Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Комунікаційні дії та їх форми.






Комунікаційна діяльність – це завершена операція смислової взаємодії, що проходила без зміни учасників комунікації. Суб’єкти, які вступили в комунікацію, можуть переслідувати наступні цілі. По-перше, реципієнт прагне отримати від комуніканта деякі привабливі для нього смисли. По-друге, комуні кант прагне повідомити реципієнту деякі смисл, якіс впливають на поведінку останнього. По-третє, і комуні кант, і реципієнт зацікавлені і взаємодії з метою обміну певними смислами.

Відповідно до цього існує три форми комунікаційної дії:

а) Наслідування – одна з найдавніших форм передачі смислів, що використовується навіть тваринами і птахами (зоокомунікація). Під наслідуванням розуміють відтворення реципієнтом рухів, дій, звичок комуні канта. Наслідування може бути довільним або мимовільним (несвідомим). Довільне наслідування (імітація) використовується при шкільному навчанні, оволодінні новими технологіями, майстерністю. Мимовільне наслідування –головний метод первинної соціалізації дітей дошкільного віку.

В суспільному житті за допомогою наслідування відбувається поширення модних новацій, популярних ідей, поглядів. Разом з тим, завдяки наслідуванню передаються традиції, звичаї, стереотипи поведінки. Можна сказати, що наслідування це один із способів існування живої соціальної пам’яті.

Е. Фромм серед специфічних людських соціально-культурних потреб відзначав прагнення до уподібнення, пошуку об\єкту поклоніння, ототожнення себе з кимось більш сильним, розумним, красивим. В дитинстві діти уподібнюють себе з батьками, в дорослому віці – з літературними героями, акторами, музикантами, кінозірками. Цю потребу можна назвати потребою в кумиротворчості (знайти або створити собі кумира). При цьому реципієнт цілеспрямовано обирає собі комуні канта й використовує його як джерело смислів, а комуні кант досить часто не усвідомлює своєї участі в комунікаційній дії. Наслідування – це такеоб’єкт-суб’єктивне відношення, де активну роль відіграє реципієнт, а комуні кант –пасивний об’єкт для наслідування.

б) Діалог – форма комунікаційної взаємодії, засвоєна людьми в процесі антропогенезу при формуванні мови. Учасники діалогу ставлять один до одного як до рівноправних суб’єктів, які володіють певними смислами. Між ними складаються суб’єкт-суб’єктивні відносини, а взаємодія їх має творчий характер, в тому сенсі, що досягається соціально-психологічна спільність партнерів. Діалогова комунікація складається із послідовних висловлювань учасників, які змінюють один одного в ролі комунікатора та реципієнта. Висловлювання це не слово, не речення, не абзац, а одиниця смислу, що дозволяє відповісти на нього. Учасники діалогу спільно створюють драматургічний театр, який має односну смислову завершеність. Відносність діалогу характеризується тим, що реакція на те або інше висловлювання може проявитися в поведінці реципієнта набагато років пізніше. Література, театр, лекції –розраховані на відповідь уповільненої дії. Незавершений діалог переростає в комунікаційний дискурс, що охоплює багато суб’єктів й продовжується безкінечно. Отже, дискурс –це мультисуб’єктивний безкінечний діалог.

в) Упраівління – це така комунікаційна дія, коли комуні кант розглядає реципієнта як засіб досягнення своєї мети, як об’єкт управління. У цьому випадку між комуні кантом й реципієнтом встановлюються суб’єкт-об’єктивні відносини. Управління відрізняється від діалогу тим, що суб’єкт має право монологу, а реципієнт не може дискутувати з комуні кантом, він може тільки повідомити про свою реакцію за каналом зворотного зв’язку.

Управлінський монолог може бути: у формі наказу (комуні кант має власні повноваження, які визнаються реципієнтом); у формі навіювання, коли використовується примусова сила слова за рахунок неодноразового повторення одного й того ж монологу (реклама, пропаганда, проповідь); у формі переконання, що апелює не до підсвідомих мотивів, а до розуму та здорового глузду за допомогою логічно вибудуваної аргументації. Окремою формою управлінської комунікативної дії є зараження, яке стихійно виникає в масах людей. Воно характеризується емоціональним піднесенням й агресивністю. Його джерелами можуть бути ритуальні танці, музичні ритми, релігійний екстаз, спортивний азарт, ораторське мистецтво. При зараженні велику роль відіграють підсвідомі спонукання.

Діалог близький до поведінки за схемою «стимул-реакція», він не вимагає такого рівня програмування та організації, як монологічний виступ. Тому саме діалог вважається першою формою мови, що виникла ще у пітекантропів, а монологічна мова – більш пізним комунікативним досягненням, яке вимагало більш пізним комунікативним досягненням, яке вимагало більш пізнім комунікативним досягненням, яке вимагало більш високої культури мови й деяких ораторських навичок.

Не варто абсолютизувати кордони між різними комунікаційними формами. Наслідування, діалог, управління можуть зливатися один з одним, доповнювати один одного. Так, будь який діалог має своєю метою управлінський вплив на свідомість співбесідників. Наслідування – це діалог, що виродився так як комунікант байдужий по відношенню до реципієнта, а реципієнт веде уявний діалог з комунікантом.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал