![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Сутність методології права та її рівні
Звичайно під методологією розуміється система методів, що застосовуються для дослідження тієї чи іншої реальності, а також наука про ці методи. Саме поняття " метод" означає шлях, спосіб досягнення визначеної мети, у даному випадку — спосіб здобуття нового знання про цю реальність. Що ж слід розуміти під методологією права? Можна виділити такі підходи до інтерпретації цього феномена. По-перше, це так званий науковий підхід, у рамках якого під методологією розуміється система загальнонау-кових і спеціально-наукових методів, що застосовуються до права — соціологічний, кібернетичний, системний та ін., а також вчення про ці методи. Вперше таке уявлення було сформульовано В. Казимирчуком. Недоліком цього підходу є те, що він не дає уявлення про методологію права як про синтетичне знання, тому що відповідно до цього підходу окремі науки, з одного боку, і правознавство — з іншого, існують ніби самі по собі. По-друге, це так званий філософський підхід, коли під методологією права розуміється застосування основних -26- принципів і категорій філософії до права. З погляду Дж. Керімова, до них належать категорії діалектики чи гносеологічні категорії, а на думку А. Васильєва — категорії соціальної філософії. Але і такий підхід не визнає ніякої нової дисципліни на межі філософії і правознавства. По-третє, підхід, що його умовно можна назвати філолоф-сько-правовим, оскільки він припускає наявність особливої дисципліни, що виконує методологічну роль стосовно правознавства в цілому. Завданням цієї дисципліни є гносеологічний аналіз різних типів правопізнання та праворо-зуміння. Останній підхід уявляється кращим, оскільки дає змогу представити методологію права як деяке синтетичне знання, що опосередковує ланку між філософією і теорією права, певний аспект філософії права, що полягає у гносеологічному аналізі основ правової теорії. Отже, методологія являє собою керівну ідею, систему світоглядних принципів, що виявляють себе на всьому шляху збагнення того чи іншого об'єкта (у даному разі — права), а також обгрунтування такої ідеї. Цей підхід відповідає встановленому уявленню про те, що як метод може виступати будь-яке виражене в узагальненому вигляді знання, спрямоване на досягнення нового знання. Тому в системі правознавства колена теорія більш загального (абстрактного) рівня виконує методологічну роль стосовно більш конкретної теорії, а також щодо практики (як безпосередньо, так і опосередковано через теорію проміжного рівня). У наш час загальновизнаним є уявлення про комплексність, синтетичність методологічного знання. Так, на думку Дж. Керімова, методологія права являє собою " загаль-нонауковий феномен, що поєднує всю сукупність принципів, засобів і методів пізнання (світогляд, філософські методи пізнання та вчення про них, загально- і частково-наукові поняття і методи), які вироблені усіма суспільними науками, у тому числі й комплексом юридичних наук, і застосовуваних у процесі пізнання специфіки правової дійсності, її практичного перетворення" 1. Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). - М., 2000. - С. 52. -27 - Усе це дає підстави говорити про методологію права в широкому розумінні як про комплекс методологічних проблем права і включити до неї: 1) методологію пізнання права; 2) методологію юридичної практики, виділяючи: а) методологію правотворчості; б) методологію правозастосування. У свою чергу у рамках методології пізнання права, чи методології правознавства, слід виділити рівні: 1) філософський, що являє собою систему світоглядно-методологічних ідей і принципів, втілених у тому чи іншому способі осмислення права (типі правопізнання), а також їх порівняння, критику й обгрунтування; 2) науковий, який становить систему принципів і методів наукового пізнання в цілому чи окремої науки, застосовуваних для більш глибокого пізнання права, у рамках якого виділяють: а) загальнонаукові методи і прийоми пізнання, такі як аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і моделювання, абстрагування і класифікація, а також методи: системний, синергетичний та ін.; б) частково-наукові методи: соціологічний, психологічний, математичний, кібернетичний, історичний, логічний та ін., тобто знання в галузі окремих наук, застосовуване для пізнання правових явищ; 3) спеці' ально-юридичний, що являє собою систему характерних для правознавства методів пізнання права: нормативно-аналітичного, догматичного, порівняльно-правового та ін. Оскільки право єднає у собі феномени як реального, так і ідеального характеру, то і методи його пізнання теж можуть поділятися на ідеальні та реальні. Провідна роль у пізнанні права належить ідеальним методам, до яких належить і метод філософсько-правової рефлексії. Особливість останнього полягає у проясненні тих ідеальних конструкцій, з яких складається право, й уявному конструюванні моделей правової реальності. Він заснований на здатності суб'єкта правосвідомості до філософського самоаналізу, до дослідження своїх відносин із правовою реальністю. Внаслідок філософсько-правової рефлексії -28- розкривається зміст права і специфіка пізнавальних процесів, що відбуваються в ньому. Тому методологією права у власному розумінні слід вважати найбільш загальний, філософський рівень правознавства — методологію філософії права. Вона являє собою систематизовану сукупність пізнавальних засобів, що дають можливість досліджувати багатогранну правову реальність у її різноманітних зв'язках з іншими сферами громадського життя, а також теоретичний аналіз (рефлексію) цих засобів. Узагальненим вираженням такої системи є різні типи праворозуміння, чи способи осмислення права, методологічні парадигми, що володіють цілісністю світоглядно-смислового змісту права і його обгрунтування. У такому підході найбільшою мірою реалізується методологічна функція філософії права. Концепцію типів праворозуміння, засновану на розмежуванні права і закону, розробив В. Нерсесянц. Такими, на його погляд, є: а) легізм; б) юснатуралізм; в) юридичний лібертаризм. Перший представляє концепцію позитивістського праворозуміння; він виходить з ототожнення права і закону. Другий — із протиставлення права і закону, розуміючи під правом змістовні вимоги природного права (справедливості). Третій тип праворозуміння відповідає власній позиції автора і на його думку повинен синтезувати крайні позиції. Він грунтується на розмежуванні права і закону і трактує право як вияв принципу формальної рівності (формальної справедливості). Ця концепція втілює кращі досягнення пострадянської юридичної думки, володіє значним методологічним потенціалом, однак у ній не враховуються досягнення сучасної західної філософії права. Аналіз класичних і сучасних підходів до розуміння права дає змогу класифікувати їх на кілька типів: а) правовий позитивізм; б) правовий об'єктивізм; в) правовий суб'єктивізм; г) правовий інтерсуб'єктивізм. Кожний з цих способів осмислення права відображає певний аспект правової реальності, а тому представляє той чи інший спосіб обгрунтування права, оскільки ставить певний аспект права на передній план, розглядаючи право крізь призму Цього аспекту. -29- Розглянемо ці типи праворозуміння на основі аналізу їх свтоглядно-методологічних джерел, змісту, достоїнств і недоліків, основних форм прояву, а також можливостей і меж вирішення ними головних питань філософії права.
|