Походження політичної еліти та її роль у суспільстві

У перекладі із французької «еліта» означає краще, добірне. Ідеї поділу суспільства на «вищих» і «нижчих», «аристократію» й «простолюдинів» знаходять своє обґрунтування у творчості Конфуція, Платона, Н. Макіавеллі, Ф. Ніцше та ін. Наприкінці XIX - початку XX ст. з'являються перші концепції еліт, авторами яких були Г. Моска, В. Парето, Р. Міхельс. На основі спостереження за реальним поводженням еліти в політичному житті вони створили цілісне поняття про ролі еліти в суспільстві. Основні положення цієї концепції зводяться до наступного:

1.Суспільство закономірно ділиться на правлячу меншість і керовану більшість. В основі цього розподілу лежить природна нерівність людей за талантами і здібностями, інтелектом й багатством.

2. Еліта - це згуртована група, що відрізняється винятковими якостями й здібностями і яка усвідомлює свою перевагу над іншими.

3. Розвиток будь-якого суспільства спрямовується й залежить від еліти політичної.

4. Основне призначення політичної еліти - у прийнятті найважливіших політичних рішень.

У названих вище вчених були розходження в обґрунтуванні природи політичної нерівності. Наприклад, В. Парето визначав еліту за її вродженими психологічними властивостями і вносив до неї тих, хто продемонстрував видатні якості або довів найвищі здібності у своїй сфері діяльності. «Головна ідея терміну «еліта», - підкреслював мислитель, - перевага... У широкому значенні я розумію під елітою співтовариство таких людей, які властивостями розуму, характеру, спритністю, видатними здібностями володіють найвищою мірою».

Дещо відмінне пояснення природи політичної нерівності дав Г. Моска. «Правлячі меншості, - писав він, - утворюються так, що індивіди, з яких вони складаються, відрізняються від мас деякими якостями, що дають їм певні матеріальні, інтелектуальні або навіть моральні переваги; Інакше кажучи, вони повинні мати якісь необхідні якості, які надзвичайно цінуються й надають переваги в тому суспільстві, у якому вони живуть».

Очевидно, що якості можуть змінюватися в процесі еволюції людського суспільства. Так, у примітивних суспільствах високо цінувалася військова доблесть. У процесі розвитку цивілізації переважною якістю стає багатство. Г. Моска спочатку розрізняв три якості, що відкривають

доступ до політичного класу: військова доблесть, багатство, священство. Однак надалі прогрес людського суспільства висував до політичного класу все нові, і нові вимоги. Разом із суспільством змінювався правлячий клас. Пізніше Г. Моска надавав особливого значення наявності в кандидатів наукових знань, уміння застосовувати їх. Розум, талант, освіченість індивіда в сумі обумовлювали його здатність керувати, яка була, на думку Г. Моски, домінантним критерієм відбору до еліти.

Хоча концепція еліти була сформульована на початку XX ст., багато з ЇЇ положень зберегли свою актуальність донині. Природно, у міру еволюції суспільства доступ у політичну еліту усе менше залежав від багатства й знатності, хоча й зараз вони мають певне значення. Але усе більше досягнення панівних політичних позицій залежить від спеціальної підготовки кандидата, його індивідуальних здібностей, підтримки політичних партій і рухів.

Необхідно розрізняти поняття «пануюча еліта» й «політична еліта». Вони співвідносяться як ціле й частина. Поняття «пануюча еліта» містить у собі різні групи, які безпосередньо або опосередковано беруть участь у владних процесах. Сюди відносяться політична, економічна, військова, ідеологічна, наукова та інші види еліт. Таким чином, політична еліта - це лише частина пануючої еліти (або як її ще називають правлячого класу). Але, на відміну від усіх інших груп, що становлять пануючу еліту, політична еліта безпосередньо бере участь у здійсненні політичної влади.

Отже, політична еліта - це певна група, прошарок суспільства, що концентрує у своїх руках державну владу й займає командні пости, керуючи суспільством.

Існування політичної еліти обумовлено наступними факторами:

• Законом поділу праці, що вимагає професійного заняття управлінням, певної спеціалізації, компетентності, особливих знань і здібностей.

• Високою соціальною значимістю управлінської праці і її відповідним стимулюванням.

• Широкими можливостями використання управлінської діяльності для одержання соціальних привілеїв (тому що вона прямо пов'язана з розподілом цінностей).

• Практичною неможливістю здійснення всеосяжного контролю за політичними керівниками.

• Відчуженістю більшості громадян від влади й політики внаслідок існування природної нерівності людей за їх розумовими, психологічними, моральними й організаторськими якостями і здібностями до управлінської діяльності.

Таким чином, в основі розподілу суспільства на політичну еліту й маси лежать об'єктивні фактори політичного, соціального й економічного характеру.

Політична еліта - не просто група осіб, котрі випадково виявилися наділеними владою, а соціальна група, що формується в результаті «природного добору», прошарок людей, що складається з особистостей, які володіють певними здібностями, професійними знаннями, навичками, уміннями. Тому політична еліта є центральною ланкою державного управління, від діяльності якої, за таких умов, залежить хід політичного розвитку суспільства, функціонування політичної системи.

Соціальне призначення політичної еліти позначається, насамперед, на тих функціях, які вона виконує. Вони різнопланові й складні, і на їхній зміст великий вплив має існуючий у країні політичний режим, стан міжнародного становища й ін.

Розглянемо лише найбільш істотні функції, які виконує політична еліта: стратегічну, комунікативну, організаторську й інтегративну.

Зміст стратегічної функції полягає в розробці стратегії й тактики розвитку суспільства, визначенні політичної програми дій. Вона проявляється в генеруванні нових ідей, що відображають суспільні потреби в радикальних змінах, у визначенні стратегічного напрямку суспільного розвитку, у виробленні концепції назрілих реформ.

Стратегічна функція повною мірою може бути реалізована лише на вищому рівні політичної еліти: парламентаріями, членами кабінету міністрів, експертами, радниками, помічниками президента, з використанням фахівців науково-дослідних інститутів, аналітичних центрів, великих учених.

Виконання політичною елітою, стратегічної функції потребує від неї не тільки високого рівня компетенції й професіоналізму, але й сміливості й рішучості. Особливо тоді, коли більша частина пануючого прошарку не згідна з її стратегічним планом.

Успішна реалізація політичною елітою своєї стратегічної функції визначається не тільки якісним кадровим складом, покликаним здійснювати політичний курс країни, але й залежить від стану суспільної думки в країні, його відображення в прийнятих політичних рішеннях. А це вже завдання комунікативної функції.

Комунікативна функція передбачає ефективне уявлення, вираження й відображення в політичних програмах інтересів і потреб (політичних, економічних, культурних, регіональних, професійних та ін.) різних соціальних груп і верств населення і їхню реалізацію в практичних діях. Ця функція містить у собі вміння бачити особливості настроїв різних соціальних спільностей, швидко й точно реагувати на зміни в суспільній думці з різних життєво важливих питань.

Комунікативна функція допускає також захист соціальних цілей, ідеалів і цінностей (спокій, безпеку, справедливість та ін.).

Виконання даної функції потребує від представників політичної еліти певних якостей, зокрема: ораторського таланту при спілкуванні з великими масами людей, здатності чітко й конкретно відповідати на задані питання, уміння переконливо тлумачити програму розвитку суспільства, щоб вона викликала схвалення й ентузіазм людей.

Суть організаторської функції полягає в здатності політичної еліти забезпечити підтримку своїх програм масами. Ця функція передбачає здійснення на практиці виробленого курсу, втілення політичних рішень у життя.

Вироблений стратегічний курс втілюється в системі різних політичних заходів. До них відносяться:

• законодавчі (прийняття законів й інших нормативних актів парламентом, урядом, президентом);

• мобілізуючі (різні форми впливу на суспільну свідомість, формування настроїв, ціннісних орієнтацій людей);

• регулюючі (розподіл і перерозподіл ресурсів - матеріальних, людських, фінансових);

• координуючі (координація центральних і регіональних дій);

• контролюючі й ін.

Сутність інтегративної функції - в зміцненні стабільності суспільства, стійкості ЇЇ політичної системи, у запобіганні гострих конфліктів. Важливим змістом цієї функції є об'єднання різних верств населення на основі гармонізації їхніх соціальних інтересів, співробітництва й взаємодії всіх сил у суспільстві. Основне завдання політичної еліти в рамках виконання цієї функції - створення стійкої рівноваги політичних сил, формування стабільного політичного режиму, політичної системи даного суспільства.