Типологія громадських об’єднань.

У науковій літературі є різні підходи до класифікації громадських об'єднань. Так, за інтересами та діяльністю виокремлюють такі громадські об'єднання:

- за економічними інтересами - організації підприємців, кооперативи, споживчі спілки, представників вільних професій і т. п.

- за суспільно-політичними інтересами розрізняють організації культурного, гуманітарного напряму, релігійні;

- за методами діяльності та правового статусу: легальні та офіційні (офіційно зареєстровані в органах влади, організаційно оформлені), а також неформальні організації (не зареєстровані юридичне, створені спонтанно за ініціативою «знизу», згідно з усвідомленими спільними інтересами; незалежні від офіційних державних органів, які діють без чіткої програми за принципами самоврядування);

за видами діяльності: економічні, освіти й культури, наукові й науково-технічні, опікунські, охорони здоров'я, природи, національні, конфесійні, оборонні, спортивні й туристські.

Також громадські об'єднання класифікують:

- за масштабами діяльності - міжнародні, внутрішньодержавні, локальні;

- за ставленням до існуючого ладу - консервативні, реформістські, революційні, контрреволюційні;

- за спонукальними мотивами виникнення - соціальне усвідомлені (спілки ветеранів, студентської молоді); вартісне орієнтовані (рух «зелених», спілка «Чорнобиль»); традиційно зумовлені (релігійні, національні об'єднання).

Серед найпоширеніших громадських об'єднань у сучасному світі виділяють профспілки, молодіжні, жіночі, релігійні та інші.

Наймасовішими серед громадських об'єднань були і залишаються профспілки. Вони виникли в другій половині XVIII ст. у Великобританії як асоціації висококваліфікованих робітників, які об'єдналися для захисту своїх професійних інтересів і збереження соціального статусу. Перші профспілки мали локальний характер. Протягом XIX ст. профспілки створюються у всіх розвинутих країнах Європи і Америки. В кінці XIX ст. виникають галузеві виробничі профспілки, створюються національні профсоюзні центри. На початку XX ст. створюються міжнародні виробничі секретаріати - міжнародні федерації і профспілки робітників однієї галузі виробництва. В країнах Азії і Африки широкий розвиток профспілкового руху в цілому розпочався після закінчення Другої світової війни.

У кінці XX ст. світовий профспілковий рух нараховував, за різними оцінками, 500-600 млн. осіб, що складало 40-45 % армії найманої праці. В багатьох індустріальне розвинутих країнах Європи і Америки профспілки не охоплюють всієї маси найманих робітників, а включають переважно зайнятих у традиційних галузях матеріального виробництва. Кризовий стан профспілок пов'язаний з неадекватністю їх діяльності змінам у характері праці і галузевій структурі зайнятості, спричинені структурною перебудовою економіки і науково-технічною революцією. Тому профспілки розширюють сферу своєї діяльності. Водночас із захистом економічних, матеріальних інтересів своїх членів виконують також широкі соціальні та суспільно-політичні функції: захищають інтереси працівників щодо робочого дня, відпусток, фінансової політики, організації виробництва, умов праці, соціально-культурних і побутових умов, безробіття, пенсійного забезпечення, професійної підготовки тощо.

У зв'язку із зростанням глобальних проблем людства профспілки багатьох країн, і перш за все міжнародні профцентри, активно приєдналися до їх вирішення разом з іншими масовими демократичними рухами.

У боротьбі за інтереси працівників профспілки застосовують різноманітні засоби та методи: від переговорних до радикальних (вимоги, заяви, угоди, альтернативні рішення, контроль, експертні оцінки, страйки, маніфестації, голодування, мітинги тощо). Нерідко вони домагаються вагомих позитивних результатів, сприяють набуттю вмінь і навичок самоврядування.

Політичні функції профспілок принципово відрізняються в суспільствах різного типу. В тоталітарних суспільствах: профспілки якщо і існують, то виконують роль «привідних ременів» від партії до мас, а також залучаються до вирішення внутрішніх, головним чином господарських, проблем виробничих колективів. У такому суспільстві профспілки можуть також брати участь в організації виробництва, дублюючи інші системи управління. Демократизація політичних режимів безпосередньо пов'язана з розширенням політичної ролі профспілок як повноправних учасників і організаторів політичного життя значної маси людей, зайнятих у найрізноманітніших видах виробництва. Політична активність профспілок є критерієм розвитку політичного життя суспільства.

Основними цілями і завданнями молодіжних об'єднань є захист різноманітних потреб та інтересів молоді, мобілізація та інтеграція молодіжних структур для виконання соціальне значущих завдань, виховна робота. Молодіжні формування помітно впливають на зміцнення миру, співробітництва І дружби між народами.

Нині існує Всесвітня федерація демократичної молоді (вона об'єднує сотні молодіжних організацій із 100 країн світу), Міжнародна спілка студентів. Всесвітній молодіжний рух нині переживає відносне подолання ідеологічних розбіжностей, які спричиняли протистояння і унеможливлювали діалог між молодіжними організаціями різної політичної орієнтації: соціал-демократичної, ліберальної, консервативної, християнсько-демократичної, комуністичної тощо. Однак це не означає злиття, нівелювання поглядів.

У більшості країн світу виокремлюється дві рівні групи молодіжних об'єднань залежно від цілей і залучення молоді до суспільно-політичного життя: 1) об'єднання молоді, предметом діяльності яких є соціально-економічні та політичні проблеми; 2) об'єднання дозвільного характеру. Трапляються й об'єднання агресивної, неконструктивної самодіяльності молоді (фанати, люберці та ін.), епатажної самодіяльності (металісти), альтернативні або контркультурні течії (хіпі, рокери, авангардисти та ін.).

Молодіжний рух в Україні координує Український національний комітет молодіжних організацій, який є незалежною неурядовою організацією, має статус Всеукраїнської спілки молодіжних та дитячих громадських організацій. У своїй діяльності цей комітет керується законодавством України та власним статутом.

Виникнення жіночих громадських об'єднань відносять до епохи Просвітництва. Вважається, що жіночий рух був започаткований написанням французькою письменницею Олімпією Де Гуж (1791 р.) «Декларації прав жінки і громадянки» на противагу «Декларації прав людини і громадянина», в якій прокламувалася рівність всіх громадян чоловічої статі перед законом. Жіночий рух пройшов довгий шлях і зазнав значних змін в соціально-політичному становищі жінки, її місця і ролі в політичному житті суспільства. В ньому відбувалися значні трансформації, пов'язані з розвитком науки, суспільно-політичних і економічних відносин, демократичних перетворень у світі, зміною суспільної свідомості.

Нині сприймаються як належне рівні права чоловіків і жінок на навчання, освіту, професійну діяльність, володіння майном, участь у справах держави, у формуванні органів влади. У конституціях майже всіх держав світу закріплено ці рівні права.

У багатьох країнах світу відбулася інституціоналізація, тобто оформлення жіночих організацій як суб'єктів суспільного життя. Так, в Україні з кожним роком зростає кількість та чисельність різних сучасних організацій: асоціації, ліги, кризові центри, клуби за інтересами та ін. Згідно з цільовими установками, формами діяльності та впливом на розвиток жіночого руху на українське суспільство, в цілому умовно можна виділити чотири групи жіночих організацій.

- Традиційні жіночі організації, їх ще визначають як історичні. Вони відродилися на ґрунті тих жіночих організацій, що діяли у різні історичні періоди по всій Україні.

- Соціальне орієнтовані жіночі організації, їх створення було відгуком на болючі соціальні проблеми, зумовлені змінами, що зачепили домінантні підвалини людського буття. У цій групі особливо виділяється своєю діяльністю Організація солдатських матерів України (ОСМУ). Діяльність цієї організації в значній мірі має політичний характер. Головні завдання ОСМУ на сучасному етапі - формування професійної армії, ліквідація позастатутних відносин серед військовослужбовців, поліпшення морального та фізичного здоров'я в армії.

- Організації ділових жінок. Проблеми, успадковані від тоталітарного ладу, новий етап трансформації суспільства призвели до вкрай важкого економічного становища країни. У таких умовах певна частина жінок вдалася до активних пошуків шляхів економічного виживання, їх економічна активність спрямована на створення об'єднань економічного характеру на ґрунті ділових відносин.

- Організації феміністичної орієнтації. Вони характеризуються строкатістю, багатоплановістю, структурно нагадують групи підвищення свідомості їх членів, нечисленні за складом. Ці організації не претендують на провідну роль у жіночому русі, не прагнуть представляти та захищати інтереси усіх жінок України, а створюються та діють на основі спільних групових інтересів, взаємодовіри та порозуміння у межах об'єднання. Такі групи мають форму громадянських ініціатив - неформальних груп жінок, які прагнуть вирішити локальні конкретні проблеми.

Важливою складовою політичної системи суспільства виступають релігійні об'єднання. І хоча найчастіше церква відокремлена від держави, релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з іншими громадськими об'єднаннями засоби масової інформації. Церква може підтримувати або не підтримувати певні державні починання, суттєво впливати на масову свідомість віруючих. Більше того, служителі культу мають законне право на участь у політичному житті. Міжнародні релігійні організації (Всесвітня рада церквів, Християнська мирна конференція, Всесвітній ісламський конгрес, Азіатська буддійська конференція, Всесвітня федерація католицької молоді та ін.) відіграють важливу роль у спілкуванні народів. У їхньому полі зору перебувають не лише релігійні питання, а й турбота про збереження миру, злагоди, високу духовність і моральні чесноти, гуманізм і любов до ближнього.