Голодомор 1932-1933 рр.

У другій половині 20-х років хід соціально-економічного розвитку країни актуалізував проблему підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. ХV з’їзд ВКП(б) у грудні 1927 р. поставив завдання поступового переходу на основі кооперування від розпорошених селянських господарств до великого сільськогосподарського виробництва. Йшлося про охоплення селян формами сільськогосподарської кооперації. Ні темпи, ні строки не встановлювалися. Передбачалося проведення цілого ряду економічних і політичних заходів, що створювали умови для залучення селян до колективного господарювання. Збільшувалося кредитування й фінансування колективних господарств, посилювалася планово регулююча роль держави.

ХVІ конференція ВКП(б) визнала за необхідне на кінець першої п’ятирічки об’єднати у колгоспах 18-20% господарств, а всіма формами кооперації охопити 85%.

Необхідно звернути увагу на те, що до грудня 1927 р. відносно селянства проводився курс на розвиток ефективності сільськогосподарського виробництва в умовах непу без забігання вперед, тобто в основному враховувалися об’єктивні вимоги життя. Але селянство було не задоволене “ножицями цін”. Відмовляючись придбати необхідні промислові товари по завищених цінах, вони відмовлялися здавати хліб державі за невигідними цінами і приховували свою продукцію. Узимку 1927/28 року селяни практично припинили підвіз хліба та інших продуктів на ринки. У країні спалахнула хлібозаготівельна криза. Узимку 1928/29 року вона повторилася. Крім причин, пов’язаних з необґрунтовано форсованими темпами індустріалізації, вона була зумовлена неврожаями в основних житницях країни - в Україні та на Північному Кавказі.

Розпочавши кампанію “суцільної” колективізації, Сталіну необхідно було подолати опір найбільш економічно сильного прошарку селянства, який був і політично небезпечним для радянської влади. Саме на це і була спрямована так звана політика ліквідації куркульства як класу. Разом з тим до категорії куркулів часто потрапляли середняки, які не бажали вступати до колгоспу.

Для здійснення своєї політики сталінський режим спрямував на село десятки т.зв. активістів, які мусили заганяти селян в колгоспи, займатися реквізиціями. Село охопила хвиля адміністративного свавілля і насильства. Тих, хто не хотів вступати до колгоспу, оголошували куркулем або підкуркулем з усіма наслідками – позбавленням виборчих прав і розкуркуленням. Це торкнулося мільйонів людей. Примусово усуспільнювалися хати, дрібна худоба, свійська птиця тощо. Це, зрозуміло, викликало незадоволення селян.

Насильницьке утвердження колгоспного ладу призвело до фактичного закріпачення селянства, позбавлення його елементарних громадянських прав, а також спричинило до різкого зниження зацікавленості селянина у результатах своєї праці, падіння продуктивності сільського господарства. Україні, яка мала давню традицію приватного землеволодіння, було штучно нав’язано модифікацію общинного землекористування, яка і досі позначається на розвитку села.

Колективізація призвела на початку 30-х років до кризи сільськогосподарського виробництва. Одним з найважливіших її підсумків став голод 1932-1933 років.

Головна причина голодомору пов’язана з продрозверсткою. Понад піввіку, аж до грудня 1987 р., тема голоду 1932-1933 років була закритою для вітчизняних істориків. Сьогодні в їх розпорядженні численні публікації – документи, спогади, статті, монографії, документальні фільми тощо.

Трагедія голоду охопила Україну в 1933-му році, хоча її ознаки з’явилися вже в 1932 р. Але влітку цього року голод в Україні вдалося зупинити. Хлібозаготівлі з урожаю 1932 р. йшли важче, ніж будь-коли. В цій ситуації Сталін відрядив в основні хлібовиробні регіони СРСР надзвичайні заготівельні комісії на чолі зі своїми найближчими співробітниками. В Україні комісію очолив В. Молотов.

З 1 листопада 1932 по 1 лютого 1933 р. молотовська комісія вилучила в колгоспах 73, 2 млн. пудів хліба, серед одноосібників – 13, 8 млн. пудів, у радгоспів – 17, 6 млн. пудів. Всього заготівлі з урожаю 1931 р. дали 440, 4 млн. пудів. Хлібозаготівлі з урожаю 1931 р. послужили безпосередньою причиною голоду в Україні в першій половині 1932 р.

Проте голодомор 1932-1933 рр. своєю безпосередньою причиною має не тільки цілковиту конфіскацію основного продукту харчування - хліба. Держава санкціонувала проведення масових обшуків із негайною конфіскацією запасів хліба, м’яса, картоплі, сухарів, сала, солінь, фруктової сушні, цибулі тощо. Забирали все продовольство, приготовлене на зиму та весну. В цей час в українському селі уже лютував голод. Сталін же поставився до голодомору як до неіснуючого явища. В партійних документах слово “голод” не згадувалося взагалі. Завіса мовчання виключала всі спроби допомоги з боку міжнародної громадськості.

Смертність від голоду спалахнула вже першого місяця роботи молотовської комісії. З весни 1933 р. вона стала масовою. Майже всюди органи ДПУ реєстрували випадки людожерства. Прагнучи врятувати своїх дітей, селяни везли їх у міста й залишали там.

Аналіз даних демографічної статистики 30-х рр. свідчить про те, що прямі втрати населення України від голоду 1932 р. становили близько 150 тис. чол. У 1933 р., після конфіскації продовольчих запасів, смертність набула масштабів голодомору. Голодною смертю загинуло від 3 до 3, 5 млн. чоловік. Народжуваність у голодні роки знизилася на порядок. Повні демографічні втрати в УСРР сягали за 1932-1934 рр. 5 млн. чоловік.

До 1937 року колективізація завершилася. 96, 1% селянських господарств і 99, 7% посівної площі були колективними.