Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Українських земель в XV – XVI ст.
Тема 2. Фінанси України в польсько-литовський період. Особливості соціально-економічного розвитку українських земель в XV – XVI ст. У другій половині XIV століття більшість земель сучасної України перебувала під татаро-монгольським пануванням. Цим скористалися сусідні держави – Польща, Литва, Угорщина. До кінця століття під владу Польщі перейшли Галичина і Західна Волинь, Закарпаття завоювала Угорщина, Буковину – Молдавське князівство. Східну Волинь, Поділля, Київщину, Чернігово-Сіверщину було включено до складу Великого князівства Литовського. Загарбання українських земель іноземними державами призвело до змін у суспільних та економічних відносинах. Сформувалася система станової організації суспільства і розмежування між станами з часом стало спадковим. Переважаючою була земельна власність литовських, польських, угорських та молдавських феодалів. Розпочався процес закріпачення селян шляхом посилення їх залежності від феодала. У Галичині та Західній Волині землі належали польському королю і шляхті, яка була звільнена від податків і примусів. У 1434 році привілеєм короля Владислава ІІІ галицька шляхта була зрівняна в правах з польською. Селяни лише користувалися наділами землі. У Великому князівстві Литовському основною ланкою селянського господарства було дворище, яке складалося з димів. Селяни (данники, тяглові, службові) залежали від феодала. Так, селяни-данники, які ще не втратили права піти від феодала, платили йому як натуральні, так і грошові податки. «Тяглові» селяни, вели господарство на землі, що належала феодалу, і відбували відробіткову ренту (панщину). Селяни-службові виконували спеціальну службу, відбували панщину і сплачували данину. Норми панщини зростали по мірі розширення господарства феодала. У 1424 р. шляхта Галичини ввела панщину в розмірі 14 днів на рік з кожного господарства. У 1520 р. Торунським статутом для всіх земельних володінь було введено обов’язкову мінімальну панщину в розмірі 1 день на тиждень. У другій половині XVI ст. панщина уже досягала 2 днів на тиждень. Крім того, існувала нерегулярна панщина, яку селяни повинні були відпрацьовувати на користь феодала. У XV ст. відбувся дальший розвиток товарно-грошових відносин, запроваджувалися нові форми господарювання, розширився ринок сільськогосподарської продукції. Із зростанням цін на худобу і зерно, збільшився їх експорт у європейські країни. Українська шляхта заводила фільварки, млини, вітряки, броварні. У промисловості розвивалося гірництво (видобуток солі, залізної руди), деревообробна галузь, шкіряний промисел. У господарському житті важливе місце займала торгівля. Змінилися великі торгові шляхи, а також традиційні статті експорту. Позитивний вплив на Україну мали торгові стосунки з більш розвинутими європейськими країнами. Розвиток фінансових відносин та системи оподаткування відбувався під впливом і на основі законів держав, до сфери впливу яких потрапили окремі регіони України. Основний тягар відповідальності за сплату натуральних і грошових податків, виконання тяглової та військової повинності лежав на селянстві. Податки сплачували окремі селянські господарства (дворища, двори, дими, плуги) без врахування якості землі, угідь. Об’єктом оподаткування виступала земля.
|