Схарактеризувати структуру витрат на конкретне видання. 6 страница

У Франції також користувалися попитом скромно оформлені книги таких письменників і філософів-просвітників, як Шарль Луї Монтеск'є, Жан-Жак Руссо, Дені Дідро та Жан Лерон д'Аламбер. Через пильну цензуру більшість книг цих авторів було видано за межами Франції.

Події Великої Французької революції (1789—1799), внаслідок яких були зруйновані основи феодалізму та знищено режим королівського абсолютизму, знайшли своє відображення і в книжковому мистецтві. У 1791 р. побачили світ два томи офортів гравера П'єра Ґабріеля Берто, створених за документальними малюнками художників Франсуа Свебаха та Луї Прієра Молодшого, під назвою «Події Французької революції».

Виникла і почала міцніти політична карикатура, яка набула характеру народного лубка. Це були маленькі, розфарбовані від руки офорти з гострими, дотепними підписами, виконані здебільшого невідомими народними майстрами. Особливою популярністю користувалися карикатури на короля з його родиною («Рідкісні тварини», «Повалений деспотизм»), на духівництво, дворянство, армію контрреволюційної коаліції.

Серед французьких діячів XVIII ст. у галузі поліграфічного та паперового виробництва, книжкової справи і книготоргівлі найбільшу славу здобули представники родини Дідо. Їхні творчі досягнення характеризують стан книговидавничої справи у Франції XVIII ст.

Засновником фірми був Франсуа Дідо (1689—1757), який відкрив у 1713 р. в Парижі друкарню та книжковий магазин. Нагромадивши великий капітал, фірма Дідо у другій половині XVIII ст. стала найпотужнішою в Європі і виготовляла друковану продукцію для багатьох країн. Фірма розробляла і виливала друкарські шрифти, друкувала книги та журнали, володіла численними книжковими крамницями. Дідо створив чудовий антиквений шрифт, який одержав назву дідо-антиква.

Прекрасно оформлені книги П. Дідо (сина), виготовлені на високоякісному цупкому папері чудовими антиквеними шрифтами, вилитими його братом Ф. Дідо, конкурували з книгами видатного італійського друкаря Дж. Бодоні.

Наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст. з'явився новий напрям у палітурному мистецтві Франції, одним із головних гасел якого стала відмова від надмірного прикрашання книги. Наприклад, оправи для книг Людовіка XIV оздоблювалися так: по краях палітурних кришок витискали тонкі золоті бордюрні рамки, а посередині лицьової кришки оправи розміщували або суперекслібрис у вигляді герба, або подвійну монограму.

На початку XVIII ст. відомі французькі палітурники з родини Паделуп започаткували нову художню систему оздоблення оправ дрібними штампами: мереживний стиль(дентель), який також став широковідомим у країнах Західної Європи.

Починаючи з кінця XVII ст. французькі художники перехопили у німецьких майстрів пальму першості в галузі мистецтва оздоблення екслібрисів. Композиції геральдичного характеру значно ускладнились.

У 1670 р. була винайдена машина-рол, за допомогою якої механізували процес розмелювання рослинної маси, що дало можливість виготовляти значно більше якісного паперу. Однак цей винахід, як і інші технологічні вдосконалення у галузі паперовиробництва, зробив актуальною потребу механізувати весь паперовиробничий цикл.

Німеччина

Книгодрукування в Німеччині в XVІ ст.

В XVІ ст. в Німеччині починаює свою діяльність великий реформатор Мартін Лютер. З його допомогою починається друкування книг не латинею, а німецькою мовою.

Мартін Лютер (1483—1546)

В 20-х рр. XVI ст. Біблія була перекладена багатьма мовами Європи: німецькою, англійською, голландською, польською, румунською, чеською та іншими.
Відомий друкар Ганс Люффт видавав німецькою мовою переклади Мартіна Лютера: “Новий Заповіт” (1522), “Пятикнижжя Мойсея” (1523), “Біблію” (1534).

“Біблія” (1534)

Великі географічні відкриття та нові дослідження в галузі природознавства дали поштовх до нової книжкової тематики.
Себастьян Брант написав книгу “Корабель дурнів”, Еразм Роттердамський видав книгу “Похвала глупості” (1511), виходить енциклопедія з географії “Космографія, або Опис усіх країн світу” Себастьяна Мюнстера (1541) і “Анатомія” Андреаса Везалія (1543), виходить енциклопедія “Історія тварин” у 5 томах.

“Корабель дурнів” Себастьяна Бранта (1494)

Еразм Роттердамський (1469—1536)

“Похвала глупості” Еразма Роттердамського (1511)

Андреас Везалій (1514-1564)

“Анатомія” Андреаса Везалія (1543)

В II пол. XVI ст. друкарі спеціалізувалися на виданні підручників, науково-популярних книжок з історії, географії, астрономії, права і художньої літератури. Ілюстрували такі відомі художники, як Йост Амман, Віргіл Золіс, Ганс Зебальд та інші. Починається використання в книзі гравюра на міді.

Одна з робіт Віргіла Золіса

Одна з робіт Ганса Зебальда

В кінці XVI ст. німецькою мовою книги друкувалися у 140 містах (Берлін, Штутґарт, Лейпціг).

Італія

Твори античних авторів і літературу світського характеру друкували антиквеними шрифтами, а церковнослужбові та духовні книги і в XVI ст. продовжували друкувати готичними. Провідним осередком книгодрукування в Італії була Венеція, де працювала багато друкарів, що приїхали сюди з європейських країн.

Проте загальна культура книги - якість шрифту, складання, верстка та друк залишалися на досить низькому професійному рівні. Друкарське мистецтво певною мірою підтримували майстри книги, які обслуговували папську друкарню (створена у 1626 р.). Тут виготовлялися богослужбові та духовні книги, численні словники й церковні довідники; для цієї друкарні пуансоніст Стефано Паоліно створив 23 друкарських шрифти, в тому числі й кириличний.

Відродження традиційно високого мистецького та друкарського рівня італійської книги почалося тільки в першій половині XVIII ст. і було пов'язане з активною діяльністю венеціанських друкарів, художників і граверів. У Венеції виникають численні творчі та наукові об'єднання, розквітає театр, музика й образотворче мистецтво. Широковідомим стає вчення англійського математика та фізика І. Ньютона (1643—1727), яке включає закон всесвітнього тяжіння, основи небесної механіки, основні закони класичної механіки, корпускулярну теорію світла та ін.

Згодом культурний рух охопив майже всі економічно потужні італійські міста. Так, у Мілані друкувалися добре оформлені (з використанням мідьоритів) наукові та науково-популярні видання, зокрема такі, як історичне дослідження вченого Л. Мураторі «Творчість італійських письменників» (1723). Друкарня належала науково-творчому об'єднанню «Палатіна». А в Римі у власній друкарні відомий італійський гравер-офортист Джованні Баттіста Піранезі (1720—1778) почав друкувати створені ним величезні графічні аркуші естампів із циклу «Види Риму», які відзначалися складністю композиції та філігранною офортною технікою.

Реформи в галузі книгодрукарської справи, які відбулися протягом XVIII ст. у багатьох країнах Європи, активно підтримав видатний італійський книговидавець Джамбаттіста Бодоні (1740—1813). Саме йому належить слава відродження високих художніх традицій у книжковому мистецтві Італії.

У 1791 р. Дж. Бодоні заснував при королівському палаці власну друкарню. І в Королівській, і у власній друкарнях він приділяв велику увагу шрифтовій культурі. Спочатку Дж. Бодоні використовував шрифт і складальні прикраси, створені французьким майстром книги П'єром Сімоном Фурньє (1712— 1768), а згодом почав виготовляти власні шрифти.

Протягом свого життя Дж. Бодоні створив понад 400 шрифтів і видав понад тисячу книг, серед них такі зразки друкарства, як зібрання творів Т. Тассо (1789), Горація (1791), Вергілія (1793), Гомера (1808) та ін. У 1806 р. він надрукував визначне видання «Оratio Dominica» («Отче наш»), у якому ця молитва подавалася 155 мовами.

Починаючи з другої половини XVI ст. і на довгий період пальма першості у розвитку палітурного мистецтва переходить від італійських майстрів-палітурників до французьких. Протягом кількох століть вони стають законодавцями моди в галузі зовнішнього оздоблення європейської книги.

13. Літературне, художнє та технічне редагування видань.

Редагування - це складова частина видавничого процесу, творча робота редактора спільно з автором над рукописом твору в цілях поліпшення його змісту і форми, підготовки до поліграфічного відтворення та випуску у світ.

Редагування - процес творчий і багато в чому залежить від типу видання. Кожна нова рукопис вимагає від редактора нових підходів, нових рішень, нових ідей.

Редагування – це виробничий процес опрацювання повідомлень у ЗМІ. Види: нормативне і творче (Загальне редагування, Партико).

Редакційно-видавничий процес — це сукупність обумовлених практикою книговидання послідовних дій видавничих працівників, спрямованих на підготовку і випуск у світ того чи іншого виду видавничої продукції.

Діяльність В. складається з творчого, організаційно-виробничого і комерційного працювання.

4 етапи в організаційно-видавничому процесі В.:

1) Підготовчий.

2) Редакційний.