ІІІ. Інфраструктура ринку

Далі перейдемо до розгляду ринкової інфраструктури.

Термін " інфраструктура" походить від латинського infra, що означає " нижче", " під", та structure — " структура", що означає сукупність галузей та видів діяльності, які обслуговують виробничу і невиробничу сфери економіки (транспорт, зв'язок, комунальне господарство, загальна та професійна освіта, охорона здоров'я тощо).

Інфраструктура — це основа, підґрунтя, фундамент економічної системи та її підсистем, її внутрішня будова, що забезпечує цілісність. Завдяки інфраструктурі здійснюється рух потоків товарів і послуг від продавця до покупця.

Інфраструктура ринку — комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

Інфраструктура ринку – це система державних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси і забезпечують їхню ефективну взаємодію.

Інфраструктура ринку поділяється на загальну, що обслуговує весь простір ринкових відносин, та спеціалізовану, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків.

Розрізняють три складові загальної інфраструктури ринку:

1) організаційно-технічна інфраструктура (товарні біржі, аукціони, торгові доми і торгові палати, брокерські компанії, ярмарки, сервісні центри і т.д.);

2) фінансово-кредитна інфраструктура (банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії і т.д.);

3) науково-дослідницька інфраструктура (наукові інститути. Інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади).

Крім загальної інфраструктури, існує ще спеціалізована:

1) ринок товарів і послуг (наприклад, товарні біржі);

2) ринок капіталів (наприклад, фондові біржі);

3) ринок праці (наприклад, біржі праці).

Одним із найважливіших інфраструктурних елементів є біржі. Слово “біржа” в перекладі з латинської означає шкіряний гаманець, мішок. Воно має свою історію. Зібрання бельгійських торговців міста Брюгге відбувалося біля будинку купецької сім’ї Бурса, на будинку якої був зображений герб з 3 гаманцями. Під словом “біржа” стали розуміти зібрання комерсантів. Біржі виникли як місця, де комерсанти здійснюють торговельні операції.

Перші біржі з’явилися в Італії, Нідерландах, Франції в ХV – ХVІ ст, хоч праобрази бірж мали місце ще в стародавньому Римі і Греції. Перша біржа була зареєстрована в Антверпені у 1531 p., друга — у Лондоні в 1566 р. В Росії перша біржа виникла в Петербурзі в 1703 р., а в Україні перші біржі відкрилися в Одесі (1796 р.), Кременчузі (1834 р.), Києві (1865 р.). Вони були переважно хлібними біржами. В радянські часи біржі були в період непу, а в 1930 р. припинили своє існування. Знову вони з’явилися лише в 1986 р.

Товарна біржа – це особливий ринок, на якому здійснюється оптова торгівля масовими однорідними товарами і зароджується попит та пропозиція цих товарів у масштабах регіону, республіки, ряду країн та світового ринку.

Особливості товарної біржі:

— торгівля товарами за стандартами та зразками, що дає можливість реалізувати не сам товар, а контракт на його поставку;

— регулярність торгів на основі певних правил;

— формування цін на основі зіставлення попиту і пропозиції (котирування);

— свобода вибору контрагента за угодою;

— стандартизація контрактів і мінімальних партій поставок.

Головна мета бірж – це наповнення товаропровідної мережі тими матеріальними ресурсами, які можна реалізувати за вільними цінами. Прибутки вони одержують лише за рахунок відрахувань з сум комісійної винагороди (0, 1 – 0, 5 %).

Слід також запам’ятати, що біржі поділяються (види бірж):

1) за принципами організації: на відкриті (публічні) та закриті (приватні);

2) за характером операцій: біржі реального товару (наступна поставка товару) і ф’ючерні (спекулятивні угоди, страхування від несприятливих змін цін);

3) по сфері діяльності: національні і міжнародні.

Далі перейдемо до розгляду фондової біржі, яка виникла ще у ХVІІІ ст.

Фондова біржа – це установа, яка створена для забезпечення сприятливих умов вільної купівлі – продажу цінних паперів за ринковими цінами на регулярній та упорядкованій основі. Отже, вона забезпечує рух капіталів, а не товарів, як товарна біржа.

У широкому розумінні категорія “фондова біржа” – це організація чи група осіб, яка забезпечує на постійній основі торгове місце та правові, технічні умови для покупців і продавців цінних паперів.

За економічним змістом і функціями фондова біржа повинна максимально концентрувати попит і пропозицію цінних паперів, сприяти формуванню їх біржового курсу.

Зрозуміло, що всі операції повинні відповідати законодавству України: Закон України Про цінні папери і фондовий ринок

Предметом торгівлі на фондових біржах є акції та облігації акціонерних товариств, компаній, а також облігації державник позик. Наприклад, куплена акція свідчить, що її власник став одним із співвласників підприємства і має права на отримання певної частки прибутку, який називається дивідендом, на управління підприємством, а також у розподілі майна при ліквідації акціонерного підприємства.

Купівля – продаж тут здійснюється шляхом обміну усними інструкціями між продавцями та покупцями. Так, Українська фондова біржа відкрила 26 брокерських контор і 22 філії в областях, встановила сучасне електронне обладнання і розпочала електронні торги цінними паперами. В світі ж нині діє близько 200 фондових бірж.

Звернемо увагу курсантів також на функції фондової біржі:

1) забезпечує рух капіталу;

2) сприяє підвищенню ефективності економіки через прискорення руху капіталу;

3) сприяє придбанню вільних грошей за рахунок продажі акцій, облігацій і направляє кошти на технічне обновлення підприємств;

4) сприяє переливу капіталу з однієї галузі в іншу;

5) сприяє переходу фондових цінностей від одного суб’єкта до іншого.

Функціонування біржі пов’язане з системою посередництва і її суб’єктів – посередників, які поділяються на: 1) маклерів; 2) дилерів; 3) брокерів.

Брокер — торговий посередник, який забезпечує укладання угод за бажанням клієнтів та за їхній рахунок. Винагорода за послугу брокера — брокеридж.

Маклер (дилер, джобер) — біржовий посередник, котрий купує і продає тільки для себе й за свій рахунок.

" Бики" — спекулянти і хеджери, що розраховують на підвищення цін, скуповуючи угоди, товари та інші цінності.

" Ведмеді" — спекулянти і хеджери, що розраховують на зниження цін, скуповуючи товари, угоди та інші цінності.

Серед операцій слід виділити такі види:

1) угоди за готівкою (або касові) – операції виконуються за 2 – 3 дні;

2) угоди строкові – передається частина цінних паперів за фіксованим курсом, а решта – в установлений строк (1 - 3 місяці).

Отже, фондова біржа –це організований ринок, на якому власники здійснюють купівлю – продаж цінних паперів.

Валютна біржа — біржа, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами.

Курс, який встановлюється на біржі, називають офіційним курсом. Він лежить в основі розрахунків комерційних банків із клієнтами. У роботі валютної біржі беруть участь представники держави. Біржовим валютним товаром є валюта і золото.

Далі курсанти повинні розглянути біржі праці, які виникли у І половині ХІХ ст.. а в Росії – на початку ХХ ст.

Біржа праці – це установа ринкової економіки, яка здійснює посередницьку місію між найманими працівниками та роботодавцями в процесі купівлі – продажу товару “робоча сила”.

Головні її функції – це:

1) працевлаштування безробітних;

2) сприяння бажаючим змінити характер і місце роботи;

3) вивчення кон’юктури ринку робочої сили та надання інформації про неї;

4) професійна орієнтація молоді;

5) облік безробітних;

6) виплата їм допомоги.

Необхідно також дати визначення поняття “безробітний”.

Безробітні – це працездатні громадяни працездатного віку, які з причин, що не залежать від них, не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, справді шукають роботу.

В залежності від причин звільнення робочої сили існує кілька видів безробіття:

1) кон’юктурне безробіття – наслідок тимчасового недостатнього попиту на товари, що веде до згортання виробництва;

2) сезонне безробіття – викликане погодними умовами;

3) фрикційне – тимчасове, пов’язане зі зміною місця роботи;

4) класичне безробіття – обумовлене надто високою реальною зарплатою по відношенню до продуктивності праці на одному робочому місці;

5) інституціальне безробіття – через інститути ринку праці, які не завжди чітко спрацьовують, знижуючи пропозицію робочої сили;

6) добровільне безробіття - частина працездатного населення не бажає працювати;

7) приховане безробіття – робота неповний робочий день, що не дає права на одержання допомоги по безробіттю;

8) вимушене безробіття – технологічне безробіття внаслідок високих темпів технічного прогресу, який “виштовхує” на ринок праці значну кількість працівників;

9) конверсійне безробіття – пов’язане зі скороченням чисельності збройних сил.

В 1991 р. в Україні був прийнятий закон “Про зайнятість населення”, за яким створювались служби зайнятості, основними функціями яких є аналіз і прогноз попиту і пропозиції робочої сили. Згідно з цим законом в Україні було створено близько 700 регіональних центрів зайнятості, розпочата реєстрація безробітних, їх працевлаштування. Тільки в 1998 р. в Україні було працевлаштовано понад 390 тис. безробітних.

Надання допомоги безробітним, організація різних громадських робіт – це вже боротьба з наслідками незайнятості населення, а необхідні заходи, які були б спрямовані на запобігання безробіття.

Для подолання незайнятості населення слід:

1) розробляти і реалізовувати виважену державну політику зайнятості;

2) припинити спад виробництва;

3) послабити податковий тягар;

4) забезпечити належну оплату праці та своєчасну її виплату;

5) здійснити легалізацію тіньового капіталу;

6) встановити реальний позичковий процент;

7) створити привабливий інвестиційний клімат.

Певні кроки вже зроблені. Інвестором коштів, направлених на подолання безробіття, виступає держава. Вона перерозподіляє кошти державного бюджету, використовує цільові фонди, організовує діяльність закладів регіональної соціальної служби молоді, служби перепідготовки безробітних, в якій щорічно перенавчається 350 – 400 тис. чоловік.

Але в Україні існує реально приховане безробіття, яке, за деякими оцінками, становить 20 – 25 %. Наявність ззовні сприятливих оцінок безробіття – негативне явище, тому що створює ілюзію благополуччя на ринку праці.