Публіцистика як вид творчості.

Мистецтво формує свідомість людей, орієнтуючи насправді, впливаючи на духовний світ. Вплив мистецтва позначається на всіх сторонах свідомості, у тому числі і на світогляді як раціонально-понятійної стороні свідомості. Г. Л. Абрамович пише, що мистецтво покликане " допомогти людям усвідомити і відчути красу або неподобство тих чи інших характерів, вчинків, думок, почуттів, обставин ". Мистецтво духовно збагачує людей, формує прекрасні людські характери. Великий син казахському степу, відомий теоретик журналістики Ахмет Байтурсинов зазначає у своїх працях, що існує багато видів мистецтва.

Мистецтво ділиться: на наочне і зібране. Байтурсинов А. ділив наочне мистецтво на 5 видів: архітектуру, скульптуру, живопис, музику та літературу.

Публіцистика, як і художня література, має справу зі словом. Публіцистика перш всього використовує такий канал комунікації, такі засоби масової інформації та пропаганди, як журналістика. Державні і недержавні газети, радіо і телебачення, маючи в своєму розпорядженні широку і розгалужену мережу кореспондентів створює різноманітну, різнобічну, всеосяжну " історію сучасності ".

Прохоров Е. П. вказував, що: "... публіцистика пропонує особливий тип орієнтації -- не стільки у законах дійсності і в епохах розвитку суспільства, скільки в поточні події в усьому їх різнобарв'я та розмаїтті. Це означає також що наука, мистецтво і публіцистика взаємодіють і тут існують перехідні форми ". Прохоров Е. П. відзначав, що"... публіцистика покликана допомогти практично процесу духовного свідомості світу народними масами, сприяти правильному, глибокому, всебічному орієнтування їх у поточній дійсності. Саме публіцистика, що знайшла своє місце перш за все в періодичної преси, потім на радіо, в кіно, телебаченні, найбільшою мірою відповідає особливостям формування і функціонування цього типу свідомості ". Відомо, що специфічне соціальне призначення публіцистики - формування громадської думки. Формування громадської думки є найважливішою, але не єдиною функцією публіцистики. Прохоров Е. П. в своїх працях вказував на дві функції публіцистики: соціально-педагогічну та інформаційно-пізнавальну.

Публіцистика поєднує в собі якості науки і мистецтва, а тому й виступає як особливий тип творчості. Публіцист використовує у своїй творчості елементи художньої літератури. У публіцистики на відміну від художньої літератури не тільки свої завдання, не тільки свої прийоми творчості, але й своє слово. Публіцистика для Горького М. - дуже важлива частина загальнолітературні справи. Герцен і революційні демократи розглядали публіцистику як невід'ємну складову частина, особливий рід літератури, як мистецтво слова і одночасно зброя політичної боротьби. Бєлінський, Добролюбов, Чернишевський, Писарєв, Плеханов, Луначарський та інші в своїх роботах наголошували, що історія публіцистики надає нескінченний ряд творів, що є зразком наукового аналізу соціальних фактів.

Багато дослідники зверталися до питання, вступає Чи публіцист в сферу мистецтва, в його предметну область. Плеханов Г. В. іноді протиставляв публіциста і художника: " Художник, - писав він, - мислить образами. Публіцист доводить свою думку за допомогою логічних доказів ". Ельсберг Я. Е., Поспелов Г. Н. стверджують, що образ має додатковий, ілюстративний, що пояснюють значення. Лазебник Е. А. вважав, що " художність є невід'ємним елементом сили публіцистики. Художність - ось та магістральна лінія в розвитку публіцистики, що поєднує її з літературою...".

Діяльність публіциста - це творча практика. Звичайно, публіцистика не в змозі підмінити мистецтво. Але в той же час публіцистика не може існувати, не запозичуючи дуже багато у мистецтва.