За часів Київської Русі.

Передумови виникнення та початкові форми фінансів

Основи фінансів почали формуватися ще в перших державних утвореннях – грецьких містах-державах Ольвії та Боспорському царстві у 4-2 ст. до н.е. Вони зводились до застосування мита та податків. До державного бюджету Ольвії надходили ввізне і вивізне мито та різні види податків. Їхнє збирання віддавалося на відкуп представникам місцевих органів влади. Усіма грошовими надходженнями до скарбниці займалися спеціальні комісії «семи» і «дев’яти», які представляли центральну владу і безпосередньо взаємодіяли з місцевими органами влади.

До І ст. нашої ери з подальшим розвитком рабовласницького ладу ліквідуються деякі форми самоврядування, які виникли в ранній період існування грецьких міст, і Боспорська держава перетворилась на монархію. Міста ще деякий час мали автономію: у них збереглися традиції помісного самоврядування у вигляді народних зборів, ради, виборних посад. Певна автономія була й у місцевих племен, які займали внутрішні області держави. Вони були зобов’язані платити Боспорським правителям данину хлібом та іншими продуктами, але у внутрішньому житті зберігали родоплемінний устрій. Однак поступово міста втратили колишню владу та елементи автономії і це не могло не вплинути на їхню роль в управлінні місцевими доходами і витратами. У перших століттях нашої ери управління найважливішими областями і містами країни стало доручатися царським намісникам, а органи місцевого самоврядування фактично було ліквідовано.

Основи місцевого самоврядування та оподаткування майбутньої Київської Русі закладаються Рюриком у 862 – 879 роках. Спочатку влада в державі належала виключно князям, які зосереджували законодавчі, виконавчі та судові функції. Однак, у період князювання сина Рюрика-Олега у Давній Русі починається становлення дворівневої системи управління – верховної князівської та помісної влади – і відповідних економічних відносин. Управлінням князівством займалися слуги князя, а у віддалені міста і землі він призначав посадників із членів своєї родини. Влада київського князя в землях племінних князівств була дуже слабкою, а система оподаткування примітивною і здебільшого представлена даниною з приєднаних племінних князівств, загальне число яких досягло двадцяти. Данина була основним податком Київської Русі, з якої сформувалася певна система доходів князівської скарбниці.

Особливості утворення Київської Русі пояснювалися специфікою господарської діяльності давніх слов’ян. Вони, освоюючи нові землі, селилися переважно на берегах річок, завдяки чому сформувалася сприятлива система комунікацій. Населення Київської Русі в основному займалося землеробством. Розвиткові тваринництва сприяли походи на степових кочівників, з яких приводили багато худоби. Мали місце і такі традиційні промисли, як мисливство та рибальство. Певного розвитку набула місцева промисловість (ткацтво, гончарство, теслярство, ювелірна справа), яка виробляла товари як для населення країни, так і для вивезу за її межі. При цьому ремісники різних спеціальностей об'єднувалися у корпорації (цехи). Промисловість зосереджувалася у містах, які були політичними та економічними центрами країни і концентрували 13-15% усього населення. У містах проживало багато знаті, бояр, які володіли значними землями і, не бажаючи їх обробляти, здавали їх в обробіток селянам за частину урожаю. Таким чином, почала розвиватися оренда. Значну частину мешканців міст складала «чернь» – ті, хто нічого не мали й наймалися на «чорну роботу».

Завдяки сприятливим природнім умовам обсяги виробленої продукції сільського господарства і промислів перевищували потреби населення, що створювало умови для розвитку торгівлі. Вона сприяла перетворенню одиничних поселень у пункти обміну товарами, що сприяло розростанню міст. З часом, у зв’язку з розвитком торгівельних міст і накопиченням у них матеріальних цінностей все більш очевидною ставала потреба у формуванні централізованої влади, яка б, з однієї сторони, забезпечувала оборону міст та шляхів від зовнішніх ворогів, а з іншої – представляла інтереси руських купців і ремісників в інших державах, насамперед Візантії. Таким чином, одним з основних завдань державної влади на початковому етапі зародження держави було досягнення контролю над торгівельними шляхами по Дніпру. В подальшому князі стали найбільшими купцями у державі, одержуючи значні прибутки від продажу данини. Розміри данини, як правило, перевищували потреби князя, а внутрішній ринок не забезпечував реалізації великої кількості хутра, меду, воску, зерна. Київ став центром торгівлі, куди звозили данину з усіх підлеглих земель і прибували іноземні купці.

Для забезпечення оборони торгівельних шляхів і укріплення міжнародного авторитету нової держави, значні ресурси спрямовувалися на утримання війська та військові походи. При цьому у Х столітті ці походи переслідували, як правило не політичні, а економічні інтереси (забезпечення вільної торгівлі, укладення вигідних угод з іншими державами). Зокрема, внаслідок укладеної угоди з Візантією, руські купці звільнялися від сплати мита і податків, а після походу князя Олега у 907 році було укладено договір про додаткові преференції.

Важливу роль у веденні торгівлі відігравали церкви, які споруджувалися у найбільш людних місцях, де здійснювалися товарообмінні операції. При цьому у підвалах церков зберігався необхідний для торгівлі інвентар, складувалися товари, зберігалися торгівельні угоди. Важлива суспільна роль церкви у веденні господарської діяльності в подальшому вплинула на формування податкової системи Київської Русі, у якій були платежі, спрямовані на утримання культових споруд.