Грунтознавство як наука

Грунтознавство є самостійною галуззю природо-
знавства. Як наукова дисципліна сформувалось у кінці XIX ст.
завдяки працям видатних вчених В. В. Докучаєва, П. А. Кости-
чева, М. М. Сибірцева, їхніх учнів і послідовників.

Виникнення наукового грунтознавства тоді було не випадко-
вим. Його становленню сприяла прогресивна наукова атмосфера
середини XIX — початку XX століть. У цей період бурхливо розви-
валося природознавство, яке базувалось на еволюційних ідеях
Ч. Лайєля в геології і Ч. Дарвіна в біології.

В історії наукового грунтознавства є період, який називають
«золоте тридцятиліття» (1880—1910). У цей період класики ро-
сійського грунтознавства разом з зарубіжними колегами — Є. Гіль-
гердом (США), О. Зігмондом і П. Трейцем (Угорщина), Е. Роман-
ном.(Німеччина) та іншими — розробили ряд положень науко-
вого генетичного грунтознавства. Генетичного тому, що в його ос-
нові лежить вчення про генезис — походження, розвиток і еволю-
цію грунтів.

Основними положеннями сучасного грунтознавства є:

поняття про грунт як самостійне природно-історичне тіло, яке
формується в часі і просторі під впливом факторів грунтоутво-
рення;

вчення про фактори грунтоутворення;

концепція грунтоутворювального процесу як складного ком-
плексу «елементарних» процесів;

вчення про родючість грунту як його основну властивість, що
забезпечує життя на Землі і є наслідком життя;

поняття про сучасний грунтовий покрив як стадію в історії роз-
витку земної кори;

принципи систематики і класифікації грунтів;

вчення про зональність грунтового покриву (грунтові зони і
зональні типи грунтів);

поняття про педосферу як специфічну геосферу Землі.

У грунтознавстві застосовано системний підхід — грунт роз-
глядається як складна система з великою різноманітністю внут-
рішніх і зовнішніх зв’язків. У таких системах зміна одного фак-тора зумовлює зміни багатьох інших.

На основі системного підходу було сформульовано уявлення про ієрархічні рівні структурної організації грунту: атомарний,
молекулярно-іонний, елементарних часток, агрегатний, грунтових
горизонтів, грунтового профілю, грунтового покриву.

Важливе значення в розвитку грунтознавства мало тверджен-
ня В. В. Докучаєва про те, що грунт є дзеркалом ландшафту.
Склад, властивості і ознаки грунту є відображенням сукупної дії
як сучасного комплексу факторів грунтоутворення, так і минулого
їх стану. Грунт є закодованою історією ландшафту і його сучасного
стану.

В. А. Ковда та його школа обгрунтували і розвинули концепцію
грунту як компонента біосфери. Згідно з даною концепцією грунт
вивчають як елемент грунтового покриву, як компонент біосфери і
як підсистему в екологічних системах. Такий підхід до грунту дав
змогу ефективно провести дослідження з проблем біологічної про-
дуктивності суші та зрозуміти механізми функціонування природ-
них екологічних систем.