Функції прогнозування та види прогнозів

Прогноз – імовірнісне наукове обгрунтування міркувань про перспективи, можливі стани розвитку того чи іншого явища в майбутньому і (або) про альтернативні шляхи та терміни їх здійснення. Процес розробки прогнозу назвемо прогнозуванням.

Основна суть прогнозування полягає у передбаченні тенденцій майбутнього розвитку об’єкта досліджень (системи, процесу чи явища) на основі глибокого та всебічного вивчення закономірностей, взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників у динаміці з метою обгрунтування перспективних рішень і виявлення їхніх можливих наслідків. Правдивість тих або інших тверджень відносно методологічних основ прогнозу суттєво залежить від його визначення. Прогноз означає перенесення певних закономірностей або тенденцій розвитку параметрів взаємозв’язків економічної системи з минулого та теперішнього стану в майбутнє. Така постановка висуває на передній план інформаційний аспект ретроспективної бази даних, тобто процес прогнозування можна представити як перетворення вхідного масиву інформації А в інформацію майбутнього стану А _пз допомогою оператора прогнозування F:

, (2.1)

де t – час випередження або глибина прогнозу.

Основна умова запоруки успіху прогнозу полягає в об’єктивному формуванні передумов перетворення інформації. Розглянемо основні підходи до прогнозування відносно різних передумов характеру вхідної інформаційної бази:

- прогноз за фактором часу або інерційний прогноз;

- факторний прогноз на основі часової сукупності спостережень;

- факторний прогноз на основі просторової сукупності спостережень;

- комбінований підхід.

Наведені підходи представляють собою якісно різні варіанти обробки вхідної інформаційної бази прогнозування, що певним чином визначають рівень невизначеності прогнозу.

В основі прогнозування лежить три взаємодоповнюючих джерела про майбутнє:

- оцінка перспектив розвитку та майбутнього стану прогнозування явища на основі досвіду в поєднанні з процедурою аналогій;

- умовне продовження в майбутньому (екстраполяція) тенденцій, закономірностей розвитку, яким у минулому та теперішньому часі властива висока ступінь інертності;

- модель майбутнього стану того чи іншого явища (процесу), побудована відповідно до сподіваних або бажаних змін ряду умов і перспектив розвитку, що досить добре відомі.

У відповідності до цього мають місце такі способи побудови прогнозів:

- анкетування – метод вивчення думок населення, спеціалістів (експертів, аналітиків) з метою впорядкування і об’єктивності суб’єктивних оцінок прогнозного характеру. Особлива роль тут належить експертним оцінкам;

- екстраполяція та інтерполяція – побудова динамічних рядів розвитку показників прогнозного явища на основі базового періоду прогнозу та розробка варіанту випередження прогнозу на майбутнє (ретроспекція і проспекція прогнозних розробок);

- моделювання – побудова пошукових і нормативних моделей із урахуванням імовірносних або бажаних змін прогнозного явища на період випередження прогнозу на основі даних про масштаби та напрямки змін. Найбільш ефективна прогнозна модель – система одночасних рівнянь.

Прогнозування виконує три основних функції і має три етапи розвитку:

- передбачення можливих тенденцій зміни в майбутньому тієї галузі діяльності (об’єкта, процесу чи явища), з якою в майбутньому необхідно мати справу, вияв закономірностей, тенденцій, факторів, які характеризують ці зміни (етап дослідження);

- виявлення альтернативних варіантів взаємодії траєкторії розвитку об’єкта в результаті прийняття тих чи інших вигідних рішень, кількісна оцінка наслідків реалізації цих рішень (етап обгрунтування управлінських рішень);

- оцінка моніторингу та наслідків виконання рішень, передбачення змін зовнішнього середовища з метою своєчасного коригування оцінок (етап моніторингу та коригування).

Ці функції і етапи тісно взаємопов’язані між собою та ітеративно повторюються. Вони є складовим елементом управлінської діяльності будь-якої сфери і реалізуються через множину прогнозів.

Основною складовою процесу прогнозування є розробка прогнозної моделі, що дозволить отримати в певному обсязі прогнозну інформацію про його розвиток. Для проведення прогнозного експерименту, крім моделі об’єкта, треба також мати у своєму арсеналі сукупність методів і прийомів прогнозування, що використовуються при його реалізації. Ось чому в процесі аналізу мають бути вибрані методи прогнозування, що адекватні об’єкту та меті розробки цього прогнозу.

Розглянемо основні методичні принципи, яких необхідно дотримуватися при аналізі об’єкта прогнозування, а саме: системність, природня специфіка, оптимізація та аналогія.

Принцип системності вимагає розглядати об’єкт прогнозування як єдину систему взаємопов’язаних характеристик самого об’єкта та прогнозної бази у відповідності до мети і задач дослідження.

Принцип природньої специфікації припускає обов’язкове врахування природи об’єкта прогнозування, закономірності його розвитку, абсолютних і розрахункових значень границь розвитку.

Принцип оптимізації допомагає розробити такий опис об’єкта прогнозування, який би забезпечив задану достовірність і точність прогнозу при мінімальних затратах на його розробку. Даний принцип можна розкласти на ряд складових:

- принцип оптимальності ступені формалізованості опису вимагає використання формалізованих моделей і апарату евристичних, інтуїтивних, творчих методів вирішення проблем;

- принцип мінімізації розмірності опису намагається адекватно описати об’єкт, використовуючи при цьому мінімальну кількість змінних і параметрів, і одночасно забезпечити задану точність та достовірність прогнозу;

- принцип оптимального вимірювання показників для прогнозної бази вимагає вигідної шкали оцінювання;

- принцип дисконтування даних вимагає звернути більше уваги на майбутню вартість прогнозних значень.

Принцип аналогії припускає при аналізі об’єкта постійне співставлення його властивостей з відомими в даній галузі схожими об’єктами і їх моделями для знаходження об’єкта-аналога, щоб у подальшому використовувати його модель для аналізу.

Прогнози можна класифікувати як суб’єктивні та такі, що базуються на моделях. Суб’єктивні прогнози, які ѓрунтуються на здогадках, досвіді, інтуїції, не підлягають строгим правилам і базуються на неформальних міркуваннях експерта. Цілком імовірно, що на основі ідентичної інформації два експерти дадуть різні суб’єктивні прогнози.

У той же час модельні прогнози ѓрунтуються на певних правилах, процедурах або моделях, в яких взаємовідносини, зв’язки між певною сукупністю досліджуваних змінних величин формалізовані. Зрозуміло, що основною метою кількісного аналізу об’єкта прогнозування буде побудова його прогнозної моделі.

Прогнозна модель – модель об’єкта прогнозування, дослідження котрого дозволяє отримати інформацію про можливі його стани в майбутньому та шляхи настання цих станів. Метою прогнозної моделі є отримання інформації не про сам об’єкт взагалі, а про його майбутні стани й визначення при цьому меж можливих траєкторій розвитку. Схематичне зображення такого процесу подане на рис. 2.2.

Основними способами опису прогнозних моделей є такі форми:

a словесний опис – найбільш простий неформальний спосіб задання моделей;

a графічне представлення – у вигляді кривих і діаграм;

a блок-схеми, матриці рішень – один із найбільш поширених способів опису моделей;

a математичний опис – у вигляді формул і математичних операцій над змінними;

a програмний опис – у вигляді програмних продуктів.

Побудована прогнозна модель повинна задовольняти таким вимогам:

1) повнота, адаптованість і еволюційність. Вона повинна забезпечувати можливість включення досить широкого діапазону змін і доповнень з метою більш повного наближення моделі до реального об’єкта;

Рис. 2.2. Модельне представлення процесу прогнозування

2) бути достатньо адекватною для можливості варіації більшим числом змінних, але не настільки абстрактною, щоби виникли сумніви в надійності та практичній корисності отриманих результатів;

3) задовольняти мінімальні умови відносно часу розв’язку;

4) орієнтуватися на реалізацію при допомозі існуючих програмних і технічних засобів;

5) забезпечити отримання корисної інформації стосовно об’єкта з урахуванням постановки задачі прогнозування;

6) будуватися з використанням наявної математичної логіки та термінології;

7) передбачати можливість процедури перевірки ступеню точності отриманого прогнозу.

Класифікація прогнозів може бути виконаною з різних позицій і ознак. Найважливішою ознакою при класифікації прогнозів буде сам об’єкт прогнозування. Відповідно до класифікації можна виділити таких п’ять груп: соціальні, економічні, науково-технічні, екологічні та зовнішньоекономічні (рис. 2.3).

Цілком зрозуміло, що найважливішим видом прогнозів є економічний прогноз. Ці прогнози дають можливість передбачити зміни в структурі виробництва, динаміці відтворення, ринковій кон’юнктурі, фінансово-кредитній сфері тощо.

Згадані прогнози можуть мати різні горизонти – від короткострокових (зв’язаних із коливанням цін, курсів валют, біржової кон’юнктури) до довгострокових (на десятки років). Перший вид прогнозів має більш деталізований, оперативний характер. Чим довший горизонт, тим більшого значення набувають теоретичні дослідження та довжини ретроспектив.

При побудові короткострокових прогнозів робиться припущення про незначні відхилення в далекому минулому від даних інформаційної бази. Короткострокові прогнози, як правило, складаються на найближчих декілька місяців. Досить часто на практиці виникає необхідність прогнозування поточної ситуації з допомогою оперативних прогнозів.

Період середньострокового прогнозу може становити декілька років (скажімо, від одного до трьох). Протягом цього часу під впливом зовнішніх факторів ринкові умови для товару чи урядова політика можуть змінитися, наприклад, на ринку з’явилися нові фірми, розроблені нові вироби. У таких випадках проста екстраполяція попередніх тенденцій дає помилкові прогнози. Урядова політика може змінюватися під впливом таких зовнішніх чинників, як швидка зміна обмінного курсу. Прогнози різної довжини доповнюють і уточнюють один одного.

Важливою характерною ознакою прогнозів є рівень управління, відповідно до якого маємо: макроекономічні, мезоекономічні, глобальні та локальні. Очевидно, що рівень прогнозу залежить від ситуації та його деталізації.

Макроекономічні прогнози потрібні для розробки фінансової політики держави. Для прикладу: річний бюджет потребує оцінки майбутніх доходів (прибутковий податок, податок на прибуток, податок на додану вартість, акцизний збір тощо) і майбутніх видатків (допомога по безробіттю, державні пенсії, дотації тощо).

Неоднаковий і характер самого прогнозу. Він може відноситися до будь-якого показника (окремий прогноз) або ж мати загальний, комплексний характер (загальний прогноз). Розглянемо один із можливих варіантів майбутнього розвитку (одноваріантний) або вектор альтернатив (багатоваріантний).

Принципове значення має різниця між генетичним і нормативним підходом до прогнозування, а також поєднання цілей у вигляді комбінованого прогнозу.

Враховуючи форми представлення результатів, прогнози можуть поділятися на детерміновані, невизначені, імовірнісні та змішані.

Прогноз буде детермінованим, якщо для кожного виділеного моменту часу в середині та на правій границі інтервалу прогнозування значення досліджуваного показника задані числами.

Невизначений прогноз тоді, коли для кожного виділеного моменту часу значення прогнозного показника задані інтервалами їхніх змін. При цьому в середині кожного з цих інтервалів значення досліджуваного показника вважаються рівноймовірними.

Імовірнісний прогноз – для кожного виділеного моменту часу значення досліджуваного прогнозного показника задається інтервалами їх зміни. Причому для кожного інтервалу відомий закон розподілу прогнозного показника.

Змішаний прогноз – серед моментів часу, виділених у середині та на правій границі інтервалу прогнозування, існує хоч би два результати прогнозування, що належать до двох довільних із розглянутих раніше трьох груп.

Слід зазначити, що у зв’язку із впливом на функціонування та розвиток фінансової системи значного числа випадкових факторів, детермінований прогноз окремих аспектів її розвитку розглядається як ексклюзивний випадок. Для фінансової системи прогнози найменше будуть імовірнісними, а більше стохастичними чи змішаними.