Рух Опору на окупованій території України.

Із перших місяців окупації України ворог відчував величезну силу народного опору. Почали створюватись партизанські загони та антифашистське підпілля.

У червні 1942 р. було створено Український штаб партизанського руху, що став керівним органом збройної боротьби партизанів проти німецько-фашистських загарбників.

Майже всі північні райони Сумщини і Чернігівщини, перебували під партизанським контролем. Наприкінці 1942 р. у тилу ворога діяли великі, добре озброєні й керовані з центру з`єднання під командуванням О. Федорова, С. Ковпака, О. Сабурова, М. Наумова, С. Руднєва та інші.

Усього протягом війни партизанські з`єднання України провели 19 рейдів завдовжки 52 тис. км. За 1941–1945 рр. у партизанських загонах і з`єднаннях налічувалося більше 500 тис. осіб, 30% із них загинули (Див. “Новітня історія України”, К.: Вища школа, 2000 р., - С. 321).

Протягом 1944 р. партизани України своїми силами звільнили від окупантів 45 міст і районних центрів, підірвали 1034 ешелони.

На цей час партизанський рух став інтернаціональним. У ньому брало участь понад 3 тис. поляків, 500 словаків і чехів, понад 300 угорців, а також югослави, французи, румуни, німці, болгари, іспанці та інші.

Українці брали активну участь у Русі Опору народів Європи - французькому, бельгійському й італійському. У Франції під їх командуванням діяло 24 партизанських загони, в Італії – 12, у Бельгії – 2. Героями партизанської боротьби у цих країнах стали українці В. Порик, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу, В. Колесник, І. Пилипенко, В. Кучеренко, Г. Велогоненко, В. Литовко, М. Семиряжко та ін. Активну діяльність на окупованій території розгорнуло партійне і комсомольське підпілля, а також неорганізований опір з боку селян, робітників, інтелігенції.

Роль “третьої сили” в умовах окупаційного режиму намагалася відігравати Організація українських націоналістів, яку було створено в січні 1929 р. на з`їзді у Відні на чолі з Є. Коновальцем. Після його вбивства у 1938 р. ОУН очолив А. Мельник. У 1940 р. ОУН розкололася на два крила: ОУН-М – мельниківці, поміркована частина націоналістів та ОУН-Б – бандерівці, революційне крило. Мельниківці відкрито стали додатком окупаційного апарату й сприяли створенню дивізії СС “Галичина” для допомоги фашистам. Бандерівці, зрозумівши, що Німеччина розглядає Україну лише як колонію, почали створювати власні збройні сили – Українську повстанську армію (УПА), метою якої була боротьба за незалежну соборну Україну.

УПА контролювала частину Волині, Полісся та Галичини. Ця армія налічувала у 1943 -1944 рр. 30-40 тис. бійців, у 1944 – 1945 рр. 20 – 25 тис. Головнокомандуючим УПА було призначено Романа Шухевича (Тарас Чупринка).

Загони УПА виникли в інших районах України. Так, навесні 1943 р. загони УПА з`явилися на Черкащині (Холодний Яр), біля Умані, тощо. Всього за роки існування УПА в її лавах перебувало до 400 тис. осіб.

4. Визволення України від німецько-фашистських загарбників. Внесок українського народу в розгром гітлерівської Німеччини та її сателітів.

Сталінградська битва (липень 1942-лютий 1943 р.) стала не тільки початком корінного перелому в другій світовій війні, а й початком визволення території України. 18 грудня 1942 р. було визволено перший український населений пункт – село Півнівку, Міловського району Луганської області. Південно-Західний фронт вийшов на лінію міст Червоноград – Новомосковськ – Синельникове – Червоноармійськ – Слов’янськ і зав’язав бої на підступах до Дніпропетровська та Запоріжжя і невдовзі звільнив їх. Військами цього фронту командував М.Ватутін. До середини лютого 1943 р. було визволено значну частину Донбасу і Харківщини. 16 лютого війська Воронезького фронту звільнили від гітлерівців м. Харків. Невдовзі стрімке просування військ Червоної Армії було зупинено. 19 лютого німецьке командування здійснило контрудар і 16 березня німці знову захопили Харків.

Маючи значну перевагу в живій силі та техніці, радянські війська в результаті запеклих боїв до осені 1943р. звільнили Харків, Чернігів, Полтаву. 6 листопада 1943 р. війська М. Ватутіна звільнили Київ. У січні 1944 р. Червона Армія розпочала визволення Правобережної України та Криму. До травня 1945 р. було визволено Херсон, Миколаїв, Одесу, завершено вигнання німців з Криму.

Протягом літа радянські війська звільнили від фашистів майже всю Західну Україну. 27 жовтня 1944 р. був звільнений Ужгород, а 28 жовтня – всі інші населенні пункти Закарпатської України. На осінь 1944 р. вся територія України була звільнена від німецько-фашистських загарбників. У 1945 р. до складу України увійшла Закарпатська Україна.

Отже, визволення України було важливою частиною процесу розгрому ворога. Перемога стала можливою завдяки героїзму, мужності та відданості українського народу.

Долаючи труднощі воєнного часу, плідно працювали евакуйовані на схід Академія наук УРСР, науково – дослідні інститути, вузи, культурно - мистецькі заклади, підприємства оборонного значення. Їхня діяльність була спрямована на допомогу фронту.

У рядах радянської армії воювало 5, 5 млн. українців.

За останніми підрахунками істориків військові втрати СРСР сягають понад 25 млн. осіб, безповоротні військові втрати України становлять близько 5 млн. осіб. Однак точної цифри ми не знатимемо ніколи.

Боротьба українського народу проти німецько-фашистських загарбників дістала міжнародне визнання. Україна – повноправний член світового співробітництва в 1945 р. – стала фундатором ООН.