І. Суть власності, її економічні та юридичні сторони

Середня освіта курсантів дає змогу розуміти, що будь-яка виробнича діяльність людей починається з відносин власності. Адже, щоб розпочати виробництво матеріальних благ, необхідно спочатку оволодіти (привласнити) об’єктивними умовами виробництва: землею, засобами і предметами праці. Коли говориться про власність, мова йде в першу чергу про те, кому належать засоби виробництва та вироблений продукт, матеріальні та духовні блага. Власність – одна з ключових проблем суспільно-економічного розвитку. Зміна соціально-економічної системи – це завжди зміна відносин власності.

Що ж таке власність?

Власність – складна, багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин – економічних, соціальних, політичних, національних, морально-етичних, релігійних тощо. Вона займає центральне місце в економічній системі (рис 1.1.)

Рис. 1.1. Місце власності в економічній системі

Власність – це сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Західна економічна наука, беручи до уваги лише юридичний аспект (право володіння, користування, розпорядження) зводить поняття власності до її речових об’єктів і визначає власність як відношення людини до речей (об’єктів власності).

Марксистська думка, роблячи наголос на економічній основі (поділ праці, купівля, продаж, спадщина об’єктів власності), визначає власність як певні економічні відносини між людьми з приводу привласнення ними матеріальних благ.

Деякі сучасні економісти (Г.І.Башнянин) в економічному змісті власності розрізняють два аспекти:

а) матеріально-речовий (відношення людей до об’єктів власності);

б) соціально-економічний (відносини між людьми в зв’язку з привласненням ними об’єктів власності).

Із розвитком суспільства та накопиченням знань уявлення про власність змінювалось, ставало змістовнішим.

Головною характеристикою власності є не річ і не відношення людей до речей, а те, ким і як привласнюється річ, як такепривласнення зачіпає інтереси інших людей. Відповідно власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей.

Привласнення означає відношення суб’єкта до певних речей як до власних. Головним об’єктом привласнення в економічній системі є привласнення засобів виробництва і його результатів. Кому належать засоби виробництва, той і привласнює його результат.

Категорія “ привласнення ” породжує свій антипод – категорію “відчуження”. Відчуження – це позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об’єктом власності.

Привласнення і відчуження – парні категорії, які існують одночасно. Якщо один суб’єкт заявив, що “це моє”, це – все одно, що він сказав іншим суб’єктам: “Це не ваше”.

Економічні відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин (рис 1.2.).

1) відносини з приводу привласнення об’єктів власності;

2) відносини з приводу економічних форм реалізації об’єктів власності;

3) відносини з приводу господарського використання об’єктів власності.

Рис. 1.2. Система економічних відносин власності

Відносини власності виявляються через суб’єкти та об’єкти власності.

Об’єкти власності – це все те, що можна привласнити чи відчужити: засоби виробництва, нерухомість, природні ресурси, предмети особистого споживання, гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них, інтелектуальна власність, культурні та історичні цінності, робоча сила

Суб’єкти власності – це персоніфіковані носії відносин власності: окрема особа, юридичні особи (організації, підприємства, установи), держава в особі органів державного управління, муніципалітети, декілька держав або всі держави планети.

Отже, власність як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу привласнення об’єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів.

Власність має і правовий аспект, виступаючи як юридична категорія. Юридичний аспект власності реалізується через право власності.

Право власності – це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності.

Завдяки цьому економічні відносини власності набувають характеру правовідносин, тобто відносин, учасники яких виступають як носії певних юридичних прав і обов’язків.

Право власності визначається ще з часів римського права тріадою власницьких правочинностей – володіння, користування і розпорядження.

Володіння – документальна фіксація права власності. Право володіння охороняється законом. Законне володіння майном завжди має правове обґрунтування (закон, угода, адміністративний акт) тощо.

Користування – застосування об’єкта власності за його призначенням (наприклад, використовувати автомашину для перевозки людей та вантажів). Власник може передавати своє майно в користування іншим особам на якийсь час і на певних умовах. Межі права користування визначаються законом, угодою або іншим правовим обґрунтуванням.

Розпорядження – управління об’єктом власності (продавати, обмінювати, здавати в оренду, дарувати, ліквідувати).

Зокрема, зміна належності майна здійснюється шляхом укладання різних угод (купівлі-продажу, обміну однієї речі на іншу, дарунку тощо). Наприклад, в заповітах зустрічається " Залишаю такому-то... те й те, але до досягнення ним стільки-то років або виконання ним таких-то умов... він не може ним розпоряджатися."

Таким чином, право власності – це санкціоновані законами держави відносини між людьми щодо використання благ.

У сучасній економічній науці й господарській практиці розвинутих країн Заходу застосовується більш широка система прав власності, яка складається з 11 елементів (англійський юрист А.Оноре).

Рис.1.3. Система юридичних відносин власності

Власність як юридична категорія відображає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними та юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об’єктами власності через систему юридичних законів і норм.

Отже, між власністю як економічною і як юридичною категоріями існує тісний взаємозв’язок.