Фактори, які підтверджують посилення впливу зовнішньополітичного фактора глобалізації

Серед формальних ознак, які підтверджують посилення впливу зовнішньополітичного фактора глобалізації і призводять до третього якісного етапу в дослідженнях демократичних цивільно-військових відносин і демократичного контролю, можна виокремити наступні:

1. Формулювання з боку деяких міжнародних організацій досить чітких вимог відносно демократичного контролю, що фактично є однією з умов членства. Почин зробила ОБСЄ. 1994 року на Форумі з співробітництва в галузі безпеки було схвалено „Кодекс поведінки щодо воєнно-політичних аспектів безпеки”. У ньому відзначається: „Держави-учасниці розглядають демократичний політичний контроль над військовими і воєнізованими силами, силами внутрішньої безпеки, а також розвідувальними службами і поліцією як неодмінний елемент стабільності і безпеки. Вони сприятимуть інтеграції своїх збройних сил з громадянським суспільством як важливому прояву демократії” [15, с. 7 - 8]. Далі, 1999 року, НАТО запроваджує План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). У ньому наголошується: „Від країн-претендентів очікується, що вони встановлюватимуть належний демократичний і цивільний контроль над своїми збройними силами” [16]. Ця вимога фактично стає одним з неофіційних критеріїв членства в НАТО [17, с. 71 - 73].

2. Створюються міжнародні наукові центри для вивчення, узагальнення та підготовки практичних рекомендацій з проблематики демократичних цивільно-військових відносин і демократичного контролю. 2000 року було створено Женевський центр демократичного контролю над збройними силами (ДКВС) [18]. До складу його міжнародної Консультативної ради увійшли провідні експерти в галузі оборони, безпеки і демократичного контролю над силовими структурами. Центр підтримує ініціативи держав щодо зміцнення демократичного цивільного контролю над силовими структурами, включаючи збройні сили, правоохоронні органи, службу державної безпеки, розвідку, прикордонну службу. Центр підтримує державні і неурядові організації у справі зміцнення демократичного і цивільного контролю над збройними силами і силами безпеки, а також сприяє розвитку міжнародного співробітництва у цій галузі; збирає, систематизує й узагальнює інформацію з даної тематики, здійснює власні дослідження, встановлює робочі контакти з метою визначення актуальних проблеми, аналізує набутий досвід, пропонує оптимальні рішення у сфері демократичних цивільно-військових відносин і демократичного контролю [18].

3. Створюються й пропонуються модельні закони стосовно демократичного контролю. Наприклад, 2002 року ДКВС запропонував для країн СНД модельний закон „Про парламентський контроль над воєнною організацією держави” [19]. Ухвалений 2003 року Закон України „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” [20] було розроблено з урахуванням рекомендацій, що містилися в цьому документі.

4. Здійснюються міжнародні програми підготовки фахівців з демократичних цивільно-військових відносин і демократичного контролю.

Так, у коледжі з вивчення питань безпеки і міжнародних відносин Європейського центру досліджень з питань безпеки ім. Дж. Маршалла виконується програма для підготовки керівного складу з питань безпеки і міжнародних відносин, а також з „відносини між армією і громадянським суспільством” [21].

5. Теоретичні розробки у сфері демократичних цивільно-військових відносин і демократичного контролю втілюються в практичні дії. Прикладом може бути відтворення і продуктивна діяльність структур CIMIC (Civil-Military Cooperation – цивільно-військового співробітництва) у збройних силах багатьох країн. На думку Є. Степанової, це стало результатом реалізації „доктрини НАТО з військово-цивільних відносин 1997 року і розвитку збройних сил держав-членів НАТО власних структур і доктрин військово-цивільної взаємодії, у тому числі в операціях невоєнного типу” [22, с. 84]. Є. Степанова зазначає: „Виникає питання про необхідність і можливість розробки більш збалансованої моделі цивільно-військового співробітництва відповідно до більш універсальних принципів, ніж ті, яких дотримуються в НАТО. Така робота на повний хід йде в межах Організації Об'єднаних Націй” [22, с. 173]. Концепція створення структур CIMIC розробляється й в Україні. Їх необхідність викликана активною участю держави в міжнародній миротворчій діяльності. Над імплементацією міжнародних програм досліджень демократичних цивільно-військових відносин і демократичного контролю в українські, і, навпаки, українських програм у міжнародні, активно працюють А. Бірюченко, В. Горбулін, В. Гречанінов, А. Гриценко, Л. Поляков, М. Сунгуровський, Г. Перепелиця та інші вчені.

Якщо узагальнити вище наведені факти, то можна говорити про третій етап дослідження сучасних цивільно-військових відносин і демократичного контролю, обумовлений процесами глобалізації. Нові політичні лідери глибше усвідомлюють практичний вимір теорії цивільно-військових відносин, сприяють формуванню організаційних і матеріальних передумов для здійснення подальших досліджень і підготовки фахівців-практиків. В організаційно-змістовому плані переважають інтегральні міждисциплінарні наукові програми. Значна частина сучасних досліджень має чітко виражене практичне спрямування. Результати втілюються в конкретних програмних рекомендаціях, модельних законах, доктринах, критеріях тощо.