Митна служба України та міжнародні організації.

З моменту прийняття Акта проголошення незалежності України та схвалення його всенародним референдумом Україна як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава почала свою новітню історію.

Становлення й розвиток міжнародного митного співробітництва України відбувалися одночасно із становленням та розвитком її державності і безпосередньо залежали від появи її власної митної системи.

Першим документом, згідно з яким була встановлена компетенція митних органів щодо міжнародного співробітництва, став Закон «Про митну справу в Україні». У пункті «и» ст. 6 Закону зазначалося, що законодавством України встановлюється компетенція митних органів України щодо співробітництва з митними та іншими органами зарубіжних країн, а також з міжнародними організаціями з питань митної справи. Також Закон включав статтю 11 «Міжнародні договори України», де зазначалося, що Україна дотримується зобов'язань, що випливають з її міжнародних договорів. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, які містяться в цьому Законі та інших законодавчих актах України про митну справу, то застосовуються правила міжнародного договору.

На сьогоднішній день існує розгорнута нормативно-правова база, яка надає право митним органам України встановлювати та підтримувати міжнародні зв'язки у галузі митної справи як з митними органами зарубіжних країн, так і з міжнародними організаціями, статутна діяльність яких передбачає можливість здійснення співробітництва з митних питань.

Розглядаючи правові засади міжнародного співробітництва з питань митної справи, особливу увагу слід звернути на положення, закріпленні Конституцією, Законом «Про міжнародні договори України», Митним кодексом, Положенням про Державну митну службу України, затвердженим Указом Президента України від 24 серпня 2000 р. № 1022/2000, Указом Президента України від 18 вересня 1996 р. № 841/96 «Про заходи щодо вдосконалення координації діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин», постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2003 р. № 1956 «Про затвердження Положення про порядок проведення робочих зустрічей керівника регіональної митниці, керівника митниці та їх заступників з представниками митного органу суміжної іноземної держави» тощо.

Статтею 34 МК закріплено, наприклад, такі положення: Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань митної справи. У митній справі Україна додержується загальновизнаних у міжнародній практиці систем класифікації та кодування товарів, митних режимів, митної статистики, інших загальноприйнятих у світових митних відносинах норм і стандартів, а також забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань митної справи, укладених в установленому законом порядку.

Міжнародне митне співробітництво з членами міжнародного співтовариства Україною здійснюється на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи в Україні було віднесено до основних завдань митних органів України (регіональні митниці та митниці), які підпорядковуються спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади в галузі митної справи — Державній митній службі України.

Міжнародна діяльність Держмитслужби спрямовується і координується Президентом України та Кабінетом Міністрів України й здійснюється за погодженням з Міністерством закордонних справ України.

Держмитслужба є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері митної справи і діє на підставі Положення про Державну митну службу України.

У розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи Держмитслужба бере участь у підготовці міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, у межах своєї компетенції укладає міжнародні договори України. Вона має право представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних договорів України.

З метою виконання покладених на Держмитслужбу завдань щодо розвитку міжнародного співробітництва та виконання відповідних функцій в її центральному апараті діє Департамент міжнародного митного співробітництва, який було створено на основі Управління міжнародного митного співробітництва. В його структурі безпосередньо діють відділ європейської інтеграції та багатостороннього співробітництва, відділ міжнародного митного права та законодавства, відділ організації роботи з проектами технічної допомоги, відділ протоколу та оформлення виїзду за кордон.

Зазначений Департамент у своїй діяльності керується Положенням про Департамент міжнародного митного співробітництва, затвердженим наказом Держмитслужби від 22 серпня 2005 р. № 778. Цим Положенням визначений організаційно-правовий статус Департаменту, його завдання, функції та повноваження.

Також слід зазначити, що крім Департаменту міжнародного митного співробітництва, значний обсяг роботи в сфері міжнародного митного співробітництва виконує відділ взаємодії з митними органами зарубіжних країн, який здійснює свою діяльність в структурі Департаменту митної варти та боротьби з контрабандою.

За час свого існування наша країна досягла значних результатів у сфері міжнародного співробітництва з питань митної справи, яке здійснювалося на двосторонній та багатосторонній основах у договірній та інституціональній (Всесвітня митна організація, Рада керівників митних служб держав—учасниць СНД) формах.

На двосторонньому рівні Україна має досить широку договірно-правову базу (близько 50 угод), яку утворює низка міжурядових та міжвідомчих угод й протоколів з питань митної справи (як приклад, Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Австрія про адміністративну допомогу та співробітництво у митних справах 2000 р., Протокол з Митним Департаментом Республіки Молдова про узгодження форми і реквізитів інформації, яка передається між Державною митною службою України і Митним департаментом Республіки Молдова 2004 р.).

Одним із основних напрямів двостороннього співробітництва є взаємодія у боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил.

Співробітництво з цих питань здійснюється, в основному, через направлення запитів митними органами України до митних служб іноземних держав для отримання потрібної інформації чи допомоги в розслідуванні справ про порушення митних правил, або інформування цих служб про можливі правопорушення на території відповідних держав.

В своїй діяльності щодо порядку направлення запитів до митних служб іноземних держав митні органи України керуються наказом Держмитслужби від 6 липня 2005 р. № 639 «Про затвердження Порядку направлення запитів Державної митної служби України до митних служб іноземних держав або їх інформування», а також міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку.

В рамках Співдружності Незалежних Держав співробітництво у цьому напрямі здійснюється на підставі затвердженого Рішенням Ради керівників митних служб держав — учасниць СНД від 28 березня 2002 р. № 5/34 «Єдиного порядку обміну інформацією щодо запитів митних служб держав — учасниць СНД у зв'язку з провадженням у справах про порушення митних правил і проведення перевірок».

Що ж до участі у багатосторонніх міжнародних договорах з митних питань, то наша держава є учасницею багатьох міжнародних конвенцій з різних напрямів міжнародного митного співробітництва.

Діяльність з приєднання України до міжнародних договорів у галузі міжнародного митного співробітництва активізувалася зі вступом до ВМО. Це стало можливим після приєднання нашою державою до Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва від 15 грудня 1950 р. (далі — Конвенція про створення РМС 1950 р.).

Здійснюючи міжнародне митне співробітництво в рамках ВМО, а також в рамках Європейської Економічної Комісії ООН — міжнародних організацій, під егідою яких і відбувається розроблення та прийняття більшості міжнародних договорів з митних питань, Україна стала учасницею таких міжнародних митних конвенцій:

1. Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки міжнародного дорожнього перевезення від 14 листопада 1975 р. (Конвенція МДП);

2. Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства від 9 червня 1977 р. (Конвенція Найробі);

3. Міжнародна конвенція про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах від 21 жовтня 1982 р. (Женевська конвенція 1982 р.);

4. Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису і кодування товарів від 14 червня 1983 р. із змінами і доповненнями, внесеними Протоколом від 24 червня 1986 р. (Конвенція про ГС);

5. Конвенція про тимчасове ввезення від 26 червня 1990 р. (Стамбульська конвенція).

Розглянемо основні положення деяких з цих конвенцій.

Однією з перших міжнародних конвенцій з митних питань, до якої приєдналася наша держава, стала Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки міжнародного дорожнього перевезення від 14 листопада 1975 р. (далі — Конвенція МДП).

Конвенція МДП (термін є абревіатурою словосполучення «міжнародні дорожні перевезення», що відповідає міжнародно-правовому визначенню ТІК) нараховує 66 країн-учасниць і з моменту набрання чинності скасувала і замінила у відносинах між Договірними сторонами аналогічну за задумом, але регіональну (європейську) Конвенцію МДП 1959 р.

Наша держава є учасницею цієї Конвенції з 15 липня 1994 р.

Конвенція МДП 1975 р. є відкритим для приєднання міжнародним договором, який складається з 7 глав, що містять 64 статті та 9 додатків. Дана Конвенція залишається однією з найбільш діючих міжнародних транспортних конвенцій і фактично єдиною глобальною системою митного транзиту.

Метою прийняття Конвенції, як зазначається у її преамбулі, було сприяння полегшенню міжнародних перевезень вантажів дорожніми транспортними засобами, а також спрощення та гармонізація адміністративних, зокрема прикордонних, формальностей в галузі міжнародних перевезень.

Конвенція опікується питаннями перевезень вантажів, що здійснюються без їхнього проміжного перевантаження, в дорожніх транспортних засобах, складах транспортних засобів або контейнерах, з перетинанням одного або декількох кордонів від митниці місця відправлення однієї з Договірних Сторін Конвенції до митниці місця призначення іншої Договірної Сторони Конвенції або тієї ж Договірної Сторони Конвенції за умови, що певна частина операції МДП, між її початком і закінченням, проводиться автомобільним транспортом. Вантажі, що перевозяться з додержанням процедури МДП, звільняються від сплати або депозиту ввізних чи вивізних мита та зборів на проміжних митницях. Вантажі, що перевозяться з додержанням процедури МДП у запломбованих дорожніх транспортних засобах, запломбованих складах транспортних засобів або запломбованих контейнерах, як правило, звільняються від митного догляду на проміжних митницях. Проте з метою запобігання зловживанням митні органи можуть у виняткових випадках і, зокрема у разі наявності підозри у порушеннях, проводити на цих митницях догляд вантажів.

Кожна з Договірних Сторін Конвенції визначає гарантійні об'єднання, які мають право видавати безпосередньо або за посередництва об'єднань, що є їхніми кореспондентами, книжки МДП і надавати гарантії. Таке гарантійне об'єднання зобов'язується сплачувати належні ввізні чи вивізні мито і збори, а також будь-які відсотки за прострочення, які можуть належати відповідно до митних законів і правил країні, в якій виявлено порушення у зв'язку з операцією МДП.

Як зазначають С.О. Кокот і Л.Г. Добруха, для забезпечення безперешкодного переміщення вантажів при мінімальних затримках в дорозі і в той же час для забезпечення максимальної митної безпеки режим МДП містить п'ять основних елементів — п'ять «стовпів», на яких тримається вся система:

1) безпечність транспортних засобів і контейнерів — вантажі повинні перевозитися (з точки зору митниці) у безпечних транспортних засобах або контейнерах;

2) міжнародна гарантія — сплата мита і податків, щодо яких існує ризик несплати, повинна бути забезпечена міжнародною гарантією;

3) книжка МДП — вантажі повинні супроводжуватися визнаним усіма державами—учасницями Конвенції митним документом (книжкою МДП), прийнятим до оформлення в державі відправлення і використовуваним як документ для контролю в державах відправлення, транзиту і призначення;

4) взаємне визнання заходів митного контролю — заходи митного контролю, застосовувані в державі відправлення, повинні визнаватися усіма країнами транзиту і призначення;

5) контрольований доступ — доступ до процедури МДП для національних об'єднань (дозвіл на видачу книжок МДП) та фізичних і юридичних осіб (дозвіл на використання книжок МДП) повинен контролюватися уповноваженими національними органами.

На сьогоднішній день єдиною міжнародною організацією, яка отримала право на централізоване виготовлення і розповсюдження книжок МДП поміж національних гарантійних об'єднань відповідно до договірних зобов'язань є Міжнародний союз автомобільного транспорту (МСАТ). МСАТ розташований у Женеві і є неурядовою організацією, яка захищає інтереси автомобільних перевізників у всьому світі. В Україні інтереси МСАТ представляє Асоціація міжнародних автомобільних перевізників України (АсМАП). АсМАП визнана гарантом перед МСАТ щодо відповідальності українських та іноземних перевізників у зв'язку із застосуванням ними на території України книжок МДП, а також є єдиною організацією, уповноваженою МСАТ видавати книжки МДП національним перевізникам.

Кожна країна самостійно визначає межу гарантії, але рекомендовано обмежувати максимальну суму, що може вимагатися для сплати у національного об'єднання, розміром в 50 тис. доларів США на одну книжку МДП.

Вищим органом Конвенції МДП є її Адміністративний комітет, до складу якого входять всі Договірні Сторони. Щороку він проводить, як правило, два засідання (навесні та восени) під егідою Європейської економічної комісії ООН (далі — ЄЕК ООН) в Женеві для того, щоб прийняти зміни до Конвенції і створити можливість компетентним державним органам і міжнародним організаціям обмінятися думками з приводу використання системи МДП. На сьогоднішній день Адміністративний комітет підготував і затвердив 22 поправки до Конвенції МДП 1975 р., а також велику кількість резолюцій, рекомендацій та коментарів. Робота Адміністративного комітету організується Робочою групою з митних питань, пов'язаних з транспортом ЄЕК ООН (WР.30).

З метою сприяння розвиткові міжнародного співробітництва між митними органами в сфері застосування Конвенції МДП, здійснення контролю за функціонуванням процедури МДП і міжнародної системи гарантій та надання допомоги у цій сфері Договірні Сторони Конвенції у 1999 р. утворили Виконавчу раду МДП (далі — ВРМДП). ВРМДП складається з 9 членів, що в особистій якості обираються урядами Договірних Сторін Конвенції МДП на дворічний термін. До обов'язків ВРМДП входить: контроль за централізованим виготовленням і розповсюдженням книжок МДП, функціонуванням міжнародної системи гарантій і страхування та надання допомоги в обміні конфіденційною інформацією між митними та іншими державними органами.

Рішення ВРМДП реалізуються Секретарем МДП, якому помагає невеличкий секретаріат. Секретар МДП повинен бути співробітником ЄЕК ООН.

Діяльність ВРМДП на сучасному етапі фінансується шляхом стягнення збору з кожної виданої книжки МДП.

З метою проведення консультацій між урядами і зацікавлю ми неурядовими організаціями для швидкого реагування на проблеми, що виникають у процесі застосування транзитного режиму МДП, і створення єдиного підходу в цій сфері на національному рівні Робочою групою з митних питань, пов'язаних з транспортом ЄЕК ООН (WP.03), була заснована Контактна група МДП.

Група обслуговується секретаріатом ЄЕК ООН і звітує про свою діяльність безпосередньо Робочій групі з митних питань, пов'язаних з транспортом ЄЕК ООН (WP.03).

З метою розвитку міжнародного співробітництва України в сфері митної справи та підвищення рівня ефективності боротьби з порушеннями митного законодавства 23 травня 2000 р. наша держава приєдналася до Міжнародної конвенції про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства від 9 червня 1977 р. (далі — Конвенція Найробі).

Конвенція Найробі набрала чинності з 21 травня 1980 р. і станом на 1 липня 2006 р. нараховувала 50 країн-учасниць. Кожна держава, яка є членом РМС, і кожна держава, що є членом ООН або її спеціалізованих органів, може стати Договірною Стороною цієї Конвенції.

Конвенція Найробі складається з основного тексту — преамбула та 23 статті, а також 11 додатків та спрямована на розвиток співробітництва між митними адміністраціями у напрямі протидії порушенням митного законодавства.

Щодо цього у преамбулі Конвенції зазначається, що порушення митного законодавства становлять загрозу економічним, соціальним та фіскальним інтересам держав та законним інтересам торгівлі.

Відповідно до ст. 1 Конвенції, положення якої присвячуються визначенню основних її термінів, під «порушенням митного законодавства» слід розуміти будь-яке порушення або спробу порушення митного законодавства.

В свою чергу, під «митним законодавством» слід розуміти всі установчі та регулюючі положення, що застосовуються або кон­тролюються митними адміністраціями у зв'язку з імпортом, експортом або транзитом товарів.

Крім зазначених термінів, у цій статті також даються визна­чення таких термінів: «митне шахрайство», «контрабанда», «ім­портні та експортні мита і податки» тощо.

Будь-який Додаток або Додатки Конвенції Найробі, прий­няті Договірною Стороною Конвенції, вважаються невід'ємною її частиною. До того ж, як і в інших багатосторонніх договорах у галузі міжнародних митних відносин, кожен Додаток Конвен­ції вважається окремою Конвенцією. Тому, приєднуючись до положень Конвенції Найробі, обов'язковим є прийняття хоча б одного з її Додатків.

Договірні Сторони, які прийняли один або більше Додатків до цієї Конвенції, погоджуються, що їх митні адміністрації на­даватимуть одна одній взаємну допомогу з метою відвернення, розслідування та припинення порушень митного законодавства.

Така допомога надаватиметься на підставі направлених офіцій­них запитів про надання взаємної допомоги. Запити про допомо­гу повинні здійснюватися в письмовій формі і містити у собі ін­формацію щодо реквізитів та супроводжуватися документами, які запитуюча Договірна Сторона вважає потрібними. У випадках, пов'язаних, зокрема, з терміновістю, коли запит про допомогу не було здійснено у письмовій формі, запитувана митна адміністра­ція може вимагати письмового підтвердження запиту. Письмові запити складаються мовою, прийнятною для запитуваних Договір­них Сторін. У разі необхідності всі документи, що супроводжують запити, перекладаються на взаємоприйнятну мову.

Обмін інформацією між Договірними Сторонами згідно з ці­єю Конвенцією здійснюється безпосередньо через їх митні адміністрації, які зобов'язуються надавати відповіді на запити про допомогу якомога швидше.

Митна адміністрація Договірної Сторони може звернутися з запитом про надання взаємної допомоги для проведення будь-якого розслідування або у зв'язку з судовим чи адміністративним розглядом, що здійснюються цією Договірною Стороною. Якщо такий розгляд не здійснюється митною адміністрацією безпосередньо, вона може звертатися з запитом про надання взаємної допомоги лише в межах своєї компетенції в цьому розгляді Відповідно, якщо розгляд здійснюється у державі запитуваної адміністрації, остання надає допомогу за запитом у межах своєї компетенції в цьому розгляді.

Взаємна допомога не поширюється на запити щодо арешту осіб або повернення мит, податків, зборів, нарахувань чи будь-яких коштів іншій Договірній Стороні. Якщо Договірна Сторона вважає, що надання допомоги за запитом може становити загрозу її суверенітету, безпеці та іншим важливим національним інтересам або може завдати шкоди законним комерційним інтересам будь-якого підприємства, громадського чи приватного, вона може відмовити у наданні допомоги або поставити її надання у залежність від виконання певних умов чи вимог.

Якщо митна адміністрація Договірної Сторони здійснює запит про надання допомоги, який вона сама б не могла виконати у випадку надходження такого запиту від іншої Договірної Сторони вона привертає увагу до цього факту в своєму запиті.

Виконання такого запиту здійснюється за рішенням запитуваної Договірної Сторони.

Всі витрати, пов'язані з залученням експертів та свідків, згідно з Конвенцією Найробі покриваються запитуючою Договірною Стороною.

Положення Конвенції не перешкоджають Договірним Сторонам надавати взаємну допомогу в більшому обсязі або бгати зобов'язання про надання такої допомоги у майбутньому. Відповідальність щодо контролю за виконанням та розвитком Конвенції Найробі несе РМС. Безпосереднім виконавцем завдань поставлених РМС у зв'язку з виконанням положень цієї Конвенції, є її Постійний технічний комітет.

До однієї з останніх міжнародних митних конвенти, до якої приєдналася наша держава, можна віднести Конвенцію про тимчасове ввезення від 26 червня 1990 р. (далі – Стамбульська конвенція). Приєднання до тексту Конвенції та всіх її Додатків відбулося 24 березня 2004 р.

Дана Конвенція набула чинності з 27 листопада 1993 р. і станом на 1 липня 2006 р. нараховувала 50 країн-учасниць.

Крім преамбули та 34 статей основного тексту, Стамбульська конвенція містить також 13 Додатків, що становлять її невід'ємну частину.

За умови приєднання до тексту Конвенції та всіх її Додатків вона скасовує та замінює повністю або частково положення п'ятнадцяти міжнародних угод, пов'язаних з режимом тимчасового ввезення.

Варто звернути увагу на те, що Стамбульська конвенція, поміж зазначених угод, в першу чергу покликана у майбутньому замінити нині діючу Митну конвенцію стосовно книжок АТА на тимчасове ввезення товарів від 6 грудня 1961 р., учасницями якої є 63 країни, тому обов'язковим є прийняття Додатка А та принаймні ще одного іншого Додатка.

Абревіатура «АТА» є комбінацією перших літер французького та англійського словосполучень, що визначають єдине поняття — «тимчасовий допуск (або тимчасове прийняття)» (французьке «admission temporaire» і англійське «temporary admittion»).

Відповідно до положень Конвенції під «тимчасовим ввезенням» слід розуміти: митний режим, який дозволяє приймати на митну територію певні товари (у тому числі транспортні засоби), умовно звільнені від ввізного мита і податків, без застосування заборон чи обмежень економічного характеру на ввезення; такі товари (у тому числі транспортні засоби) мають ввозитися з визначеною метою і призначатися для подальшого вивезення у встановлений термін та не піддаватися змінам, за винятком нормального зниження їхньої вартості (амортизації) внаслідок їхнього використання.

Тимчасове ввезення має здійснюватися на підставі документа на тимчасове ввезення — міжнародного митного документа, який приймається як митна декларація і дозволяє ідентифікувати товари (у тому числі транспортні засоби) та містить міжнародну дійсну гарантію для покриття ввізного мита та податків.

Такими документами відповідно до положень Додатка А Стамбульської конвенції виступають «Книжка АТА» і «Книжка СРО», які представляють собою комплект митних пропускних документів для тимчасового ввезення, вивезення і транзиту визначених товарів (у тому числі транспортних засобів).

«Книжка АТА» є документом на тимчасове ввезення, що використовується для тимчасового ввезення товарів, за винятком транспортних засобів.

«Книжка СРD» (carnet de passege en douane — абревіатура французького словосполучення «документ для митного оформлення») є документом на тимчасове ввезення, що використовується для тимчасового ввезення транспортних засобів.

Контроль за міжнародною системою гарантій здійснюється Міжнародною торговою палатою, яка, в свою чергу, може надавати повноваження щодо підтвердження необхідних гарантій і видачі зазначених вище карнетів національним торговим палатам.

Завдяки цьому тимчасовий експорт основних категорій товарів, не призначених для продажу в країні тимчасового ввезення, у міжнародній торгівлі може здійснюватися без стягнення мита. Відповідно до положень Стамбульської конвенції з метою її застосування та для розгляду заходів, призначених для забезпечення її однакового тлумачення і застосування, а також будь-яких запропонованих змін до неї створюється Адміністративний комітет.

Комітет на кожному засіданні обирає свого Голову та його Заступника. Оскільки РМС надає Комітету послуги секретаріату, то саме вона і скликає Комітет. Кожна Договірна Сторона, представлена на засіданні, має один голос. У роботі засідань Комітету можуть також брати участь спостерігачі від заінтересованих держав чи митних територій та міжнародних організацій. Комітет перед закриттям свого засідання ухвалює звіт.

Будь-який член РМС і будь-який член ООН або її спеціалізованих установ може стати Договірною Стороною цієї Конвенції.

В цілому міжнародні договори України, що укладені в установленому законом порядку, відіграють дуже важливу роль у правовому регулюванні її міжнародного митного співробітництва.

Так, відповідно до положень Закону «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. 19).

Держмитслужба постійно проводить роботу з розширення договірно-правової бази міжнародного співробітництва з митних питань.

Так, 5 жовтня 2006 р. Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (Конвенція Кіото), Загального додатка та Спеціальних додатків А, В, С, О, Е, Р, О, Н, J та К до неї, в редакції від 26 червня 1999 р., що була затверджена Протоколом про зміну Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур.

Держмитслужба також проводить моніторинг процесу набуття чинності Йоганнесбурзькою конвенцією про взаємодопомогу в митних справах від 27 червня 2003 р. з метою подальшого проведення внутрішньодержавних процедур, необхідних для приєднання України до неї.