Соціально-економічні процеси в Україні в 60-ті – першій половині 80-х рр.

Кожний етап суспільного розвитку приймає від по­переднього історичну естафету. Тут мають місце і позитивний вплив досягнутих раніше успіхів, і тягар недоліків, що стри­мують рух уперед. Період 60-х - першої половини 80-х - не виключення. Це один із найскладніших і найсуперечливіших періодів української історії. Він залишив нам, з одного боку, ряд по­зитивних результатів, а з іншого - деформації в економіч­ній, соціальній і духовній сферах.

На кін. 50-х – поч. 60-х років «золотий вік» адмі­ністративно-командної системи залишився позаду. Певні до­сягнення економіки України другої половини 50-х років на екстенсивній основі вже не задовольняли потреби розвитку суспільства. Складалася невідповідність між існуючими масштабами виробництва і методами планування, прогнозування наслідків виробничої діяльності і системою матеріального сти­мулювання праці.

Важливо наголосити на тому, що прогрес науки і техніки виступав могутнім фактором розвитку продуктивних сил в умовах науково-технічної революції (НТР) і на цій основі сприяв покра­щенню життєвого рівня населення. Значна увага приділялась хімізації та процесам автоматизації виробництва. До 1959 р. тільки в машинобудівній та металопереробній промисло­вості України було встановлено 116 автоматизованих ліній.

Для центрального керівництва Украї­на завжди була своєрідним полігоном, лабораторією, де ви­пробовувались різні реформи. Це стосується таких питань, як реорганізація МТС, несподіваний перехід до вирощування кукурудзи на величезних площах чи перехід на нову систему сівозміни, боротьба з самогоноварінням та інше. Проте обережний поворот до господарської самостійності колгоспів та радгоспів, нова закупівельна політика сільськогосподарської продукції, зміцнення матеріально-технічної бази, створення умов для розвитку особистого господарства колгоспників та ін. сприяли зростанню продукції сільського господар­ства. На Україні врожайність зернових зросла за період 1950-1961 років з 10, 2 ц. до 19, 9 ц. з гектара.

Починаючи з 1958 року в сільському господарстві почався спад. Якщо в період від 1950 до 1958 р. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65%, то з 1958 до 1964 – лише на 3%. Головна причина полягала в тому, що адміністративно-командна сис­тема управління сільським господарством залишалася незмін­ною. Колгоспам і радгоспам нав'язували «зверху» нереальні плани продажу сільськогосподарської продукції, «урізали» присадибні ділянки. Верхівка адміністративно-командної системи, готуючи усунення М. Хрущова, вдавалася до створення штучних труднощів у забезпеченні населення продовольством. Намагання випередити Америку щодо виробництва молока і м'яса на душу населення закінчилося тим, що виробництво продукції тваринництва в республіці у 1964 р. упало до 92% рівня 1958 р. На початку 60-х років, коли в Україні запроваджували економічну політи­ку, пов'язану зі створенням раднаргоспів, у Москві це квалі­фікували як «місництво», адже це був крок до незалежної еко­номічної політики.

Хоча хрущовські реформи не виправдали пов'язаних з ними сподівань, гідним подиву можна вважати зростання валового продукту СРСР, що аж до 70-х років перевищував показники США. Піднесення життєвого рівня населення різко контрасту­вало з періодом сталінського правління. Для радянських лю­дей, які не мали великих сподівань і порівнювали свій сучас­ний стан із недавнім минулим, ці зміни були значним кроком уперед.

Після жовтневого (1964 р.) пленуму ЦК КПРС посилилися, особли­во в суспільно-політичному житті країни, нега­тивні тенденції, що поступово привели до застою в усіх сфе­рах життя. Після усунення М. Хрущова з політичної арени з'явилась надія, що економічна реформа, побудована на еко­номічних методах - розширенні самостійності підпри­ємств, запровадження госпрозрахунку, підвищення матеріаль­ного стимулювання - принесе бажані результати. Реформа повинна була інтенсифікувати економіку та підвищити її ефективність. В цілому результати восьмої п'ятирічки (1966-1970) були успішними. Проте це був тільки ривок, за яким не відбулось піднесення. Країна вступила в період стагнації (застою) адміністративно-командної системи, бю­рократичного авторитаризму.

Нові підходи зустрічали стійкий опір прибічників жорстоких методів керівництва, котрі були виховані на традиціях ста­лінської епохи. Введені зверху додаткові показники дирек­тивного характеру, всупереч духу реформ, відроджували старі методи керівництва економікою. Дев'ята п'ятирічка, незважаючи на приріст обсягів виробництва, не була виконана. Величезні капіталовкладення першої половини 70-х років не дали за­планованих результатів. Партія брала на себе функ­ції господарської організації, підміняючи державний апарат управління. В таких умовах головними методами партій­ного керівництва залишався адміністративний тиск.

У другій половині 70-х років курс на зростання інду­стріальної могутності без серйозних структурних перетворень в економці було продовжено. Ставку зроблено на високі темпи розвитку виробництва, науково-технічний прогрес і якість продукції. Механізм реалізації залишався незмінним - адміністрування без чіткого уявлення про способи здійс­нення. Темпи занепаду економіки України набули загрозливого характеру. Так, середньорічний при­ріст валового суспільного продукту в УРСР у 1961 - 1965 роках становив 6, 9%;

у 1966 - 1970 рр. - 6, 7%;

у 1971 - 1975 рр. - 5, 6%;

у 1976 - 1980 рр. - 3, 4%;

у 1981 - 1985 рр. - 3, 5%.

Лише за 15 років, із 1965 - по 1980 р., темпи зростання продуктивності суспільної праці в Україні зменшились біль­ше ніж удвоє. В цілому економіка стала в малосприйнятливою до нововведень, неповороткою.

Економічний розвиток зумовлювався екстенсивними факторами, тобто величезними капіталовкла­деннями й збільшення використання людських ресурсів. Однак це не викликало відповідного підвищення технологічного рівня виробництва і якості продукції.

Негативні процеси вразили й аграрний сектор. Економіч­ні відносини залишилися неврегульованими: гарантована оплата праці селян, не пов'язана з кінцевими результатами виробництва, призвела до посилення тенденцій утриманства. Реорганізація апарату здійснювалась в інтересах чиновників-управлінців, а не виробництва. Так, з початку 60-х і до середини 80-х років чисельність керівного апарату районної ланки збільшилася втроє, а темпи зростання об­сягу валової сільськогосподарської продукції за ті ж роки зросла лише в 1, 59 рази.

Численні лиха сільського господарства були пов'язані з недбалим землекористуванням. Збільшення площ зрошування земель призводи­ло до засолення ґрунтів, високих та непродуктивних витрат коштів. Через технократичний підхід, безграмотні дії мелі­ораторів і низьку культуру землеробства було знищено де­сятки малих річок, що негативно вплинуло на природне се­редовище й продуктивність угідь. Наслідком такого «господарювання» було зменшення у 1970-1985 рр. більш як на мільйон гектарів посівних площ України, в тому числі її славнозвісних чорноземів.

Залишилося невирішеним питання про соціальний роз­виток села, його газифікацію, теплофікацію, водопостачан­ня, медичне й торговельне обслуговування тощо. Це поси­лювало розпочатий ще в період суцільної колективізації процес міграції населення до міст, що вкрай обмежувало й без того мізерні трудові ресурси колгоспів і радгоспів та загострювало житлову проблему в місті. За 1966-1986 рр. кількість сільських жителів в Україні скоротилась на 4, 9 млн. чоловік. Ефективність сільського господарства продовжувала знижуватись. Так, у 1970-1985 роках у порівнянні з 1966-1970 роками продуктивність праці в аграрному секто­рі зросла на 38%, а собівартість продукції - у 2-3 рази.

На початку 80-х років аграрний комплекс країни потребував невідкладних заходів. На травневому пленумі ЦК КПРС (1982) було схвалено продовольчу програму до 1990 року. Йдучи у фар­ватері рішень ЦК КПРС, ЦК КП України у листопаді цього ж року схвалив продовольчу програму УРСР. Побудована на засадах централізації і адміністрування програма містила су­купність заходів, спрямованих на забезпечення сталого по­стачання населення продуктами харчування. Продовольча програма республіки, звичайно, не була виконана.

Отже, спроби розв'язати проблеми інтенсифікації сіль­ського господарства без урахування економічних і соціаль­них умов на селі, особистих інтересів трудівників обернули­ся великими втратами. Не був зламаний традиційний екстенсивний підхід до ведення землеробства. Наростала криза колгоспно-радгоспної системи господарювання.

Неспроможність народного госпо­дарства до використання новітніх досягнень НТП - голов­ного важеля інтенсифікації виробництва - стало наслідком некомпетентності бюрократичного апарату. Практика диктату, відсутність необхідного стимулювання при­зводила до орієнтації у багатьох галузях економіки на се­редній технічний рівень, бездумної закупівлі техніки за кордоном замість належного розвитку науково-технічних роз­робок вітчизняних вчених і впровадження їх у виробництво.

Уповільнення темпів економічного розвитку, стагнація призвели до накопичення невирішених проблем піднесення життєвого рівня населення. Підвищення за­робітної плати працівникам виробничої сфери, стипендій студентам, пенсій, перехід до гарантованої грошової оплати праці у всіх колективних господарствах ніби й сприяли підвищенню добробуту населення. Проте в роки дев'ятої і деся­тої п'ятирічок перекоси у темпах зростання національного доходу стали наслідком диспропорцій у фонді нагромадження і споживання. Держбюджет у роки стагнації поповню­вався, в основному, за рахунок продажу за кордон дефіцит­них природних ресурсів, насамперед, нафти і газу, а на одержану валюту закуповувалися продовольчі та промисло­ві товари.

Практика «виводилівки», що утвердилась на виробництві, призвела до нівелювання старанного і дбайливого робітника з неробою. Ці та інші причини знижували зацікавленість трудящих у результатах своєї праці, послаблювали виробничу дисципліну, посилю­вали соціальну апатію, плодили зневажливе відношення до праці, дармоїдів.

У республіці швидкими темпами вирішувалась житлова проблема. Значно збільшилось капіталовкладення у житлове будівництво. В цілому за 50-ті-60-ті рр. в Україні було побудовано житла більше ніж за всі попередні роки радянської влади. Проте в другій половині 70-х рр. незадовільний розвиток економіки вплинув на розвиток соціальної сфери. Ця тенденція збереглась і в оди­надцятій п'ятирічці.

Багато проблем накопичилось і в системі охорони здо­ров'я. Смертність у нашій країні зросла, а в інших розвине­них країнах - знизилась. Отже, необхідно було проводити рішучі корективи у стратегії охорони здоров'я.

Отже, стагнація в економіці глибоко вплинула на розви­ток соціальної сфери суспільства, з'явилась своєрідна «глу­хота» до потреб людини.

У листопаді 1982 року помер Л. Брежнєв. Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано Ю. Андропова. Голов­ними гаслами дня стали: «Все починається з дисципліни», «Дисципліна - категорія економічна» та ін. Після певних зрушень і спроб реалізації економічних і організаційних за­ходів робота окремих галузей економіки дещо поліпшилась. Але це були лише ін'єкції, які не могли зламати негативні тенденції і запобігти розвалу тоталітарно-бюрократичної сис­теми господарювання.

Неефективність економіки і соці­альної сфери України, тісно пов'язаних з існуючим дисба­лансом між потребами у їх більшій децентралізації й надцентралізації, бюрократизованою радянською економічною системою, яка залишала за собою право приймати рішен­ня із питань розвитку більшої частини економіки України становили найболючішу проблему. На середину 80-х років Україні належало лише 22, 5% від того, що було на її території. Питома вага продукції промислових підприємств, які повністю знаходилась у підлеглості республіки, становила лише 5%. Рештою володів, ко­ристувався і розпоряджався центр. Його прихильники, привласнюючи результати праці народу, влаштували собі справ­жній комунізм в окремо взятих кабінетах і квартирах.

За вимогою центру Україна щорічно вносила до Союзу 113 млрд. крб., яких з лишком вистачило б на всі потреби республіки. До союзного центру з України щорічно вивози­ли 8 тонн золота і 220 тонн срібла. До того ж існувала різ­ниця в цінах на сільськогосподарську продукцію: з України її вивозили за цінами на 30% нижчими ніж з Прибалтики, Білорусії та інших республік.

Україні ж та її народу залишалась чверть усього об­сягу забруднень природного середовища, 1, 5 млрд. тонн шкідливих відходів виробництва, для збереження яких було ви­лучено 200 тис. га родючих земель.

Отже, розпочатий в 60-х роках перехід до інтенсивних ме­тодів економічного розвитку був зірваний. Тоталітарно-бюро­кратична система довго утримувала Україну на шляху екстенсивного розвитку. Саме в 70-ті - першій половині 80-років поглибився процес зміцнення партійно-ко­мандної бюрократії, стримування прогресивних перетворень, гальмування соціально-економічних перетворень. Результат цього - відставання від передових країн світу майже у всіх напрямках соціально-економічного розвитку.