ІІІ. Трансформація форм власності в Україні

В третьому питанні плану курсанти повинні розглянути як новітні тенденції у розвитку відносин власності у світі, так і трансформацію форм власності в Україні.

Сучасна економіка розвинутих країн перебуває на порозі постіндустріального розвитку і характеризується динамізмом та новітніми тенденціями в розвитку відносин власності.

Результатом цих процесів є:

1) подальше розширення різних форм власності – приватної (великої, середньої, дрібної, сімейної), корпоративної, колективної, кооперативної. Ці форми взаємодіють і доповнюють одна одну, кожна з них знаходить свою “нішу” продуктивного функціонування і максимальної реалізації можливостей, закладених у ній. Завдяки останньому забезпечується конкуренція і ефективне функціонування економіки в цілому;

2) значне поширення змішаних і комбінованих форм власності, де провідна роль належить корпораціям і великим фірмам;

3) посилення процесів демократизації і соціалізації відносин власності: створюються асоційовані форми власності трудових колективів, збільшується частка акцій серед працівників фірм, вони залучаються до управління і розподілу доходів, забезпечуються дешевим житлом, медичним обслуговуванням;

4) прогресивна зміна структури об’єктів власності: пріоритетними стають наукові знання. Інформація, комп’ютерні програми, нові технології, космічні об’єкти, висококваліфікована робоча сила, духовні блага;

5) розширюються форми та об’єкти міжнародної власності на основі поглиблення міжнародного поділу праці й посилення економічних зв’язків між країнами.

Для України, яка розбудовується на засадах ринкової економіки, проблемою номер один стало реформування відносин власності на засоби виробництва.

В Україні, яка перебувала в складі СРСР, склалась своєрідна структура власності, в якій переважала суспільні форми: державна, громадських організацій, колгоспно-кооперативна.

Було допущено ряд помилок, а найбільша з них була підміна суспільної власності державною, в результаті чого фактично право розпорядження народною власністю перейшло до рук державного бюрократичного апарату, а безпосередній виробник поступово втратив з нею зв’язок. Так власність стала “нічийною”, а працівник – відокремленим від засобів виробництва, хоча формально він залишався їх спільником.

Надмірне одержавлення власності породило багато негативних наслідків у всіх сферах життєдіяльності суспільства:

1) ігнорування особистих інтересів працівників і відчуження їх від власності;

2) підміну загальнонародних інтересів відомчими, індивідуальними, що породжувало неефективне, а іноді й шкідливе використання загальнонародних коштів, марнотратство;

3) невиправдано надмірне обмеження ринкового механізму державним регулюванням.

Отже, можна констатувати, що Україні доводиться переходити від соціалізму, який ґрунтується на суспільній власності, до капіталізму, який ґрунтується на приватній власності.

Цей перехід не може бути одномоментним актом. Він передбачає наявність особливого перехідного періоду, основним змістом якого повинен бути процес перетворення суспільних форм володіння, розпорядження й користування власністю в форми приватні.

Економічною основою перехідного періоду повинна бути багатоукладна економіка, в якій однозначно співіснують різні типи власності: суспільні, приватні, змішані.

Позбутися негативних явищ в економічній та інших сферах життя можна лише усунувши причини, які відірвали виробника від засобів виробництва. У розвинутих країнах Заходу це здійснюється шляхом переходу від індивідуальної приватної власності до групових, колективних форм.

Щоб уникнути надмірного одержавлення економіки з усіма її негативними наслідками, в Україні було проведено роздержавлення власності, тобто перехід від переважно державної власності до змішаної економіки (багатоукладної), де рівноправними виступають різноманітні типи власності. Вони були визначені Законом України “ Про власність ”, прийнятим у 1991 р., який втратив чинність у 2007 році:

1) індивідуальна (особиста і приватна) власність громадян;

2) колективна власність;

3) державна власність;

4) власність інших держав, міжнародних організацій, СП та іноземних громадян.

Кожна з них має ще й свої форми. Так, наприклад, колективна власність може бути представлена власністю орендного підприємства, колективного підприємства, кооперативного підприємства, господарського товариства, акціонерного товариства, господарської асоціації, громадських організацій і фондів, релігійних організацій.

За умов демократизації економіки і формування ринку відбулися істотні зміни у відносинах власності. Ці зміни ґрунтуються на прийнятих Верховною Радою України Законах України " Про власність", " Про приватизацію державного майна", " Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", " Про приватизаційні папери", ЦКУ книга 3 «Право власності та інші речові права», ГКУ Глава 14 «МАЙНО СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ».

Зазначені нормативні акти передбачають конкретні заходи для здійснення переходу від монополії держави на привласнення засобів і результатів виробництва та управління ними до різноманітних форм власності на основі роздержавлення власності і приватизації підприємств.

В поняття роздержавлення вкладається такий зміст: ліквідація монополії держави. Однією з суттєвих сторін роздержавлення є перетворення самої держави.

Слід розрізняти роздержавлення і приватизацію.

Приватизація – це лише етап роздержавлення, який передбачає передання працівникам символу власності на частину засобів виробництва або продаж (і цілих підприємств) у приватну власність.

Отже, приватизація – це процес перетворення державної та колективної власності у приватну власність за плату чи на безоплатних засадах.

Роздержавлення передбачає подолання соціально-економічної монополії держави, забезпечення альтернативності трудових відносин замість безальтернативного державного найму, перехід до багатоканального формування, економічного регулювання, утворення системи соціальних гарантій і соціального захисту трудящих.

Роздержавлення – перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших формах власності.

Якщо мова йде про роздержавлення власності в широкому розумінні, то воно скеровано на подолання державного монополізму в економіці й створення умов для формування багатоукладної економіки. У вузькому розумінні – це передача власності від держави в колективний і приватний сектор, тобто приватизація.

Намітились три основні шляхи роздержавлення й приватиза ції власності:

1) передача державних підприємств у власність трудових колективів;

2) розподіл державної власності або певної її частини між усіма членами суспільства;

3) продаж державної власності громадянам і недержавним юридичним особам.

Далі курсанти повинні звернути увагу на способи приватизації:

1) викуп об’єктів малої приватизації;

2) викуп державного майна згідно з альтернативним планом приватизації;

3) викуп державного майна, зданого в оренду;

4) продаж на аукціоні та за конкурсом;

5) продаж акцій відкритих акціонерних товариств.

І, нарешті, курсанти повинні усвідомити основні цілі і завдання приватизації:

1) прискорення економічного рості з подальшим залученням недержавних інвестицій;

2) усунення державної монополії;

3) створення повноцінного ринку капіталу, цінних паперів;

4) поділ відповідальності за зовнішній борг між урядом і великим бізнесом;

5) зменшення ролі політичної мотивації в прийнятті економічних рішень;

6) залучення приватного капіталу в традиційно державні галузі – освіту, культуру, охорону здоров’я, інфраструктуру;

7) послаблення впливу профспілок.

Для України особливо важливими є ще й такі цілі і завдання:

1) формування прошарку власників-підприємців;

2) залучення іноземних інвестицій;

3) сприяння демонополізації економіки;

4) створення конкурентного середовища;

5) підвищення ефективності діяльності підприємств;

6) соціальний захист населення і розвиток об’єктів соціальної інфраструктури за рахунок коштів від приватизації.

Не завадить запам’ятати курсантам, що приватизація державної власності здійсняється відповідно до чинного законодавства України на основі таких принципів:

1) законність;

2) пріоритет прав трудового колективу підприємства, що приватизується;

3) забезпечення соціальної захищеності і рівності прав громадян України у процесі приватизації;

4) пріоритет надання прав власності громадянам України;

5) безкоштовна передача частини державного майна кожному громадянину України;

6) приватизація державного майна на платній основі із застосуванням приватизаційних паперів;

7) дотримання антимонопольного законодавства;

8) повне, своєчасне, достовірне інформування громадян про всі дії щодо приватизації.

Питання для роздуму, самоперевірки та повторення

1. У чому полягає економічний зміст власності? Як взаємозалежні економічні і правові відносини власності?

2. Чому умовою ефективного розвитку економіки є різноманітність форм власності?

3. У чому полягають переваги і недоліки приватної власності на засоби виробництва?

4. Чому необхідно розмежовувати типи, види і форми власності?

5. Прокоментуйте термін «нічия власність».

6. Приватна і суспільна власність: антипод чи єдність.

7. Розкрийте суть понять роздержавлення і приватизація.