ІІ. Монополія та її вплив на ринкову конкуренцію.

Перейдемо до розгляду сутності, причин виникнення, форм та типів монополії.

Монополія (грецьке слово, означає “один продаю”) – це така ситуація, за якою кількість продавців стає дуже малою і кожен з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та на ціну продукту.

Монополістичні ознаки існували з ІV тисячоліття до н.е. і до останньої третини ХІХ ст. Але монополістичні тенденції в економіці панівними стають лише наприкінці ХІХ ст.

Монополія виростає із конкуренції.

Конкуренція зумовлює диференціацію товаровиробників (збагачення одних і розорення інших). Унаслідок цього відбувається процес концентрації виробництва й капіталу.

Концентрація спричиняє загострення конкуренції між дедалі більшими підприємствами. Загострення і вищий якісний рівень конкуренції породжують монополізацію.

Монополізація — економічний результат концентрації та централізації виробництва і капіталу.

Концентрація виробництва — це зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на великих підприємствах.

Оскільки концентрація виробництва є тривалим проце­сом, сталим і внутрішньо необхідним для розвитку еконо­міки, цей процес набуває рис закону концентрації вироб­ництва. Його рушійною силою є конкурентна боротьба. Щоб вижити у цій боротьбі, отримати більші прибутки, підприємці змушені впроваджувати нову техніку, розширювати мас­штаби виробництва. В результаті з маси дрібних та середніх підприємств поступово виокремлюються кілька найбільших.

Централізація капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів (наприклад, утворення акціонерних компаній).

Серед причин, що зумовлюють виникнення монополістич­них тенденцій в економіці, слід назвати трансформацію інди­відуальної капіталістичної власності.

Багато монополій виникли внаслідок надання держав­ного виключного (монопольного) права певній фірмі на ви­робництво й реалізацію певного виду товарів і послуг.

Далі курсанти повинні з’ясувати причини виникнення монополій:

1) промислова революція кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст., нові винаходи, нові технології, нові галузі виробництва;

2) концентрація виробництва, тобто зосередження засобів виробництва, працівників, обсягів виробництва на крупних підприємствах (слід використати знання зі світової історії та історії України), а також його централізація.

Централізація виробництва – це збільшення масштабів виробництва продукції в результаті об’єднання декількох окремих підприємств в один із загальним управлінням;

3) концентрація і централізація капіталу, тобто збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів (акціонерні компанії);

4) витіснення індивідуальної капіталістичної власності, яка стала гальмом розвитку продуктивних сил, акціонерною капіталістичною власністю;

5) цілеспрямовані дії держави (використати шкільні знання з світової історії щодо прав голландської та англійської Ост-Індських компаній за монопольне право торгівлі з Індією).

Форми монополістичних об’єднань:

1) картель – об’єднання кількох підприємств однієї галузі, учасники зберігають самостійність, домовляються про частку кожного у обсязі, а також про ціну, ринки збуту;

2) синдикат – об’єднання підприємств однієї галузі, які зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, який реалізує загальна збутова контора. Наприклад, в дореволюційній Росії такими конторами були “Продамет”, “Продуголь”, „Сухарний” синдикат.

В сучасних умовах коли у ряді країн існує антимонополістичне законодавство, синдикати втратили своє значення як форма монополістичного об’єднання. Нині синдикати існують переважно у сфері торгівлі, деякі у сфері виробництва, так, наприклад, алмазний синдикат контролює світовий ринок необроблених алмазів.

В Україні, як правило, синдикати створилися у формі акціонерного товариства. Вони підпорядковують собі необ’єднаних підприємців шляхом встановлення цін на сировину, матеріал, свою продукцію.

3) трест – це такий вид монополій, де учасники втрачають не тільки комерційну, а й виробничу і навіть юридичну самостійність, підкоряючись єдиному контролю. Реальна влада в тресті сконцентровувалася в руках правління або головної компанії. Кожний з власників підприємств отримує певну кількість акцій у відповідності з величиною вкладеного капіталу, тим самим отримує право на участь в правлінні та на відповідну частину прибутку – дивіденди.

Як правило, трести об’єднують однорідні підприємства. Вони виникли у США в останній третині XIX ст. Першим трестом вважається утворена Дж.Д. Рокфеллером нафтова компанія " “Стандарт ойл" (1879). Поширення трестів у Європі почалося після першої світової війни. В наші дні синдикати і трести майже не трапляються, а картельні угоди об’єднують вже не окремі підприємства, а монополістичні об’єднання – великі акціонерні компанії(корпорації). Зате з’явилася і стала поширена нова форма монополістичного об’єднання – концерни.

4) багатогалузевий концерн – це об’єднання формально самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків і страхових компаній на основі повної фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. Ядром концерну є велике промислове підприємство, трест, банк або спеціально створене головне товариство - холдинг. (наприклад, серед 500 найбільших монополій США понад 90 % існують у формі багатогалузевих концернів). В концерни входять не тільки підприємства, які належать їм, але і заводи і фірми, які формально не є їх власністю, але постачають підприємствам концерну деталі, приладдя або виконують якісь послуги.

Як приклад сучасних концернів можна навести американський концерн “General motors” або “Ford motor”, американську фірму “International business machines”, яка випускає три чверті вироблюваних у капіталістичному світі електронно-обчислюваних машин, або концерн Круппа в Західній Німеччині, до складу якого входять металургійні, машинобудівні і електротехнічні підприємства, торговельні фірми і транспортні компанії, банки. На чолі концерну стоїть звичайно якесь одне найбільше підприємство (чи банк), що здійснює фінансове керівництво усіма підприємствами концерну.

В міру розростання концерни утворюють конгломерати, велетенські промислові комплекси.

5) конгломерати – це одна з форм монополії, в якій під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних, технологічно не пов’язаних між собою галузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі і випускають на одній або більше стадіях виробництва різнорідні неконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, які не перетинаються. Підприємства при цьому мають широку автономію економічної діяльності, управління ними централізоване. Структура конгломератних об’єднань нестійка: вони можуть розпадатись або утворювати концерн. Відома класична копія – об’єднання – американський “ІТТ” (Інтернешнл телефоун енд телеграф), яке виробляє телекомунікаційне устаткування, комплектуючі деталі для автомобілів. Сюди входять деревообробні підприємства, готелі тощо.

Різниця між багатогалузевим концерном і конгломератом з погляду самостійного прийняття важливих управлінських рішень полягає у тому, що в першому лише найсильніші підприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, який здійснюють головна фірма або банк; у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників (порівняно з концерном).

Останнього часу розвинулася така форма монополістичних об’єднань, як консорціуми.

6) Консорціум - це вже об’єднання не окремих підприємств, а монополій. Іноді об’єднуються монополії різних країн для проведення якоїсь фінансової операції, наприклад для надання позички якій – небудь країні. Консорціум може створюватися і для розмежовування інтересів монополій, які конкурують, в галузі добування та збуту певного товару, наприклад, нафти. Можна сказати, що консорціуми є своєрідними “картелями монополій”. Їх особливо часто створюють для спільного хазяйнування у країнах, що розвиваються.

Слід також звернути увагу курсантів на основні типи монополій:

1) монополія окремого підприємства (абсолютна) – наявність одного продавця певного товару, але це трапляється рідко;

2) монополія як змова чи угода (або олігополія – від грецького олігос – мало) кількох крупних фірм, які швидко здобувають панівне становище і отримують високі прибутки; олігополію ще називають груповою монополією; монополію лише збоку продавця (а не виробника товарів) називають монопсонією (моно – один, псонія – закупівля продовольства);

3) монополії, які пов’язані з диференціацією продуктів, наявністю їх специфічних властивостей, оригінальністю упаковки, особливостями обслуговування.

Крім цих типів монополій виділяють ще природну монополію, що є економічно доцільною (енергозабезпечення, зв’язок, трубопровідний транспорт, які перебувають в руках держави).

Економічний монополізм. Цей тип монополізму є стержневим. Саме він дав змістовне наповнення всім іншим монополістичним процесам в економіці, які відбиваються в результаті подальшого поділу праці в умовах товарного виробництва. Економічний монополізм виростає з конкуренції, базується на концентрації і централізації капіталу. Суть його полягає в утворенні великих підприємств, об’єднань підприємств, які концентрують у своїх руках виробництво і збут основної частини продукції певної галузі або декількох галузей, що дає їм можливість впливати на рівень цін з метою забезпечення собі високого (монопольного) прибутку. Такий тип монополізму являє собою загрозу ринковій економіці і тому повинен бути постійно в полі зору держави, щоб не допускати перетворення великого бізнесу, виникаючого на основі концентрації і централізації, в монополію.

Технологічний монополізм проявляється в тому, що влада над ринком великих корпорацій (контроль виробництва і збуту певної продукції) зумовлена не стільки прагненням захопити ринок, подавити конкурентів, максимізувати ринок, наприклад, як металургія, електроенергетика, транспорт, тобто галузі, де сама технологія робить економічно ефективними лише великі (іноді навіть централізовані) виробництва.

Технологічний монополізм певною мірою можна назвати природним, саме тією мірою, якою є природна своєрідна конфігурація виробництва, що його породила. Звідси випливає дуже важливий, особливо для сучасної України, висновок, що на ті сектори економіки, де домінує технологічний монополізм, демонополізація не повинна розповсюджуватися. У всякому разі, не приймати в них тотального характеру. Важко, наприклад, уявити собі утворення висококонкурентного ринку, якщо поруч з діючою залізницею збудується нова, конкуруюча з нею. Ринки, окуповані технологічними монополіями, є монопольними цілком на природній основі і ще довго будуть залишатися такими.

Рекламний монополізм. Це особливий різновид монополізму, зумовлений диференціацією продуктів. Суть його в штучному створенні виключних умов для реалізації того чи іншого товару рекламою або іншими діями комерційних служб. Наприклад, виникненню такого механізму сприяє позначка підприємством своїх товарів торговою маркою, заманювання магазинами покупців незвичним упакуванням товару або зниженням цін для постійних клієнтів, використання барвистих реклам тощо. Все це вносить у ринкову конкуренцію певні монополістичні мотиви, і комерційний успіх потрапляє в залежність не лише від ціни й споживчих якостей самого товару, але й від певних штучно створених умов.

Інноваційний монополізм. Він характерний для підприємств (фірм), які лідирують на тих чи інших напрямках науко-технічного прогресу (НТП). Суть його в тому, що окремі фірми, використовуючи передові технології, нові форми організації праці або виробництва, опиняються в кращих умовах, з точки зору виробництва і реалізації своєї продукції, порівняно з іншими фірмами.

За цих умов конкурентна рівновага на ринку порушується на користь таких фірм, що забезпечує їм додатковий (монопольний) прибуток.

Характерною особливістю монополізації цього типу є, по-перше, те, що вона має тимчасовий характер і зникає в міру розповсюдження і технологічних розробок. По-друге, вона є відображенням об’єктивних закономірностей розвитку людського суспільства, зокрема закону економії часу. Тому обмеження такого монополізму з боку держави повинно бути мінімальним.

Державний природний монополізм. Сюди відносяться природні державні монополії. А саме: монополія держави на організацію й регулювання грошового обігу: монополія держави на ринку соціально – приоритетних або соціально – шкідливих товарів (вона може виражатися в націоналізації виробництва таких товарів, адміністративному контролю над цінами, встановленні фіксованих ставок акцизного податку тощо); монополія держави на забезпечення населення суспільними товарами.

Державний адміністративний монополізм. Він характерний для економіки, де панує адміністративно – командне управління. Суть його в тому, що держава монополізує всі сфери життєдіяльності суспільства, максимально обмежуючи ринкову конкуренцію. Якщо підходити до цього з позицій економічної доцільності, то лише незначну частину його можна визнати природною. В цілому ж монополізм цього типу являє собою негативне явище й підлягає безсумнівній ліквідації.

Класичним прикладом такого типу монополізму була економічна система колишнього СРСР.

Процес монополізації відбувається і у фінансово-кредитній сфері (банківські монополії). Вони є об’єднанням крупних банків, які відіграють вирішальну роль у банківській справі і привласнюють монопольно високі прибутки. Однією з особливостей монополізації банківського капіталу є зростання кількості філіалів банків.

Далі курсанти повинні розглянути позитивні і негативні наслідки процесу монополізації.

Позитивні наслідки монополізації:

1) можливість розвивати сучасне виробництво;

2) фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати;

3) впроваджувати новітню техніку і технологію;

4) здійснювати перекваліфікацію працівників;

5) швидко пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці;

6) розширити масштаби планомірного розвитку економіки, свідомого регулювання економічної системи;

7) економити на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевими і якісними товарами.

Негативні наслідки монополізації:

1) практика встановлення монопольних цін, внаслідок чого доводиться купувати товари за вищими цінами;

2) можливість отримувати певний час високі прибутки, не впроваджуючи нові досягнення науки і техніки у виробничий процес;

3) крупні компанії вкладають кошти у проекти, які дають найбільшу віддачу, зменшуючи інвестиції в інтересах широких мас;

4) монополії придушують конкуренцію – важливу рушійну силу економічного прогресу, а тому Пол Самуельсон (лауреат Нобелівської премії з економіки 1970 р.) вважає монополію економічним злом.

Саме такі основні положення повинні усвідомити курсанти в процесі вивчення другого питання плану.