Економічна сутність і функції фінансів суб’єктів господарювання

Фінанси суб’єктів господарювання – це базова відносно самостійна сфера фінансових відносин, що має свою специфіку організації і реалізації властивих фінансам функцій.

Фінанси суб’єктів господарювання функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється ВВП, матеріальні і нематеріальні блага. Саме тому, від їх стану залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни. На макроекономічному рівні фінанси підприємств, як основних суб’єктів господарювання, забезпечують формування фінансових ресурсів держави через бюджет і цільові фонди. Специфіка фінансів суб’єктів господарювання полягає в тому, що через них мобілізуються кошти і створюються фонди фінансових ресурсів для обслуговування процесу виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. Головним суб’єктом господарювання в Україні є підприємство.

Підприємство - господарюючий суб’єкт, створений для організації підприємницької діяльності, економічною метою якого є забезпечення суспільних потреб і отримання прибутку.

В процесі підприємницької діяльності у підприємств і організацій виникають господарські зв’язки зі своїми контрагентами: постачальниками і покупцями, партнерами по спільній діяльності, об’єднаннями і асоціаціями, фінансовою і кредитною системою. В результаті цього виникають фінансові відносини, пов’язані з організацією виробництва і реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг, формуванням фінансових ресурсів, здійсненням інвестиційної діяльності. Матеріальною основою фінансових відносин виступають гроші, а необхідною умовою виникнення фінансових відносин є реальний рух грошових коштів, в процесі якого створюються і використовуються централізовані і децентралізовані фонди грошових коштів.

Фінанси суб’єктів господарювання – це економічні відносини, пов’язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів на мікроекономічному рівні в процесі відтворення.

Фінансові відносини підприємств, залежно від економічного змісту, можна згрупувати по наступних напрямах:

1) фінансові відносини, що виникають між засновниками у момент створення підприємства з приводу формування статутного капіталу. У свою чергу статутний капітал є первинним джерелом формування виробничих фондів, придбання нематеріальних активів;

2) між суб’єктами господарювання, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції, виникненням знов створеної вартості. До них відносяться фінансові відносини між суб’єктами господарювання при розрахунках з постачальниками і покупцями, при наданні комерційних кредитів, здійсненні інвестиційної діяльності, організації спільних виробництв, з транспортними організаціями при перевезенні вантажів, з підприємствами зв’язку, митницею, іноземними фірмами тощо. Ці відносини є основними в господарській діяльності, оскільки від їх ефективної організації багато в чому залежить фінансовий результат комерційної діяльності;

3) між підприємством і його підрозділами: філіями, цехами, відділами, бригадами з приводу фінансування витрат, розподілу і перерозподілу прибутку, обігових коштів. Ця група відносин впливає на організацію і ритмічність виробництва;

4) між підприємством і його працівниками при розподілі і використанні доходів, випуску і розміщенні акцій і облігацій підприємства, виплаті відсотків по облігаціях і дивідендів по акціях, стягненні штрафів і компенсацій за причинений матеріальний збиток, утриманні податків з фізичних осіб;

5) між підприємством і галузевими і корпоративними органами (усередині фінансово-промислових груп, холдингів, корпорацій, союзів, асоціацій, концернів, галузевих міністерств і відомств), куди входить підприємство. Ці відносини виникають при формуванні, розподілі і використанні централізованих цільових грошових фондів і резервів на фінансування цільових галузевих програм, проведення маркетингових досліджень, науково-дослідних робіт, організацію виставок, надання фінансової допомоги на поворотній основі для здійснення інвестиційних проектів і поповнення оборотних коштів. Ця група фінансових відносин пов’язана, як правило, з внутрігалузевим (внутрішньо-корпоративним) перерозподілом грошових коштів і направлена на підтримку і розвиток підприємств;

6) між підприємством і фінансовою системою держави - при сплаті податків і інших платежів до бюджету, формуванні позабюджетних фондів, наданні підприємствам податкових пільг, застосуванні штрафних санкцій, фінансуванні з бюджету, надходженні коштів з цільових державних фондів;

7) між підприємством і банківською системою - в процесі зберігання грошей в установах банків, отриманні і погашенні позик, сплати відсотків за кредит, покупці і продажі валюти, здійсненні безготівкових розрахунків, наданні інших банківських послуг;

8) між підприємством і страховими компаніями - при страхуванні майна, окремих категорій працівників, комерційних і підприємницьких ризиків;

9) між підприємством і інститутами фінансового ринку - при розміщенні власних цінних паперів і інвестуванні тимчасово вільних коштів. Від ефективності організації цих відносин залежить можливість залучення додаткових джерел фінансування підприємницької діяльності.

Кожна з перерахованих груп має свої особливості і сфери застосування. Проте всі вони носять двосторонній характер, і їх матеріальною основою є рух грошових коштів. Рухом грошових коштів супроводжується формування статутного капіталу підприємства, починається і завершує кругообіг засобів, формування і використання грошових фондів різного призначення.

Найповніше сутність фінансів суб’єктів підприємництва проявляється в їх функціях.Таких функцій прийнято виділяти три, а саме:

1. Формування фінансових ресурсів у процесі фінансово-господарської діяльності, тобто здійснення підприємством розподілу доходів від звичайної та надзвичайної діяльності з метою формування грошових резервів і фондів цільового призначення.

2. Розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпеченняпоточної (операційної) та інвестиційної діяльності; виконання зобов’язань перед бюджетами всіх рівнів, фінансовими установами та іншими інститутами, що впорядковують та обслуговують економічну діяльність у сфері суспільного виробництва.

3. Контроль за дотриманням вартісних пропорцій, формуванням та використанням фінансових ресурсів у відтворювальному процесі. Яких перебуває у тісному зв’язку і взаємообумовленості з розподільчою функцією.

Фінансові відносини підприємств можуть мати фондову або канальну (нефондову) форму. Фондова форма означає, що спочатку здійснюється концентрація фінансових ресурсів у фондах грошових коштів, а потім їх використання відповідно до призначення фонду. При цьому виділення фондів може мати частковий характер, коли окремо ведеться їх облік, і повний, коли вони концентруються на окремих рахунках в банку.

Грошові фонди – це частина грошових коштів, що має цільову спрямованість. До грошових фондів підприємств відносяться: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних підприємствах), резервний фонд тощо.

При організації підприємство формує статутний фонд (або статутний капітал), за рахунок якого формуються основні фонди і оборотні кошти.

Формування цього фонду, його ефективне використання, управління ним – одне з головних і найважливіших завдань фінансової служби підприємства. Статутний капітал – основне джерело власних засобів підприємства. Сума статутного капіталу акціонерного товариства відображає суму випущених ним акцій, а державного, муніципального або іншого підприємства – величину статутного фонду.

При канальній формі фінансових відносин використання коштів здійснюється за певними напрямами з одного рахунку відповідно до потреб підприємства. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом і цільовими фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в не фондовій формі. У цій формі підприємства також отримують дотації і субсидії, спонсорські внески.

4.2. Основи організації фінансів суб’єктів підприємництва (підприємств)