Особливості оподаткування в Київській Русі.

З розвитком феодалізму в Київській Русі формується пануючий клас і стрімко поширюється феодальне землеволодіння. У результаті право власності на землю стало належати в основному князям, боярам і церкві. Вони не платили податків, мали ряд інших привілей і пільг, які було закріплено у правових документах того часу. Таким чином, у Київській Русі поряд із класовим поділом суспільства формувалися замкнені групи населення – феодали, вільні селяни – общинники, вільне міське, а також феодально залежне населення. Відповідно відбувалася і диференціація оподаткування зазначених груп.

Вільні селяни – общинники на першому етапі платили данину з будинку, а коли почав превалювати феодальний спосіб виробництва, то об’єктом оподаткування стала земля. Джерелом цього податку був прибуток від землі, тобто земельна рента. Одиниця оподаткування, види платежів та їх розміри в різних князівствах були різними. Спочатку при визначенні суми податку розмір господарства та його економічні можливості не враховувалися, але пізніше основою для оподаткування стала чисельність жителів. За цим принципом поземельний податок будувався також у всіх західноєвропейських державах.

Вільне міське населення зобов’язане було платити податок залежно від виду своєї діяльності або відпрацьовувати на будівництві і ремонті міських фортець. Плату представникам влади (прообраз витрат бюджету на державне управління), які керували будівництвом міст, встановлювала з коштів місцевого населення «Руська правда». На кошти того ж міського населення будувалися церкви, утримувалася церковна парафія.

Феодально залежне населення Київської Русі отримувало землю від землевласника в користування за умови виконання різних робіт. За право користування землею встановлювався натуральний податок у вигляді передачі землевласникові більшої частини результатів своєї праці. Челядь, холопи внаслідок свого соціального статусу належали своїм господарям, тому податки не платили.

Збори і податки з населення в цей час встановлювалися переважно місцевими князями, однак поступово роль київських князів в управлінні областями посилювалася. І поряд з посиленням ролі «місцевих податків» у Київській Русі поступово закріплювалося загальнодержавне оподаткування. На місцях спочатку панували місцеві князі, однак, визнаючи силу київського князя, вони передавали йому частину данини, що збиралася з підлеглої їм території. За це місцеві князі могли розраховувати на заступництво київського князя і залишали частину данини собі. Це право Києва на збирання данини з удільних князівств, яке з’явилося у період формування давньоруської держави як одна з форм залежності князівств від київського престолу, діяло аж до 12 ст.

На даному етапі у держави ще не було органів, які могли б узяти на себе фіскальну функцію, і вона доручила збір податків місту чи общині під кругову поруку, а сама визначала тільки загальну суму, обов’язкову до внеску у князівську скарбницю. Стягнення податків за допомогою органів, які обиралися самим населенням почалося у той період, коли податки були ще дарами, і практикувалося на території всієї Давньої Русі.

У цей же час формується інститут посадників (своєрідний прообраз нинішнього інституту представництва), які призначалися в найважливіші області і стали повноважними представниками князівської влади на місцях: вони судили, збирали данину і різне мито. З появою посадників і волостелей (управителі в сільських місцевостях) формується система «годування», за якої посадники, як агенти центральної влади князівства збирали частину прибутку волостей на «корм». Усі ці особи утримувалися за рахунок платежів місцевого населення. Крім данини з удільних земель до Києва надходила частина прибутків у вигляді сільськогосподарської продукції з феодальних маєтків.

До початку феодальної роздробленості в Давній Русі право Києва на частку прибутків з помісних князівств не бралося під сумнів. Однак після 30-х років 12 ст. у взаємовідносинах Києва та помісних князівств сталися зміни: зменшилася роль загальнодержавних податків і посилилося місцеве оподаткування в рамках удільних князівств. Основною формою місцевого оподаткування в сільській місцевості для залежних селян стала продуктова рента і різні повинності, а як для залежних так і для незалежних селян-утримання князівської дружини, ремонт і будівництво шляхів тощо. У містах особливого значення набувала феодальна рента, що стягувалася за надання міськими феодалами земельних ділянок дрібним торговцям і ремісникам. Разом з тим, на початковому етапі феодальної роздробленості на Русі (30 – ті роки ХІІ – 30-ті роки ХІІІ ст.) характерною рисою управління залишалася система «годування» – для утримання центральної влади князівства, представників адміністративної і судової влади за рахунок прибутків окремих волостей.

У період панування натурального господарства у більшості держав складалося кілька фінансових планів, кілька розписів доходів і витрат. Це зумовлювало адміністративно-фінансову децентралізацію. Держава задовольняла свої потреби за допомогою натуральних повинностей. Державна фінансова діяльність була зосереджена в руках місцевих органів, які визначали розмір повинностей, розподіляли їх тягар, на свій розсуд витрачали державні кошти.