Спілкування як соціально-психологічна й комунікаційна категорія.

Категорія «спілкування» часто ототожнюється з поняттям «комунікація». У англомовних текстах це відбувається тому, що крім слова «communication» не існує іншого для перекладу українського слова «спілкування». Комунікація, див. Спілкування, яке визначається як «взаємодія двох або більше кількості людей, яке полягає в обміні між ними інформацією пізнавального або афективного характеру» (тобто обміну емоціями). Суспільствознавець Д. Прилюк прийшов до висновку, що етимологічно й семантично терміни «спілкування» та «комунікація» тотожні. Проте соціальні психологи, дотримуються інших поглядів. Зокрема Б.Паригін зазначає: «Під спілкуванням треба мати на увазі не тільки відносини симапатії або антипатії в масштабах малої групи, але будь-які соціальні відносини –економічні, політичні, оскільки воно має свій соціально-психологічний бік та проявляється в більш або менш опосередкованому контакті між людьми». Звідси він робить висновок, що уся сукупність соціальних відносин суспільства незалежно від їх масштабності (мікро- або макросередовище) може розглядатися як одна із проявів і результатів спілкування між людьми.

Ототожнення понять «спілкування» й «комунікація» здається найпростішим вирішенням проблеми, але при цьому втрачаються важливі аспекти категорії «спілкування». Звичайно спілкування включається в практичну діяльність людей (спільна праця, пізнання., гра), хоча відзначається й можливість відокремлення спілкування в самостійну діяльність, що задовольняє потребу особи в контактах з іншими людьми, тобто комунікаційну потребу. У такому випадку дослідники розрізняють три сторони спілкування:

А. Перцептивна (від лат. Perception-сприймання, відображення об’єктивної реальность органами відчуття) сторона – взаємне сприймання, прагнення до розуміння мотивів поведінки партнерів;

Б. Комунікативна сторона – обмін висловлюваннями. Знаковими повідомленнями;

В. Інтерактивна сторона – обмін не тільки словами, але й діями, відповідно до прийнятої програми спільної практичної діяльності.

Таким чином, спілкування як сума трьох різних процесів: перцепція (пізнання людьми один одного)+ комунікація + спільні цілеспрямовані дії(наприклад спорудження будинку або гра в футбол). Проте, в цьому визначенні є чотири спрощення. По-перше, комунікативна сторона зводиться до вербальної комунікації, що складається з обміну висловлюваннями, а випускається з виду безсловесне спілкування між людьми, наприклад, взаєморозуміння гравців футбольної команди або партнерів в танці. По-друге, враховуючи випадок перетворення комунікації в зміст спілкування, варто вказати на обв’язковість присутності в усіх випадках акту перцепції. По-третє, інтеракція, тобто спільна трудова діяльність, може бути у формі фізичної праці(матеріальне виробництво) або у вигляді розумової праці(духовне виробництво). По-четверте, подібна формула взагалі не придатна для письмового спілкування або для електронної комунікації. Варто зазначити, що існують такі варіанти спілкування: а) матеріальна праця, що супроводжується вербальною комунікацією; б) спілкування за допомогою вербальної комунікації, духовна праця; в) матеріальна праця без вербальної комунікації; г) спілкування за допомогою невербальної комунікації. Виходячи з цього можна стверджувати, що спілкування – це духовна праця у вигляді вербальної комунікації або спілкування може бути невербальною комунікацією. Якщо об’єднати ці значення то тоді з’ясується, що уся комунікація в таких випадках не частина спілкування, а тотожна спілкуванню.

Отже, завершуючи розгляд даного питання можна зробити наступні висновки:

А. Усна комунікація не існує поза спілкування, в той час як спілкування може не включати вербальну комунікацію;

Б. Співвідношення між усною комунікацією та спілкуванням відбувається у двох варіантах:

-комунікація – духовна складова матеріально-виробничого спілкування(частина спілкуванняґ);

-комунікація вичерпує зміст духовного спілкування(тотожна спілкуванню).

В. Усна комунікаційна діяльність є духовне спілкування соціальних суб’єктів не що інше як подібний рух.

Г. Письмова комунікація та електронна комунікація співпадають з письмовим спілкуванням, оскільки матеріально-виробнича діяльність виключається.