мікро­нними панівних і забарвлених препаратів, приготованих із виділень І І'Чппан-вІІх шляхів. Використовують забарвлення за Романовським— І І\ІІоІо, Грамом, Лейшманом, а також 0, 5—1 % водним розчином ме-

МІ ІІс'ІІоІІоІ о СИНЬОГО.

І.Ігюсовують культуральний метод — висівання на штучні жн-мн'ІІ.пі середовища, особливо при безсимптомних і латентних формах І м'Ія визначення вилікованості хворих.

, 11 (купання. Ефективним засобом лікування трихомонозу є метро-ІІІ 1.1 ю./І (трихопол, флагіл).

Профілактика полягає в додержанні особистої гігієни. Специфіч­них Іахоців для запобігання трихомонозу не розроблено. Основне — Іачо'Іи загальної профілактики.

.((> у(> ник кишкового трихомонозу — Тгіспотопаз потіпіз. Морфологія. За будовою та іншими властивостями кишкова трихомо-ІІ.на гхожа на піхвову, але значно менша за неї, її розміри — 7—

І! І І\Ікм

ІІ.ІюичІсз захворювання. Зараження здорових людей відбувається фс І,.І.'ІпІю-пральним шляхом (з водою, їжею). Збудник паразитує у тов-' І пі кпиш.! людини. Вважають, що кишкова трихомонада не призво­лим./ю виникнення захворювання, а є лише супровідною різних

н......ІпІічІІнх процесів у кишках, породжених іншими причинами.

.ІІ, Іоо|>; порна діагностика полягає в дослідженні калу для вияв­ниця ніч статніших форм кишкової трихомонади.

.ІІІкуч.чшн. Застосовують метронідазол (трихопол), трихомона-пи І, оі.Ірс-ол, ятреп, сульфазин, борну кислоту.

Профілактика полягає у здійсненні загальних заходів, як і при

п.....І І тикових захворюваннях, спричинених найпростішим.

І І|ІпфІ.п.ІкІ ика трихомонозу, який спричиняється Т. іпіеяііпаїіз, 1.11 І І.Іма, як і кишкових інфекцій, а заходи для запобігання сечо-

ті самі, що й при венеричних захворюван-

41.ТОКСОПЛАЗМОЗ

Морфологія. Т.. £ ОПсШ має форму півмісяця, г^уші, овала; кінці її іноді загострені, довжина 4—< 7 мкм і ширина 5 мкм. При забарвлю­ванні за методом Романовського — Гімзи цитоплазма стає голубою, а ядро — рубіново-червоним

Процес розвитку токсоплазм має статевий і безстатевий цикли роз­витку. Статевий цикл відбувається в організмі основних хазяїнів — представників родини кошачих, зокрема домашніх котів. Після зара­ження частина паразитів проникає в клітини епітелію кишок, де відбувається процес шизогонії (безстатеве розмноження) з утворенням 4—ЗО мерозоїтів, покритих двома тришаровими мембранами. Через

кілька циклів розмноження (на 3—15-й день зараження) утворюються мікро- і макрогаметоцити, в результаті злиття яких формується ооци-ста; зона відторгається з клітин епітелію тонкої кишки і разом з ви­порожненнями кота надходить у зовнішнє середовище. Усередині ооцисти є дві спороцисти з чотирма довгастими зігнутими спорозоїта-ми, які проникають у клітини епітелію кишок сприйнятливих до пара­зита свійських і диких тварин і птахів. Розмножуючись у кишках, паразит потрапляє з течією крові в інші органи. У процесі множин­ного поділу виникають мерозоїти, які започатковують утворення веге­тативних форм, а також цист.

Патогенез захворювання в людини. Токсоплазмоз — дуже пошп-Іп' захворювання. Трапляється в усіх країнах. Токсоплазмами інва- зійовано 1/4—1/3 населення земної кулі, найбільша зараженість спо­стерігається у Центральній Африці і Південній Америці (60—90 %). Людина заражується від собак, особливо тих, яких тримають у роз­плідниках, від котів, овець та інших тварин.

Найчастіше зараження настає аліментарним шляхом при вживанні в їжу м'яса, молока, молочних продуктів від хворих на токсоплазмоз тварин, сирих яєць від ураженої захворюванням птиці, а також води, інфікованої токсоплазмами. У деяких випадках збудники можуть проникнути в організм тварин і людей при укусі членистоногих (кліщі, одежні воші) і кровососних комах, які є механічними перенощиками. Зараження може статись повітряно-краплннним і повітряно-пиловим шляхом через ушкоджену шкіру і слизові оболонки (порожнини рота, дихальних шляхів, піхви, кон'юнктиви). Можливий трансплацентар-ний шлях зараження. Описано випадки інфікування працівників лабораторій, акушерів, гінекологів і хірургів, які стикаються з кро­в'ю хворих або заразним матеріалом.

Токсоплазмоз може бути природженим і набутим. Характерними ознаками природженого токсоплазмозу є висока (39—40 °С) або суб-фебрильна температура тіла, гідро- або мікроцефалія, наявність вог­нищ звапнування у головному мозку, ураження органа зору (хоріоре-тиніт), цироз печінки, збільшення селезінки, пневмонія, ентероколіт, нефрит, гепатит.

У тих випадках, коли захворювання не призводить до летального кінця, у дітей залишаються необоротні зміни в центральній нервовій си­стемі, внутрішніх органах, кістках скелета, що стає причиною глибоких порушень фізичного і психічного розвитку і призводить до олігофренії, шизофренії, епілепсії та ін. .^^

При безсимптомному токсоплазмозі у матері в перші 3 місяці вагіт­ності заражується плід, що призводить до аборту або мертвонаро-дження.

У дорослих токсоплазмоз може проявлятись у вигляді плямисто-папульозного висипу, що покриває все тіло, за винятком долонь, підошов і воло~сіістої частини голови. Досить часто бувають пневмонія, ентероколіт, нефрит, гепатит, висока або субфебрильна температура тіла. У багатьох хворих розвиваються ураження очей (хоріоїдит, перифлебіт судин сітківки, неврит зорового нерва та ін.). Набутий токсоплазмоз характеризується різноманітністю клінічних форм. При­ховані форми виявляються тільки за допомогою серологічних реакцій. Досить часто захворювання має хронічну форму з проявами алергії. Антитіла, що виробляються організмом, не забезпечують захисту від збудника.

Імунітет постінфекційиий, слабко напружений, нестерильний; титри антитіл у сироватці крові і молоці хворих матерів невисокі.

.Лабораторна діагностика. Мікроскопічне дослідження проводять для виявлення токсоплазм у рідинах або тканинах хворих людей і тварин. Із центрифугатів спинномозкової рідини, плеврального ексу­дату роблять мазки і забарвлюють їх за Романовським — Гімзою; при пневмонії досліджують мокротиння, у деяких випадках роблять бактеріоскопію кісткового мозку і біопсованих лімфатичних вузлів;

Із трупного матеріалу досліджують як рідини, так І тканини печінки, головного і спинного мозку, селезінки, легень та інших органів.

Біологічні проби на токсоплазмоз роблять зараженнягл кров'ю, спинномозковою рідиною, емульсією із шматочків тканини у мозок або очеревину сприйнятливих тварин — білих мишей, пацюків, морських свинок, кролів, ховрахів, голубів. Найбільш ефективним і специфічним методом лабораторної діаг­ностики є серологічне дослідження. Використовують РЗК, РІФ, РИГА, реакцію з барвником Себіна — Фельдмана.

Алергічна внутрішньошкірна проба з токсоплазмом малоспецифіч-на. Позитивний результат розглядають як орієнтовну вказівку па ін-фікованість організму токсоплазмами, проте він не дає можливості оцінити активність процесу. Результати проби враховують через 48 год; розміри еритеми мають бути в межах 10 X 10 мм. У,, дітей віком до 2 років, в ослаблених осіб із зів'ялою шкірою і в старих людей шкірну пробу не роблять, бо вона часто буває негативною.

Лікування. Застосовують хлоридии у поєднанні з сульфаніламід­ними препаратами (сульфадимезин та ін.) відповідно до інструкції для лікування токсоплазмозу; добрі результати бувають при застосуванні хіііглміну.

Профілактика. Весь комплекс заходів для попередження токсо­плазмозу здійснюють спільно з ветеринарною службою. Якщо в райо­нах з природною вогннщевістю є захворювання на токсоплазмоз, зни­щують диких тварин, виявляють хворих і носіїв серед свійських тва­рин, ізолюють їх і лікують. Найбільшу небезпеку становлять бродя­чі собаки і коти, яких треба знищувати.

.М'ясо хворих тварин і птиці з підозрою на наявність токсоплазм підлягать старанній термічній обробці, молоко кип'ятять, яйця варять протягом 5 хв. У місцях, де є випадки захворювання на токсоплазмоз, роблять систематичну дератизацію для знищення пацюків і хатніх мишей. Трупи свійських і диких тварин, що загинули від токсоплазмо­зу,;, блпвяють гасом або іншими дезинфікуючими речовинами і зако­пують на глибину не менш як 1, 5 м у спеціальних скотомогиль­никах.

Серед населення ведуть санітарно-освітшо роботу для роз'яснення пра^Іл особистої гігієни (миття рук перед їдою, після стикання з тва­ринами і продуктами тваринного походження). Обов'язкова достатня тривалість термічної обробки м'ясних продуктів (особливо печінки).

Важливе епідеміологічне значення має запобігання контактам лю­дей, особливо вагітних жінок, з фекаліями котів.

Велику увагу приділяють попередженню заражень професійного характеру у працівників ветеринарної служби, боєнь, м'ясокомбіна­тів, тваринницьких ферм, птахофабрик, доярок, мисливців на промис- лових диких тварин, працівників лабораторій. Осіб цих професій треба періодично обстежувати і в разі виявлення серед них хворих проводити повний курс лікування.

Для профілактики природженого токсоплазмозу жінок, у яких в анамнезі є мимовільні аборти, передчасні роди, мертвонародження, а також народження дітей з виродливостями, піддають лабораторному обстеженню на токсоплазмоз.

42.АМЕБІАЗ

Морфологія. Цикл розвитку дизентерійної амеби (Е. Нізіоіуііса) охоплює дві стадії: вегетативну і стадію спокою, або цисти (рис. 116). На вегетативній стадії розрізняють чотири основні форми амеби: 1) тканинну (20—25 мкм), яка швидко пересувається за допомогою псевдоподій і має здібність фагоцитувати еритроцити; 2) велику веге­тативну (30—69 мкм), що живиться еритроцитами і не захоплює бак­терій; 3) просвітку (15—20 мкм), яка живе в просвіті товстої кишки, живиться бактеріями і грибами; 4) передцистну, що не містить бакте­рій та інших харчових включень.

Цисти дизентерійної амеби округлої форми, розміром 9—14 мкм, мають двоконтурну оболонку і від одного до чотирьох ядер. Зрілі цисти мають чотири ядра, їх виявляють у випорожненнях хронічних хворих і носіїв. В кишках людини живуть непатогенні Е. соїі, трохи більші, ніж Е. Нізіоіуііса; цитоплазма їх зерниста, у вакуолях є бак­терії, лейкоцити, частинки їжі, глікоген, немає еритроцитів; псевдопо- дії спостерігаються рідко, цисти крупніші і мають вісім ядер (рис. 116, ж, з).

Патогенез захворювання в людини. Основним джерелом інфекції є хворі на хронічну і гостру рецидчвуючу форми амебіазу, реконва-лесценти — цистовиділювачі та носії цист, які щодня виділяють з ка­лом понад ЗО мли цист. Зараження настає при заковтуванні цжт, які є у воді, харчових продуктах, забруднених фекаліями. Цитоносійство виявляють у середньому в 20 % здорового населення. Амебіазом ура­жено 10 % населення земної кулі. Захворювання трапляється в усіх країнах; спостерігається в Закавказзі, Середній Азії і на Далекому Сході.

Амебіаз має гостру і хронічну форми, супроводиться ураженням товстої кишки, в основному сліпої і поперечної ободової. Випорож­нення хворих мають вигляд малинового желе, рівномірно просоченого кров'ю; дефекація близько ЗО раз на добу, виникає обезводнювання організму.

Розвивається запальний набряк, стінки кишки вкриваються ви­разками, починається некроз і гангренозний розпад навколишніх тканин; амеби проникають у слизову оболонку, підслизовий і м'я­зовий шари стінки кишки, у судини кишок і по гілках ворітної вени можуть досягати печінки.

Ускладненнями амебіазу можуть бути абсцеси і некроз печінки, іноді абсцеси легень і мозку. У деяких випадках амеби потрапляють у велике коло кровообігу, і тоді може уражуватись будь-який орган.

Імунітет. У людей є порівняно виражена природжена несприйнят­ливість до амебіазу, про що свідчить значне поширення цистоносій-ства (5—30 % і більше) без наступного розвитку захворювання. _Га­дають, що несприйнятливість пов" 'язана із станом нестерильного іму­нітету. Велике значення мають резистентність тканин стінки _ кишки і властивість макроорганізму нейтралізувати токсичну дію співчленів паразитоценозу.

Лабораторна діагностика. Мікроскопічне дослідження свіжих ви­порожнень хворого для виявлення в них Е. пізіоіуііса роблять з ви­користанням нагрівального столика. При мікроскопічному дослі­дженні калу на наявність у ньому цист і зерен глікогену до нього додають розчин Люголя.

Виявлення патогенних амеб можливе і при гістологічному дослі­дженні тканин (забарвлення метиленовим синім, сафроніном, гемато-ксиліп-еозином, залізним гематоксиліном).

Роблять висівання і виділення культур з наступною ідентифіка­цією їх. У разі негативних результатів дослідження калу і позакиш-кового амебіазу ставлять реакції непрямої гемаглютинації, аглютина­ції латексу, подвійної дифузії в агаровому гелі і зустрічного імуно-єлектрофорезу.

Експериментальний амебіаз відтворюють зараженням кошенят або білих пацюків, у яких розвивається типова картина захворю­вання.;

Лікування. Застосовують еметину гідрохлорид і метронідазол (трихопол), а також хініофон (ятрен) і хінгамін (делагін, резохін, хлорохін). Для діяння на бактеріальну мікрофлору, яка обтяжує аме­біаз, призначають напівсинтетичні препарати тетрацикліну, пені­цилін.

Профілактика полягає в госпіталізації, старанному лікуванні хво­рих. Важливими заходами є забезпечення населених пунктів добро­якісною водою і каналізаційною системою, систематичне обстеження працівників харчоблоків на цистоносійство, підвищення санітарно-гігієпічиого рівня життя населення. Розробляють методи специфічної профілактики амебіазу у вогнищах його значного поширення.

43.МАЛЯРІЯ

Морфологія (рис. 117). Наймолодші форми малярійного плазмо­дія—м е р о зо ї т й виникають в результаті поділу (меруляції) зрілого шизонта. Вони мають круглу або овальну форму і невеликі розміри (1—2 мкм). Мерозоїти складаюгьея^з цитоплазми і ядра, їм

не властиві амебоподібні рухи. Цитоплазма забарвлюється, за Рома-нгшіїьким — Еімзою в голубий, ядро — у червоний колір.

ШльдеподШндй трофозоїт утворюється на наступному етапі роз­витку малярійного плазмодія, коли мерозоїт проникає в^ритроцит. При цьому паразит збільшується в об'ємі, у цитоплазмі його¹" з'являєть­ся вакуоля. На цій стадії малярійний плазмодій має нерівні обриси і нагадує перстень.

Д^Є_.й о_в...н.д, я._и й трофозоїт рухається в межах еритро­цита за рахунок появи псевдоподій. У процесі росту трофозоїт збіль­шується, у його цитоплазмі накопичується пігмент (у вигляді темно-бурих плям) — продукт розщеплення гемоглобіну.

З...Р-І-й-И_й_.Т-р-оф.о з о ї т (ш-и..а.о. н т)..має округлу цитоплазму і втягнуті псевдоподії, займає майже весь еритроцит. У цій стадії відбувається меруляція — поділ ядра і цитоплазми з утворенням за­лежно од виду паразита 6—24 мерозоїтів. Пігмент скупчується в центрі у вигляді компактного утворення. Наприкінці процесу меруляиіі еритроцити руйнуються, і мерозоїти потрапляють у плазму крові; одні з них проникають в еритроцити, інші (більшість) гинуть під впли­вом імунних факторів організму.

За рекомендацією ВООЗ (1963), безстатеві форми паразита з не-поділеним ядром називають х р о ф о з а їт а м й, а з моменту поділу ядра — Ш..И.Л.О.-Н_та м й.

Гамето ц йти (гамонти, гамети) — статеві форми ма­лярійних плазмодіїв, які поділяються на жіночі —7, ійМДога_метоІгнти (розмірами 12—14 мкм, містять великі зерна пігменту, ядра невеликі, компактні, забарвлюються у червоний колір і розташовуються біля краю клітин) і чоловічі — мікрогаметоцити (менші за величиною, цитоплазма забарвлюється блідіше, ядра крупніші, злегка дифузні, розташовуються в центрі).

Цикли розвитку. Плазмодії мають безстатевий і статевий цикли розвитку (рис. 118). Безстатевий цикл розвитку паразита відбуваєть­ся в організмі людини і називається шизогонією. При укусі людини самицею комара роду Апорпеїез, зараженою збудниками малярії, разом із слиною комахи в кров людини потрапляють плазмодії малярії у вигляді ниткоподібних клітин — спорозоїтів. Вони проникають у клітини печінки та інших органів і тканин організму людини. Ця стадія називається позаеритроцитарною (екзоеритроцитарною). У клі­тинах печінки спорозоїти стають округлими й досягають певної ве-з утворенням мерозоїтів, якіличини, тобто проходять ста­дії тканинного трофозоїту і тканинного шизонту. Надалі вони поділяються з утворен­ням великої кількості меро­зоїтів. У Р. Гаїсірагит відбу­вається один, а в р.уіузх — два цикли тканинної шизого­нії. У період тканинних цик­лів розвитку малярійних паразитів в інфікованих лю­дей не буває клінічних про­явів захворювання.

На певному етапі мерозоїги перетворюються в статеві форми — макро- і мікрогаметоцити; при потраплянні їх у шлунок комара відбу­вається злиття (копуляція) макро- і мікрогаметоцптів, в результаті чого утворюється рухлива форма — зигота,

Розвиток малярійного плазмодія в організмі комара (спорогонія) залежно од виду збудника і навколишньої температури триває в серед­ньому 7—9, іноді 7—45 діб. Дозріла ооциста досягає в діаметрі 60 мкм і наповнена спорозоїтами. Оболонка ооцисти розривається, і спорозо­їти потрапляють у порожнину тіла комара, накопичуються в клітинах слинних залоз і при укусі проникають в організм людини, де здій­снюються позаеритроцитарна (тканинна) шизогонія в клітинах печінки й еритроцитарна шизогонія.

Патогенез захворювання в людини. Малярія, — антропонозна інфек­ція (резервуаром збудників є людина), передається членистоногими (комарами роду Апоріїеіез), характеризується природною ендемічні-стю. Збудники можуть передаватися через укус комара, від матері плоду — через плаценту і при парентеральному введенні інфікованої крові.

Тривалість інкубаційного періоду при триденній малярії коливає­ться від Ц}ДІбД° Ц місяців, при чотириденній малярії він становить, 21—42 доби, прилропічшй—-3—16 діб..Ня.лівночі інкубаційний пе­ріод при триденній малярії триває від 9 до 11 місяців, на півдні—•

Ю—18. діб.

Імунітет. Головну роль у розвитку імунітету відіграють клітинні фактори (фагоцитоз малярійних плазмодіїв макрофагами). У крові хворих виявляють антитіла (цнтолігичні, комплементзв'язуюч'і).

Природжена несприйнятливість до триденної малярії у жителів Західної Африки пов'язана з відсутністю в їх еритроцитах ізоантиге-нів ОаГГу, що виконують функцію рецепторів щодо мерозоїтів Р. уіузх.

Однією з. форм природного (генетичного) імунітету при малярії вважають с£ {щовидноклітнняість еритроцитів. Ця форма анемії спосте­рігається у гетерозиготних осіб, еритроцити яких мають тенденцію набирати серповидноклітинної форми. У таких еритроцитах плазмодії тропічної малярії гинуть. £ едпощдноклітшщіс: гь — дуже поширене (15—20%) явище серед населення Центральної Африки; літи, які перехворіли малярією, у віці 9—14 років стають несприйнятливими до повторних заражень.

При малярії можливі тривалі періоди (до 40 років) прихованого позаеритроцитарного паразитоносійства. Під впливом різних зовніш-

ніх факторів (інсоляція, охолодження, травма, вакцинація, скоромину­ча інфекція) тимчасове благополуччя порушується, і виникають ре­цидиви малярії,

Лабораторна діагностика охоплює шкрхкікшіію товстої краплини і мазків крові, забарвлених за Романовським — Гімзою, і визначення виду збудника. Використовують серологічні методи — РИГА, РЗК, 1ФА, РІФ, РІА. Для визначення епідемічного стану населення в енде­мічних щодо малярії районах застосовують імунодіагностику (вияв­лення -імуноглобулінів М і О)."

Лікування і профілактика. Потрібні своєчасне і повне виявлення хворих на малярію, повноцінне комбіноване лікування їх із застосу­ванням ^ш£ саміну.-(хлорохіну, резохіну, хіиоциду) та інших препа­ратів.

У країнах з високою захворюваністю на малярію добрі результати добуто прп застосуванні хінгаміну в комбінації з гематоцидним препа­ратом, (хлорох і ном або примахіном). Виявлено штами малярійних плазмодіїв, стійких до хініну та інших протималярійних препаратів.

Усім, хто хворів на малярію, через рік після перенесеного захво­рювання роблять профілактику.

Розробляється протималярійна генно-інженерна вакцина.

..До заходів для запобігання розповсюдженню малярії входять ви­нищування комарів роду АпорЬеІез у житлових і господарських при­міщеннях двічі за сезон за допомогою інсектицидів (гексахлоран та ін.) і знищення їх личинок у водоймах (місцях виплоду) біологічним методом (розведення риб-гамбузій, що живляться личинками комарів), а також застосуванням біологічних (бактокумицид) та інсектицидних препаратів.

44.БАЛАНТИДІАЗ

В. соїі

Морфологія. Розміри тіла балантидії (трофозоїт) можуть бути різними— завдовжки від 50—70 до 200 мкм, завширшки від 40 до 70 мкм.

Тіло балантидії (рис. 119) несиметричне, овальної форми, вкрите війками, передній кінець більш загострений, ніж задній, а ротовий отвір (перистом), що веде в короткий стравохід; біля рота розташовані крупні війки. Коло заднього кінця тіла є анальна пора — цитопіг. Під пелікулою (оболонкою) міститься тонкий шар альвеолярної екто­плазми. У зернистій ендоплазмі є ниркоподібний макронуклеус з гу­стим скупченням хроматину й кількома ядерцями; на вгнутій по­верхні вміщується мікронуклеус, є дві скоротливі вакуолі. Розмно­жуються балантидії поперечним поділом.

У кишках людини трофозоїт балантидії ін-цистується, покривається двошаровою оболон­кою, під якою зникає війковий покрив. Діаметр цист ЗО—60 мкм.

Культивування проводиться в спеціальних середовищах (МПБ, розведений у 5 раз 0, 85 % розчином натрію хлориду з кінською сироваткою крові і рисовим крохмалем). Додавання до сере­довища антибіотиків дає змогу мати культури балантидіїв вільні від бактеріальної мікрофлори. Патогенез захворювання в людини. Зара­ження настає від свійських свиней, у кишках яких паразитує збудник. В організм людини

Рис. 119 Еаіапіі сііит соїі.

потрапляють головним чином цисти. Не виключається можливість проникнення і рухливих (вегетативні форми) балантидіїв, оскільки вони мають високу стійкість і можуть витримувати дію шлункового соку протягом 12 год. Паразит може проникати у кровоносні і лімфа­тичні судини, у м'язову оболонку шлунка.

Балантидії уражують товсту кишку з утворенням виразок і абсце­сів, спричиняють коліт з кров'ю і слизом у калі. Захворювання супро­водиться втратою апетиту, головним болем, виснаженням і в окремих випадках призводить до летального кінця. Буває і безсимптомне пара-зитоносійство.

Імунітет. Люди мають високу природну резистентність до баланти­діазу. Механізм розвитку імунітету не вивчено.

Лабораторна діагностика. Для дослідження беруть свіжовиділе-ний кал хворих. При мікроскопії нефіксованих мазків трофозоїти ви­являють у вигляді дуже рухливих крупних клітин. Цисти в організмі людини утворюються рідко і в невеликій кількості, діагностичного значення не мають.

Лікування. Застосовують хініофон, еметину гідрохлорид, окситет-рациклін, роблять клізми з нітрату хініну або нітрату срібла.

Профілактика забезпечується здійсненням санітарно-гігієнічних заходів (захист продуктів і води від забруднення випорожненнями свиней і додержання правил гігієни при догляді за ними).

45.СПІРИЛИ

Екологія мікроорганізмів – наука про взаємовідносини мікроорганізмів в їх природному середовищі існування

Санітарна мікробіологія – наука, яка досліджує закономірності існування потенційно небезпечних для людини мікроорганізмів в навколишньому середовищі та зумовлені ними процеси, які можуть впливати на здоров’я людини

Критерії вибору санітарно-показникових мікроорганізмів

•Повинні в великій кількості міститись в виділеннях людини

•Не повинні розмножуватись в зовнішньому середовищі

•Повинні зберігатись в оточуючому середовищі в тих же строках, що і патогенні мікроорганізми

•Повинні легко культивуватись

•Мають постійно виявлятись у виділеннях будь-якої людини незалежно від віку, статі, стану здоров’я тощо

Показники мікробіологічної чистоти повітря

•Загальне мікробне число (загальна кількість мікроорганізмів в 1 куб.м)

•Кількість санітарно-показникових бактерій (стафілококів і стрептококів) в 1 куб.м

Методи визначення мікробного забруднення повітря

•Седиментаційний метод (метод Коха)

•Аспіраційний метод (апарат Кротова)

•Фільтраційний метод

Вимоги до санітарно-мікробіологічного стану повітря приміщень фармацевтичного виробництва

1. Клас А – мікроорганізми не повинні виявлятись

2. Клас В – не більше 10 КУО/куб.м

3. Клас С – не більше 100 КУО/куб.м

Зони санітарно-мікробіологічної чистоти води відкритих водоймищ

•Полісапробна зона – загальна кількість мікроорганізмів більше 10⁶ КУО/мл

•Мезосапробна зона – загальна кількість мікроорганізмів не більше 100 000 КУО/мл

•Олігосапробна зона – загальна кількість мікроорганізмів не більше 1000 КУО/мл

•Катапробна зона – загальна кількість мікроорганізмів не більше 10 КУО/мл

Показники мікробіологічної чистоти води

•Загальне мікробне число води (загальна кількість мікроорганізмів в 1 мл води)

•Кількість бактерій групи кишкової палички (БГКП):

- колі-індекс (кількість життєздатних БГКП в 1л води)

- колі-титр (найменший об’єм води (мл), який містить 1 життєздатну БГКП)

Методи визначення санітарно-мікробіологічних показників води

•Метод прямого висівання

•Метод мембранної фільтрації

•Метод титрування (бродильний метод)

Нормативи мікробіологічної чистоти питної води:

•ЗМЧ – не більше 100 КУО/мл

•колі-індекс – не більше 3

•колі-титр – не менше 333 мл

Показники санітарно-мікробіологічної чистоти грунту

•Загальне мікробне число (загальна кількість мікроорганізмів в 1г грунту)

•Клькість санітарно-показникових бактерій (кишкової палички, фекального ентерокока і клостридій) в 1г грунту

- колі-індекс

- колі-титр

- перфрінгенс-титр

Критерії оцінки санітарно-мікробіологічної чистоти грунту

•Сильно забруднений (колі-титр менше 0, 009 г)

•Забруднений (колі-титр від 0, 01 до 0, 9 г)

•Чистий (колі-титр більше 1 г)

Основні групи фітопатогенних мікроорганізмів

•Віруси

•Мікоплазми

•Бактерії (псевдомонади, ксантомонади, ервінії, агробактерії)

•Гриби (найбільша кількість фітопатогенів)

Типи захворювань рослин, які викликаються фітопатогенами

•Зів’янення

•Гнилі

•Плямистості

•Поволоки

•Пустули

•Пухлини

Нормативи мікробного забруднення лікарських засобів, що містять лікарську рослинну сировину (категорія 4)

А. Лікарські рослинні засоби, до яких перед вживанням додають киплячу воду:

- не > 10⁷ КУО/г бактерій

- не > 10⁵ КУО/г грибів

- не > 10² КУО/г E.coli

Б. Лікарські рослинні засоби, до яких перед вживанням не додають киплячу воду:

- не > 10⁵ КУО/г бактерій

- не > 10⁴ КУО/г грибів

- не повинні виявлятись E.coli в 1г і Salmonella в 10 г препарату

Допустимі норми мікробного забруднення лікарських препаратів в залежності від сфери застосування
(мікробіологічна чистота)

•Категорія 1 (препарати для парентерального застосування і очні лікарські засоби)

- мають бути стерильними

•Категорія 2 (препарати для місцевого, трансдермального, інгаляційного застосування):

- не > 10² бактерій та грибів сумарно в 1г(мл)

- не повинні виявлятись S.aureus, P.aeruginosa, Enterobacteriacea в 10 мл (г) препарату

Допустимі норми мікробного забруднення лікарських препаратів в залежності від сфери застосування
(мікробіологічна чистота)

•Категорія 3 – препарати для внутрішнього і ректального застосування

•3а (препарати для дітей до 1 року):

- не > 50 бактерій і грибів сумарно в 1г (мл)

•3б (препарати для дітей):

- не > 500 бактерій і не > 50 грибів в 1г (мл)

•3в (препарати для дорослих):

- не > 10³ бактерій і не > 10² грибів в 1г (мл)

- мають бути відсутні S.aureus, P.aeruginosa, Enterobacteriacea в 10г (мл) препарату

Методи вивчення мікробної контамінації готових лікарських засобів

•Метод прямого висівання

•Метод мембранної фільтрації

ПОШИРЕННЯ МІКРООРГАНІЗМІВ У ПРИРОДІ, ЕКОЛОГІЯ МІКРООРГАНІЗМІВ

Мікроорганізми повсюдно поширені у навколишньому середо­вищі. Вони є в грунті, воді, повітрі, на рослинах, харчових продук­тах, предметах, в організмі людини і тварин. На відміну від рослин і тварин, мікроорганізми можуть використовувати в процесах мета­болізму метан, водень, молекулярний азот, окис вуглецю і перетво­рювати їх у сполуки, що засвоюються рослинами і тваринами. Так, наприклад, гнильні мікроорганізми, розщеплюючи загиблі рослини і трупи тварин, повертають в атмосферу 90 % вуглекислого газу, який поглинається рослинами.

У кругообігу азоту (рис. 26) беруть участь азотфіксуючі бактерії родів РпігоЬшт, АхоіоЬасіег, деякі актиноміцети, синьо-зелені водо­рості та ін. У грунті відбуваються процеси амоніфікації (гниття біл­ків з утворенням аміаку) і нітрифікації (окислення солей амонію в азотнокислі сполуки, Ідо забезпечує рослини легко засвоюваними сполуками азоту); під впливом денітрифікуючих бактерій (Рзеисю-топаз Ниогезсепз, Рзеисіоітюпаз зіиіхегі, Рзеисіотопаз аепі£ іпоза та ін.) здійснюється денітрифікація — розкладання азотно- й азо­тистокислих солей з виділенням вільного азоту, в результаті чого збе­рігається рівновага між вмістом молекулярного азоту в атмосфері і зв'язаним азотом грунту, рослин і тварин.

Процеси розпаду безазотистих речовин називаються бродінням. Розрізняють бродіння спиртове (Засспаготусез сегеуізіае, Засспаго­тусез еііірзоісіез та ін.), маслянокисле (Сіозігісііит Ьиіугісит.Сіозі-гісііит Іасііз та ін.), молочнокисле (ЬасіоЬасіІІиз Ьи1#агісиз, Зігер-іососсиз Іасііз та іп.) і бродіння пептиновнх речовин (РІауоЬасіегіит ресііпоуогит та іп.). Названі реакції беруть участь у кругообігу вуг­лецю (рис. 27).

Кругообіг сірки, фосфору і заліза здійснюється сіркобактеріями, залізобактеріями та іншими видами мікроорганізмів.

Ферментативна активність мікроорганізмів забезпечує звільнення поверхні Землі від загиблих рослин і тварин, а також від екскре­ментів тварин і людини; вони мінера­лізуються з утворенням вуглекислого газу, аміаку, води, азотистої, азотної, сірчаної і фосфорної кислот, що вико­ристовуються в природі для синтезу складних органічних сполук.

Як показник загального рівня бакте- *[ ріального обсіменіння грунту, води, по­вітря, харчових продуктів, оточуючих предметів використовують мікробне число (загальна кількість мікроорга­нізмів в 1 мл досліджуваної рідини, 1 г твердої речовини, 1 м³ повітря, на 1 м² поверхні площі досліджуваного об'єкта р_нс. 20

або субстрату), яке визначають методом прямого підрахунку під мікроскопом або за допомогою мембранних фільтрів (див. посібники для практичних занять).

Загальний рівень бактеріального забруднення і кількість сані­тарно-показових мікроорганізмів (бактерії групи кишкових паличок, ентерококи, стафілококи, стрептококи, термофіли) є непрямими показниками ймовірності потрапляння у навколишнє середовище патогенних видів.

Мікрофлору навколишнього середовища вивчає санітарна мікро­біологія, завданнями якої є: розробка методів мікробіологічних і ві­русологічних досліджень грунту, води, повітря, предметів побуту, харчових продуктів та ін.; вивчення джерел забруднення навколиш­нього середовища мікрофлорою, що становить небезпеку для людини; дослідження життєдіяльності мікроорганізмів у навколишньому сере­довищі, особливо в умовах його хімічного і біологічного забруднення; визначення нормативів для гігієнічної оцінки об'єктів навколишньо­го середовища, в тому числі харчових продуктів (за мікробіологіч­ними покачннками); обгрунтування заходів для оздоровлення об'­єктів навколишнього середовища і контроль за ефективністю їх виконання (якість водопостачання, робота підприємств харчової промисловості і громадського харчування, знезаражування стічних вод, покидьків та ін.).

транспортних засобів та іншими токсичними речовинами, що при­зводить до зниження опірності організму людей до інфекційних і со­матичних захворювань. Надмірні концентрації оксиду сірки і сполук азоту (азотна кислота, аміак, суміші окислів азоту) зумовлюють ви­никнення кислотних дощів і кислотного туману, шкідливих для здо­ров'я людини; неухильно підвищується вміст в атмосфері діоксиду вуглецю, особливо в промислових регіонах. У зв'язку з цим велику увагу приділяють охороні навколишньої біосфери від хімічного та біологічного забруднення і систематичному здійсненню санітарного контролю за об'єктами навколишнього середовища (грунт, вода, по­вітря).

Актуальними для вивчення є соціальні наслідки пауково-техпїчно го прогресу, його вплив на соціальне середовище, в якому живе людина.

Складні взаємозв'язки мікроорганізмів із середов;: щем, які зу­мовлюють їх розмноження, розвиток і виживання, вивчає спеціальна біологічна наука екологія. Розрізняють екологію популяцій і еколо­гію угруповань. Вивчення екології мікроорганізмів є основою для розуміння явищ паразитизму, механізму виникнення зоонозних за­хворювань, особливо тих, що характеризуються природною вогнище-вістю, а також для розробки практичних заходів у боротьбі з різ­ними інфекційними захворюваннями.

МІКРОФЛОРА ГРУНТУ

Учення про грунт створили С. М. Виноградський, В. В. Доку-чаєв, П. А. Костичев, В. Р. Вільямс та інші вчені. Родючість грунту залежить не тільки від наявності неорганічних та органічних речо­вин, а й від різних видів мікроорганізмів, що зумовлюють якісний склад грунту. У грунті є необхідні для розвитку бактерій поживні ре­човини і волога, внаслідок чого їх кількість в 1 г грунту досягає величезних кількостей: від 200 мли у глинястому грунті до 5 млрд у чорноземному. В 1 г орного шару грунту міститься 1 —10 млрд бактерій.

Мікрофлора родючого грунту складається з популяцій водоростей, актиноміцетів, нітрифікуючих, денітрифікуючих, целюлозорозкла-даючих бактерій, сіркобактерій, пігментних мікроорганізмів, грибів і найпростіших. Особливо велике значення мають азотфіксуючі бак­терії, які можуть жити не тільки в коренях бобових, а й на тютю­нових рослинах. У збагаченні грунту азотом важливу роль відігра­ють синьо-зелені водорості. Ступінь обсіменіння грунту мікроорганіз­мами залежить від його характеру та хімічного складу (табл. 6).

Найбільше (1 009 000 з 1 мм³) бактерій у верхньому шарі грунту— на глибині 5—15см. У глибоких шарах (1, 5—б м) трапляються одиничні особини; їх виявлено і в артезіанській воді. У родовищах наф­ти живуть нафтові бактерії. Живлячись парафінами (відходи нафти), вони перетворюють частину нафти в густу асфальтоподібну масу, вна­слідок утворення якої закупорюються природні резервуари нафти. В орному шарі окультуреного грунту товщиною 15 см на площі 1 га може бути 5—6 т бактеріальної маси.

Обсіменіння грунту мікроорганізмами залежить під ступеня за­бруднення його фекаліями і сечею, а також від характеру обробітку та удобрення. Наприклад, в орному шарі грунту в 2, 5 раза більше мікроорганізмів, ніж у лісовому. У грунті довго зберігаються спори сапрофітів (В. сегеиз, В. те^аіегіигп та ін.).

Патогенні, що не утворюють спор, бактерії внаслідок нестачі потрібних поживних речовин, а також в результаті згубної дії світ­ла, висихання, бактерій-антагоністів і фагів зберігаються у грунті від кількох діб до кількох місяців.

У здійсненні профілактичних заходів санітарна мікробіологія враховує втастивість багатьох видів ґрунтових бактерій (В. зІІЬііІіз, В. Ьгеуіз, В. іЬегторпіІиз та ін.) пригнічувати ріст і розмноження патогенних і умовпо-патогенпих мікроорганізмів.

Звичайно грунт є несприятливим середовищем для більшості патогенних видів бактерій, вірусів, грибів, найпростіших. Проте як фактор перед-ічі низки збудників інфекційних захворювань він відіграє важливу роль. Тривалість збереження деяких патогенних бак­терій показана в табл. 7. У грунті довго залишаються життєздатними спори бацил сибірки, клостридії правця, анаеробної інфекції, боту­лізму і багатьох ґрунтових мікроорганізмів. Так, наприклад, ба­цили сибірки, потрапляючи в грунт, перетворюються в спори, які зберігаються в ньому протягом багатьох років. У каштанових і чор­ноземних грунтах за сприятли­вих умов спори здійснюють пов­ний цикл розвитку: влітку вони проростають у вегетативні фор­ми, а потім знову утворюють спори.

Особли­во велика роль грунту в розповсюдженні гельмінтозів (аскаридозу, трихоцефальозу, анкілостомідозу та ін.). У грунті живуть гриби, які спричиняють аліментарно-токсичну алейкію, ерготизм, аспергі­льоз, пеніцмліоз, гісгошіазмоз, хромомікоз та ін.

Виживання в грунті епгеровірусів коливається в широких межах (15—90 діб), воно залежить од виду грунту, його вологості, темпера­тури. Ентеровіруси довго зберігаються на овочах, вирощених на ді­лянках, зрощуваних стічними водами. Доведено, що сирі овочі з по­лів зрошування можуть бути фактором зараження в результаті по­трапляння енгеровірусів на їх поверхню. Ентеровіруси були виділені в 5, 8 % випадків із грунтів і в 8 % — з овочів, їх виявляли в полив­них стічних водах, осаді стічних вод, грунті полів зрошування і зми­вах з овочів, вирощених на зрошуваних ділянках.

У зв'язку з ним треба робити систематичні санітарно-вірусологіч-ні дослідження грунту, поливних стічних вод і продукції землероб­ських полів зрошування на наявність у них ентеровірусів.

Важливим показником санітарного стану грунту є загальна кіль­кість наявних у ньому сапрофітів, термофільних мікроорганізмів, ентеробактерій (Е. соїі, протей), анаеробів (С. регГгіп£ єпз та ін). Грунт вважають чистим, якщо його колі-титр* становить 1, 0 і вище, титр С. ркгітіпйепз — 0, 01 і вище, а кількість термофільних бактерій в 1 г досягає 100—1000. За епідеміологічними показаннями грунт досліджують на наявність патогенних мікроорганізмів (сальмонели, шигели, ентеровіруси), спор клостридій правця, ботулізму, сибірки, гістоплазм та ін.

Для мікробіологічного дослідження грунту, заселеного найрізно­манітнішою мікрофлорою, використовують селективні методи, за допомогою яких можна виявляти численні види бактерій, що потре­бують певного поживного субстрату.

У зв'язку з певною епідеміологічною роллю грунту як фактора розповсюдження деяких інфекційних захворювань тварин і людини санітарно-протиепідемічпа практика охоплює здійснення комплексу заходів, спрямованих па захист грунту від забруднення та інфіку­вання його патогенними видами мікроорганізмів.

МІКРОФЛОРА ВОДИ

До аеробних мікроорганізмів, що живуть у воді, належать Рзеїіоіо-топаз Ниогезсепз, Місгососсиз гозеиз та ін. Анаеробні бактерії у воді трапляються дуже рідко.

У мулистих відкладеннях океанів, морів, боліт, гарячих міне­ральних джерел, нафтових свердловин та інших місцях, позбавлених кисню, існують найстародавніші живі істоти нашої планети — мета-нотворні бактерії, які для своєї життєдіяльності використовують водень і вуглекислий газ.

* Колі-титр — найменший об'єм у мілілітрах (або маса в грамах) дослі­джуваного матеріалу, в якому виявляють Е. соїі.

Хемолітотрофи було виявлено в чорних гейзерах, де тиск води досягає 2533, 1 кП.І (259 атм). їх легко вирощувати в штучних умо­вах при температурі 480 °С і тискові 26851, 1 «Па (265 агм). «» Мікрофлора води річок залежить від ступеня їх біологічного за­бруднення та якості очистки стічних вод, які спускають у русла річок.

Із морської води прибережної зони систематично висіваються галофільні вібріони — V. рагапаетоіуіісиз, V. апдіІоІуНсиз, які спричинють у людей гострий гастроентерит, що виникає в результаті вживання у їжу малосольної риби, а також недостатньо термічно оброблених креветок і мідій.

П о л і с а п р о б н а зона — дуже забруднена вода, бідна на кисень і багата на органічні сполуки. Кількість бактерій в 1 мл до­сягає 1 мтш і більше, переважають Е. соїі та анаеробні бактерії, які спричинюють процеси гниття і бродіння.

У м е з о с а п р о б н і й зо н і (зона помірного забруднення) мінералізуються органічні речовини з інтенсивним окисленням і ви­раженою нітрифікацією. Кількість бактерій в 1 мл становить сотні тисяч.

Олігосапробна зона характерна для чистої води. Кількість бактерій у ній незначна, в 1 мл налічується кілька десят­ків або сотень:; Е. соїі у цій зоні немає.

Катаробна зона — зона дуже чистої води (особливо в осінньо-зимовий період), вона розташована вдалині від населених пунктів і берегів.

Залежно від інтенсивності забруднення водойм.у них можуть бути і певний час зберігатись життєздатними патогенні бактерії. Так, наприклад, у водопровідній, морській, річковій і колодязній воді сальмонели можуть бути від 2 діб до 3 місяців, шигели — 5—9 діб, лептоспірп — 7 —150 діб. Холерний вібріон Ель-Тор виживає у воді річок, морів протягом кількох місяців, збудник туляремії — від кількох діб до 3 місяців.

Водопровідну воду вважають придатною для споживання, якщо загальна кількість бактерій в 1 мл дорівнює 100, сумнівною — при 100—150, забрудненою — при 500 і більше. У воді колодязів і від­критих водойм кількість бактерій в 1 мл не повинна перевищувати 1000. Крім того, якість води визначають за наявністю в ній Е. соїі.Показник біологічного забруднення води оцінюють за колі-ін-

дексом і колі-титром. Водопровідна вода повинна мати колі-індекс у межах 2—3, а колі-титр — 300. Для води шахтних колодязів до­пустимі колі-ІІІд'екс~не'~більше 10, а колі-титр не менше 100.

Оскільки 5. {аесаііз постійно живе у кишках людини й теплокров­них тварин і має високу стійкість проти температурних коливань та інших факторів навколишнього середовища, кількість його поряд з колі-титром і колі-індексом є показником ступеня біологічного за­бруднення води, стічних вод, грунту й інших об'єктів.

Вода — могутній фактор передачі збудників багатьох інфекцій­них захворювань: черевного тифу, сальмонельозного гастроентериту, холери, дизентерії, лептоспірозу, туляремії, кампілобактеріозу, амебіазу, ентеровірусних інфекцій (поліомієліт, гепатит А та ін.).

Дуже забруднюються річки і моря стічними водами, в яких багато органічних речовин, що призводить не тільки до тривалого ви­живання, а й до значного нагромадження ентеробактерій і вібріонів.

Ентеровіруси найчастіше виділяються з води влітку і восени, коли частість вірусоіюсійства збільшується в 2—3 рази порівняно з осін-ньо-зм\юв; щ п фіочом. Масивне і тривале виділення ентеровірусів із кишок хворих і вірусоносіїв зумовлює значне обсіменіння господар-сько-Іюбутовчх стічних воа (ЗО—85 %). Ентеровіруси виявляли у во­доймах, особливо при колі-титрі 0, 1 і нижче, їх знаходили і в питній воді, яка пройшла відповідну очистку і знезараження Вододжерела інфікуються в результаті потрапляння в них не-очищених стічних вод інфекційних і ветеринарних лікарень, каналі­заційних вод; відкриті вододжерела забруднюються в результаті викидів річкових суден, потрапляння зливових вод, екскрементів тварин і людей, трупів загиблих тварин.

Під час купання в невеликих ставках і басейнах з нехлорованою водою можливе зараження людей лептоспірозом, кон'юнктивітом, що спричинюється хламідіями, стафілодермією, епідермією.

Методи взяття проб, визначення мікробного числа, виявлення бактерій кишкової групи та ентеровірусів описані в посібниках для практичних занять і спеціальних методичних інструкціях.

У зв'язку із значною санітарно-епідеміологічною роллю води ви­никла потреба в розробці прискорених методів виявлення (індикації) у воді Е. соїі, патогенних бактерій та ентеровірусів.

Знезараження води, інфікованої патогенними бактеріями і токси­нами, робиться хімічними методами з наступним кип'ятінням.

МІКРОФЛОРА ПОВІТРЯ І ПРЕДМЕТІВ УЖИТКУ

Кількість бактерії"! у повітрі коливається у великих діапазонах від кількох особин до багатьох десятків тисяч екземплярів І> 1 м³. Так, наприклад, у повітрі Арктики міститься 2—3 особини на 20 м^:! ; у промислових містах в 1 см³ повітря виявляється величезна кількість бактерій. У лісі, особливо хвойному, бактерій у повітрі дуже мало, бо на них згубно діють леткі речовини рослин — фітонциди, що мають бактерицидні властивості. Над Москвою па висоті 500 м в І м^{: і} по­вітря було виявлено 1 100—2700 бактерій, тоді як на висоті 2000 м — від 500 до 700. Спороносні види і плісеневі гриби було виявлено па висоті 20 км. Деякі мікроорганізми виявляють і на висоті 61—77 км. В 1 г пилу є до і млн бактерій.

Залежно від пори року якісний і кількісний склад мікрофлори повітря змінюється. Якщо взяти загальну кількість мікроорганізмів у повітрі взимку за 1, то весною вона становитиме 1, 7, влітку — 2, восени — 1, 2.

Для повітря закритих приміщень санітарними показовими мікро­організмами є стафілококи, зеленячі стрептококи, а про пряму епі­деміологічну небезпеку роблять висновок за кількістю гемолітичні

Загальна кількістїГбактерій в операційному відділенні до почат­ку операції не повинна перевищувати 500 в 1 м³ повітря, а після опе­рації — 1000; патогенних стафілококів і стрептококів не повинно ви­являтися в 250 л повітря. У повітрі операційних пологових будинків (відділень) до початку роботи допускається не більше 20 колоній са­профітів, що утворилися при осіданні бактерій повітря на чаїнці з МПА протягом ЗО хв.

Ультрафіолетове опромінювання згубно діє на мікроорга­нізми, але якщо останні адсорбовані па частинках пилу або інших речовин, то бактерицидна дія ультрафіолетового випромінювання неефективна.

Кількість мікроорганізмів у робочих і жилих приміщеннях тісно пов'язана з санітарно-гігієнічним режимом. При скупченні людей, поганій вентиляції, слабкому природному освітленні, неправильному прибиранні приміщень кількість мікроорганізмів значно збільшуєть­ся. Сухе прибирання, рідке миття підлоги, використання брудних ганчірок і щіток, сушіння їх у тому ж приміщенні створюють сприят­ливі умови для нагромадження в повітрі мікроорганізмів.

Віруси можуть розповсюджуватися повітряно-пиловим і гювітря-но-краплинним шляхом. При чханні, кашлі, розмові хвора людина

виділяє у навколишнє середовище на відстань 1 — 1, 5 м і більше разом з краплинками слизу, мокротиння патогенні віруси.

Мікроорганізми, що є в повітрі, можуть бути у трьох фазах бак­теріального аерозолю — краплинній, краплинно-ядерній і пиловій. Під аероз_олем_розуміють фізичну систему із дрібних твердих або рід-кнх*часгочок, що зависли в газовому середовищі.

Повітря — несприятливе середовище для бактерій і вірусів. Відсутність поживних речовин, вологи, оптимальної температури, згубна дія сонячного проміння і висушування не створюють умов для їх збереження. Лабораторні дослідження повітря роблять для визначення кіль­кісного і якісного складу його мікрофлори. Розроблено прискорені методи виявлення (індикації) мікроорганізмів у навколишньому сере­довищі (грунті, повітрі, воді).

Проби для вірусологічного дослідження повітря беруть за допо­могою вловлюючої рідини (цукровий бульйон або гідролізат лакто-альбуміну), якою заражують курячі ембріони (для виділення вірусу грипу) або клітини культури Неіа (для виявлення аденовірусів). Ідентифікацію виділених вірусів роблять за загальноприйнятою методикою.

Загальна кількістїГбактерій в операційному відділенні до почат­ку операції не повинна перевищувати 500 в 1 м³ повітря, а після опе­рації — 1000; патогенних стафілококів і стрептококів не повинно ви­являтися в 250 л повітря. У повітрі операційних пологових будинків (відділень) до початку роботи допускається не більше 20 колоній са­профітів, що утворилися при осіданні бактерій повітря на чаїнці з МПА протягом ЗО хв.

Ультрафіолетове опромінювання згубно діє на мікроорга­нізми, але якщо останні адсорбовані па частинках пилу або інших речовин, то бактерицидна дія ультрафіолетового випромінювання неефективна.

Кількість мікроорганізмів у робочих і жилих приміщеннях тісно пов'язана з санітарно-гігієнічним режимом. При скупченні людей, поганій вентиляції, слабкому природному освітленні, неправильному прибиранні приміщень кількість мікроорганізмів значно збільшуєть­ся. Сухе прибирання, рідке миття підлоги, використання брудних ганчірок і щіток, сушіння їх у тому ж приміщенні створюють сприят­ливі умови для нагромадження в повітрі мікроорганізмів.

Віруси можуть розповсюджуватися повітряно-пиловим і гювітря-но-краплинним шляхом. При чханні, кашлі, розмові хвора людина

виділяє у навколишнє середовище на відстань 1 — 1, 5 м і більше разом з краплинками слизу, мокротиння патогенні віруси.

Мікроорганізми, що є в повітрі, можуть бути у трьох фазах бак­теріального аерозолю — краплинній, краплинно-ядерній і пиловій. Під аероз_олем_розуміють фізичну систему із дрібних твердих або рід-кнх*часгочок, що зависли в газовому середовищі.

Лоднна вдихає за добу в середньому 12 000—14 000 л повітря, причому 99, 8 % мікроорганізмів, що є в ньому, затримуються в ди­хальних шляхах. Бактеріальний аерозоль (до 60 000 краплин різного розміру), що утворюється природним шляхом у просторі носової частини глотки, при чханні і кашлі виділяється в повітря.

Найбільше бактерій виділяється при чханні, менше — при кашлі, ще менше — при розмові. Характер бактеріального аерозолю зале­жить від в'язкості секрету, що виділяється з дихальних шляхів. Рід­кий секрет подрібнюється на менші краплинки легше, ніж в'язкий. Біля бактеріовиділювача утворюється найбільш концентрований аерозоль, що складається з бактеріальних краплин розміром від 1 до 2000 мкм. Величина основної маси краплин коливається від 2 до 103 мкм. Крупні краплини величиною від 100 до 2000 мкм виділя­ються на відстань 2—3 м і більше і швидко осідають. Дрібні крап­линки бактеріального аерозолю (1 —10 мкм) можуть довго (протягом кількох годин і діб) бути в завислому стані.

Повітря — несприятливе середовище для бактерій і вірусів. Відсутність поживних речовин, вологи, оптимальної температури, згубна дія сонячного проміння і висушування не створюють умов для їх збереження. Однак і порівняно короткого перебуванням мікроорга­нізмів у повітрі цілком досить для того, щоб зумовити передачу пато­генних видів мікроорганізмів від хворих осіб здоровим. Через по­вітря можуть передаватися разом з краплинами слизу й мокротиння при чханні, кашлі, розмові збудники_хщроб_—- скарлатини, дифтерії, коклю'лу, стафілококової, стрептококової і менінгококової інфекцій, ангіни, туберкульозу, гострого сальмонельозного гастроентериту, грипу, кору, натуральної і вітряної віспи, герпесу, епідемічного па­ротиту, краснухи, аденовірусних та інших захворювань. Повітряно-пиловим шляхом розповсюджуються спори сибірки, правця, гісто-плазмозу, грибів, збудники Ку-гарячки, орнітозу та ін.

Лабораторні дослідження повітря роблять для визначення кіль­кісного і якісного складу його мікрофлори. Розроблено прискорені методи виявлення (індикації) мікроорганізмів у навколишньому сере­довищі (грунті, повітрі, воді).

Проби для вірусологічного дослідження повітря беруть за допо­могою вловлюючої рідини (цукровий бульйон або гідролізат лакто-альбуміну), якою заражують курячі ембріони (для виділення вірусу грипу) або клітини культури Неіа (для виявлення аденовірусів). Ідентифікацію виділених вірусів роблять за загальноприйнятою методикою.

Дія знезараження повітря закритих приміщень (лікарень, дитя­чих закладів), у яких скупчено багато людей, використовують ульт­рафіолетове, кварцове опромінювання, бактерицидну пару й аеро-

золі дезинфікуючих речовий, фільтрування повітря через різні мате­ріали, інтенсифікацію процесів обміну повітря в приміщеннях та інші способи, які забезпечують усунення або зменшення можливості розповсюдження збудників вірусних інфекцій аерогенним шляхом.

Бактерицидну дію мають аерозолі ряду хімічних речовин: три-етиленгліколю, молочної кислоти, гексилрезорцину, суміші ефірних масел, ІІерокгІІду водню та ін. Однак широке використання цих за­собів обмежується їх побічною дією на організм людини; деякі з них мають токсичні й алергізуючі властивості. Для знезаражування по­вітря боксів приймальних відділень в інфекційних стаціонарах, дитя­чих лікувально-профілактичних закладів, бактеріологічних лабора­торій і для дезннфекції повітря санітарного транспорту може бути використаний перекис водню.

Певне значення в розповсюдженні збудників бактеріальних і ві­русних інфекцій, особливо в дитячих колективах, мають предмети вжитку. Для дітей характерна підвищена сприйнятливість до бага­тьох захворювань, у них немає достатніх навичок у додержанні пра­вил особистої гігієни, вони часто беруть у рот іграшки та різні пред­мети, на поверхні яких можуть бути патогенні й умовно-патогенні мікроорганізми.

Не тільки бактерії, а й віруси порівняно довго (від 1 до 80 діб) зберігаються на поверхні багатьох предметів. Тривалість збереження мікроорганізмів на предметах ужитку залежить від вологості повітря, температури і дії світла.

Дослідження змивів або зіскобів з предметів ужитку (столи, іг­рашки, посуд, столики для сповивання, обідні столи, кухонний ін­вентар та ін.) роблять за епідеміологічними показаннями. Виявлен­ня у них саігітарно-показових та умовно-патогенних мікроорганізмів і мішмаль'шх кількостей ентеровірусів та респіраторних вірусів свідчить про неолагополучний стан обстежуваного закладу.

Виділення ентеровірусів і респіраторних вірусів із різних об'­єктів навколишнього середовища (грунт, вода, повітря, предмети) роблять за допомогою зараження курячих ембріонів і первинних культур тканин; добуті культури ідентифікують за допомогою РГА РН, РЗК.

МІКРОФЛОРА ОРГАНІЗМУ ЛЮДИНИ

Мікрофлора шкгри. На поверхні шкіри живуть сарцини, плісеневі І дріжджові гриби, " непатогенні коринебактерії та умовно-патогенні бактерії (стафілококи, стрептококи). Живлення їх забезпечується виділеннями жирових і сальних залоз, відмерлими клітинами і про­дуктами розпаду. На ги верхні шкіри в однієї людини виявляли від 8Б мли до І млрд особин мікроорганізмів.

ГТри стиканні тіла людини з грунтом її одяг і шкіра обсіменяються спорами~рТзн" их~ видів мікроорганізмів (клостридії правил, анаероб­ної інфекції та ін.). Найчастіше забруднюються відкдиІІЛ.астини_люд­ського тіла, головним чином руки. На їх поверхні виявляють Е. соїіі стафілококи, стрептококи, плісеневі, дріжджові і недосконалі гриби, спори аеробних і анаеробних бацил.

Поруш мрія санігарно-гігієпічпого режиму, нормальних умов пра­ці і потугу люїей нерідко є причиною виникнення гнійних захво-рюзтіь ч.Ічірн або мікозів.

Мікпо їпора порожнини Г)дгга_._ У порожнині рота є сприятливі умо­ви для. ж'Іття мікроорганізмів. Слина_ — важливий поживний суб­страт. У ній є амінокислоти, білки, ліпіди, _вуглеводи, цеорганічні речозніщ,.,

Чзчеї кілька годин після народження дитини бактерії можуть розмн'У-куз Ігися в порожнині рота, і через кілька діб там виявляють окремі в'ггі сгпзпгококів, пейсерій, актиноміцетів, лактобактерій та ін. Ккпхісчин і якісний склад мікрофлори порожнини рота зале-жчгг, ₄ві І, характеру харчування та віку дитини.

У'порожнині рота постійно живе 5. заііуагіиз, якому властивий тропізм до поверхні органів порожнини рота, особливо багато його на поверхні язика.

Більшість видів мікроорганізмів порожнини рота — аероби й фа-5Ул^ьТ.^аІ.^чвЛІ..аІЇ< 1§РДб_и. Під час прорізування зубів з'являються обяї¹ гатні грамнегативні анаероби. У збереженні мікроорганізмів у по­рожнині рота важливу роль відіграють глікопротеїди слини, які зумовлюють нагромадження певних бактерій на поверхні зубів, що прорізуються.

Роль мікроорганізмів у розвитку захворювань зубів розглядаєть­ся у відповідному розділі спеціальної мікробіології (див с. 425).

Мікрофлора шлунка і кишок. При нормальній функції шлунка мікрофлори в Ігьомуттеман айв ввита нечисленна (10³— І О⁵ в 1 г).Шлун-колий. сік є.аахисним_б.ад.'.єром, який запобігає проникненню у кишки патогенних і умовно-патогенних видів мікроорганізмів. Проте сту­пінь кислотності шлункового соку не завжди сталий, він залежить від характеру їжі та кількості споживаної людиною води. Із рота

85 в шлунок разом з їжею надходять молочнокислі бактерії, 8агсіпа Тепіґіспімк, ВасіІІиз зпЬііІіз,.дріжджі та іік; у деяких випадках мож­ливе проникнення в шлунок, а потім і в кишки збудпнківдизентерії, черевного тифу, паратифів, холерних вібріонів та іішіих патогенних видів.

У мікрофлорі дванадцятипалої кишки (1.0³—10^а в І.г) порівняно рідко виявляють' 8. гаесаііз, гриби" тгґїпші види. Порівняно мало (10- —10" в 1 г) є бактерій і в топкій кишці. У товстій кгшні дуже ба­гато мікроорганізмів (10^й в 1 г). Близько 1/3 сухої маси фекалій де­яких видів тварин складається з мікробної маси. За добу доросла людина виділяє разом з екскрементами близько 17 трильйонів мікро­організмів.

З віком мікрофлора кишок людини зазнає істотних змін. Травний канал новонароджених у перші години життя стерильний. Протягом першої доби його заселяє випадкова мікрофлора з навколишнього середовища, головним чином при годівлі грудним молоком. Надалі в кишечнику новонароджених установлюється специфічна мікрофло­ра, Ідо складається з молочнокислих бактерій (біфідобаетєгяя, Ьас-ІоЬасіИуз асііІарЬШІз). їй властивий антагонізм до багатьох... патр~-геиних і умовпо-патогенних видів, які можуть спричиняти порушення функції кишок у грудних дітей. Однак уже на 3—5-ту добу життя в кишках грудних дітей можна виявити Е. соїі й ентерококи, кіль­кість яких різко зростає при переході па мішане впгодовуг.ання.

У складі мікрофлори кишок дорослих людей виявлено понад.250 видів мікроорганізмів.- Основну масу (96—99%) становлять анаеробні бактерії (біфідобакгерії, бактероїди). Факультативі») ана­еробна мікрофлора ІГредставлена Е. " сбТГ, ~Лактобацилами й єнте£ < > коками; на них припадає блІ[зькю^Т^4ТГЗ^/с]єТкішІковоГШкр65)лори. Менш як 0, 01—0, 001 % становить так " звана залишкова мікрофлора (Зіарпуіососспч, Сіозггкііпт, Ргоіепз, дріжджі).

Доведено, що в кишках постійно живе Сіозігнііііиі регГгіц£ егг?, _і яка виробляє травні ферменти; Н. соїі та інші види бактерій пр~оду~ кують необхідні для людського організму вітаміни (тіамін, рибофла­він, ціанокобаламін та ін.). Бактерії-антагоністи" (сіцидофільна, бол­гарська бактерії, актиноміцети та" ін.) перешкоджають розвиткові патогенних видів, які можуть проникнути в кишки з інфікованою їжею, повітрям і водою.

Анаеробні, що не утворюють спор, грампсгативні види мікроорга­нізмів — бактероїди виявлено при гострому апендициті, післяполого­вій інфекції, абсцесах легень, септицеміях різної етіології, інфекцій­них ускладненнях після операцій у черевній порожнині, запальних процесах у шлунку, кишках, дихальних шляхах і на шкірі.

І. І. Мечников розглядав деяк'і види бактерій кишок як шкідливі, що спричинюють хронічні отруєння. Як метод боротьби з шкід­ливою мікрофлорою він запропонував введення в кишки молочно-

кислих паличок (болгарська бактерія), що мають антагоністичні властивості.

Мікрзф шра дихальних шляхів. Разом з повітрям людина вдихає величезну кіяь^ГсТь" чаОТїТОК гтнлу й адсорбованих на них мікроорга­нізмів. Дослідним штяхом доведено, що кількість мікроорганізмів у повітрі, яке ми вдихаємо, у 200—500 раз більша, ніж у тому, яке видихаємо. Більшість їх затримується у порожнині носа., і лише не­велика частина проникає в бронхи. Кінцеві розгалуження бронхів і альвеоли легень звичайно стерильні. У верхніх дихальних шляхах (носова частина глотки, зів) є кілька відносно постійних видів бак­терій (стафілококи, стрептококи, непагогенні коринебактерії, пепто-коки та ін.).

При о: тзоле; ші захисних сил організму в результаті охолоджен­ня, в їси к;; [: Ія, нестачі вітамінів бактерії, які постійно перебува­ють у днх'І ті, них нпяха.х, стають здатними спричиняти гострі респі­раторні пхч> роч Інпч, ангіну, пневмонію, бронхіт та ін. Слизова оіоіонкм н)са продукує, муцмн і ліюппм, які мають захисну дію. У норО'К'Інні носа є й секреторні аптигіїл (див. с. 155). Однак, не-звач< чотч на не, мікрофлора порожнини носа відносно стала — ге­молітичний, або носовий, мікрокок, непатогенні коринебактерії, стафілококи, стрептококи, сап'юфігні грамнегативні диплококи, капсульні грамнегагнвні бактерії, НаепттЬіЬІя іпГІиепхае, протей та ін. Кпім бактеріальної мікрофлори, у дихальних шляхах протягом тривалого часу можуть зберігатися, не спричиняючи патологічних процесів, багато вірусів, зокрема аденовіруси.

Мікрофлора _піхви. У перші дві доби після народження піхва дівчагок.стерильна,. Іноді в ній є невелика кількість грампозитивних бактерій і коків. З 2—5 діб життя закріплюється к.окова мікрофлора, яка зберігається до періоду статевого дозрівання, потім її заміняють молочнокислі бактерії (ЬасіоЬасіІІи'з асісІорІІПиз, ЬасІоЬасіИпз савеі, ЬасіоЬасіНпз гегтепіпт та іп.).

Бактерії піхви мають антагоністичні властивості, що відіграє за­хисну роль, однак ці властивості можуть порушуватись при шкідли­вій дії лікарських засобів (антибіотики, сульфаніламідні препарати, егакридину лактат, осарсол, калію перманганат та іи.), до яких молочнокислі бактерії більш чутливі, ніж інша мікрофлора.

Мікрофлора сечових шляхів. У чоловіків у передній частині сечо­випускного каналу знаходяться стафілококи, пепатогснпі коринебак­терії, грамнегативпі непатогепІІІ бактеріїСечовипускний канал жінок звичайно стерильний; інколи у ньому може бути невелика кількість непатогенних коків.

Мікрофлора кон'юнктиви складається із стафілококів, СогупеЬас-Іегіит хегозіз, мікоплазм та ін. При ослабленні імунітету, порушенні зору, гіповітамінозах мікроорганізми, що звичайно живуть на кон'юн­ктиві, можуть стати відносно патогенними й спричиняти різні захво­рювання (кон'юнктивіт, блефарит та інші процеси).

Кількісний і якісний скла І мікрофлори кон'юнктиви залежить від ступеня бактерицидності слізної рідини, в якій е фермент лізо­цим і секреторний імуноглобулін А.

З.чачения^и'•> ]?. дальної_мікді)ф_лори. Мікрофлора організму людини _непостшна